Планування діяльності підприємства

Способи контролю витрат на обслуговування і управління виробництвом

Контроль за витратами на управління є досить важливим. В собівартості продукції такі витрати в деяких галузях мають велику питому вагу (20-30 %), зниження цих витрат дає значний економічний ефект.

Витрати на обслуговування виробництва та управління, а також  інші види витрат, на які не розроблені норми, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.

На підприємствах повинен  систематично здійснюватись попередній і поточний контроль за дотриманням  цехами, відділами і службами кошторисів витрат на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничими та загальногосподарськими витратами. Метою такого контролю є дотримання затверджених норм витрат і лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості різного роду робіт та послуг (ремонт основних засобів, послуги транспорту тощо), заробітної плати обслуговуючого персоналу. Для контролю за витратами на утримання і експлуатацію обладнання доцільно розробляти нормативи витрат на ремонт і експлуатацію найбільш важливих груп обладнання, і обліковувати їх фактичну величину з тим, щоб виявляти відхилення від встановлених нормативів.

Контроль за дотриманням  кошторисів загальновиробничих витрат – одна з найважливіших функцій  бухгалтерії підприємства. Такий контроль повинен забезпечити дотримання цехами норм та лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, дотримання встановлених штатів і ставок заробітної плати цехового персоналу. Особлива увага приділяється витратам невиробничого характеру – оплата простою з вини цеху, вартості матеріальних цінностей, зіпсованих при зберіганні в цехових коморах, нестачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва тощо. При обліку цих витрат встановлюються причини, винуватці та розробляються заходи для запобігання подібним випадкам в майбутньому.

Вихідними даними для розрахунку кошторисів загальновиробничих витрат є:

• структура організації управління цехами та підприємством в цілому, їх штатні розклади;
• норми витрат палива та енергії для опалення, освітлення та інших господарських потреб;
• норми витрат матеріалів на утримання та ремонт будівель і споруд;
• норми зносу малоцінного та швидкозношуваного господарського інвентарю;
• норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних засобів і нематеріальних активів;
• кошторис витрат на поточний ремонт основних засобів;
• кошторис витрат на охорону праці;
• кошторис витрат на проведення випробувань, дослідів та досліджень;
• розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
• кошторис витрат на винахідництво і раціоналізацію;
• кошторис витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
• кошторис витрат на виробничу практику і підготовку кадрів;
• норми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які передбачено законодавством, концесійні платежі за використання природних ресурсів; відсотки по фінансових кредитах, отриманих для поповнення власних оборотних засобів, а також для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для поточної виробничої, діяльності, незалежно від терміну кредитування; за товарні та комерційні кредити, відсотки за користування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг) тощо.

З метою контролю загальновиробничих витрат в розрізі номенклатури статей витрат складається кошторис. На багатьох підприємствах така номенклатура деталізується і нараховує понад 50 статей. Співставляючи фактичні витрати з кошторисними, знаходять відхилення (економію чи перевитрати) і аналізують причини відхилень. Доцільно всі статті поділяти на постійні та змінні, що дає можливість провести глибокий аналіз відхилень за їх причинами та винуватцями.

На окремих підприємствах призначаються  особи, відповідальні за дотримання кошторисів витрат у розрізі окремих  підрозділів заводоуправління. В зв'язку з цим аналітичний облік забезпечує даними про витрати по окремих підрозділах заводоуправління. Такий обпік можливий при використанні ЕОМ.

7.3 Стратегічний облік в управлінні  збутовою діяльністю

Принципи ціноутворення

Серед цілей стратегічного  обліку велике значення має встановлення ціни на вироблену продукцію та надані послуги.

За часів командно-адміністративної системи ціна була лише похідною від повної собівартості продукції (робіт, послуг). В промисловості механізм формування ціни був наступним: фактично складену повну собівартість збільшували на суму запланованого прибутку (з розрахунком бажаної рентабельності даного виробу), додавали податки з обороту та отримували оптову ціну.

Аналогічним чином поступали  в торгівлі, оперуючи торговою націнкою.

В умовах ринкової економіки підходи до ціноутворення  кардинально змінюються. Процес ціноутворення стає швидше мистецтвом, ніж наукою. Мистецтво визначення ціни полягає у можливості визначення стану на ринку в цілому і у передбаченні реакції покупця на запропонований товар та його ціну. Встановлюючи ціну, менеджер, в першу чергу, замислюється над тим, чи буде попит на його продукцію за запропонованою ціною. Якщо ймовірність негативної відповіді висока, то ціна буде знижена до рівня, який задовольняє покупця, з одночасним зниженням витрат на виробництво даної продукції (робіт, послуг).

В стратегічному обліку використовують два терміна: "довгострокова  нижня межа ціни" та "короткострокова нижня межа ціни".

Довгострокова нижня межа ціни показує, яку мінімальну ціну можна встановити, щоб покрити повні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Ця межа відповідає повній собівартості продукції.

Короткострокова нижня межа ціни – це та ціна, яка може покрити лише змінну частину витрат. Ця межа відповідає собівартості, обчисленій за системою "директ-костинг". У деяких ситуаціях при недостатній завантаженості виробничих потужностей залучення нових замовлень може бути виправдане навіть у тому разі, коли встановлена ціна не покриває повністю витрат по їх виготовленню. Знижувати ціну на такі замовлення можна до її короткострокової нижньої межі.

Приклад 7.6

Підприємство виготовляє калькулятори та реалізує їх оптом  за ціною 20 грн. за штуку.

Витрати виробництва  і обігу в розрахунку на один калькулятор, грн.:

• прямі матеріальні витрати – 4;
• прямі витрати на робочу силу – 6;
• змінні непрямі витрати – 2;
• постійні непрямі витрати – 5:
• витрати на збут – 0,5;
• витрати на збут – 0,5;

Разом: 18 грн.

Виробнича потужність підприємства – 15000 калькуляторів у місяць. Фактичний  обсяг виробництва за місяць складає 10000 штук, тобто є резерви подальшого збільшення обсягів виробництва.

Підприємство отримує  пропозицію підписати контракт на виробництво додаткової партії калькуляторів (1000 штук) за ціною 17 грн. Чи варто керівництву підприємства приймати цю пропозицію?

На перший погляд повинна послідувати негативна відповідь, адже ціна контракту (17 грн.) менше повної собівартості виробу (18 грн.). Однак в даному випадку хід роздумів повинен бути іншим.

Оскільки мова йде  про додаткове замовлення, усі  постійні непрямі витрати вже враховані калькуляцією фактичного випуску продукції (10000 штук), тобто віднесені до собівартості, а отже і в ціну виробничої програми підприємства. В даному випадку змінні витрати, необхідні для виробництва одного калькулятора, складають 12,5 грн., ціна контракту – 17 грн., тобто, отримана пропозиція вигідна підприємству. Кожен калькулятор, реалізований в межах даного контракту, принесе підприємству прибуток в розмірі 4,5 грн. (17 – 12,5). Відомо, що у межах визначеної масштабної бази постійні витрати не змінюються при зміні обсягів виробництва. А значить підписання контракту не призведе до їх зростання.

Приймаючи рішення відносно додаткового замовлення, запропоновану ціну необхідно порівнювати з сумою змінних витрат, а не з повною собівартістю продукції.

Управлінські рішення подібного роду руйнують традиційну для державного калькулювання уяву про те, що в основі ціни обов'язково повинна лежати повна собівартість продукції.

Трансфертне ціноутворення

Трансфертна ціна – це ціна, що використовується для визначення  вартості напівфабрикатів (продукції виробничих підрозділів) або послуг, що реалізуються одним центром відповідальності Іншим центрам відповідальності в середині підприємства.

Розглядаючи постачальницько-заготівельну діяльність як перший перерозподіл виробництва, можна використати трансфертні ціни для оцінки матеріальних запасів, особливо виробничих.

За методикою розрахунку трансфертні ціни підрозділяються  на два типи: ринкові та витратні.

Ринкові трансфертні  ціни. Якщо на продукцію є ринкова ціна, то перевага зазвичай віддається ринковій трансфертній ціні, а не витратній. Центр відповідальності – покупець – не повинен платити всередині підприємства більше, ніж зовнішньому продавцю, як І центр-продавець, як правило, не повинен отримати більше доходу, ніж при продажу зовнішньому покупцю. Перевага ринкових цін полягає в об'єктивному характері, а не у взаємозв'язках і кваліфікації менеджерів, які продають чи купують. Крім того, більшість підприємств вважають свої центри, що тісно взаємодіють один з одним, незалежними суб'єктами бізнесу. У такому випадку ринкові ціни роблять більш реалістичними ділові взаємозв'язки. В дійсності ж, "справжня" ринкова ціна не завжди чітко виражена, адже різноманітні постачальники можуть встановлювати різні ціни на практично однакові товари. Для прийняття цінових рішень на ринковій основі необхідна чітка політика (наприклад, зниження встановленої ціни після встановлення надійності постачальника, а також забезпечення гарантій на товар, умови поставки та кредиту).

Витратні трансфертні  ціни. В багатьох випадках не буває достовірної ринкової ціни для встановлення трансфертної ціни. Тоді використовується витратна трансфертна ціна, зазвичай це – стандартна собівартість. Якщо до неї включені тільки фактичні витрати, то у реалізуючого центру відповідальності немає стимулів для регулювання ефективності, адже будь-які коливання витрат автоматично відображаються в трансфертній ціні для центру, який придбає.

Склад витрат та частка прибутків  в трансфертній ціні можуть бути визначені  вищим керівництвом з метою зниження ймовірних розбіжностей. Через потенційні розбіжності в ринковому та втратному трансфертному ціноутворенні ціни встановлюються швидше шляхом переговорів між покупцем та продавцем, ніж посиланням на зовнішні ціни або застосуванням формули собівартості. Більш того, часом продавець намагається відійти від звичайної політики свого підприємства по відношенню до трансфертного ціноутворення. Наприклад, реалізуючий центр відповідальності може встановити ціну нижче ринкової, щоб не втратити бізнес, тоді центр відловідальності-споживач використовує переваги тимчасово низької зовнішньої ціни. В цьому випадку обидві сторони укладають угоду про ціну шляхом переговорів.

7.4 Стратегічний облік в управлінні  інвестиційною діяльністю

Процес управління, незалежно  від свого об'єкту, представляє сукупність доцільних дій: спостереження, фіксація, відтворення, обчислювальні дії, пошук і рух документів, аналіз інформації, оцінка варіантів, вибір найкращої програми дій, прийняття рішення, юридичне підтвердження обраного рішення тощо. Управління основними засобами – це процес впливу на майно довготривалого користування з метою найбільш ефективного його використання в підприємницькій діяльності. Всі ці дії ґрунтуються на збиранні і обробці інформації, без якої процес управління неможливий. Основну частину управлінської Інформації надає облік, внаслідок чого він є невід'ємним елементом управління будь-якими об'єктами, включаючи основні засоби.

Облік як елемент  управління основними засобами

До основних засобів згідно П(С)БО 7 належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Значення основних засобів (основного капіталу) в бізнесі  велике. Вкладення у майно довготривалого використання складає значну, а у  багатьох випадках преважну частину інвестицій. І хоча основні засоби відносяться до найменш ліквідної частини активів, питання Їх реалізації є важливим для фінансового маневрування підприємства. Амортизація основного капіталу складає істотну частину виробничих втрат та істотно впливає на величину прибутку. В свою чергу, утримання і експлуатація об'єктів основних засобів, особливо їх активної частини – виробничого устаткування, викликає значні витрати, зниження яких не може не цікавити підприємців. І нарешті, управління основним капіталом тісно пов'язане з управлінням інвестуванням (капітальними вкладеннями), яке займає важливе місце в менеджменті.

Успішне вирішення завдань  управління основними засобами і  обґрунтування інвестиційної політики в їх частині вимагає ефективного обліку основного капіталу і всебічного використання інформації.

Бухгалтерський облік  необоротних активів повинен  забезпечити отримання наступних  основних даних, які необхідні для  успішного ведення бізнесу:

• загальна балансова вартість всього основного капіталу;
• балансова вартість реального основного капіталу (будинки, споруди, виробниче обладнання: в перспективі – земельні ділянки);
• балансова вартість нематеріальних активів;
• вартість придбаних, збудованих, ліквідованих, переданих, списаних і переоцінених протягом звітного періоду об'єктів основних засобів;
• сума зносу всіх об'єктів основних засобів і кожного окремо для включення їх до витрат виробництва і створення (в майбутньому) резервів на амортизацію по підприємству в цілому і по його окремих підрозділах;
• сума витрат на створення основних засобів, які необхідні для їх розподілу по підрозділах підприємства, обліково-калькуляційних центрах витрат і видах устаткування;
• сума втрат від ліквідації майна;
• вартість повністю зношених об'єктів основних засобів;
• непередбачені прибутки або збитки в результаті продажу або ліквідації;
• довгострокові інвестиції;
• довгострокові кредити.