Планування діяльності підприємства

Даний метод застосуємо, якщо існують ситуації, коли грошові  потоки формуються досить простими господарськими операціями з власністю, або множину варіантів можна звести до досить обмеженого числа. Ймовірні грошові потоки і відповідні коефіцієнти приведення можуть бути визначені експертами. Отримані експертні оцінки уточнюються за допомогою спеціальних моделей, наприклад моделі САРМ.

Якщо грошові потоки виникають  поза залежністю від умов, що змінюються, їх оцінюють шляхом множення на коефіцієнти поточної вартості, скоректовані на ризик. Сума коефіцієнтів поточної вартості дорівнює ставці дисконтування, яку б застосували у фіксованих умовах.

У моделі переваги стану  закладені деякі умови:

1. Усі сценарії господарських операцій із власністю реально можливі.
2. Існує згода засновників і керівників із приводу дійсної вартості майбутніх витрат у кожнім з реально можливих сценаріїв розвитку події.

У випадку досягнення загальної  думки з приводу грошових потоків, що виникають у кожному з варіантів нескладно визначити і ціну активів.

Установивши імовірності  відповідні кожній події, у можливому  варіанті операцій із власністю, реально розрахувати коефіцієнт поточної вартості з виправленням на ризик,

Імовірність настання події розраховується в кожному конкретному випадку на основі наявних даних традиційними способами. Коефіцієнт поточної вартості характеризує дійсну вартість кожної грошової одиниці, одержуваної в конкретний часовий період реалізації операцій із власністю. Коефіцієнт виправлення на ризик – ціна грошової одиниці в конкретний період при різних умовах.

У практичних розрахунках  грошові потоки збільшуються на коефіцієнт виправлення й імовірність настання подій з наступним підсумовуванням. Результат підсумовування називається достовірним еквівалентом. Поточна вартість достовірних еквівалентів при використанні як ставку дисконтування відсотка по безризикових вкладеннях повинна дорівнювати поточній вартості з виправленням на ризик.

Безпосередній ріст поточної вартості з виправленням на ризик припускає визначення грошових потоків, що виникають при реалізації операцій із власністю в кожнім з можливих варіантів і розрахунок коефіцієнтів поточної вартості з виправленням на ризик.

На основі цих даних  оцінюється привабливість кожного з варіантів. Привабливість може оцінюватися відповідно до обраних критеріїв:

1) грошовий потік;

2) доходи засновників;

3) вартість підприємства (система показників).

Загальний ризик портфеля складається з диверсифікованого (несистематичного) ризику, тобто ризику, що може бути елімінований за рахунок диверсифікованості, і недиверсифікованого (систематичного) ризику, тобто ризику, якому не можна зменшити шляхом зміни структури портфеля.

В умовах дефіцитної, інфляційної  економіки Россі з падаючим виробництвом і процесом змін структури власності, що поглиблюються, система цілей портфеля може видозмінюватися на наступній основі:

• схоронність і збільшення капіталу;
• прирощення ринкової вартості підприємства;
• доступ через придбання активів до дефіцитних продуктів і послуг, майновим і немайновим правам;
• розширення сфери впливу і перерозподіли власності, створення холдингових структур;

При формуванні портфеля необхідно мати на увазі, що прибутковість  бізнес-ліній, інших активів у  майбутній період володіння невідома. Інвестор може оцінити очікувану прибутковість різних бізнес-ліній, вкладень в інші активи, ґрунтуючись на деяких припущеннях і інвестувати засоби в бізнес-лінії і інші активи з найбільшою очікуваною прибутковістю.

Лауреат Нобелівської премії Гаррі Марковіц вважає, що це буде в загальному нерозумним рішенням, тому що прагне одночасно максимізувати очікувану прибутковість і мінімізувати ризик. При рівноризикованості вкладень інвестори віддають перевагу високим доходам перед низькими. Якщо можна зменшити ризик, не зменшуючи доходу, то інвестор вчиняє саме так. При наявності деякого числа незалежних господарських операцій із власністю, щодо рівноризикованих і з очікуваним однаковим рівнем прибутковості, інвестори будуть прагнути диверсифікувати свої вкладення. Це дозволить їм зменшити ризик інвестиційного портфеля.

Модель САРМ являє  собою окремий випадок моделі переваги стану. Уся необхідна для  реалізації моделі капіталізованих  активів інформація в остаточному  підсумку зводиться до оцінки очікуваного  доходу від володіння активами і їх ціни у визначені періоди часу і ступеня кореляції доходу, накопиченого власником активів наприкінці періоду, з аналогічним показником, характерним для економіки. У моделі переваги стану активи характеризуються грошовими потоками, що виникають у кожній з можливих подій, і коефіцієнтами поточної вартості з виправленням на ризик для кожного стану.

Модель САРМ розрахована  на один період і не припускає в  перспективі зміни ризику і прибутковості. Дана модель припускає, що окремі інвестиції не впливають на рівень сформованих цін. Інвестор може укласти свої засоби в акції з прибутковістю, рівній ставці по безризиковому прикладенню капіталу. Думка інвесторів про очікувану прибутковість і дисперсію всіх активів однаково, і вони цілком диверсифікують свої вкладення. Активи можна придбати на будь-яку суму. Оформлення угод по купівлі-продажу активів не несе ніяких фінансових витрат чи утрат. Вважається, що інвестори приймають рішення по портфелі активів у цілому.

САРМ припускає, що інвестори прагнуть максимізувати прибуток. Ризик інвестиційного портфеля виміряється дисперсією його прибутковості. Усі комбінації очікуваних прибутковостей і дисперсій інвестиційних портфелів, що мають однакову корисність для інвесторів, утворять криві байдужності, будь-яка крапка на яких однаково краща для інвесторів.

САРМ містить припущення, що в силу диверсифікованості ринковий портфель формується активами, ціни на який знаходяться на рівні, що не дозволяє досягти більш високої прибутковості  при аналогічному чи більш низькому рівні ризику інших інвестицій. Інвестор може знизити ризикованість вкладень, інвестуючи частину засобів в активи, вільні від ризику. Ризик конкретного активу оцінюється коваріацією прибутковості по ній і прибутковості ринкового портфеля.

Модель САРМ не містить коректувань на ризик окремої фірми. Передбачається, що диверсифікований ризик прагне до нуля при великій кількості різних інвестицій. Ринковий портфель, що описується з використанням САРМ може містити в собі всі ризикові об'єкти інвестицій на ринку: акції, інші цінні папери, нерухомість, дорогоцінні метали і т.д. На практиці при використанні моделі САРМ аналітики працюють із замінниками ринкових портфелів у якості яких виступають, наприклад індекси курсів акцій. При цьому можуть виникнути наступні ситуації:

Можливі сценарії, зв'язані  з результатом перевірки і  правильністю САРМ (таблиця 8.3):

 

Таблиця 8.3 – сценарії, зв'язані з результатом перевірки і правильністю САРМ

	Ринковий портфель ефективний	Ринковий портфель неефективний
Замінник ефективний	САРМ вірна. Результати перевірки позитивні	САРМ невірна. Результати перевірки позитивні
Замінник неефективний	САРМ вірна. Результати перевірки негативні.	САРМ невірна. Результати перевірки негативні.

 

Таким чином, одержувані при використанні САРМ результати емпіричних перевірок необхідно інтерпретувати з обережністю.

Для ухвалення рішення  при здійсненні інвестування може використовуватися метод, що припускає порівняння прибутковості при реалізації інвестування із середньозваженою вартістю капіталу фірми (WАСС). Інвестування здійснюється за умови, якщо середньозважена вартість капіталу більше чи дорівнює прибутковості. Даний підхід не враховує розходження в рівнях ризику при здійсненні різних інвестицій. У зв'язку з цим використання методу середньозваженої вартості капіталу може привести до здійснення високоризикованих інвестицій, неадекватних прибутковості.

Якщо життєвий цикл проектів (якщо мова йде про придбання підприємства, бізнес-лінії) дорівнює одному періоду і вони незалежні, то для ухвалення рішення про вибір найбільш прийнятного з них, порівнюють поточну вартість грошових потоків з виправленням на ризик (v) і витрати (с). Проект схвалюють, якщо v – с > 0.

Модель САРМ створює умови розрахунку поточної вартості проекту з виправленням на ризик на систематичній основі. Істотними обмеженнями моделі САРМ є припущення про повну диверсифікованість інвесторами своїх портфелів і ігнорування несистематичного ризику. САРМ не враховує того, що реальний ринок далекий від стану стійкої рівноваги.

Іншим методом оцінки господарських операцій із власністю є метод Фішера-Блека, спрямований на практичне застосування операцій дисконтування грошових потоків в умовах невизначеності. В основі цього підходу лежить ряд правил і припущень, що відповідають численним практичним ситуаціям.

Вважається, що очікувані  в деякий період грошові потоки можуть залежати від прибутковості по декількох  активах протягом розглянутого чи періоду  попередніх. Математичне чекання  різниці між фактичними грошовими  потоками й очікуваними при заданій прибутковості по обраних ліквідних активах повинне дорівнювати нулю. Як ліквідні активи використовуються цінні папери, що котуються, або біржові товари (нафта, бензин, олово, нікель і т.д.).

Метод дисконтування  має ряд недоліків при практичній реалізації. Основними недоліками методів дисконтування є:

1. Труднощі визначення ставки дисконту адекватно відбиває альтернативна вартість ресурсів;
2. Суб'єктивність при складанні прогнозів експертами;
3. Труднощі в зборі вихідної інформації;
4. Відносна складність розрахунків;
5. Мети менеджерів не завжди збігаються з цілями власників;

Процес ухвалення управлінського рішення в області власності  містить у собі вибір методу впливу на ризики з метою мінімізувати можливі втрати в майбутньому. У зв'язку з цим виникає проблема оцінки порівняльної ефективності методів впливу на ризик для вибору найкращого з них. Ризики можуть бути знижені різними способами. Основні групи методів впливу на ризик при прийнятті управлінських рішень в області власності представлені на рисунку 8.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 8.1 – Основні  групи методів впливу на ризик  при прийнятті управлінських  рішень у галузі власності

Застосування кожного  з методів керування ризиком  приводить до перерозподілу поточних і очікуваних фінансових потоків  усередині підприємства. Перерозподіл фінансових потоків приводить до зміни вартості чистих активів підприємства, розрахованої з урахуванням очікуваних грошових надходжень. Як критерій економічної ефективності застосування методів керування ризиком можна використовувати оцінку їх впливу на зміну вартості підприємства, розрахованої на початок і закінчення фінансового періоду.

На практиці одним  з найбільш розповсюджених механізмів керування ризиком і страхування і самострахування є метод Хаустона, що складається як оцінка впливу різних способів керування ризиком на вартість підприємства.

Вартість підприємства можна визначити через вартість його вільних (чистих) активів. Рішення  по страхуванню чи самострахуванню  ризику впливають на вартість підприємства, тому що витрати на заходи зменшують кошти чи активи, що організація могла б направити на інвестиції і дістати прибуток. Дана модель припускає облік збитків у майбутньому від розглянутих ризиків.

Передбачається також, що страхування і самострахування  в однаковій мірі покривають розглянутий ризик, тобто забезпечують однаковий рівень компенсації майбутніх збитків.

При страхуванні підприємство сплачує на початку фінансового  періоду страхову премію і гарантує собі компенсацію збитків у майбутньому. Вартість підприємства наприкінці фінансового періоду при здійсненні страхування

 

S₁ = S + r (S – P)      (8.2)

 

де S₁ – вартість підприємства наприкінці фінансового періоду при страхуванні;

S – вартість підприємства на початку фінансового періоду;

Р – розмір страхової премії;

r  – середня прибутковість працюючих активів.

Величина збитків не впливає на вартість підприємства, тому що вони, як передбачається, цілком компенсуються за рахунок виплачених страхових відшкодуванні.

При самострахуванні  підприємство цілком зберігає власний  ризик і формує спеціальні резервні фонди, Вплив на величину чистих активів  цілком збереженого ризику можна оцінити формулою

 

S_r = S – L + r (S – L – F) + iF     (8.3)

 

де S_r – вартість підприємства наприкінці фінансового періоду при цілком збереженому ризику;

L – очікувані утрати від розглянутих ризиків;

F – величина резервного фонду ризику;

i – середня прибутковість активів фонду ризику.

При самострахуванні  підприємство може одержати два види збитків – прямі і непрямі. Прямі збитки виражаються у виді очікуваних річних утрат L. Крім очікуваних утрат L, визначені засоби повинні бути спрямовані в резервний фонд F, з метою забезпечення компенсації очікуваних утрат. Передбачається, що активи зберігаються в резервному фонді в більш ліквідній формі, чим активи, інвестовані у виробництво, тому вони приносять менший доход. Порівняння значень S і S_r дозволяє судити про порівняльну економічну ефективність страхування і самострахування.