Планування діяльності підприємства

Цілям зовнішньої звітності  задовольняє метод, що заснований на минулих витратах. Для управлінського обліку необхідна Інформація про майбутні витрати. Згідно з діючими міжнародними стандартами, для оцінки активів використовується одна з двох оцінок – фактична собівартість або ринкова ціна. В ринковій економіці витрати по заготівлі матеріалів постійно змінюються внаслідок зміни цін останніх, що призводить до різної собівартості одного й того ж матеріалу. При великому асортименті матеріалів виникають чималі труднощі у визначенні їх фактичної собівартості. Для вирішення цих труднощів П(С)БО 9 "Запаси" пропонує такі методи оцінки запасів:

• метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• метод середньозваженої собівартості;
• за собівартістю перших за часом закупок ~ ФІФО (FIFО);
• за собівартістю останніх за часом закупок – ЛІФО (LIFО);
• метод нормативних витрат.

Метод ідентифікованої  собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень І проектів, а також щодо тих видів запасів, що не замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення Індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (коштовних каменів, дорогоцінних металів тощо).

Запаси можуть оцінюватися  також за середньозваженою собівартістю, яка визначається по кожному виду (групі) запасів як частка від ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються, відповідно, із собівартості та кількості по залишку на початок місяця І по запасах, що надійшли протягом місяця. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна, за якою згодом оцінюється списання запасів па виробництво.

Метод ФІФО передбачає, що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції цін цей метод призводить до заниження вартості відпущених у виробництво ресурсів, завищення їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.

Метод ЛІФО передбачає першочергове списання матеріалів за собівартістю останніх партій. В результаті відбувається завищення вартості відпущених цінностей, заниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а отже, зниження прибутку підприємства

Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг) встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних, норми витрат і ціни мають регулярно перевірятися і переглядатися. На наш погляд, використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому. Що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відносяться прямо на собівартість реалізованої продукції в періоді їх виникнення, тобто до дебету рахунка 90 "Собівартість реалізації". Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.

 

Приклад 7.4

 

Таблиця 7.4 – Дані про рух матеріалів СП "Фліндрія" за квітень ц. р.

Дата	Надходження матеріалів		Собівартість наявних запасів матеріалів, грн.
	Кількість. шт.	Собівартість одиниці, грн.
2.04	100	2,5	250
6.04	70	3,0	210
10.04	50	2,0	10
20.04	80	3,3	264
25.04	60	3,0	180
29.04	40	2,6	104
Всього	400	X	1108

 

Як видно з таблиці 7.4, на підприємство за місяць надійшло 400 одиниць матеріалів на суму 1108 грн. Залишок матеріалів на складі 30.04. ц.р. становить 110 одиниць. Потрібно їх оцінити.

За методом ідентифікованої  собівартості розрахунок буде наступним. Припустимо, що на кінець місяця запаси складаються з 60 одиниць, придбаних 2 квітня, ЗО одиниць, придбаних !0 квітня, і 20 одиниць, закуплених 25 квітня, Тоді загальна вартість 110 одиниць матеріалів на кінець місяця складає 270 грн.: (2,5 х 60 + 2,0 х 30 + 3,0 х 20).

При використанні методу середньозваженої середньої собівартості залишок матеріалів на кінець місяця складає 304,7 грн.: [110 х ((2,5 х 100 + 3,0 х 70 + 2,0 х 50 + 3,3 х 80 + 3,0 х 60 + 2,6 х 40) : 400)].

Відповідно до методу плинної середньої собівартості середня вартість одиниці запасів розраховується для кожної нової придбаної партії. Наприклад, при закупівлі 70 одиниць 6 квітня собівартість 170 одиниць, наявних на цю дату, склала 460 грн. (2,5 х 100 + 3,0 х 70). Ця собівартість використовується в розрахунках, якщо частина наявних запасів була витрачена до надходження наступної партії. Припустимо, що підприємство використало до 10 квітня 120 одиниць, тоді їх собівартість склала 325 грн.: (460/170) х 120. Таким чином, на підприємстві залишилося 50 одиниць запасів на суму 135 грн. (460 – 325). Нова партія матеріалів вартістю 100 грн. була придбана 10.04 ц.р. в комплекті 50 одиниць. Тепер середня собівартість одиниці запасів складає 2,35 грн. (100 + 135) : 100.

За методом ФІФО відпуск матеріалів оцінюється за цінами перших партій матеріалів, що надійшли. Припустимо, що в нашому прикладі за квітень було відпущено 300 одиниць матеріалів. Тоді цей відпуск буде оцінюватися в сумі 2,5 х 100 + 3,0 х 70 + 2,0 х 50 + 3,3 х 80 = 250 + 210 + 100 + 264 = 824 грн. Залишок 100 одиниць матеріалів складає 284 грн. (1108 – 824) або (3,0 х 60 + 2,6 х 40), тобто запаси на кінець місяця оцінюються за цінами останніх закупок.

За методом ЛІФО відпуск  матеріалів оцінюється за цінами останніх партій матеріалі», що надійшли. Тоді при тому ж відпуску 300 одиниць матеріалів останній буде оцінений у 858 грн.: (2,6 х 40 + 3,0 х 60 + 3,3 х ЗО + 2,0 х 50 + 210). Залишок 100 одиниць складає 250 грн.: (1108 – 858).

Практично застосування всіх цих методів оцінок запасів матеріалів залежить від інтересів бізнесу і конкретних умов формування виробничих ресурсів.

Ціна заміщення для  оцінки запасів використовується при  прийнятті рішень. Будь-яка видача матеріалів зі складу приводить до необхідності їх заміщення. У цьому  випадку бухгалтера-аналітика цікавлять не вже складені, тобто старі ціни, а майбутні витрати на сировину. Витрати на матеріали в майбутньому, прийнято називати диференційованими, а ціну на сировину, що відпускається, визначену цим методом, – ціною заміщення.

Система цін заміщення реально  відображає рівень цін на даний та запланований відрізок часу і найбільш достовірна при аналізі звіту  про фінансові результати. Ціну заміщення розраховують виходячи з факторів, що впливають на величину витрат на матеріали (Інформованість постачальника або преси, розташування постачальника, виду транспорту тощо). Підприємства, які щоденно використовують у своєму виробництві тисячі видів матеріалів, мають труднощі у зборі інформації про вартість заміщення по кожному виду відпущених матеріалів.

Вирішення проблеми збору  та обробки інформації про ціну заміщення можна побачити в системі оцінки за нормативною (стандартною) вартістю. При цьому завчасно встановлюється стандарт нормативної вартості кожного найменування, який включає цільові витрати, заплановані на початку звітного періоду, і відображає, якою повинна бути вартість майбутньої закупки матеріалів при їх ефективному використанні.

Потрібно відрізняти нормативні витрати від кошторисних. Кошторис відноситься до усієї постачальницько-заготівельної діяльності або окремої операції цього виду діяльності, норма має ту ж інформацію, але на одиницю сировини та матеріалів.

Встановлення нормативних  витрат на одиницю витрачених матеріальних цінностей дає змогу порівняти нормативну ціну одиниці з фактичною, провести детальний аналіз виникнення відхилень по матеріальних витратах, виділення в аналізі впливу зміни цін на результати діяльності ОМТС та виробництва. Будь-яка ціна, вища за нормативну повинна розглядатись як прямі перевитрати. Крім того, врахування зміни самих нормативних цін дає інформацію для аналізу якості придбаних матеріалів, транспортних витрат та Інших витрат, що складають нормативну ціну.

Система нормативних  витрат або стандартних цін близька  до систем оцінки за методом ФІФО і середньозваженою ціною.

Таким чином, порівняльна  характеристика методів оцінки дозволяє зробити висновок про найбільш повну відповідність вимогам фінансового та управлінського обліку системи оцінки запасів по нормативних витратах.

 

7.2 Стратегічний облік в управлінні виробничою діяльністю

 

Принципи розробки нормативів по матеріалах

В собівартості продукції  промислових підприємств матеріальні  витрати мають значну питому вагу. Тому у системі управління витратами першочергове значення надається формуванню норм та нормативів матеріальних витрат. Нормативні витрати матеріальних ресурсів представляють величину витрат, які повинно понести підприємство.

Величина прямих нормативних  матеріальних витрат на одиницю кінцевої (готової) продукції визначається добутком кількості матеріалів (на виході), передбачених нормативом на одиницю готової продукції, на ціну. яка повинна бути сплачена за одиницю матеріалу (на вході). Наприклад, якщо норма витрачання визначеної марки сталі на деталь складає 2 кг, даної деталі у виріб А входить 10 шт., ціна 1 кг сталі встановлена у розмірі 2 грн. за 1 кг, тоді норматив на одиницю кінцевої продукції дорівнює: 2 кг. х 10 шт. х 2 грн. =40 грн.

Основою розрахунку  нормативних  величин виступає норма матеріальних витрат у натуральному виразі. Відносно продукту норми матеріальних витрат поділяють на п'ять груп: поопераційні, подетальні, повузлові (постандартні), повирібні, функціональні.

Поопераційна  норма регламентує витрачання матеріалу на окрему операцію. Систематизуючи ці норми у відомості поопераційних норм витрат по виробничих одиницях, можна отримати кошторис матеріальних витрат по підрозділу. Поопераційні норми витрачання матеріалів використовуються для розробки нормативно-технологічних карт, кошторисів матеріальних витрат та нормативних калькуляцій.

Подетальна  норма витрачання матеріалів – величина, яку отримують е результаті узагальнення поопераційних норм, що відносяться до окремого найменування деталей. Систематизацію проводять у спеціальних відомостях подетальних норм.

У свою чергу, подетальні норми підрозділяють на два види: норми чорнової маси (ваги чи об'єму) та норми чистої маси (ваги чи об'єму). Перший вид норм розраховується за чистою масою та технологічними відходами. Другий вид норм представляє корисне витрачання та розраховується за даними конструкторської документації (креслення тощо). Такий поділ норм дозволяє планувати технологічні втрати та відходи у тих галузях промисловості, де це визначено технологією виробництва. Тут у нормативні виробничі витрати включають нормовані втрати та відходи, що важливо для управління матеріальними витратами. Наприклад, у машинобудуванні у подетальну норму включають допуски на обробку, некратність при розкрої, розпил при різанні, протяжки отворів тощо.

Повузлова норма регламентує витрачання матеріалів на окремі вузли, які можуть бути використані на самому підприємстві, реалізовані на сторону в складі запасних частин або у складі товарної продукції.

Витрачання матеріалів на виготовлення виробу в цілому розраховують на основі нелегальних та повузлових норм витрачання та норм застосовування деталей у вузлах та збірних з'єднаннях, а останніх – у виробах (дивись рисунок 7.3).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 7.3 – Процедури формування норм матеріальних витрат на виріб

 

Функціональна норма – величина матеріальних витрат, розрахована при удосконаленні технології виробництва та його організації, збільшенні серійності та використанні поточних методів виробництва окремих виробів, вузлів деталей тощо. В цілому функціональні норми характеризують процес функціонування матеріалів, що використовуються у виробництві. Такі норми застосовують у конструкторських розробках, створенні і удосконаленні технологічних процесів виробництва конкретних видів продуктів.

Основними джерелами  формування нормативної бази прямих матеріальних витрат є: конструкторська документація – специфікація деталей, вузлів та збірних з'єднань; технологічна документація – технологічні описи виникнення та обробки деталей та вузлів, подетально-маршрутні відомості закріплення деталеоперацій за цехами, виробничими ділянками, специфікація вузлування, комплектовочні відомості покупних напівфабрикатів та виробів. Документи  конструкторської та технічної підготовки  виробництва розробляються у відділах головного конструктора, головного технолога, головного  механіка,  головного  енергетика тощо.  Відділи  несуть відповідальність за забезпечення інформацією, підтримування її у необхідних розмірах та своєчасне повідомлення про всі зміни зацікавленим службам та підрозділам підприємства.