Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Ноября 2012 в 09:58, курс лекций
Метою стратегічного обліку, як особливої підсистеми обліку, є обробка інформації для планування, контролю, аналізу та прийняття рішень.
Організація стратегічного обліку на підприємстві є частиною антикризового управління, що дозволяє запобігати кризових ситуацій. На сучасному етапі розвитку облік повинен приймати до уваги стратегічні питання. Це можливо в межах стратегічного обліку, що являє собою глобальну модель інформаційної технології, яка з’єднує в межах єдиної системи фінансовий та управлінський облік та забезпечує керівників та спеціалістів підприємства інформацією для прийняття ефективних рішень.
Розробка норматив на утримання робочої сили
Розробка нормативів витрат на робочу силу включає в себе розрахунок норм часу, виробітку продукції, обслуговування, часу обслуговування та чисельності, відрядних та годинних ставок.
Прямі нормативні трудовитрати на одиницю кінцевої (готової) продукції визначаються добутком нормативної кількості робочого часу (в годинах), який повинен бути витрачений на виробництво одиниці кінцевої (готової) продукції, І нормативної ставки за одиницю часу (нормативна погодинна заробітна плата). При відрядній оплаті праці нормативні трудовитрати на одиницю продукції – це розмір відрядної ставки або суми ставок для виробництва одиниці цієї продукції.
Величина загальних нормативних витрат по трудовитратах звітного періоду розраховується як нормативні трудовитрати на одиницю готової продукції, помножені на кількість одиниць продукції, випущених в цей звітний період.
Перед початком розробки нормативів по робочій силі від виробничого відділу до бухгалтера калькуляційного відділу виробничої бухгалтерії надходить інформація про чинні норми витрат часу на кожну операцію, передбачену технологічним процесом.
Норма часу – це час, необхідний для виробництва одиниці продукції або виконання заданого виду робіт, операції.
Норма виробітку – кількість продукції, обсяг виконаних робіт, операцій, який повинен бути зроблений за одиницю часу при визначених умовах виробництва.
Розрізняють три види норм часу: подетально-поопераційні, повузлові, повирібні. Подетально-поопераційні норми регламентують час, необхідний для виконання кожної операції по виготовленню даної деталі. Повузлові та повирібні норми узагальнюють подетально-поопераційні норми згідно їхзастосування та входження у вузол та виріб.
При систематизації інформації про норми часу за різноманітними ознаками в накопичувальних відомостях можна отримати:
Проблему визначення прямих витрат на робочу силу вирішують різними способами. Часто доповнюють розрахунковий (машинний) час по кожній операції, який заповнюють підготовчо-заключним, допоміжним часом, часом на обслуговування робочого місця, перерв, особистих потреб тощо. Основний розрахунковий час, береться з технологічних карт, а додатковий час визначають шляхом досліджень. При цьому незапобіжні втрати в часі також включаються до нормо-годин.
Нормовані ставки заробітної плати розроблюються на підприємстві і відображають результат взаємодії менеджерів-роботодавців, профспілок та робітників. Узгоджені нормативні ставки заробітної плати застосовують для оплати праці та розрахунку нормованих прямих витрат на робочу силу.
Метою підрахунку прямих витрат на робочу силу по виробах, місцях виникнення витрат та центрах відповідальності, робочим місцям е визначення початкової точки для контролю за рівнем виробничих витрат. Для організації системи контролю важливо, щоб були виділені прямі витрати на заробітну плату при виготовленні кожної деталі.
Нормування праці представляє собою фундамент, на якому тримається вся система організації праці на підприємстві. З точки зору виробництва, нормування спрямоване на пошук оптимальних шляхів перетворення витрат праці у випуск продукції.
Основними джерелами формування нормативної бази прямих витрат на робочу силу є: документи конструкторської та технологічної підготовки виробництва; маршрутні карти виробничого процесу, які відображають послідовність операцій; схеми організаційної структури підприємства; плани-графіки; карти синхронізації виробничого процесу; графіки рентабельності робіт (співставлення різноманітних варіантів послідовності виконання операцій); поопераційні карти виробничого процесу, матеріали хронометражу та інших методів дослідження тощо.
Нормативний час на одиницю виготовленої продукції часто змінюється, адже до його складу входить багато елементів у вигляді надбавок. більшість надбавок носить тимчасовий характер, викликаний причинами, не пов'язаними з характером самої роботи. Тому на підприємствах встановлюють порядок перегляду норм та інформування про це зацікавлених осіб і підрозділів.
Незалежно від питомої ваги прямих трудовитрат в собівартості продукції, їх нормуванню повинно приділятись більше уваги, адже, крім засобу контролю, нормування є й засобом відношення продуктивності праці та її оплати.
Проблеми оцінки вартості трудових ресурсів
Облік використання трудових ресурсів на даний час зводиться до відображення відпрацьованого часу, а також втрат робочого часу в людино-днях, людино-годинах; при цьому втрати не враховуються у вартісному виразі, хоча вартісна оцінка втрат є найбільш необхідною для економічного аналізу і прийняття рішень з метою їх усунення.
В цьому випадку доцільно людино-дні та людино-години обліковувати в грошовому виразі (виходячи з середньої заробітної плати за людино-годину або людино-день), і обчислені суми відображати на відповідному позабалансовому рахунку, що полегшить задачу їх відображення в бухгалтерському обліку.
Існує й інша категорія витрат, пов'язаних з плинністю робочої сили.
Як правило, навіть в умовах стабільної економіки кожен п'ятий працівник в промисловості і кожен третій в будівництві змінює місце роботи раз на рік. Люди, які переходять з місця на місце, як правило, на новій роботі не можуть досягти середньої продуктивності праці протягом півріччя. Різко знижується продуктивність праці і в працівників, які збираються звільнятись з роботи, щонайменше за декілька тижнів до звільнення.
Проте облік трудових ресурсів не може бути зведений лише до обчислення втрат робочого часу і збитку внаслідок зниження продуктивності праці. Виникає проблема обліку трудових ресурсів як трудового потенціалу працівників, їх здатності реалізувати свої функції в процесі виробництва.
Проте трудові ресурси, які виступають як сукупність працівників з їх здатністю до продуктивної праці, до цього часу не є об'єктом фінансового обліку, але вони є об'єктом управлінського обліку, що оперує не тільки грошовими вимірниками. Оцінити трудові ресурси у вартісній формі все ж можна. Існують два основних способи оцінки трудових ресурсів:
Перший спосіб, не дивлячись на його простоту, достатньо обґрунтований. Кількість та якість праці прямо пов'язані з рівнем кваліфікації працівників, рівнем загальної і спеціальної освіти.
Другий спосіб оцінки ґрунтується на сумуванні всіх витрат на отримання загальної і спеціальної освіти, а також на підвищення кваліфікації. Цей спосіб більш трудомісткий, але й більш точний за попередній.
Напрямки управління виробничим обладнанням
Управління роботою виробничого обладнання здійснюється в трьох напрямках.
Перший напрямок – збільшення випуску продукції або маси прибутку по відношенню до вартості основних засобів, до виробничої площі тощо. Однак показники фондовіддачі, фондомісткості і рентабельності основних фондів звичайно обчислюються не в системі бухгалтерського обліку, а за допомогою статистичних прийомів і методів.
Другий напрямок – збільшення питомої ваги активної частини основних засобів, зростання фондоозброєності, енергоозброєності праці. Відомості про збільшення використання основних засобів також не можна отримати з поточного бухгалтерського обліку, але можна визначити на підставі додаткових розрахунків.
Третій напрямок – збільшення використання основних засобів в часі. Для цього існують коефіцієнти змінності, показники простоїв обладнання, навантаження, використання часу тощо. Ці дані також не можна взяти з бухгалтерського обліку.
Проблеми грошової оцінки використання основних засобів в обліку, можна подолати, якщо для отримання необхідної інформації та проведення економічного аналізу при створенні системи обліку і статистики оптимально поєднати суто бухгалтерські та статистичні прийоми. Велику роль в системі обліку І статистики відіграє облік виконання плану виробництва, який повинен відображати використання виробничих потужностей. Тут поряд з вартісним вимірником успішно застосовують натуральні й трудові вимірники.
Приклад 7.5
На комбінаті "Інформаційна електроніка" (Німеччина) застосовано проект управління основними засобами, де передбачено їх планування, облік, інвентаризація і підготовка аналітичних даних про використання основних засобів на підприємстві. Разом з амортизацією і зносом в обліку фіксуються плата за основні засоби, показники фондовіддачі, використання виробничих площ, проводяться характеристики устаткування (вікова структура по окремих групах, технічний рівень, коефіцієнти оновлення і вибуття) та його завантаженість. Користь і необхідність такої концентрації та комплексного подання даних, які всебічно характеризують використання основних засобів, очевидна.
Паспорт ефективності
Для обліку роботи кожної одиниці обладнання, на кожний верстат заводиться паспорт ефективності. Цей документ допомагає максимально використовувати плановий фонд часу роботи устаткування. В паспорті ефективності майстер і наладчик зазначають всі простої устаткування протягом кожної зміни і зазначають їх причину. Разом з тим устаткування постійно закріплено за конкретними ремонтниками, які відповідають за строки і якість ремонтних робіт. Організований таким чином облік і контроль дозволить оперативно аналізувати роботу верстатників, виявити "вузькі місця" і своєчасно усунути виявлені недоліки.
Паспорт ефективності, може бути розроблений на кожному підприємстві і відображати конкретні умови його роботи. В паспорті можна зазначити завдання і норми виробітку, фактичне їх виконання, дані про режим експлуатації і коефіцієнт змінності устаткування. Для фіксації простоїв устаткування та їх причин кожному працівнику видається вкладиш до паспорту. У вкладиші працівник щоденно зазначає, скільки часу і через яку причину простоював його верстат протягом зміни. Виходячи з даних вкладишу майстер веде облік виконання завдання і коефіцієнту використання верстату. Потім ці дані надходять до начальника цеху для ознайомлення зі станом справ і вживання відповідних заходів. Далі складається зведена довідка за місяць, яка передається до планово-економічного відділу заводу.
Для обліку використання устаткування можна вести журнали обліку роботи устаткування, в яких щоденно зазначається час і причини простою кожної одиниці устаткування, яка знаходиться в цехах основного виробництва. Аналізуючи роботу за день, виявляють недоліки у використанні устаткування і вживають заходів по їх усуненню. За підсумками роботи за місяць визначають найкращий кошторис. Проте більш ефективно вести облік в умовах АСУ, коли за допомогою відповідних засобів сигналізації можна терміново викликати до устаткування, яке простоює, слюсарів-ремонтників, електриків, забезпечити обладнання необхідним інструментом, матеріалами тощо.
Але облік використання виробничого обладнання не зводиться тільки до обліку простоїв – або способом суцільної реєстрації, або на основі методу миттєвих спостережень. Облік простоїв важливий і корисний, але він не дає повної і всебічної характеристики стану справ на даній ділянці підприємства. Подальше покращання обліку використання основних засобів можливе лише на основі поєднання первинного оперативного обліку з бухгалтерським із залученням виробничих працівників у веденні цього обліку. До того ж до системи Інтегрованого господарського обліку повинен бути включений техніко-економічний аналіз використання основних засобів, і в першу чергу виробничого устаткування.
Перед управлінським обліком постає завдання – пов'язувати оперативний облік роботи устаткування з бухгалтерським. Причини цього наступні.
По-перше, дані оперативного обліку часто за своєю достовірністю не поступаються бухгалтерським, і є основою для наступних бухгалтерських даних. В цьому відношенні відомості про роботу устаткування (а точніше, про простої устаткування) можуть бути отримані з належним чином оформлених і завірених підписами відповідальних осіб паспортів ефективності. Аналогічно в подібних випадках оформлюються і стають основою для бухгалтерських розрахунків і записів в простійні листки або акти про простої. По-друге, можна і потрібно калькулювати повну величину втрат про простої устаткування відносити її на невиробничі витрати. При існуючій практиці, закріпленій Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах, до складу втрат від простоїв включаються заробітна плата і відрахування на соціальне страхування працівників за час простою, з вини цеху, а також доплата робітникам, які в час простою були використані на роботах, які вимагали застосування менш кваліфікованої праці; вартість сировини, матеріалів, палива і енергії, витрачених в період простою з вини цеху. В той же час віднесення на втрати від простоїв відповідної частини витрат на утримання і експлуатацію устаткування передбачається лише у випадках зупинки виробництва, коли ці втрати включаються до складу загальнозаводських невиробничих витрат. Аналогічна практика не дозволяє виявити дійсні втрати і, таким чином, скористатись аналітичними і контрольними перевагами обліку. До складу втрат від простоїв устаткування повинні включатись також суми амортизації, витрати по обслуговуванню устаткування, які відносяться до часу простоїв. Не впливаючи на загальну суму виробничих витрат, ці витрати перейдуть зі складу витрат на утримання і експлуатацію устаткування до складу невиробничих витрат, і це дозволило б встановити справжній стан справ в кожному цеху і на підприємстві в цілому. По-третє, облік і аналіз використання ресурсів повинні бути зосереджені в одному місці, а не розпорошуватись по різних службах і відділах. Широке застосування в обліку використання устаткування поряд з вартісними показниками витрат таких показників, як верстато-години, машино-години, приведені верстато-години і машино-години, дозволяє виявити як використання, так і недовикористання машинного часу.