Звіт по практиці

61. Особливості проведення експертиз по обвинуваченню медичного персоналу.

Часто такі справи порушують у випадках несприятливих  наслідків або кінця хвороб (смерть, інвалідність, втрата репродуктивної здатності тощо).

Слідчі органи повинні дати всебічну оцінку дій  чи бездіяльності медичних працівників

Найчастіше  справи з обвинувачення медичних працівників у професійних помилках, недоліках при наданні медичної допомоги чи навіть злочинах виникають при оскарженні їх діяльності самими хворими або їх родичами.

Призначаються експертизи постановою прокуратури  або рішенням суду. Комісію очолює висококваліфікований спеціаліст - на першій інстанції обласний, а на останній - Головний судово- медичний експерт України або його заступник з експертної роботи.

Експертизи  у справах щодо професійних правопорушень  медичних працівників вважаються одними з найскладніших у судово- медичній експертній практиці. І на це є вагомі причини. По-перше, до призначення судово-медичної експертизи у випадках летального кінця, тіло, як правило, вже поховане, і комісія має задовольнятися протоколом розтину, де можуть бути відображені не всі дані, необхідні для кваліфікованих висновків. Тому іноді доводиться проводити ексгумацію. По-друге, навіть коли людина залишається живою, йдеться про хворобу, яка мала місце за деякий час до проведення експертизи, у зв'язку з чим і про стан здоров'я підекспертного під час хвороби, і про повноту його обстеження, і про ефективність застосованого лікування доводиться робити висновки лише на підставі записів у медичній документації.

62. Позапроцесуальна діяльність судових медиків.

Після обстеження обвинуваченого або підозрюваного  експерт надає свій остаточний висновок про психічний стан особи на даний час щодо можливості проведення з нею слідчих дій або вказує на необхідність призначення амбулаторної чи стаціонарної судово-психіатричної експертизи, приєднання до справи додаткових медичних документів і яких саме, характеристик та інших матеріалів, зазначає, які обставини необхідно уточнити під час допиту свідків, тощо. 
Судово-психіатричну експертизу в кабінеті слідчого необхідно відрізняти від консультування слідчого судовими психіатрами як спеціалістами. Консультування — це поза-процесуальна дія і для його проведення складати постанову не потрібно.

66.Підстави призначення судово-психіатричної експертизи

Судово-психіатричні експертизи проводять державні та недержавні судово-психіатричні експертні комісії (СПЕК), що підпорядкують -ся Міністерству охорони здоров'я (МОЗ) України чи отримали на це відповідний дозвіл (ліцензію). Порядок організації СПЕК визначається відомчими нормативними актами МОЗ України, узгодженими з Верховним Судом, Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції України. Згідно з цими нормативними документами СПЕК поділяються на стаціонарні, амбулаторні та стаціонарно-амбулаторні. 
Персональний склад СПЕК щорічно затверджується місцевими органами охорони здоров'я, при яких створені ці комісії. 
Для проведення стаціонарних експертиз при психіатричних установах створюються спеціалізовані судово-психіатричні стаціонарні відділення для осіб, які утримуються під вартою. В цих відділеннях передбачена зовнішня охорона, яку здійснюють співробітники внутрішніх справ.Потерпілі й свідки у кримінальних справах, а також підекспертні у цивільних справах, яким призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза, можуть перебувати в загальнопсихіатричних відділеннях та палатах психіатричної установи, де діє стаціонарнаСПЕК.Робота СПЕК організується за зонально-територіальним принципом, і ці комісії обслуговують судово-слідчі органи відповідних областей. Якщо експертна комісія обслуговує дві області, вона називається міжобласною. Перелік територій, які обслуговує міжобласна експертна комісія, затверджується МОЗ України. 
Амбулаторні СПЕК організовуються при одній із психіатричних чи психоневрологічних установ міста, області, Автономної Республіки Крим головними управліннями охорони здоров'я цих регіонів. Психіатричні та психоневрологічні установи, при яких створено амбулаторні СПЕК, надають останнім приміщення для проведення експертизи та утримання осіб, які очікують на експертизу, і забезпечують необхідним обладнанням. Витрати на утримання амбулаторних СПЕК включаються в загальний кошторис установ, при яких вони організовані. Якщо амбулаторні СПЕК створюються безпосередньо у слідчих ізоляторах, необхідні приміщення та обладнання надаються адміністрацією цих ізоляторів. 
Якщо в результаті амбулаторної експертизи неможливо відповісти на питання судово-слідчих органів, експерти повинні скласти мотивований висновок про необхідність проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. 
Результати експертних досліджень оформлюються у вигляді акта СПЕК, який підписують усі члени комісії. У разі виникнення розбіжностей у поглядах кожний з них дає окремий висновок і несе особисту відповідальність за проведену ним експертизу і даний висновок.Судово-психіатрична експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності та повноти дослідження.Незалежність судового експерта забезпечується процесуальним порядком його призначення, забороною будь-якого втручання у процес експертизи, кримінальною відповідальністю за те, що він може дати свідомо неправдивий висновок, можливістю призначення повторної експертизи, присутністю учасників процесу при проведенні експертизи у випадках, передбачених законом. 
Судово-психіатрична експертиза — це дослідження експерта на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, де міститься інформація про обставини справи, якою займаються органи дізнання, попереднього слідства або суду, а також це форма застосування спеціальних знань для вирішення питань, що стоять перед слідством або судом. 
Персональний склад експертів для судово-психіатричної експертизи визначає судово-слідчий орган, що призначив експертизу, або керівник медичного закладу, спеціалістам якого доручено проводити експертизу. При цьому кількісний склад експертів не обмежується. 
Судово-психіатричний експерт при проведенні експертизи і формулюванні відповідей на запитання судово-слідчих органів керується законодавством України, даними, які містять об'єкти дослідження, і власними спеціальними знаннями. 
Підставою для призначення обвинувачуваному судово-психіатричної експертизи можуть бути окремі матеріали справи, що викликають сумнів в осудності та психічній повноцінності обвинувачуваного, і відповідні статті Кримінально-процесуального кодексу України, що передбачають призначення цього виду експертизи. При цьому орган, який призначив експертизу, обов'язково надає експерту матеріали, що спонукають до сумнівів щодо осудності обвинувачуваного. 
Початок виконання експертизи відлічується з моменту, коли експерт отримав усі необхідні об'єкти експертизи для того, щоб дати відповіді на поставлені запитання. Завершенням судово-психіатричного дослідження вважається день огляду підекспертного експертною комісією і прийняття нею остаточного рішення. 
Експерт не має права розголошувати дані попереднього слідства чи дізнання, які стали відомі йому у зв'язку з проведенням експертизи. За розголошення цих даних, ухиляння чи відмову надати висновки, а також за надання неправдивого висновку експерт несе відповідальність згідно з чинним законодавством. 
Порядок призначення судово-психіатричної експертизи

Розрізняють такі види судово-психіатричної експертизи: первинна, повторна, додаткова, одноосібна, комісійна, комплексна. 
За формою проведення судово-психіатричні експертизи поділяються на такі: амбулаторна, стаціонарна, заочна (посмертна), у кабінеті слідчого, під час судового засідання. 
Відповідно до процесуального законодавства експертиза призначається тоді, коли у процесі досудового чи судового слідства постає потреба у спеціальних знаннях. Потреба у психіатричних знаннях, що з' являється у процесі судочинства, є фактичною підставою для призначення судово-психіатричної експертизи. Необхідність використання поряд із психіатричними знаннями суміжних з ними наукових знань є підставою для призначення комплексної експертизи (психо-лого-психіатричної, нарколого-психіатричної, сексолого-психіатрич-ної та ін.). 
Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається у зв'язку із сумнівами щодо психічної повноцінності обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка, цивільного позивача і відповідача, а також особи, щодо якої вирішується питання про цивільну недієздатність. Сумнів у психічній повноцінності означає обґрунтоване припущення про наявність у особи психічного розладу, що може вплинути на юридично значущу поведінку. 
Судово-психіатрична експертиза обов'язково проводиться в усіх справах про визнання особи недієздатною внаслідок психічного розладу. 
У розглянутих випадках судово-психіатрична експертиза призначається обов'язково згідно з прямою вказівкою закону. Водночас така експертиза може стати потрібною для встановлення безпорадного стану потерпілої особи (наприклад, у справах про зґвалтування), у справах про визнання недійсною угоди, укладеної особою в той момент, коли вона не могла усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, а також в інших випадках, коли виникає обґрунтоване припущення про наявність у суб'єкта юридично значущого психічного розладу. 
Умовно підстави для призначення судово-психіатричної експертизи поділяються на три групи. До першої групи належать дані, згідно з якими учасник процесу в минулому вже обстежувався психіатром, який діагностував у цієї особи психічний розлад. Це можуть бути також відомості про те, що особа раніше відмовлялася від спостереження у лікаря-психіатра, була госпіталізована і лікувалась у психіатричній лікарні, була визнана у зв'язку з психічним захворюванням непридатною до військової служби, визнана в іншій справі неосудною або перебувала на примусовому психіатричному лікуванні та ін. 
До другої групи обставин, які є підставою для сумніву у психічній повноцінності учасника процесу, належать дані про його неадекватну поведінку (безглузді висловлювання і вчинки, невмотивовані напади агресії тощо) або про прояви психічного розладу, для усвідомлення хворобливого характеру якого навіть не потрібні відповідні медичні знання (наприклад, судомний напад), що є вірогідним свідченням наявності в особи психічного захворювання. Такі відомості можна отримати від осіб, які добре знали підекспертного чи були очевидцями окремих епізодів його неадекватної поведінки. 
Відомості про дивну поведінку особи можуть міститись у свідченнях осіб, які беруть участь у справі чи у клопотаннях про призначення судово-психіатричної експертизи. Клопотання може заявити особа, яка має самостійний процесуальний статус (обвинувачуваний, потерпілий, позивач, відповідач та їхні представники). Не має такого права свідок, оскільки його діяльність у процесі обмежується тільки даванням показань. Кожне заявлене клопотання підлягає розгляду суб'єктом, який здійснює провадження у справі. Відмовлення в задоволенні клопотання повинно бути мотивованим. Крім того, згадану неадекватну поведінку суб'єкта може безпосередньо спостерігати слідчий або суддя у процесі слідчих (судових) дій. 
Третю групу розглядуваних обставин становлять заяви і повідомлення власне громадянина про свої хворобливі переживання й суб'єктивні відчуття зорових, слухових галюцинацій чи інші скарги на наявність у нього розладів психічної діяльності. 
Водночас правило про обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи з мотиву тяжкості інкримінованого діяння поширюється тільки на справи про вбивство. 
Отже, такими є фактичні підстави для призначення судово-психіатричної експертизи. За результатами зібраних доказів слідчий (суд) повинен самостійно переконатися в необхідності проведення судово-психіатричної експертизи. Юридичною підставою для проведення цієї експертизи є постанова (ухвала) про її призначення, винесена особою, яка здійснює дізнання, слідчим, прокурором або суддею.

 
65.Види судово-психіатричної  експертизи

 
а) Експертизи основна й додаткова.Основний є експертиза, призначена для рішення  поставлених перед експертами питань. Додаткової стосовно неї з'явиться  нова експертиза, призначена у зв'язку з неповнотою або недостатньою ясністю колишнього (основного) експертного висновку, але при відсутності сумнівів у вірогідності його висновків. Додаткова експертиза проводиться лише тоді, коли неповноту або недостатню ясність основного експертного висновку не можна усунути за допомогою допиту експерта й останньому потрібні додаткові дослідження.Додаткову експертизу можна доручити як експертам, що проводили попередню (основну) експертизу, так і іншим експертам (ч. 1 ст. 81 УПК; ч. 1 ст. 181 ЦПК). 
б) Експертизи первинна й повторна.Первинна експертиза проводиться вперше в справі відносно даної особи. Повторна експертиза проводиться вдруге відносно даної особи при наявності сумнівів в обґрунтованості або правильності висновків первинної експертизи (ч. 2 ст. 81 УПК). Цивільний процесуальний кодекс формулює підстави повторної експертизи як «незгода з висновком експерта по мотиві необґрунтованості, а також у випадку протиріч між висновками декількох експертів» (ч. 2 ст. 181 ЦПК). Однак в останньому випадку підставою для повторної експертизи виступає не сам по собі факт наявності протиріч, а те, що ці протиріччя породили в суду сумніву в правильності експертних висновків. Оцінюючи суперечливі експертні висновки, суд вправі визнати достовірними одні з них і відкинути інші й без призначення повторної експертизи. Отже, повторна експертиза призначається лише за умови, що без нової експертизи протиріччя усунути неможливо, і це породжує сумніву в правильності всіх експертних висновків. Тому підстави для повторної експертизи в карному й цивільному судочинстві можна вважати по суті однаковими. 
в) Одноособова й комісійна експертизи.Дана класифікація будується залежно від числа провідне експертне дослідження експертів. Одноособова експертиза проводиться одним експертом, а комісійна - декількома (двома й більше) експертами (комісією експертів). 
г) Експертизи однорідні й комплексні.Однорідні експертизи проводяться представниками однієї галузі науки, а комплексні - експертами, які є фахівцями різних галузей наукового знання. Судові психіатри звичайно проводять комплексні експертизи разом із судовими психологами, судовими медиками, судовими сексологами.Судово-психіатричні експертизи підрозділяються на види також у відповідності зі своєю специфічною класифікацією, закріпленої у відомчих нормативних актах по організації й виробництву названих експертиз: амбулаторна, стаціонарна, у кабінеті слідчого, у суді, заочна, посмертна. Поглиблений аналіз класифікації показує, що вона являє собою синтез декількох самостійних класифікацій.

69Судово-психіатрична  оцінка свідків і потерпілих.

Показання свідків  і потерпілих на досудовому та судовому слідстві є одним з важливих доказів у кримінальному процесі. Згідно з чинним кримінальним законодавством — свідок зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка здійснювала дізнання, слідчого, прокурора, судді й дати правдиві показання; повідомити все, що йому відомо у справі, і відповісти на поставлені запитання. 
Для того щоб бути повноцінним свідком, особа не повинна мати психічної патології, вона має розуміти юридичне значення вчинюваних нею дій і наслідки для обвинуваченого даних нею показань. 
Потерпілі за законом мають право відстоювати свої інтереси, заявляти відводи і клопотання, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання, виявляти своє ставлення до слідства, що проводиться, ознайомлюватися з його результатами. Разом з правами потерпілий має й обов'язки: він повинен давати правдиві показання, брати участь в очних ставках, у впізнанні, слідчому експерименті тощо. 
Надаючи потерпілому процесуальні права й обов'язки, законодавець виходить із презумпції здатності потерпілого реалізовувати свої права в судово-слідчому процесі. Однак з різних причин ця здатність може бути порушеною. 
У процесі судово-психіатричної експертизи свідків і потерпілих не оцінюється вірогідність і зміст показань, бо це належить до компетенції суду, а тільки констатується психічний стан свідка чи потерпілого щодо його здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати щодо них правдиві показання. Власне кажучи, йдеться про процесуальну дієздатність цих учасників кримінального процесу.До умов процесуальної дієздатності належать вік потерпілого, його психічне здоров'я, фізичний стан. Залежно від наявності цих умов потерпілий може бути визнаний процесуально дієздатним, обмежено дієздатним або цілком недієздатним. Цілком недієздатними є малолітні (віком до 14 років), обмежено дієздатними — неповнолітні (віком 14-18 років), цілком дієздатними особи стають з 18 років.Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається щодо осіб, які страждають на розумову відсталість (олігофренію), органічне ураження головного мозку або перенесли черепно-мозкову травму та психічну травму у кримінальній ситуації і значно рідше щодо хворих на шизофренію. Експертний висновок набирає особливої актуальності, коли йдеться про потерпілих із психічною патологією, які іноді бувають єдиними свідками вчиненої кримінальної дії. Експертний висновок щодо осіб із психічною патологією повинен відбивати їхню здатність здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичної ситуації з урахуванням характеру та динаміки психічних розладів. Визначення кримінально-процесуальної дієздатності будується за аналогією з формулою осудність-неосудність і дієздатність-недієздатність, що складається з медичного та юридичного критеріїв. Медичний критерій визначається поняттям "психічний розлад", що охоплює всі форми психічної патології, які входять у класифікацію МКХ-10. Юридичний критерій визначає можливість чи неможливість потерпілої особи правильно сприймати обставини справи і давати про них правдиві показання, розуміти характер і значення вчинених діянь, чинити опір (безпорадний стан). Висновок про безпорадний стан виноситься виходячи з особливостей психічних порушень, властивих потерпілій особі, її здатності прогнозувати й оцінювати небезпечну ситуацію, схильності до реакцій розгубленості та гальмування в екстремальних умовах, швидкості прийняття рішень, поінформованості у статевих взаєминах (при статевих деліктах), а також виходячи з оцінки особливостей емоційно-вольових та інтелектуальних розладів.Стосовно свідків вирішується лише одне питання: чи можуть вони правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, іда-вати стосовно них правдиві показання. 
Якщо всі розглянуті питання вирішуються при експертизі психічно здорових потерпілих, то при огляді осіб з ознаками психічної патології вони набирають специфічних особливостей. Свідком і потерпілим може виявитись особа з будь-якою психічною патологією. 
Отже, з огляду на викладене випливає, що потрібно проводити комплексні судові психолого-психіатричні експертизи, при яких констатується не тільки психічне здоров'я потерпілої особи, а й вплив не хворобливих рис характеру на її поведінку у кримінальній і судово-слідчій ситуації.У кримінальному процесі предметом комплексної психолого-психі-атричної експертизи можуть бути свідки і потерпілі. Цей вид експертизи може призначатися на підставі даних про перенесені потерпілим і свідком травми головного мозку, відставання у психічному розвитку, низький інтелектуальний розвиток, недостатність мовних функцій, розлади особистості зі схильністю до фантазування і навіювання, що викликає у слідства і суду сумніви щодо їх можливості правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати щодо цих обставин правильні показання. Під час проведення комплексної експертизи експерт-психіатр встановлює наявність чи відсутність у обстежуваної особи нервово-психічних розладів, а експерт-психолог — здатність особи із зазначеними видами патології правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати щодо них правильні показання, а також правильно розуміти характер і значення здійснених відносно неї кримінальних дій. У межах комплексної експертизи можуть бути вирішені питання про здатність потерпілої особи (особливо щодо статевих злочинів) чинити опір. Такі особистіші особливості, як млявість, знижена активність, сором'язливість, замкнутість, схильність до реакцій гальмування і розгубленості у нових, складних і екстремальних ситуаціям, можуть виявлятись у поведінці потерпілої особи під час вчинення щодо неї кримінальних дій. Обмежена здатність потерпілої особи чинити опір може залежати і від її вікових ознак, поінформованості щодо статевих взаємин, повноти і глибини розуміння ситуації, емоційного стану (страх, розгубленість, пригніченість). Констатація зазначених особливостей психічної діяльності може бути розцінена слідством і судом як безпорадний стан потерпілої особи. При цьому слід зазначити, що констатація безпорадного стану і вірогідність показань свідків належать до компетенції суду. 
тже, при направленні свідків і потерпілих на комплексну психолого-психіатричну експертизу судово-слідчі органи можуть сформулювати такі запитання.Чи страждає підекспертний (свідок чи потерпілий) на психічне захворювання?Чи може підекспертний відповідно до свого психічного стану сприймати обставини і давати про них правдиві показання?Чи не виявляє підекспертний патологічної схильності до фантазування та псевдології?Чи могла потерпіла особа розуміти характер і значення вчинених щодо неї протиправних дій?Чи має потерпіла особа будь-які особистіші особливості, які могли вплинути на її поведінку у кримінальній ситуації?Чи могла потерпіла особа з огляду на її психічний стан чинити опір у кримінальній ситуації? 
З огляду на теперішній психічний стан підекспертного чи може він брати участь у судово-слідчих діях?

71.Судово-психіатричні  експертизи в цивільному процесі.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі  набуває останніми роками дедалі більшого значення у зв'язку з постійним збільшенням кількості справ у цивільному судочинстві. Основна мета судово-психіатричної експертизи — захищати цивільні права та інтереси психічно хворих осіб, які є учасниками цивільного процесу. 
Правовий стан громадянина — учасника цивільних відносин визначається такими його ознаками, як правоздатність та дієздатність. Згідно зі ст. 9 Цивільного кодексу (ЦК) України цивільна правоздатність — це "здатність мати цивільні права і обов'язки. Правоздатність громадянина виникає з моменту його народження і припиняється смертю". Володіти правоздатністю означає, що громадянин може мати в особистій власності майно, користуватися житлом та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, вибирати професію і місце проживання, мати права автора витворів науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також інші майнові та особистіші немайнові права (ст. 10 ЦК України). 
Поняття правоздатності нерозривно пов'язано з поняттям дієздатності. У ст. 30 ЦК України наводиться визначення поняття цивільної дієздатності як здатності громадянина набувати своїми діями цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Згідно із законодавством України дієздатність людини в повному обсязі настає з повноліттям (18 років), коли вона досягає психічної зрілості й набуває достатнього життєвого досвіду, що й визначає її здатність правильно усвідомлювати та регулювати свої вчинки. Таким чином, дієздатність порівняно з правоздатністю обмежена фактором віку. 
На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана з окремими якостями громадянина, у тому числі усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки. Ці якості залежать не тільки від віку, а й від стану психіки особи. Так, при різних психічних захворюваннях у людини, яка досягла повноліття, може зникнути здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. У цьому разі постає питання про можливість цієї людини здійснювати свої цивільні права і виконувати цивільні обов'язки, тобто про її дієздатність чи недієздатність.Згідно зі ст. 39 ЦК України "фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною у порядку, встановленому ЦПК України. Над нею встановлюється опіка". Таким чином, у цій статті визначено два критерії недієздатності людини: медичний (психічне захворювання) та юридичний (не може усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними).Психічні захворювання істотно різняться за клінічною картиною, виразністю, глибиною, тяжкістю та формами перебігу. Серед них є такі, що можуть не впливати на можливість людини самостійно здійснювати свої цивільні права. З огляду на це встановлення психіатричного діагнозу ще не означає, що людина недієздатна, вирішальним же є встановлення стійкості, виразності, глибини психічних розладів, що й створюють медичний критерій.Юридичний критерій особи (не може усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними) складається з двох частин: інтелектуальної (не може усвідомлювати значення своїх дій) та вольової (не може керувати своїми діями). Таким чином, для визнання особи недієздатною необхідно, щоб медичний та юридичний критерії збігалися.У цьому разі виникає аналогія з неосудністю, але треба пам'ятати, що неосудність завжди належить до конкретної дії в минулому, а недієздатність охоплює всі права людини як у минулому, якщо йдеться про укладення угоди, складання заповіту чи трудові суперечки, так і в майбутньому, якщо вирішується питання про можливість підтримувати шлюбні відносини чи брати участь у вихованні дітей. Тому поняття недієздатності за значенням ширше від неосудності. Різняться вони й тим, що до осіб, визнаних неосудними судом, застосовуються примусові заходи медичного характеру, а над недієздатними особами встановлюється опіка.Згідно з чинним законодавством України, органами опіки та піклування є виконавчі комітети районних і міських рад народних депутатів, які й призначають опікунів. Особи, які судом визнані недієздатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його одержання у спадщину за заповітом, але одержати майно у спадщину чи продати його вони можуть лише через свого опікуна. Будь-яка угода, що укладається недієздатною особою без опікуна, є недійсною.Заяву про визнання хворої особи недієздатною можуть направити до суду державні чи громадські організації, родичі, органи опіки та піклування, психіатричні заклади, прокурор (ст. ЦПК України).У справах про визнання осіб недієздатними обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка за видом може бути стаціонарною, амбулаторною, заочною чи посмертною. Під час проведення такого експертного дослідження експерти-психіатри вирішують питання про характер психічного захворювання особи та її можливість чи неможливість усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.У разі одужання чи значного поліпшення психічного стану хворої особи, яку визнано недієздатною, суд на підставі відповідних висновків судово-психіатричної експертизи може визнати її дієздатною (ст. 260 ЦПК України). Після такого рішення суд анулює також встановлену над нею опіку.Комплексні експертизи в цивільному процесі. Предметом такої комплексної експертизи можуть бути позивачі й відповідачі при очному огляді. Експертиза в таких випадках проводиться за загальними правилами з участю, в основному, експертів-психіатрів і експертів-психологів.Зважаючи на складність діагностики при посмертних судово-психіатричних експертизах, останніми роками до участі в них залучаються фахівці різних суміжних галузей знань. Найчастіше в судово-психіатричній практиці постає потреба комплексного аналізу матеріалів цивільної справи та медичної документації за участю психологів і невропатологів. 
Мозкова органічна патологія, що з'являється при багатьох захворюваннях головного мозку й інфекціях, її виразність і динаміка багато в чому визначаються локалізацією органічного процесу в головному мозку і його поширеністю. Крім того, внаслідок мозкової органічної патології можуть виникати різні хворобливі стани і спостерігатись атипові перебіги соматичних захворювань. При посмертних експертизах часто необхідно також оцінити психічний стан особи, яка при житті мала пухлину мозку як первинну, так і з метастазами в мозок при інших локалізаціях пухлин. Участь невропатолога, до компетенції якого входить діагностика таких порушень, іноді необхідна для того, щоб якнайточніше діагностувати локалізацію процесу і, отже, характер психічних розладів. Невропатологи залучаються до таких експертиз і тоді, коли оцінюються гострий післяінсультний стан, гострий період після черепно-мозкової травми та в деяких інших випадках.Невіддільною складовою злоякісних пухлинних захворювань як головного мозку, так і інших органів є інтоксикація, пов'язана із впливом продуктів розпаду пухлини на організм. Інтоксикація впливає на загальний стан і психічні функції хворих (усвідомлення ситуації, оцінка прогнозу свого стану, інтелектуальні та мнестичні функції). На характер психічних порушень впливає також вид проведеного лікування, зокрема й застосування наркотичних препаратів. Тому у проведенні посмертних експертиз особам, які при житті були онкологічно хворими, можуть брати участь онколог і нарколог.Останніми роками у проведенні посмертних експертиз особам, які хворіли за життя на цукровий діабет та інші ендокринні захворювання часто бере участь ендокринолог. Діапазон психічних розладів при таких захворюваннях доволі широкий — від незначних неврозо-подібних порушень до потьмарення свідомості (коматозні стани, пов'язані з підвищеним чи зниженим вмістом цукру в крові, та ін.).Комплексні судово-психіатричні експертизи за участю терапевта можуть проводитися тоді, коли в особи, яка страждає на різні соматичні захворювання, з'являються психічні порушення у формі або симптоматичних психозів, або депресивних реакцій. Діагностика психозів при соматичних захворюваннях є компетенцією експертів-пси-хіатрів. Оцінка глибини і виразності депресивних проявів потребує їх співвіднесення з тяжкістю і типом перебігу соматичного захворювання (туберкульоз, захворювання нирок, оперативні втручання тощо), що входить до компетенції терапевта.