Звіт по практиці

При утопленні:

1. У даному випадку смерть настала від утеплення чи її спричинила хвороба або ж тіло опинилося у воді після смерті?
2. Які причини могли посприяти утопленню (алкогольне або наркотичне сп'яніння, хвороба, травма тощо)?
3. Як довго тіло перебувало у воді?
4. Чи є на тілі тілесні ушкодження та який механізм їх виникнення?

 

30. Утоплення, судово-медична оцінка.

Утоплення —  це асфіксія внаслідок закриття дихальних  отворів рідиною: водою, нафтою, олією  тощо.

Утоплення є  типовою асфіксією, але з деякими особливостями. Менш тривалим є період задишки, особливо експіраторної. У стадії термінального дихання людина робить глибокий вдих і широко відкриває рота. Вода при цьому дуже глибоко проникає в альвеоли, розширяє їх і розриває стінки, внаслідок чого потрапляє у кровоносні капіляри легенів, а звідти — в ліву половину серця. Така картина вмирання властива так званому справжньому утопленню.

Смерть може статися й за інших обставин —  коли попадання води у верхні відділи  дихальних шляхів викликає стійкий спазм головної щілини й таким чином викликає асфіксію. Вода при цьому попадає в легені у незначній кількості й знову ж таки під час термінального дихання.

Морфологічними  ознаками вказаного виду асфіксії є  блідість трупних плям, "гусяча" шкіра, піна біля отворів рота і носа. Коли утоплення сталося в холодній воді, трупні плями, внаслідок проникнення кисню через розрихлений епідерміс та окислення редукованого гемоглобіну, набувають червонуватого відтінку. Трупне заклякання, яке піднімає волосся, спричиняє, особливо на плечах і стегнах, "гусячу" шкіру.

Отвори рота та носа оточені дрібнопузирчастою  щільною піною, що має форму гриба; нею наповнені дихальні шляхи. Їх кількість прямо пропорційна  до тривалості процесу утеплення. Утворюється  піна від збивання води з повітрям та бронхіальним слизом. У дихальних шляхах, крім піни, мають місце окремі піщинки, частинки мулу тощо. У шлунку та кишках можна виявити воду, в більшій чи меншій кількості.

Перебуваючи у  воді, труп покривається водоростями, може бути пошкоджений внаслідок ударів о різні предмети, що є в воді, о дно водоймища. Його можуть пошкодити риби, раки, водяні комахи.

При дослідженні  трупів, витягнутих з води, необхідно  пам'ятати, що вони могли попасти  туди вже після смерті потерпілого, або ж причиною смерті було не утоплення.

Найчастіше  утоплення — нещасний випадок, але  буває і самогубство, і вбивство.

 

31. Пошкодження від дії високих температур. Класифікація опіків.

Тривале перебування  людини в умовах підвищеної температури (вище 30-35°С), та ще й при значному фізичному навантаженні, має наслідком зрив терморегуляції, що спричиняє розлад здоров'я або навіть смерть. Розрізняють загальну та місцеву дію високої температури на організм людини.

Загальна дія дістає вияв у тепловому ударі. Якихось характерних морфологічних змін при розтині у таких випадках не виявляється. Як правило, спостерігається картина смерті, що швидко наступила. Різновид теплового удару — сонячний удар трапляється, коли на тіло й непокриту голову діє сонячне проміння. При цьому можуть спостерігатися прояви місцевої дії сонячної енергії у вигляді опіків першого, зрідка — другого ступеня. Сонячний удар може статися навіть при дії сонячного проміння лише на непокриту, частіше позбавлену волосся, голову. Місцеві ушкодження від дії високої температури виникають, коли температура тканин підвищується понад 50°С, що призводить до загибелі клітин, і дістають вияв у різного виду опіках — залежно від температури та діючого фактора.

За глибиною ураження шкіри  та тканин, що прилягають до неї, розрізняють чотири ступеня опіків.

Перший ступінь — це поверхневе запалення шкіри —  еритема. В місці опіку шкіра  червона, болюча на дотик, припухла. На трупі ці ділянки бліднуть і розпізнаються  лише по буруватому чи жовтуватому  кольору і лущенню епідермісу. Опік 3/4 поверхні тіла може викликати смерть.

Другий ступінь — ураження шкіри з відслойкою рогового шару і утворенням пузирів, заповнених серозною рідиною, що містить лейкоцити і  білки. Рідина спочатку прозора, але  швидко мутнішає внаслідок згортання білків. Після розривів пузирів і витікання рідини поверхня росткового шару, що є дном опіків, волога, блискуча, блідо-рожева або яскраво-рожева, якщо кров містить велику кількість карбоксигемоглобіну. Після підсихання поверхня дерми жовтувато-бура чи червоно-бура, ущільнена, з сіткою добре видних дрібних судин. Смертельним може бути опік 1/2 поверхні тіла.

Третій ступінь характеризується вологим або сухим первинним  некрозом шкіри. Вологий некроз утворюється  від дії пару чи гарячих рідин, а сухий — від полум'я або розжарених предметів. Розрізнюють ступені: ІІІ-А — коли частково уражається ростковий шар, та ІІІ-Б, що характеризується некрозом усієї товщі шкіри з ушкодженням потових і сальних залоз. При вологому некрозі шкіра має "варений" вид, жовтуватого кольору, припухла, набрякла. По краях можуть бути опіки II ступеня. Сухий некроз відрізняється ущільненням шкіри, її бурим кольором. Опіки з обвуглюванням, чорного кольору, досить чітко відмежовані від неушкодженої шкіри. Заживлення опіків третього ступеня закінчується утворенням рубців.

Опіки четвертого ступеня  — це обвуглювання шкіри, підшкірної жирової тканини, м'язів і навіть кісток.

Як і при опіках, розрізняють чотири ступеня відмороження.

Перший ступінь характеризується почервонінням або посинінням і  набряком шкіри.

Другий ступінь — це утворення пухирів, що з'являються  через кілька годин або через 1-2 дні..

Третій ступінь супроводжується  некрозом усієї товщі шкіри та підшкіряної клітковини.

Четвертий ступінь — некроз глибоких м'яких тканин з ураженням кісткової тканини.

 

32. Пошкодження та смерть від дії низьких температур.

Вплив низької  температури дістає вияв або як загальна дія на організм (переохолодження), або як місцеві прояви (озноблення, відмороження). Загальне переохолодження  організму настає внаслідок порушення теплового балансу — організм втрачає тепла більше, ніж продукує. Цьому сприяють метеорологічні фактори: підвищена вологість, вітер, швидка зміна температури, охолодження у воді тощо; стан здоров'я; загальні соматичні та психічні захворювання, травми, перевтомлення, емоційний стрес. Важливу роль відіграє вік. Найменш стійкими до холоду є новонароджені діти та старі. Окремо треба зазначити, що дуже часто причинами переохолодження є одяг, який не відповідає погодним умовам, алкогольне сп'яніння, а особливо — поєднання цих факторів.

Для кори головного мозку  біологічний нуль становить +31°С, нижче  цього рівня настає втрата свідомості, а центри дихання й кровообігу припиняють діяльність при +24°С. Безпосередньою причиною смерті можуть бути первинна зупинка дихання, судинний колапс, холодовий шок або фібриляція шлуночків серця. Під дією низької температури смерть настає від переохолодження організму, а не від замерзання. Замерзання тканин відбувається тільки після смерті, якщо температура навколишнього середовища нижче 0°С.

Смерть від переохолодження  судово-медичний експерт може вже  запідозрити, оглядаючи труп на місці  події. Так, людина, яка мерзне, приймає  характерну позу "калачиком" —  руки й ноги зігнуті і притиснуті до тіла. Тепло тіла людини, котра вмирає на снігу, розтоплює його, перетворюючи на лід, в який Інколи вмерзає одяг. У кутках очей можуть бути замерзлі сльози, а у отворів носа і рота, на вусах і бороді — льодяні бурульки. У більшості випадків одяг на трупі щільно загорнутий, але іноді у період агонії у людини виникають почуття жару і відповідні галюцинації, внаслідок чого вона роздягається і розкидає свій одяг.  Крім наведених зовнішніх ознак, при судово-медичному дослідженні може виявитися різко виражене трупне заклякання й "гусяча шкіра" як результат, скорочення м'язів шкіри, що підіймають волосся.

Внутрішні ознаки смерті від переохолодження

Звертає на себе увагу переповнення кров'ю і лівої, і правої половини серця та крупних судин.  Якщо смерть настає при температурі -15°С і нижче, кров у серці і судинах — червона, зі згустками. Такий самий колір мають трупні плями і слизові оболонки. Головний мозок і його оболонки, а також легені повнокровні. У легенях — червоні крововиливи, іноді значних розмірів. Переповнення сечею сечового міхура.

 

33. Пошкодження від дії електричного току.

Електротравма — це комплекс загальних і місцевих змін в організмі, що виникають під  впливом електрики. Найчастіше ураження електричним струмом трапляються  у побуті та на виробництві, рідше  — у лікувальних закладах при фізіотерапевтичних процедурах, іноді людина уражається атмосферною електрикою (блискавкою). Як правило, електротравма — це наслідок нещасного випадку, але може бути нанесена з метою самогубства або вбивства.

При ураженні електрострумом також відіграють роль тривалість і щільність контакту. Короткочасне торкання дроту з високою напругою (більш 250 вольт) може закінчитись без серйозних наслідків для організму. У той же час тривалий контакт з дротом під напругою 60 вольт може призвести до смерті. Особливо небезпечним є провідник струму, затиснутий у руці, бо скорочення м'язів кисті веде до більш щільного контакту і людина сама практично не може звільнитись.

Механізм дії  струму на організм. Розрізняють специфічну (механічну, електролітичну й теплову) і неспецифічну дію струму. Електричний струм, проходячи через тканини, викликає дуже болючі м'язові судоми, які зміцнюють і ущільнюють контакт з провідником. Крім того, внаслідок скорочення можуть відбутися розриви м'язової тканини, сухожиль, а у фізично розвинених осіб — навіть відкриті переломи кісток.

Під дією струму порушується іонна рівновага, що спричиняє некроз тканин. Біля аноду  тканини коагулюються, а біля катоду — розплавлюються (коліквація).

Через електричний  опір тканин організму електроенергія струму перетворюється на теплову енергію відповідно до закону Джоуля-Ленца. Внаслідок цього у місці контакту утворюються знак току (електромітка), а також опіки різного ступеня — аж до обвуглювання кісток.

Як наслідок електротравми можуть спостерігатися вторинні явища, такі як опіки різного ступеня при займанні одягу від вольтової дуги чи блискавки, "тупі" травми при падінні з різної висоти після, ураження електрострумом або акустичні ушкодження слухового апарату при ураженні блискавкою. Ці ушкодження є результатом неспецифічної дії електроенергії.

Смерть при  електротравмі може настати: - від  первинного припинення дихання внаслідок  тонічного скорочення діафрагми, міжреберних  м'язів і м'язів голосових зв'язок або паралічу дихального центру довгастого мозку; - від первинної зупинки серця,

34. Автотравми та їх судово-медична оцінка.

Під час виконання  судово-медичних експертиз у випадках автотравм судово-медичному експерту доводиться вирішувати цілу низку питань, що цікавлять слідчі органи:

- Чи є на  тілі загиблої людини ушкодження?

- Чи прижиттєві  вони?

- Чи є виявлені  ушкодження специфічними й характерними  для автотравми?

- Який тип  автомобіля (вантажний, легковий) спричинив  травму, якою його частиною або  деталлю травмовано людину?

- Наявність  в органах і тканинах алкоголю, наркотичних речовин, ступінь сп'яніння.

Щоб вирішити перелічені вище питання, треба мати чітке уявлення про види автомобільної травми, фази травмування та механізм утворення  ушкоджень у кожній фазі.

Пропонують  таку класифікацію авто-травми:

1. Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною (пішоходом, велосипедистом, мотоциклістом): а) зіткнення з передньою частиною автотранспорту; б) зіткнення з боковою частиною автотранспорту; в) зіткнення з задньою частиною автотранспорту.

2. Травма від  переїзду пішохода колесами автомобіля.

Повний переїзд: а) переднім, заднім чи обома колесами однієї сторони; б) передніми колесами, задніми колесами, передніми й  задніми колесами.

Неповний переїзд: а) переднім колесом; б) заднім колесом.

3. Травма від  випадіння (пасажира, водія) з автомобіля, що рухається: а) із кабіни автомобіля; б) із кузова автомобіля (вперед, вбік, назад); в) від падіння з підніжки автомобіля.

Кожний вид  автомобільної травми складається  з кількох послідовних фаз, в  результаті чого на тілі та одязі постраждалої людини утворюються відповідні ушкодження.

Травма від  зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною складається з трьох-чотирьох фаз. Перша фаза — це контакт тіла людини з передньою, боковою або задньою поверхнею автомобіля.

Друга фаза зіткнення автомобіля з пішоходом. Ушкодження при закиданні тіла на автомобіль виникають внаслідок удару об поверхні автомобіля і загального струсу.

Третьою фазою при зіткненні людини з передньою чи задньою частинами легкового автомобіля є ковзання тіла по капоту або кришці багажника і падіння на дорожнє покриття чи ґрунт.