Звіт по практиці

а) пригнічують центральну нервову систему;

б) викликають збудження і судоми;

в) діють переважно на периферійну нервову систему. До великої групи пригнічувальних отрут відносять снодійні препарати, наркотичні речовини, алкоголь та його сурогати. Отруєння снодіцнмщ препаратами - або нещасні випадки внаслідок передозування ліків, або вживання великої кількості з метою самогубства, хоча і випадкові отруєння і вбивства у такий спосіб також не можна виключати. Найбільш відомі снодійні - похідні барбітурової кислоти (фенобарбітал, барбітал, барбаміл, етамінал), а також похідні інших речовин (нітрозепам, ноксирон) тощо. Смертельні дози варіюють у досить широких межах - від 1 г для етаміналу натрію до 5-15 г для ноксирону. Як снодійні речовини діють і транквілізатори - седуксен, триоксазин, еленіум, мепробамат і т. ін.

Потрапивши  до організму, снодійні речовини спричинюють  різке пригнічення діяльності центральної нервової системи, внаслідок чого людина засинає, але цей сон швидко переходить у коматозний стан, що супроводжується уповільненням дихання, падінням артеріального тиску та олігурією за рахунок падіння ниркового тиску. Протягом 2-3 діб настає смерть унаслідок асфіксії від паралічу дихального центру та різкого набряку легень. Ззовні іноді спостерігаються прояви токсичного бульозного дерматиту, нейротоксичного дерматоміозу у вигляді різних типів висипань на шкірі.

Морфологічні  зміни внутрішніх органів неспецифічні. Зазвичай це ознаки смерті, що швидко настала, численні периваскулярні крововиливи та дистрофічні зміни паренхіматозних органів.

 

40. Питання що вирішуються при судово-медичній експертизі отруєнь.

При підозрі  на смерть від отруєння судово-медичний експерт повинен вирішувати цілу низку питань, поставлених слідчим. Основним і першочерговим є таке: чи було наявне у даному конкретному випадку отруєння? Якщо факт отруєння встановлено, необхідно відповісти ще й на інші запитання:

1. Від якої саме отрути настала смерть?
2. Яким шляхом отруту введено (через рот, легені, неушкоджену шкіру чи ін'єкцією) та у якому вигляді (порошок або таблетки, рідина, розчин, газ)?
3. Яким способом отрута могла потрапити до організму (з їжею, напоями, як ліки або як протиотрута)?
4. Яка концентрація (доза) отрути в організмі? (Одночасно вирішується питання, чи не мала потерпіла особа підвищеної чутливості або, навпаки, звикання до отрути?)
5. Як швидко настала смерть після введення отрути?
6. Якщо отрута виявлена у трупному матеріалі, то чи не потрапила вона в тканини після смерті?
7. Застосована отрута з метою самогубства чи вбивства, або потрапила до організму випадково (нещасний випадок)?
8. Якщо смерть не настала, то як отрута вплинула на розлад здоров'я і втрату працездатності?

За необхідності та можливості вирішуються й інші питання, що цікавлять слідчі органи, наприклад: чи своєчасно було розпізнано отруєння і чи правильно та у повному обсязі проведено лікування і т. д.

Для того, щоб  встановити діагноз «отруєння», судово-медичний експерт не може обмежитися лише даними судово-медичного розтину трупа.

 

41. Особливості проведення судово-медичної експертизи отруєнь.

Судово-токсикологічним  дослідженням виявляється не тільки наявність отруйної речовини в тканинах і органах, надісланих судово-медичним експертом, але звичайно вказується й її концентрація в одиниці маси. Бажано, щоб судово-медичний токсиколог зазначав ще й допустимі норми виявленої речовини в одиниці маси кожного органа, згідно з фармакопеєю. Що ж стосується судово-медичної оцінки результатів судово-токсикологічного дослідження, то це - пріоритет судово-медичного експерта.

І. У разі виявлення якоїсь хімічної речовини в тканинах і органах трупа, судово-медичний експерт повинен виключити цілу низку випадкового надходження отрути до організму або в тканини трупа.

1. Чи  не потрапила отрута до організму  як лікарський засіб?

Чи  не потрапила отрута у складі продуктів харчування або замість них?

Чи  не потрапила отрута з навколишнього  середовища?

Чи  не потрапила отрута до тканин трупа  вже після смерті?

Нарешті, отрута може бути помилково виявлена через порушення методики судово-медичного дослідження

Таким чином, висновок про отруєння робиться тільки після  виключення всіх випадкових можливостей надходження отрути до організму.

II. У разі, коли у судово-медичного експерта є підозра на отруєння, а отруту при судово-токсикологічному дослідженні не виявлено, треба враховувати кілька причин негативних результатів.

Чи  не могла отрута виділитися з організму  людини ще за її життя?

Чи  не розклалася отрута в організмі за життя?

Чи  не розклалася отрута в тканинах після  смерті?

Чи  не потрапила отрута до організму у дуже незначній кількості?

Чи  може бути отрута виявлена існуючими  методами і методиками судово-токсикологічного дослідження?

Чи  не видалилася отрута у процесі судово-медичного  дослідження трупа?

Не можна  виключати можливості помилок при  виконанні судово-токсикологічного дослідження, що не дає змоги виявити отрути в організмі.

У випадках, коли після отруєння людина залишилася живою, може призначатися судово-медична експертиза для вирішення ряду питань:

1. Якою отрутою спричинений хворобливий стан людини?
2. Яким шляхом отрута потрапила до організму?
3. Яке отруєння мало місце - побутове, медикаментозне, професійне, військове?
4. Який ступінь тяжкості тілесних ушкоджень наявний, або який відсоток працездатності втрачено внаслідок отруєння?

 

42. Поняття про радіаційні пошкодження. Стадії променевої хвороби.

Людина постійно перебуває під впливом радіації, джерелами якої, з одного боку, є  природні випромінювання радіоактивних  речовин землі, води, повітря і космосу, а з іншого - наслідки технічної діяльності людини в галузі енергетики

Іонізуючу дію  можуть зумовлювати численні види випромінювання, це:

• рентгенівські промені - короткі електромагнітні хвилі;
• альфа-частки - ядра атомів гелію, що складаються з двох протонів і двох нейтронів;
• бета-промені - негативно заряджені частки (електрони);
• гамма-промені - електромагнітні хвилі, ще коротші за рентгенівські;
• нейтрони - важкі незаряджені частки (основа ядер атомів);
• протони - важкі, позитивно заряджені частки (складові частки всіх атомів);
• важкі іони - ядра атомів, позбавлені орбітальних електронів.

Під час проходження  іонізуючого випромінювання крізь  організм живої людини відбувається ушкодження тканин і різних органів. Джерелами опромінювання можуть бути як зовнішні фактори, так і внутрішні. Залежно від дози і зони радіаційного випромінювання розвивається місцеве або загальне, несмертельне чи смертельне ураження організму.

Розрізнюють кілька форм променевої хвороби з індивідуальною клінікою і відповідно патологоанатомічними змінами.

Церебральна форма хвороби розвивається унаслідок дії дуже великих доз променевої енергії (понад 80 Гр). Клінічно захворювання виявляється у порушенні діяльності центральної нервової системи та системи кровообігу. Загальний стан хворого тяжкий (нервове збудження, судоми, прискорені дихання та пульс, блювання тощо). Смерть може настати в перші години чи дні після ураження.

Кишкова, або судинна форма радіаційного ураження спостерігається після опромінення дозою більш як 10 Гр. Смерть настає через кілька днів (3-5-та доба), картина перебігу хвороби така сама, як і викладена вище. У патологоанатомічній картині найбільш виражені зміни у кишечнику.

Кістково-мозкова  форма хвороби спостерігається при променевому ураженні дозами до 10 Гр. Вона характеризується найбільш розгорнутою клінічною і патологоанатомічною картиною. Хвороба, як правило, без медичного втручання закінчується смертю через 2-6 тижнів після опромінення.

У перебігу гострої променевої хвороби виокремлюють чотири періоди з найбільш характерними для кожного патологоанатоміч- ними змінами.

Перший  період (період первинної загальної реакції) характеризується почуттям тяжкості у голові, м'язовою слабкістю, сонливістю, нудотою та блюванням.

Другий  період - відносного благополуччя (прихований період) може тривати тиждень і більше. Спостерігаються неврологічні розлади та випадіння волосся.

Третій  період (період виражених клінічної та патологоанато- мічної картин захворювання) - з 3-го - 6-й тиждень після опромінювання.

Четвертий період. У випадках, коли смерть настає пізніше шести тижнів після опромінювання, як у клінічному перебігу, так і в патологоанатомічній картині захворювання важливе значення мають інфекційні запальні процеси.

 

43. Завдання судово-медичної експертизи при розгляді здоров'я і смерті від променевої енергії.

Розрізнюють декілька форм променевої хвороби з індивідуальною клінікою і, відповідно, патологоанатомічними змінами.

При отриманні  дози понад 150 грей, смерть може настати  миттєво — від паралічу життєвих центрів головного мозку та колапсу  — це так звана "смерть під променем". Спостерігаються морфологічні ознаки смерті, що швидко настала.

При дії дуже великих доз променевої енергії (понад 80 грей), розвивається церебральна  форма хвороби. Клінічно захворювання дістає вияв у порушенні діяльності центральної нервової системи та системи кровообігу. Загальний стан хворого тяжкий (нервове збудження, судоми, прискорені дихання та пульс, блювота тощо). Смерть може настати в перші години чи дні після ураження.

Якщо смерть настає через кілька днів (3-5-та доба), а це спостерігається при кишковій або судинній формах радіаційного ураження, тобто після опромінення дозою більш як 10 грей, то картина перебігу хвороби така ж сама, як і викладена вище. У патолого-анатомічній картині найбільш виражені зміни у кишечнику.

Найбільш розгорнута клінічна й патолого-анатомічна картина гострої променевої хвороби у людини спостерігається при променевому ураженні дозами до 10 грей, коли розвивається кістково-мозкова форма хвороби, котра, як правило, без медичного втручання закінчується смертю через 2-6 тижнів після опромінення.

 

44. Розлад здоров'я та смерть від зміни барометричного тиску.

Ушкодження  та смерть унаслідок дії підвищеного  барометричного тиску, як правило, є причинами нещасних випадків при водолазних роботах, заняттях підводним спортом, роботах із застосуванням компресорів, при лікуванні в барокамерах чи навіть при інтратрахеальному наркозі та штучній вентиляції легень.

Підвищений барометричний  тиск справляє на організм або місцеву, або загальну дію.

Місцева дія спостерігається при вибухах компресорів, розривах шлангів, у яких повітря перебуває під високим тиском, при випадковому чи умисному спрямуванні на людину струменя стиснутого повітря. Тоді останнє діє як тупий твердий предмет, спричинюючи садна, крововиливи, а при його значній величині - навіть рани та переломи кісток. Потрапляння струменя стиснутого повітря у природні отвори призводить до розривів шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів. При потраплянні до рота виникають розриви слизових оболонок і шкіри губ, щік, розриви легенів (баротравма) стравоходу та шлунку

Загальна дія різко підвищеного барометричного тиску, за неполадок при проведенні водолазних робіт або при різкому зниженні тиску внаслідок розгерметизації літальних апаратів на великих висотах, виявляється у баротравмах: легенів; придаткових порожнин носа; слухового апарата.

При баротравмі повітря чи газ крізь розриви стінок альвеол і бронхів проникає у капіляри, венули та вени легенів, звідти потрапляє в ліву половину серця і розноситься по судинах великого кола кровообігу. Внаслідок цього розвивається артеріальна, газова чи повітряна емболія внутрішніх органів, у тому числі і судин головного мозку, що звичайно закінчується смертю.

При зовнішньому дослідженні  трупа померлого внаслідок баротравми привертають до себе увагу сліди кровотечі із зовнішніх слухових ходів і носа, численні дрібні крововиливи у сполучнотканинні оболонки очей та в шкіру, синюшність слизових оболонок і шкірних покривів.

На розтині можна виявити  розриви легеневої тканини.

Баротравма придаткових порожнин носа спричинює ушкодження слизових оболонок дихальних шляхів носа та носоглотки з наступною носовою кровотечею.

Баротравма слухового  апарата супроводжується розривами барабанних перетинок з кровотечею із зовнішнього слухового ходу. Самостійне судово-медичне значення цих ушкоджень незначне, бо вони завжди супроводжують баротравму легенів.

Несприятливий вплив зниженого  барометричного тиску проявляється або у гіпоксії (гірська хвороба), або у декомпресійних розладах при аварійних ситуаціях на літальних апаратах, або у «закипанні» рідких середовищ організму.