Инновационный потенциал предприятия

В реальному житті, коли через безгосподарність, низький рівень фінансової дісціплини, несвоєчасність контролю за боржником, а з його боку і елементарна недобросовісність у виконанні своїх зобов"язень, скла­дається ситуація, коли проблеми між боржником і кре — диторами треба вирішувати в судовому порядку.

Враховуючи концептуальні завдання нового закону законодавець установив такі судові процедури, що за­стосовуються до боржника:

— розпорядження майном боржника;

— мирова угода;

— санація (відновлення платоспроможності) борж­ника;

— ліквідація банкрута.

Саме тому, що при ліквідації банкрута більшість кре — диторів по задоволенню своїх вимог залишаються "за бортом", вихід із ситуації можна знайти у застосуванні процедури санації боржника, яка спрямована на відновлення його платоспроможності. Якраз в цьому випадку з "являється можливість, при успішній реалізації плану санації, забезпечити вимоги кредиторів, правда, в періоді, нерідко на протязі кількох років.

В цьому основна суть переорієнтації поглядів кредиторів — не ліквідація банкрута вирішить проблеми, а розробка та реалізація плану санації, тобто фінансове — економічного оздоровлення боржника.

Слід зазначити, що розроблений на основі концептуальних завдань закон "Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом" навіть своєю назвою уособлює основне завдання і мету, що стоїть зараз і перед економікою України в цілому.

В плані прискорення структурних реформ як на макро — так і на мікрорівнях застосування нового закону про банкрутство буде одним із головних механізмів оздоровлення економіки іменно через здійснення заходів по відновленню платоспроможності підприємств-боржників, тобто завдяки застосуванню процедури са­нації боржників. Надзвичайно великим досягненням за­кону слід вважати вперше законодавче врегулювання цілого спектру понять і заходів, які розкривають суть і зміст дій щодо відновлення господарської і фінансової життєздатності підприємств — боржників.

Закон передбачає, що планами санації в судовій про­цедурі можуть бути передбачені:

— реструктуризація підприємств;

— перепрофілювання виробництва;

— закриття нерентабельних виробництв;

— продаж частини майна боржника;

— продаж майна боржника, як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

— ліквідація дебіторської заборгованості;

— реструктуризація кредиторської заборгованості в тому числі шляхом переведення боргів (частини боргів) на санатора, інвестора та погашення ними боргу.

В результаті успішного виконання санатором взятих зобов"язень, передбачених планом санації, він може на­бувати права власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

Революційність процедури санації боржника заклю — чається в тому, що за допомогою її застосування будуть не тільки збережені виробничі потужності, робочі місця, а й появиться реальний власник, а він по своїй природі обов'язково буде ефективним.

Одночасно за рахунок здійснення цих заходів будуть виправлені помилки і недоліки, допущені при так званій сертифікатній приватизації великих та середніх підприємств.

За допомогою застосування процедур розпорядження майном та санації боржника буде припинено паразиту­вання на майні і потужностях, буде прискорено процес заміни керівників—менеджерів, нездатних працювати в нинішніх ринкових умовах.

Таким чином концептуальні завдання проблем бан — кротства, реалізовані в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" стали основою організації системи банкрутства в Україні, яку схематично можна зобразити слідуючим чином.

Таблица 4.9

Доречно, слід звернути увагу боржника, його власника, кредиторів на те, що санацію боржника можна здійснити в досудовому порядку, що передбачено 3 статтею 3Закону, в тому числі і стосовно державних підприємств з особливостями застосування як держав — них, так і недержавних коштів.

При цьому заходи по фінансовій та господарській реструктуризації застосовуються ті ж, що й при засто — суванні планів санації за рішенням арбітражних судів.

4.4 Управління результативністю використання потенціалу підприємства.

Існують різні класифікації численних методів і способів оцінки вартості підприємства і його майнового потенціалу, а також управління результативністю використання потенціалу підприємства [14, 31,34,42,46,56,57,65].

Оцінка вартості, перш за все, ґрунтується на розумінні того, що будь-який об'єкт проходить стадію свого народження, яка супроводжується необхідними витратами. Надалі, права па будь-який об'єкт можуть виступати предметом обміну тіа ринку, і тому є можливість оцінити його на основі статистики ринкових продажів. І, нарешті, будь-яке придбання в умовах ринкової економіки обґрунтовується з позицій ефективності інвестицій, тому об'єкт оцінки можна розглядати як джерело вигод, на отримання яких розраховує його пласі пік. Відповідно до цього методологія оціночної діяльності поєднує три загально­визнаних підходи, кожен з яких характеризується власними методами та прийомами:

•     доходний підхід;

•     порівняльний (ринковий) підхід;

•     підхід з погляду акумуляції активів майновий (для підприємства як цілісного майнового комплексу) або витратний (якщо мова йде про оцінку окремих активів).

Кожен підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкта. Так, в процесі оцінки з позиції доходного підходу основним фактором, що визначає вартість об'єкта, виступає доход, який цей об'єкт здатний генерувати. Чим більше доход, принесений об'єктом оцінки, тим більше величина його ринкової вартості за інших рівних умов.

Сутність методів доходного підходу полягає в про­гнозуванні майбутніх доходів від використання об'єкта на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об'єкта. При цьому мають значення тривалість періоду одержання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес.

Перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів - ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації, що розра­ховуються за даними ринку.

Ставка дисконту - це необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнянні за рівнем ризику об'єкти. Вона має розраховуватися з урахуванням впливу трьох факторів [57, 101]:

1)              наявності у багатьох підприємств різних джерел
залученого капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;

2)              необхідності урахування для інвесторів вартості грошей

у часі;

3)              фактора ризику або ступеня імовірності одержання
очікуваних у майбутньому доходів.

Існують різні метоли визначення ставки дисконту, най­більш розповсюдженими з яких є:

•              модель середньозваженої вартості капіталу (WACC) -

для грошовото потоку всього інвестованого капіталу;

•              модель оцінки капітальних активів (САРМ) -

для грошового потоку власного капіталу;

•              метод кумулятивної побудови (для грошового потоку
для власного капіталу).

Розрахунок ставки дисконту за методом середньозваженої вартості капіталу здійснюється за формулою:

r= Впк (1-ПП) * Wпк+Ввк*Wвк

де r - ставка дисконту;

ВПК, Ввк вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

ПП -ставка податку на прибуток підприємства;

Wпк Wвк - відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі капіталу підприємства.

Відповідно до моделі оцінки капітальних активів ставка дисконту розраховується за формулою

R=Rf + b(Rm-Rf)+Si,              (4.9)

де Rf - безризикова ставка доходу;

b- коефіцієнт бета, який характеризує рівень систе­матичного ризику, пов'язаного з макроекономічними та політичними процесами, що відбуваються в країні;

Rm   - загальна прибутковість ринку в цілому;

Si- різні надбавки, пов'язані з ризиками інвестування в даний об'єкт.

Безризикова ставка доходу на капітал відображає гаран­тований доход, який може бути отриманий від інвестицій з низьким рівнем ризику. Як така ставка в практиці звичайно використовується ставка доходу за довгостроковими державними портовими зобов'язаннями (облігаціями або век­селями) або ставка за внесками, що характеризуються най­меншим рівнем ризику (ставка за валютними депозитами у будь-якому банку, що вважається надійним).

Коефіцієнт р може бути отриманий двома способами:

1)    шляхом проведення статистичного аналізу зміни прибутковості акцій найбільших підприємств галузі;

2)    на етапі проведення фінансового аналізу оцінюваного підприємства, виявлення й оцінки ризиків, пов'язаних з його фінансовим положенням.

В процесі використання кумулятивного методу базою розрахунків є ставка дисконту за безризиковими цінними паперами, до якої додаються надбавки на альтернативні витрати, пов'язані з ризиком інвестування в даний об'єкт. Визначення таких надбавок передбачає внесення поправок на дію кількісних і якісних факторів ризику, пов'язаних зі специфікою оцінюваного об'єкта.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації - це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний та/або позиковий) і норму його повернення.

Ставка капіталізації для підприємства звичайно виво­диться зі ставки дисконту шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Таким чином, для того самого підприємства ставка капіталізації звичайно нижче, ніж ставка дисконту.

k    =r-t,              (4.10)

кап              '              ч              '

де ккап - ставка капіталізації;

t - очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Приклад. Розрахувати ставку капіталізації для ТОВ «Галс», яке здійснює свою діяльність у сфері виробництва будівельних матеріалів, кумулятивним методом на основі наступних даних:

•     ставка за валютними депозитами для юридичних осіб терміном до 90 днів категорії «А» на дату оцінки 30.01.2004 р. дорівнює - 10 % (за внесками від 10000 доларів США);

•     відповідно до міжнародної практики, середня надбавка для невеликих підприємств за розмір (ризик розміру величини підприємства та зіставлення його з можливостями) складає від 2 до 6 %. У силу того, що в порівнянні з підприємствами-аналогами оцінюване підприємство має менший розмір, існує можливість того, що в перспективі воно може мати менший рівень прибутковості, а отже, для нього потрібен максимальний рівень надбавки для оцінки альтернативних витрат;

•     надбавка на галузеву оцінку альтернативних витрат становить 5 %, з огляду на те, що конкуренція на ринку виробників будівельних матеріалів досить висока;

•     надбавка за оцінку фінансових альтернативних витрат складає 3 %, тому що підприємство після нормалізації балансу та звіту про прибутки і збитки мас низькі показники ліквідності іі оборотності за умов суттєвої залежності від позикового капіталу;

•     надбавка за ризик різноманітної діяльності - 5 %, зважаючи на тс, що продукція підприємства досить  широко розповсюджена на ринку;