Инновационный потенциал предприятия

Поняття конкуренції, запропоновані цими та іншими авторами, охоплюють різні її аспекти і, як правило, доповнюють одне одного. Найбільш загальним, на наш погляд, є визначення конкуренції як змагальності, суперництва, напруженої боротьби юридичних або фізичних осібна ринку за покупця, за своє виживання в умовах дії закону «вимивання» неякісних товарів та послуг [91].

Поняття «ринку» при, цьому інтерпретується як умовне
місце купівлі-продажу конкретного товару, яка здійснюється у
певних умовах конкуренції, з дотриманням етичних і правових
норм і правил [90]. До таких умов відносяться кількість
конкуруючих фірм, прогресивність технологій, реклама, умови
постачань і фірмового обслуговування, гарантії якості та безпеки
використання товару й ін.              

Ступінь взаємозв'язку ринку та конкуренції характеризують чотири основні можливі ринкові структури досконала конкуренція, монополістична конкуренція, монополія й олігополія.

Чим менше окремі підприємства впливають на ринок, де вони реалізують свій товар, тим більш конкурентним вважається ринок. Ринкова структура, в умовах якої діє значна кількість підприємств-виробників, а окреме підприємство не чинить принципового впливу на розвиток ринкових процесів і ринкова ціна товару визначається механізмом закону попиту та пропозиції, називається поліполією або досконалою конкуренцією.

. Ринок монополістичної конкуренції також характеризується значною кількістю підприємств-конкурентів, але існують певні вхідні бар'єри до такого ринку, ціна товару не завжди,, визначається дією ринкового механізму.

Для монополії характерна наявність одного, підприємства-виробника (продавця), яке стримує доступ до такого ринку та диктує ціни покупцям.

На олігопольному ринку діють декілька підприємств-виробників, які встановлюють певні вхідні бар'єри та істотно впливають на ціни товарів, що виробляють.

Якщо інтенсивність конкуренції визначає умови функціонування підприємства на ринку, то ефективність його функціо­нування визначається рівнем його конкурентоспроможності.

У загальному виді конкурентоспроможність - це властивість об'єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення їм конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами, що діють на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає; можливості виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби на ринку і відбиває продуктивність використання його ресурсів. Тому для забезпечення конкурентоспроможності підприємства повинні постійно піклуватися про найбільш повне й ефек­тивне використання ресурсів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства можна визначити як комплексну порівняльну характеристику потенціалу, яка відбиває ступінь переваги сукупності інди­каторів якості використання ресурсів та організації взає­мозв'язків між ними, що визначають ефективність потенціалу на певному ринку в певний проміжок часу, щодо сукупності індикаторів підприємств-аналогів;

Важливою характеристикою конкурентоспроможності потенціалу є здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швидка адаптація потенціалу Має забезпечуватися на основі комплексу інтелектуальних, технічних, технологічних, організаційних та економічних характеристик, які визначають успішну діяльність підприємства на ринку. Відповідно; якщо Підприємство має широкий набір компетенцій і їх якісний рівень досить високий, то передумови для перемоги в конкурентній боротьбі у нього кращі, а рівень конкурентоспроможності потенціалу є досить високим.

В сучасній економічній літературі пропонується розрізняти
чотири основні рівні конкурентоспроможності потенціалу
підприємства [52]:             

1 рівень, Для потенціалу цього рівня характерна внутрішньо нейтральна організація управління. Керівник дбає лише про реалізацію виробничого потенціалу, орієнтованого на заван­таження виробничих потужностей, не зважаючи на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Вважаються зайвими зміна конструкції чи підвищення тех­нічного рівня продукції удосконалення структури і функцій організацій з питань збуту та служби маркетингу, оскільки не враховуються зміни ринкової ситуації та запити споживачів.

2рівень. Підприємства з потенціалом другого рівня конкурентоспроможності прагнуть зробити свої виробничі системи «зовнішньо нейтральними». Це означає, що вико­ристання наявного потенціалу підприємства забезпечує випуск продукції, яка повністю відповідає стандартам, що встановлені його основними конкурентами. Керівництво такого під­приємства не приділяє, уваги потенційним можливостям бізнесу, які б забезпечили певні конкуренті переваги,

3рівень. Якщо керівники підприємства знають, що потенціал підприємства має дещо інші порівняльні переваги щодо конкуренції на ринку, ніж їхні основні суперники, і намагаються не дотримуватись загальних стандартів виробни­цтва, що встановлені в галузі, то потенціал підприємства в цьому разі еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. Система управління на цих підприємствах починає активно впливати на виробничі системи, сприяє їх розвитку та вдоско­наленню.

рівень. Потенціал підприємства досягає четвертого рівня конкурентоспроможності й істотно випереджає потенціал конкурентів за умов, коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управ­ління і залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва. Для більшості підприємств-конкурентів набір ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, досить однаковий, але ефективність їхнього поєднання у діючій господарській системі різна і залежить саме від якості управ­ління, кваліфікації менеджерів, організаційної структури та ін.

Нині в умовах розвитку ринкових відносин потенціал більшості вітчизняних підприємств можна зарахувати до першого та другого рівня конкурентоспроможності. Однак необхідно зазначити прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які намагаються перейти на третій і навіть четвертий рівень конкурентоспроможності. В основному це підприємства з іноземними інвестиціями (наприклад, в галузі виробництва кондитерських виробів), корпорації в неви­робничій сфері та ін.

В загальному вигляді процес оцінки конкурентоспромож­ності потенціалу підприємства складається з наступних етапів:

1.   визначення мети оцінки конкурентоспроможності (обґрунтування претензій на зовнішні інвестиційні ресурси, виявлення резервів економічного зростання, інші цілі по­точного управління);

2.                   вибір групи підприємств - конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності;

3.   визначення груп ключових показників конкуренто­спроможності, які підлягають оцінюванню (групування доцільно здійснювати за складовими потенціалу підприємства, а саме: показники маркетингового потенціалу, виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового, організаційної струк­тури управління та ін.);

4.   розрахунок одиничних, групових, інтегральних показ­ників конкурентоспроможності для кожного підприємства;

5.   обґрунтування висновку про рівень конкуренто­спроможності об'єкта оцінки та розробка заходів, спрямованих на поліпшення або утримання конкурентних позицій.

Комплексний характер поняття конкурентоспроможності потенціалу обумовлює необхідність обґрунтування системи індикаторів (критеріїв), які можуть розглядатися як ключові показники конкурентоспроможності та охоплюють найбільш важливі аспекти якості та ефективності використання потен­ціалу підприємства.

Як індикатори звичайно виступають такі показники та характеристики:

•     конкурентоспроможність продукції;

•     якість, надійність продукції;

•     відмітні властивості товарів;

•     імідж підприємства;

•     відносна частка ринку;

•     рівень витрат;

•     методи продажів;

•     рентабельність реалізації;

•     темп зростання виручки від реалізації;

•     фінансові коефіцієнти;

•     ефективність використання ресурсного потенціалу (фондовіддача, продуктивність праці, енергоємність, ефек­тивність технології, ефективність інформаційних ресурсів, ефективність заходів для підвищення творчої активності персоналу й ін.);

•     темпи зростання вартості підприємства;

•     ефективність реклами і способів стимулювання збуту;

•     компетенція та досвід персоналу

•     рівень плинності кадрового складу;

•     показники екологічності виробництва;

•     ефективність обслуговування і т. ін. Перераховані показники можуть бути змінені та доповнені

залежно від особливостей оцінюваних підприємств. Крім того, можливе їхнє групування за структурними елементами потенціалу: показники розвитку техніко-технологічного, кадрового, інформаційного, фінансового потенціалу і т. д. У цьому випадку на початку дається кількісна оцінка інди­відуальним показникам, що входять до складу групи, а потім обчислюються інтегральні групові показники. На їхній основі, залежно від меіоду оцінки конкурентоспроможності, може розраховуватися загальний показник конкурентоспроможності потенціалу підприємства або шляхом зіставлення з показ­никами підприємотв-конкурентів даватися пряма оцінка рівня конкурентоспроможності за кожним напрямком.

Останнє пов'язано з використанням таких індикаторних методів як методу різниць і методу рангів [20].

Суть методу різниць полягає у прямому визначенні переваг і недоліків підприємств-конкурентів за окремими індикаторами ~ показниками конкурентоспроможності, що мають бути визначені на етапі ідентифікації ключових інди­каторів конкурентоспроможності.

Застосування даного методу передбачає порівняння підприємства, що оцінюється, тільки з одним підприємством-конкурентом. За кожним ключовим показником конкуренто­спроможності визначається не тільки позиція оцінюваного підприємства; а й кількісний розрив у досягнутих значеннях

Метод рангів, на відміну від попереднього методу, передбачає порівняння об'єкта оцінки з групою підприємств-конкурентів та дозволяє визначити його місце в конкурентній боротьбі, випереджальні чинники успіху, а також такі, ре­зультати за якими гірші, ніж у конкурентів.

Даний метод передбачає визначення місця підприємств-конкурентів за кожним ключовим індикатором конкуренто­спроможності потенціалу шляхом ранжування досягнутих значень показників. Ранжування здійснюється за правилами, однаковими для всіх оцінних індикаторів. Так, наприклад, максимальний ранг може призначатися індикаторам за тими позиціями, значення яких найкращі, або, в зворотному порядку, коли найкраще значення індикатора отримує мінімальний ранг.

Загальна сума рангів за всіма ключовими індикаторами дозволяє визначити підприємство - лідера досліджуваної групи, рівень конкурентоспроможності якого найвищий за критерієм і мінімуму (максимуму) рангів, і аутсайдерів групи, які посіли останні місця за рівнем конкурентоспроможності.

Даний метод є досить простим і не вимагає застосування
спеціального математичного апарату. Індикаторами конкурентоспроможності тут можуть бути як кількісні, так і якісні
показники, порівняння яких відбувається за абсолютними
значеннями. Водночас метод рангів усереднює ступінь впливу
кожного з ключових індикаторів на рівень конкурентоспроможності, не дозволяє оцінити ступінь відставання
підприємства від його основного конкурента.             

У тому випадку, якщо на основі індивідуальних (інтегральних або групових) показників розраховується загальний
показник конкурентоспроможності, то застосовуються матричні
методи, які дають більш об'єктивні результати оцінки.             

Сутність матричних методів полягає у визначенні кількісного значення інтегрального рейтингового показника конкурентоспроможності окремого підприємства або у графічному визначенні його конкурентної позиції у Матриці конкурентоспроможності за певними параметрами. Кожна вісь матриці у графічній інтерпретації розбивається на декілька рівнів і характеризує один із параметрів конкурентоспромож ності (однокритеріальна вісь) або декілька параметрів, об'єднаних інтегральним критерієм їхнього вимірювання (багатокритеріальна вісь). В результаті отримується низка комбінацій, кожна з яких відповідає певній позиції в конку­рентній боротьбі.

Один з поширених матричних методів - метод балів: Його застосування передбачає виконання наступних етапів:

1. Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входять т ключових показників конкуренто­спроможності для п об'єктів. Кожен г'-й показник (1 < i < т ) на j-му об'єкті (1 < j < п) задається величиною відповідного ко­ефіцієнта: Кij У результаті одержуємо матрицю X, рядки якої характеризують аспекти конкурентоспроможності об'єкта за т різними показниками: -

2.              Ранжирування оціночних показників за ступенем
вагомості.

Результатом цього етапу є побудова деякого вектора (к1 к2,...,кт), де кі - коефіцієнт вагомості кожного показника. У вітчизняній аналітичній практиці вагомість показників прийнято визначати експертним шляхом [50, 96] з урахуванням уявлення про важливість того чи іншого показника саме для оцінки конкурентоспроможності об'єкта.

3.              Побудова вектора, що складається з максимальних
значень за кожним з т показників. Цей вектор становить
додатковий рядок чисел (KMах,) - показників підприємства-
еталона, де K max I = maxKj (1<=i<=n)

Н. С. Краснокутська

4.              Складання нормалізованої матриці X' шляхом стан­
дартизації показників вихідної матриці (Kij) відносно відпо­
відного показника еталонного підприємства за формулою: