Инновационный потенциал предприятия

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2012 в 16:08, реферат

Описание работы

Метою викладання дисципліни “Управління потенціалом підприємства” є формування системи теоретичних і практичних знань про методи і процеси управління формуванням, функціонуванням та розвитком потенціалу підприємства як збалансованої соціально-економічної системи.
Основними завданнями дисципліни є:
- вивчення новітніх підходів до управління формуванням, розвитком, конкурентоспроможністю потенціалу підприємства, результативністю його використання за сучасними соціально-економічними критеріями;
- набуття вмінь обґрунтовувати і використовувати механізми запобігання кризі та антикризового управління суб’єктами господарювання.

Работа содержит 1 файл

лекции.doc

— 1.05 Мб (Скачать)

•     надбавка на оцінку професійності менеджменту - 5 %, тому що за умов наявності висококваліфікованих менеджерів у роботі персоналу існують певні недоробки;

•     середній темп зростання чистого прибутку склав 7 % на рік.

Розрахунок коефіцієнта капіталізації представлений у таблиці 4.10.

Таблиця 4.10. Розрахунок коефіцієнта капіталізації

 

№ п/п

Складові ставки капіталізації

Розрахунок

Значення, %

1

Безризикова ставка доходу на капітал

 

10

2

Надбавка за розмір підприємства .

+

6

3

Інші фактори альтернативних витрат:

 

 

 

галузевий ризик

+

5

 

фінансовий ризик

+

3

 

різноманітність діяльності

-

5

 

компетенція менеджменту

+

5

5

Ставка дисконтування

=

34

6

Середній темп зростання чистого прибутку

-

7

7

Ставка капіталізації

=

41

 

Таблиця 4.11

КОЕФІЦІЄНТИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО ОКРЕМИХ ГРУП ІНВЕСТИЦІЙ

 

Групи ризику

Тип інвестиції (інституції)

Коефіцієнт капіталізації, %

1

Вкладення капіталу в підприємства, що давно фун­кціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу

10

2

Вкладення капіталу у великі компанії, які потребу­ють вагомих зусиль щодо управління ними та під­тримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній

12,5

3

Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, дія­льність яких чутлива до макроекономічних коливань

15

4

Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капі­таловкладень

20

5

Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фір­
ми, фінансування яких не потребує великих витрат

25

6

Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських
здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи
групи осіб, а також у ті, що потребують незначних по­
точних вливань капіталу, мають високу конкуренто­
спроможність, а водночас високий ризик банкрутства

50

7

Вкладення капіталу в підприємство в одноосібного
власника, який працює в сфері торгівлі, чи надання
послуг не потребує суттєвих витрат для поточного
фінансування, але має високу кваліфікацію та практичний досвід у даній сфері бізнесу

100

 

Методи оцінки об'єкта власності за доходом базуються па принципі очікування та відбивають майбутню прибутковість об'єкта власності, яка найбільшою мірою цікавить будь-якого гіпотетичного покупця, тому цей підхід с домінуючим як у зарубіжній, так і в українськії! оцінній практиці.

Але у практиці оцінки можливі ситуації, коли вико­ристання доходного підходу утруднене або не дає: об'єктивних результатів, тому в таких випадках корисно буває вико­ристовувати порівняльний і майновий підходи.

Порівняльний підхід припускає визначення вартості об'єкта власності за результатами порівняння його харак­теристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів по­рівняльного підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об'єкти-аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнянних об'єктів власності. Така інформація повинна включати: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування і т. ін. Ефективність порівняльного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їх здійснення й оцінки розділяє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.

Порівняльний підхід базується на інформації про недав­ні ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб'єкти ринкових відно­син укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи ко­лишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елемен­тів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні меха­нізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків у цьому разі можна показати формулою:

 

Вартість потенціалу   підприємства                      =              Вартість потенціалу  аналога±  абсолютна сума поправлк за всіма     визначеними параментрами

де кі — коригувальний коефіцієнт за і-м параметром об'єкта; п — кількість параметрів розбіжності, що використовуються у порів­нянні.

Як бачимо з наведеної формули, об'єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об'єкта оцінки та існування на ньому об'єктів-аналогів.

Слід зазначити, що згадані вище оціночні коефіцієнти чи му­льтиплікатори — це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального кри­терію з певною фінансово-економічною базою. Загальна формула розрахунку має такий вигляд:

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-еконо­мічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чис­тих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об'єкта, чистий при­буток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.

Усі мультиплікатори поділяються на дві групи залежно від виокремленої ознаки:

1.              Залежно від бази порівняння:

1.1. Ресурсні мультиплікатори— за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість / капітал підприємства).

1.2. Результатні мультиплікатори — за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість / генерова­ний потік капіталу).

2.              Залежно від періоду охоплення:

2.1.  Інтервальні мультиплікатори— відтворюють зв'язок вар­тості об'єкта оцінки з показниками, які формуються протягом пе­вного періоду (наприклад, вартість / прибуток).

2.2.  Одномоментні мультиплікатори — визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість / чисті активи підпри­ємства).

3.              Залежно від сутнісного змісту:

3.1.  Вартісні (цінові) мультиплікатори — відношення варто­сті (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість / грошовий потік).

3.2.  Фінансово-економічні мультиплікатори— відношення клю­чових фінансових чи економічних показників до значень об'єктів-аналогів; як правило, використовуються у внутрішніх порів­няльних процедурах.

Різновидом методу мультиплікаторів можна вважати метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначе­них та усереднених співвідношеннях між характеристиками об'єктів порівняння

Таким чином, даний підхід заснований на застосуванні принципу заміщення, а вартість об'єкта власності за ним визначається мінімальною вартістю об'єкта з аналогічною корисністю. Причому, як правило, між порівнянними об'єк­тами існують розбіжності, які враховуються в процесі ви­значення величини вартості за допомогою коректування даних, що спирається па принцип внеску.

Сутність майнового підходу полягає у визначенні вартості об'єкта власності як різниці між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу. Якщо об'єктом оцінки виступають окремі активи підприємства, то правомірно говорити не про майновий підхід, а про витратний, сутність якого в даному випадку полягає в калькулюванні всіх витрат, пов'язаних із відтворенням цього активу. Інформація, необхідна для використання цього підходу включає дані про ціпи па землю, будівельні специфікації, дані про рівень заридати, вартості матеріалів, витрати па устаткування, прибуток і накладні витрати будівельників на місцевому ринку і т. ін.

Використання майнового (витратного) підходу обмежено цілями оцінки, тому що вартість активів (або витрат на їхнє відтворення) не відбиває ефективності використання цих активів і не враховує синергічний ефект від їхньої спільної взаємодії.

Застосування даного підходу доцільне у випадках, коли виникає необхідність переоцінки основних фондів, вирішення завдань поточного внутрішнього управління, оцінки об'єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета отримання доходу не є основою для інвестицій (лікарні, урядові будинки).

Міжнародні стандарти оцінки та Норми професійної діяльності оцінювача України вимагають застосування в процесі оцінки об'єктів власності декількох підходів із наступним узгодженням результатів. Це пов'язано з тим, що кількість і якість інформації для використання того чи іншого підходу в різних ситуаціях не завжди відповідає необхідному рівню, тому об'єктивність результатів досягається тільки в процесі їх інтеграції.

На закінчення доцільно зазначити, що кожен з названих під­ходів та спеціальних методів мас свої переваги та недоліки і тіль­ки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу. Основні переваги та недоліки опи­саних оціночних концепцій наведено табл.

Таблиця 4.12

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РІЗНИХ МЕТОДОЛОГІЙ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

 

Підхід

Переваги методів

Недоліки методів               

Витратний підхід

« Аналіз варіантів найліпшого та найефективнішого викорис­тання земельної ділянки » Техніко-економічний    аналіз можливостей нового будівниц­тва та різного роду поліпшень » Остаточне збалансування ве­личини ринкової вартості під­приємства з  його  можливос­тями за кожним зі структур­них елементів

•              Оцінка об'єктів загальнодержа­вного чи унікального характеру

*              Оцінка потенціалу за умови
малоактивного та нерозвину­того ринку капіталу, нерухо­мості землі тощо

* Використання   «колишньої» і господарської інформації по­требує їх приведення до одно­го часового періоду, механізм розрахунків у  цьому  аспекті не можна назвати досконалим » Ігнорування перспектив роз­витку підприємства та ринко­вого середовища» Повністю випадають із кола ! досліджень індивідуальні мо­жливості   ефективного   використання об'єкта

Порівняль­ний

     підхід

 

• Орієнтація на поточні фак­тичні ціни та ринкові умови діяльності дає змогу уникнути розбіжності   між   розрахунко­вою величиною  вартості та її ринковим еквівалентом « Достовірна фактична інфо­рмація     підвищує     точність аналітичних    розрахунків    та відображення специфіки об'єк­та оцінки, урахувавши факти­чно досягнуті фінансово-еко­номічні результати » Дає    змогу    врахувати    не тільки внутрішні особливості об'єкта, а й ринкову ситуацію у цілому (співвідношення по­питу та пропонування, ціни на супутні об'єкти тощо)

•              Потребує  існування  розви­нутого, цивілізованого та про­зорого ринку об'єктів оцінки

» Неможливість оцінки унікаль­них чи специфічних об'єктів за браком аналогів для порівняння •>  Ігнорування         перспектив розвитку підприємств у май­бутньому

« Значні витрати часу та ре­сурсів на збирання та опра­цювання великого масиву ін­формації як про об'єкт оцінки, так і його аналогів

*              Необхідність     використання
складних   розрахункових   про­цедур для встановлення адеква­тних поправок проти аналога,
що не завжди можливо (навіть з
причин недостатності кваліфі­каційного рівня аналітика)

Результат­ний підхід

 

Урахування перспектив дія­льності та розвитку підприєм­ства як цілісного земельно-майнового та соціально-орга­нізаційного комплексу, вихо­дячи з колишнього досвіду, до­сягнутих результатів та сфор­мованих ринкових умов • Можливість урахування спе­цифіки ринкових умов для пев­ного об'єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капі­талізації

 

« В аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація » Аналітичні процедури фор­мування ставок дисконтуван­ня та капіталізації мають над­то суб'єктивний характер » Неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оці­нки та нестабільність реаль­них процесів припливу та від­пливу капіталу

 

Информация о работе Инновационный потенциал предприятия