Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2012 в 16:08, реферат
Метою викладання дисципліни “Управління потенціалом підприємства” є формування системи теоретичних і практичних знань про методи і процеси управління формуванням, функціонуванням та розвитком потенціалу підприємства як збалансованої соціально-економічної системи.
Основними завданнями дисципліни є:
- вивчення новітніх підходів до управління формуванням, розвитком, конкурентоспроможністю потенціалу підприємства, результативністю його використання за сучасними соціально-економічними критеріями;
- набуття вмінь обґрунтовувати і використовувати механізми запобігання кризі та антикризового управління суб’єктами господарювання.
• надбавка на оцінку професійності менеджменту - 5 %, тому що за умов наявності висококваліфікованих менеджерів у роботі персоналу існують певні недоробки;
• середній темп зростання чистого прибутку склав 7 % на рік.
Розрахунок коефіцієнта капіталізації представлений у таблиці 4.10.
Таблиця 4.10. Розрахунок коефіцієнта капіталізації
№ п/п | Складові ставки капіталізації | Розрахунок | Значення, % |
1 | Безризикова ставка доходу на капітал |
| 10 |
2 | Надбавка за розмір підприємства . | + | 6 |
3 | Інші фактори альтернативних витрат: |
|
|
| галузевий ризик | + | 5 |
| фінансовий ризик | + | 3 |
| різноманітність діяльності | - | 5 |
| компетенція менеджменту | + | 5 |
5 | Ставка дисконтування | = | 34 |
6 | Середній темп зростання чистого прибутку | - | 7 |
7 | Ставка капіталізації | = | 41 |
Таблиця 4.11
КОЕФІЦІЄНТИ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО ОКРЕМИХ ГРУП ІНВЕСТИЦІЙ
Групи ризику | Тип інвестиції (інституції) | Коефіцієнт капіталізації, % |
1 | Вкладення капіталу в підприємства, що давно функціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу | 10 |
2 | Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній | 12,5 |
3 | Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань | 15 |
4 | Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень | 20 |
5 | Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фір | 25 |
6 | Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських | 50 |
7 | Вкладення капіталу в підприємство в одноосібного | 100 |
Методи оцінки об'єкта власності за доходом базуються па принципі очікування та відбивають майбутню прибутковість об'єкта власності, яка найбільшою мірою цікавить будь-якого гіпотетичного покупця, тому цей підхід с домінуючим як у зарубіжній, так і в українськії! оцінній практиці.
Але у практиці оцінки можливі ситуації, коли використання доходного підходу утруднене або не дає: об'єктивних результатів, тому в таких випадках корисно буває використовувати порівняльний і майновий підходи.
Порівняльний підхід припускає визначення вартості об'єкта власності за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів порівняльного підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об'єкти-аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнянних об'єктів власності. Така інформація повинна включати: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування і т. ін. Ефективність порівняльного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їх здійснення й оцінки розділяє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.
Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб'єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків у цьому разі можна показати формулою:
Вартість потенціалу підприємства = Вартість потенціалу аналога± абсолютна сума поправлк за всіма визначеними параментрами
де кі — коригувальний коефіцієнт за і-м параметром об'єкта; п — кількість параметрів розбіжності, що використовуються у порівнянні.
Як бачимо з наведеної формули, об'єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об'єкта оцінки та існування на ньому об'єктів-аналогів.
Слід зазначити, що згадані вище оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори — це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою. Загальна формула розрахунку має такий вигляд:
За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об'єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.
Усі мультиплікатори поділяються на дві групи залежно від виокремленої ознаки:
1. Залежно від бази порівняння:
1.1. Ресурсні мультиплікатори— за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість / капітал підприємства).
1.2. Результатні мультиплікатори — за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість / генерований потік капіталу).
2. Залежно від періоду охоплення:
2.1. Інтервальні мультиплікатори— відтворюють зв'язок вартості об'єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (наприклад, вартість / прибуток).
2.2. Одномоментні мультиплікатори — визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість / чисті активи підприємства).
3. Залежно від сутнісного змісту:
3.1. Вартісні (цінові) мультиплікатори — відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість / грошовий потік).
3.2. Фінансово-економічні мультиплікатори— відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об'єктів-аналогів; як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.
Різновидом методу мультиплікаторів можна вважати метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначених та усереднених співвідношеннях між характеристиками об'єктів порівняння
Таким чином, даний підхід заснований на застосуванні принципу заміщення, а вартість об'єкта власності за ним визначається мінімальною вартістю об'єкта з аналогічною корисністю. Причому, як правило, між порівнянними об'єктами існують розбіжності, які враховуються в процесі визначення величини вартості за допомогою коректування даних, що спирається па принцип внеску.
Сутність майнового підходу полягає у визначенні вартості об'єкта власності як різниці між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу. Якщо об'єктом оцінки виступають окремі активи підприємства, то правомірно говорити не про майновий підхід, а про витратний, сутність якого в даному випадку полягає в калькулюванні всіх витрат, пов'язаних із відтворенням цього активу. Інформація, необхідна для використання цього підходу включає дані про ціпи па землю, будівельні специфікації, дані про рівень заридати, вартості матеріалів, витрати па устаткування, прибуток і накладні витрати будівельників на місцевому ринку і т. ін.
Використання майнового (витратного) підходу обмежено цілями оцінки, тому що вартість активів (або витрат на їхнє відтворення) не відбиває ефективності використання цих активів і не враховує синергічний ефект від їхньої спільної взаємодії.
Застосування даного підходу доцільне у випадках, коли виникає необхідність переоцінки основних фондів, вирішення завдань поточного внутрішнього управління, оцінки об'єктів, які є учасниками ринку з низьким ступенем активності, або коли мета отримання доходу не є основою для інвестицій (лікарні, урядові будинки).
Міжнародні стандарти оцінки та Норми професійної діяльності оцінювача України вимагають застосування в процесі оцінки об'єктів власності декількох підходів із наступним узгодженням результатів. Це пов'язано з тим, що кількість і якість інформації для використання того чи іншого підходу в різних ситуаціях не завжди відповідає необхідному рівню, тому об'єктивність результатів досягається тільки в процесі їх інтеграції.
На закінчення доцільно зазначити, що кожен з названих підходів та спеціальних методів мас свої переваги та недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу. Основні переваги та недоліки описаних оціночних концепцій наведено табл.
Таблиця 4.12
ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ РІЗНИХ МЕТОДОЛОГІЙ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Підхід | Переваги методів | Недоліки методів |
Витратний підхід | « Аналіз варіантів найліпшого та найефективнішого використання земельної ділянки » Техніко-економічний аналіз можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень » Остаточне збалансування величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним зі структурних елементів • Оцінка об'єктів загальнодержавного чи унікального характеру * Оцінка потенціалу за умови | * Використання «колишньої» і господарської інформації потребує їх приведення до одного часового періоду, механізм розрахунків у цьому аспекті не можна назвати досконалим » Ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища» Повністю випадають із кола ! досліджень індивідуальні можливості ефективного використання об'єкта |
Порівняльний підхід
| • Орієнтація на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом « Достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об'єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати » Дає змогу врахувати не тільки внутрішні особливості об'єкта, а й ринкову ситуацію у цілому (співвідношення попиту та пропонування, ціни на супутні об'єкти тощо) | • Потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об'єктів оцінки » Неможливість оцінки унікальних чи специфічних об'єктів за браком аналогів для порівняння •> Ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому « Значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об'єкт оцінки, так і його аналогів * Необхідність використання |
Результатний підхід
| Урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду, досягнутих результатів та сформованих ринкових умов • Можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об'єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації
| « В аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація » Аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб'єктивний характер » Неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу
|