Инновационный потенциал предприятия

' показник не враховується при розрахунку загальної суми заборгованості по міністерствах та відомствах;;

" дані по пп. 6, 8, 10, 12, 13 підприємство подає до Мінстату.

Таблиця 4.8

Результати розгляду справ про банкрутство суб"єктів господарювання за період 1996-1999 рр.(9 місяців)

4.3 Механізми та інструменти протидії кризовим процесам.

В сучасних умовах реформування економіки на ринкових засадах, відновлення вітчизняного виробництва неможливо без створення ефективної системи банкрут­ства, яка повинна відповідати вимогам часу та передовій світовій практиці.

Практика застосування Закону України "Про бан­крутство", прийнятого ще в 1992 році, дозволяє зробити досить глибокий аналіз результатів його дії. Це питання постійно стояло на порядку деному пленумів Вищого арбітражного суду України, колегіях та нарадах в Агентстві з питань банкрутства. Аналіз проблем бан­крутства знайшов місце в публікаціях ряду науковців, юристів—практиків, економістів, управлінців. Заслуго­вує на увагу праця кандидата юридичних наук, голови арбітражного суду Харківської області М.І.Тітова "Бан­крутство. Матеріально—правові та процесуальні аспекти", в якій автор освітив практику та проблеми застосу­вання процедур банкрутства на основі діючої норма— гивно — правової бази, в основі якої лежить Закон України "Про банкрутство" 1992 року.

Цей закон приймався ВР України в умовах відсутності практики банкрутства, адже тодішня система государювання навіть ідеологічно не сприймала це по­няття. Але це не означає, що при командне — адміністра -'ивній економіці бувшого Радянського Союзу осподарниками не порушувалась фінансова дісциплина, начна частка промислових та сільскогосподарських "Дприємств, в результаті безгосподарності працювали игково, несвоєчасно розраховувались з державою та Ргнерами по виробництву, накопичували кредиторську заборгованість. Такі методи господарювання поряд з іншими при­чинами якраз і призвели до екстенсивного ведення народного господарства. Як негативний спадок перехідний етап економіки України від командне — адміністративної системи до ринкової отримав значну кількість госпо­дарських керівників, які ні при соціалістичній, ні при капіталістичній системах не здатні забезпечити еко­номічну ефективність підприємств та господарств.

Розпад  Союзу, розрив економічних зв"язків, повільні темпи конверсії підприємств військово-про­мислового комплексу, що дістався Україні в спадок, інфляційні процеси, як і, нерідко безгосподарність при — звели до зростання великої кількості неплатоспромож­них підприємств. В деяких галузях та регіонах їх кількість доходить до 80%. І якби безоглядно сьогодні до них за — стосувати чинний Закон "Про банкрутство", спрямова­ний перш за все на ліквідацію боржників, то можна зни­щити весь економічний потенціал держави.

Неврегульованість багатьох процедурних питань, прав, обов"язків і відповідальності як сторін так і учасників арбітражного процесу при провадженні справ про банкрутство ( та це і неможливо вирішити в 22 статтях за — кону) вимагала координальних змін в цій сфері, вироблення нових підходів, виправлення помилок і фактично забезпечити реформу банкрутства, створити її, як систему.

У зв"язку з цим Кабінет Міністрів України протягом кількох років наполягав перед Верховною Радою і 13—го 14—го скликань про необхідність прийняття нового закону.

Уряд доручив Агентству забезпечити організацію до — опрацювання законопроекту та його супровід у ВРУ, її комітетах і фракціях.

Враховуючи світову практику, законодавство бага­тьох країн, сформована робоча група із урядовців, фахівців практиків, народних депутатів, зарубіжних спеціалістів, перш за все розробила концепцію нового закону.

Концептуальними завданнями цього закону є:

1. припинення паразитування на майні підприємств — боржників незалежно від форм власності при запровадженні процедур банкрутства шляхом введення інсти­туції розпорядження майном з моменту реєстрації заяви в суді про порушення справи про банкрутство, що також забезпечує збереження майна і виробничих потужностей;

2. на основі досягнення мирової угоди між боржником та кредиторами здійснення процедури санації борж — ника, спрямованої на відновлення його платоспроможностіі;

3. задоволення вимог кредиторів

Розроблена концепція принципово відрізняється від •рактики застосування процедур банкрутства на за— гарілій законодавчій базі.

В першу чергу задовольняються:

1. вимоги, забезпечені заставою;

2. виплати вихідної допомоги звільненим працівни -

кам банкрута, в т.ч. і кредитів, отриманих на ці цілі;

3. виплати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства — банкрута.

В третю чергу забезпечуються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов"язкових платежів)

В четверту чергу задовольняються вимоги креди­торів, не забезпечені заставою, у тому числі і ті, що ви — никли із зобов'язань у процедурі розпорядження май­ном боржника, або в процедурі санації боржника.

В п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повер — нення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

В шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Приблизно така ж ієрархія черговості задоволення вимог кредиторів і в нині діючому Законі "Про бан­крутство", як і в законодавстві більшості країн Європи, Америки.

Практика засвідчує, що у більшості випадків при ліквідації банкрута коштів від реалізації майна для кре — диторів, віднесених до четвертої, п'ятої та шостої черг не залишається.

Постає запитання, який вихід із становища у креди — торів і чи є він взагалі?

Безумовно вихід є, його відкриває новий закон про банкрутство.

Тут доцільно привести таку мудрість: "Розумна лю­дина завжди знайде вихід із скрутної ситуації, а мудра в неї не попаде".

Ринок, бізнес — це завжди ризик.

Але ризик підприємств, партнерів по виробництву, банків, при виділенні кредитних ресурсів позичальни­кам, зменшується або зводиться до мінімуму за рахунок як упереджувальних заходів — вироблення умов угод, контрактів, так і за рахунок систематичного оператив­ного відслідкування виконання цих умов кожним із парт -нерів.

Можна відзначити, що в певній мірі перестрахову­ють себе банки, створивши систему економічної безпе — ки (службу безпеки), яка забов"язана здійснювати аналіз (Ьінансово — господарського стану потенційних позичаль — ників кредитних ресурсів з точки зору гарантій своєчас — ності і повноти повернення як позичальної суми коштів, так і процентів, одночасно беручи в заставу високоліквідне майно позичальника з відповідним коефіцієнтом запасу. Однак, навіть при застосуванні таких застережувальних заходів, банки теж нерідко попадають в ситуацію не­можливості задовольнити свої боргові вимоги особливо у випадках використання кредитних ресурсів позичаль -ником не за призначенням, тобто не на відтворення ви — робництва, не на поповнення оборотних коштів.

В реальному житті, коли через безгосподарність, низький рівень фінансової дісціплини, несвоєчасність контролю за боржником, а з його боку і елементарна недобросовісність у виконанні своїх зобов"язень, скла­дається ситуація, коли проблеми між боржником і кре — диторами треба вирішувати в судовому порядку.

Враховуючи концептуальні завдання нового закону законодавець установив такі судові процедури, що за­стосовуються до боржника:

— розпорядження майном боржника;

— мирова угода;

— санація (відновлення платоспроможності) борж — ника;

— ліквідація банкрута.

Саме тому, що при ліквідації банкрута більшість кре — диторів по задоволенню своїх вимог залишаються "за бортом", вихід із ситуації можна знайти у застосуванні процедури санації боржника, яка спрямована на віднов — лення його платоспроможності. Якраз в цьому випадку з "являється можливість, при успішній реалізації плану санації, забезпечити вимоги кредиторів, правда, в періоді, нерідко на протязі кількох років.

В цьому основна суть переорієнтації поглядів кре — диторів — не ліквідація банкрута вирішить проблеми, а розробка та реалізація плану санації, тобто фінансове — економічного оздоровлення боржника.

Слід зазначити, що розроблений на основі концеп — туальних завдань закон "Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом" навіть своєю назвою уособлює основне завдання і мету, що стоїть зараз і перед економікою України в цілому.

В плані прискорення структурних реформ як на ма кам банкрута, в т.ч. і кредитів, отриманих на ці цілі;

3. виплати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії.

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства — банкрута.

В третю чергу забезпечуються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов"язкових платежів)

В четверту чергу задовольняються вимоги креди­торів, не забезпечені заставою, у тому числі і ті, що ви — никли із зобов'язань у процедурі розпорядження май — ном боржника, або в процедурі санації боржника.

В п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повер­нення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

В шосту чергу задовольняються інші вимоги. Приблизно така ж ієрархія черговості задоволення вимог кредиторів і в нині діючому Законі "Про бан­крутство", як і в законодавстві більшості країн Європи, Америки.

Практика засвідчує, що у більшості випадків при ліквідації банкрута коштів від реалізації майна для кре — диторів, віднесених до четвертої, п'ятої та шостої черг не залишається.

Постає запитання, який вихід із становища у креди -торів і чи є він взагалі?

Безумовно вихід є, його відкриває новий закон про банкрутство.

Тут доцільно привести таку мудрість: "Розумна лю­дина завжди знайде вихід із скрутної ситуації, а мудра в неї не попаде".

Ринок, бізнес — це завжди ризик. Але ризик підприємств, партнерів по виробництву, банків, при виділенні кредитних ресурсів позичальни­кам, зменшується або зводиться до мінімуму за рахунок як упереджувальних заходів вироблення умов угод, контрактів, так і за рахунок систематичного оперативного відслідкування виконання цих умов кожним із парт­нерів.

Можна відзначити, що в певній мірі перестрахову­ють себе банки, створивши систему економічної безпе — ки (службу безпеки), яка забов"язана здійснювати аналіз

Фінансово — господарського стану потенційних позичальників кредитних ресурсів з точки зору гарантій своєчасності і повноти повернення як позичальної суми коштів, так і процентів, одночасно беручи в заставу високоліквідне майно позичальника з відповідним коефіцієнтом запасу. Однак, навіть при застосуванні таких застережувальних заходів, банки теж нерідко попадають в ситуацію не­можливості задовольнити свої боргові вимоги особливо у випадках використання кредитних ресурсів позичальником не за призначенням, тобто не на відтворення виробництва, не на поповнення оборотних коштів.