Инновационный потенциал предприятия

Третій підхід передбачає, що вимірювання організаційного рів­ня підприємств за допомогою системи окремих показників непри­пустиме на початковому етапі освоєння методу кількісних оцінок. Для визначення зведеного показника необхідно ранжирувати част­кові показники в міру їх значущості. Така середньозважена оцінка має перевагу в порівнянні з середньоарифметичною, де всі окремі вимірники просто підсумовуються, тобто визнаються рівнозначни­ми [79]. Для визначення коефіцієнтів значущості можуть бути вико­ристані методи експертних оцінок і статистичний метод (кореляції і регресії).

Побудова ефективно функціонуючої організаційної структури і системи управління на підприємстві повинна мати обгрунтовану Дійову основу - методику, що дозволила б моделювати економічні процеси, які відбуваються під час інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки, характеризуються динамічністю протікання, мінливістю факторів, що впливають, і тих, що визначають, наявністю людського фактора, а також процесу творчості, що робить кількіс­ний опис, прогнозування і аналіз такої діяльності дуже складними, а також методику, яка б дозволила встановити ступінь відповідності  структури цілям і можливостям підприємства.

Таким чином, для побудови дійової моделі інноваційного про­цесу й оцінки рівня організації управління інноваційною діяльністю на підприємстві необхідна методика, яка базувалася б на сукупності співвідносних інтегральних і окремих показників у відносній і по­рівнянній формах, що забезпечують кількісну характеристику об'єк­та і предмета інноваційної діяльності, з'ясовують причинно-наслідковий взаємозв'язок факторів, що впливають, і тих, що залежать.

Отже, вона повинна базуватися на комплексному функціональному підході до інноваційного процесу з усіма його формуючими і визна­чальними елементами, в тому числі до системи створення і управ­ління інноваційною діяльністю на підприємстві.

Таблиця 2.1 Основні методи моделювання інноваційних процесів

3.      Управління окремими складовими потенціалу підприємства

3.1 Інформаційне забезпечення і сучасні технології управління складними виробничими системами.

Об'єктивність оцінки потенціалу підприємства значною мірою залежить від інформованості оцінювача та його здатності ефективно використовувати наявну інформацію. Сучасний інформаційний ринок характеризується постійним зростанням обсягу інформаційних ресурсів, які мають різноманітні джерела та місця зберігання. Постачальниками інформаційних ресурсів виступають державні органи законодавчої та виконавчої влади, засоби масової інформації, інформаційні центри та служби, безпосередньо підприємства -об' єкту оцінки та ін. Тому за умов постійного розширення інформаційних потоків важливу роль відіграє правильний вибір тієї чи іншої інформації, яка с дійсно необхідною для здійснення оціночної діяльності.

Важлива роль в забезпеченні оціночної діяльності інфор­маційними ресурсами належить державним органам, основним завданням яких в цьому напрямку є формування нормативної бази оцінки вартості об'єктів власності.

Державне регулювання оціночної діяльності, відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, полягає в забезпеченні формування та розвитку інфра­структури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльності міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законо­давства.

Основним органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України, який має також забезпечити широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні.

До саморегулюючих організацій оцінювачів в Україні відноситься Українське товариство оцінювачів та Український інститут оцінки, які здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності, а саме:

•  контролі) за виконанням положень (національних стандартів) оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, забезпеченням належної якості оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - її членами;

•  рецензування звіту про оцінку майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулюючої організації оцінювачів;

•  участь у розробленні нормативно-правових актів з оцінки майна;

•            участь у професійній підготовці оцінювачів;

•  участь у складі Екзаменаційної комісії та Наглядової ради з оціночної діяльності при Фонді держмайна України;

•  сприяння розвитку інформаційних технологій в оцінці майна, широкому інформуванню суспільства про особливості ціноутворення на майно та майнові права;

•  встановлення інших вимог щодо сумлінного виконання своїми членами оцінки майна, забезпечення виконання ними вимог нормативно-правових актів з оцінки майна.

На сьогоднішній день в Україні процес формування нормативної бази оцінки активно продовжується. Так, якщо ще декілька років тому вітчизняні оцінювачі мали користуватися лише Нормами професійної діяльності оцінювача, які були розроблені в 1995 р. спеціалістами Українського товариства оцінювачів, а також спиратися на Міжнародні стандарти оцінки майна, Європейські стандарти оцінки та методологічні доку­менти Фонду держмайна України, які мали використовуватися для визначення вартості об'єктів приватизації, то сучасна нормативна база вже містить більш легітимні документи:

•              Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та
професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001
року, який визначає правові засади здійснення оцінки майна,
майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні,
її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів;

•   Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», який визначає базові принципи та вимоги оцінки будь-якого гину майна, а також вимоги щодо порядку проведення оцінки та правил складання звітів про оцінку;

•   проект Національного стандарту №2 «Положення з оцінки нерухомого майна»;

•   на стадії розробки знаходяться проекти національних стандартів з оцінки нематеріальних активів, оцінки цілісних майнових комплексів, оцінки фінансових інтересів у вигляді часток в статутному фонді господарських товариств, а також пакетів акцій, оцінки машин і обладнання [51];

•   Методика оцінки вартості майна під час приватизації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1554, яка базується майже виключно на ринкових принципах оцінки майна, встановлює єдині підходи до оцінки державного та комунального майна у всіх випадках його відчуження, які передбачені законодавством України;

•   інші нормативно-правові акти, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Слід зазначити, що формування вітчизняної нормативної бази оцінки ґрунтується на Міжнародних стандартах оцінки (МСО), які містять базові визначення, пов'язані з оцінкою, та основні принципи здійснення оціночної діяльності |47|.

Необхідність видання таких міжнародних стандартів була обумовлена прискореними темпами глобалізації інвестиційних ринків, з одного боку, та запобіганням виникнення непорозумінь через наявність різних точок зору серед національних орга­нізацій, які займаються оціночною діяльністю, з іншого боку.

За таких умов наприкінці 1970 рр. члени технічного комітету Королівського інституту чартерних сервейерів (КІЧС КІС8), тобто землемірів, що мають право проводити оцінку у Великобританії, і представники оціночних організації! С1І1Л почали діалог, який привів в 1981 р. до заснування Між­народного комітету із стандартів оцінки активів (МКСОЛ -Т1АУ8С). В 1994 р. Комітет змінив свою назву і зараз відомий як Міжнародний комітет зі стандартів оцінки (МКСО), до основних завдань якого належать розробка та публікація Стандартів оцінки для оцінки майна, сприяння їх ухваленню у всьому світі, забезпечення гармонізації стандартів різних світових держав.

Історія видання МСО у країнах СНД починається з 1994 року і продовжується до теперішнього часу. Останнє, шосте видання МСО російською мовою мало місце в 2003 році та стало завершенням проекту Стандартів МКСО, завдання якого полягали в підготовці набору всеохоплюючих і сталих міжна­родних стандартів для полегшення здійснення міжнародних угод, пов'язаних з майном, а також у забезпеченні фінансової стабільності як на рівні окремих країн, так і на міжнародному рівні.

Еволюція міжнародних стандартів обумовлена постійними змінами зовнішнього середовища та необхідністю забезпечувати відповідність фундаментальних визначень оцінки сучасним динамічним умовам його розвитку.

Між тим, коло інформації, яка використовується в процесі оціночної діяльності, не обмежується лише нормативною базою оцінки. Вся інформація, яка може бути корисна під час визначення вартості об'єкта, класифікується за такими основними ознаками |4(), 571:

1) залежно від джерел виникнення:

• зовнішня інформація характеризує загальноекономічні, галузеві, регіональні умови функціонування об'єкта. Обсяг і склад такої інформації розрізняються залежно від цілей оцінки.

Так, для   визначення інвестиційної вартості необхідно здійснити аналіз макроекономічної ситуації та визначити рівень актив­ності інвестиційного ринку, інвестиційну привабливість галузі, умови галузевої конкуренції та інші фактори з метою виявлення їх впливу на діяльність потенційного об'єкту інвестицій. Інформацією  такого роду с дані про рівень інфляції, темпи економічного розвитку галузі, держави, рівень політичної стабільності, можливі ринки збуту, стадію їхнього життєвого циклу, рейтинги інвестиційної привабливості підприємств галузі, законодавчі обмеження щодо входу на галузевий ринок і т. ін.

Визначення вартості активів з метою їхньої переоцінки не вимагає проведення глибокого макроекономічного аналізу та прогнозування макроекономічних показників, але потребує більш детального вивчення податкового законодавства та його впливу на фінансові результати діяльності об'єкта.

Основними джерелами зовнішньої інформації є програми уряду, законодавство, дані Держкомстату, інформаційні галузеві бюлетені, дані інформаційних служб, засоби масової інформації, бази даних мережі Інтернет., результати маркетингових до­сліджень відповідних відділів підприємства - об'єкта оцінки та його бізнес-план, а також особисті контакти оцінювача;

• внутрішня інформація характеризує безпосередньо діяльність об'єкта та його внутрішні бізнес-процеси. До складу такої інформації входять ретроспективні дані про історію діяльності підприємства, загальна стратегія його розвитку та її складові, характеристика виробничого, кадрового потенціалу, ділова репутація, дані фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів та інші офіційні форми бухгалтерської звітності, а також внутрішня звітність підприємства - об'єкта оцінки). Джерелами внутріш­ньої інформації є бізнес-план підприємства, результати опитувань персоналу та керівників, дані функціональних підрозділів, фінансова звітність, а  також внутрішня документація, що регламентує порядок здійснення діяльності об'єктом;

2)              за функціями управління:

планова інформація - інформація про параметри діяльності об'єкта на майбутній період; нормативно-довідкова інформація містить різні нор­мативні та довідкові дані, як правило, ця інформація частково є зовнішньою (стосується загальногалузевих тенденцій розвитку та державного регулювання діяльності), частково - внутрішньою (ретроспективна аналітична інформація про параметри діяльності, виробничі норми та нормативи та ін.); облікова інформація - це інформація, яка характеризує діяльність підприємства за певний період часу та фіксується у фінансовій і статистичній звітності; оперативна (поточна) інформація - це інформація, яка характеризує поточні внутрішні бізнес-процеси в даний період часу;

3)              за часовим аспектом:

•              ретроспективна (інформація про минулий стан
об'єкта та зовнішнього середовища);

поточна (інформація про стан об'єкта та оточуючого середовища на момент оцінки);.

прогнозна (інформація про   майбутні очікування тих чи інших параметрів діяльності об'єкта та зовнішнього середовища). Інформація, що використовується в процесі оцінки, повинна відповідати таким вимогам: