Инновационный потенциал предприятия

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2012 в 16:08, реферат

Описание работы

Метою викладання дисципліни “Управління потенціалом підприємства” є формування системи теоретичних і практичних знань про методи і процеси управління формуванням, функціонуванням та розвитком потенціалу підприємства як збалансованої соціально-економічної системи.
Основними завданнями дисципліни є:
- вивчення новітніх підходів до управління формуванням, розвитком, конкурентоспроможністю потенціалу підприємства, результативністю його використання за сучасними соціально-економічними критеріями;
- набуття вмінь обґрунтовувати і використовувати механізми запобігання кризі та антикризового управління суб’єктами господарювання.

Работа содержит 1 файл

лекции.doc

— 1.05 Мб (Скачать)

• релевантності - відповідності кількості та якості інформації вимогам, обумовленим цілями проведення оцінки;

• достатності (повноти) означає, що інформація повинна містити мінімальний, але достатній для ухвалення правильного рішення склад (набір показників).

• комплексності - комплексне урахування зовнішніх і внутрішніх умов функціонування об'єкта;

•  актуальності визначається ступенем збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її використання і залежить від динаміки зміни її характеристик та інтервалу масу, що пропити з моменту виникнення даної інформації;

•  своєчасності - означає надходження інформації не пізніше заздалегідь призначеного моменту часу, погодженого з часом вирішення поставленої задачі;

•  точності - визначається ступенем близькості одержуваної інформації до реального стану об'єкта, процесу, явища і т. п.;

•  вірогідності - визначається властивістю інформації відбивати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю.

 

3.2 Управління матеріально-технічним потенціалом підприємства.

Об'єктом оцінки техніко-технологічного потен­ціалу підприємств можуть бути:

1)  машинний чи верстатний парк підприємства в цілому чи його структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць тощо);

2)  технологічні комплекси (поточні й автоматичні лінії, робо­тизовані комплекси, гнучкі виробничі модулі тощо);

3)              функціонально самостійні машини, агрегати та установки.

Цілі оцінки чи причини, що зумовлюють необхідність прове­дення експертизи, як правило, регламентуються національним за­конодавством. У цілому вони виникають між фізичними, юридич­ними особами та державою, у сфері правовідносин, пов'язаних з володінням, розповсюдженням і використанням технічних засобів. У кожному конкретному випадку, щоб отримати достовірні результати, оцінювач має знати завдання та мотиви оцінювання. Це дає йому змогу правильно вибрати потрібний методичний ін­струментарій, обґрунтовувати вид вартості та практичний метод оцінки. У разі необхідності замовник може запропонувати кілька цілей оцінки (наприклад, оцінити вартість транспортних засобів з метою страхування чи як заставу для забезпечення кредиту). Як справедливо зазначається в літературі, обидві цілі не виключають одна одну, а окремі процедури обстеження та аналізу для них збі­гаються, але кінцеві значення вартості (у даному разі страхової та ліквідаційної) будуть різними.

Досвід оціночних робіт уможливлює визначення найтиповіших ситуацій, тобто конкретних обставин й умов, які спричиня­ють необхідність проведення оцінки машин та обладнання. До них належать:

1.  Продаж зайвих для виробництва машин та обладнання.

2.  Оформлення застави під певну частину рухомого майна з ме­тою отримання кредитних ресурсів для реалізації комерційних угод.

3.  Страхування машин та обладнання як майна підприємства.

4.  Передача машин та обладнання в оренду, лізинг.

5.  Визначення бази оподаткування (у складі основних вироб­ничих фондів) для нарахування податку на майно.

6.  Визначення інвестиційної вартості машин та обладнання за обгрунтування інвестиційних проектів.

7.  Оцінка вартості машин та обладнання, що імпортується, для нарахування мита, зборів та інших платежів.

8.  Оцінка вартості машин та обладнання як проміжний етап за загальної оцінки потенціалу підприємства (бізнесу).

9.  Передавання та оформлення як внеску до статутного фонду іншого підприємства.

10.  Банкрутство підприємства і розподіл його майна в рахунок погашення боргів між кредиторами.

11.  Ліквідація та утилізація об'єктів унаслідок зносу, стихій­ного лиха і т. д.

12.  Примусова конфіскація засобів праці державним органом.

13.  Оцінка для цілей розподілу майна за розформування това­риств, корпорацій тощо.

14.  Оцінка та вартісний аналіз техніко-технологічного потен­ціалу окремих виробничих підрозділів, технологічних комплек­сів, агрегатів та інших технічних засобів для підприємства.

15.  Оцінка вартості чинного машинного парку для обгрун­тування варіантів проведення реструктуризації виробницт­ва, оновлення і реконструкції технічної бази підприємства та для прийняття інших управлінських рішень щодо інтенсивнішого та ефективнішого використання наявного науково-тех­нічного потенціалу, а також забезпечення його оптимального розвитку.

Як об'єкти оцінки машини та обладнання характеризуються низкою особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства, і передовсім від будинків і споруд. До основних із них належать:

• По-перше, кількість об'єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізня­ються за призначенням, експлуатаційними і конструктивними;

характеристиками. З-поміж них трапляються об'єкти, які важ­ко ідентифікувати. Вони настільки міцно пов'язані з будинка­ми та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості, так і до обладнання. Наприклад, настінні чи настільні освітлю­вальні прилади, стелажі, вентиляційні та опалювальні системи в будинках, по суті, є обладнанням, але їх відносять до неру­хомості. Ліфт у будинку, його кабіна, привід та система управ­ління — це обладнання, а шахта ліфта — споруда. Крім того, оцінюються не сучасні, а зняті з виробництва машини та облад­нання, аналоги яких треба шукати на вторинних ринках прода­жу чи в дореформених прейскурантах оптових цін та номенкла­турних каталогах.

•   По-друге, в аналізованій предметній сфері оцінки немає та­ких узагальнюючих техніко-економічних показників, як вартість 1 м2 площі, 1 м3 об'єму, 1 погонного метра довжини та інших, що широко використовуються на практиці щодо оцінки будинків і споруд, передавальних пристроїв та полегшують процес оціню­вання.

•   По-третє, для швидкозмінних поколінь машин актуальною, більш важкою для визначення і значимішою за своїми наслідка­ми, ніж для нерухомості, є проблема фізичного зносу, функціо­нального, технологічного і зовнішньоекономічного старіння за­собів праці, а також пов'язаного з цим їх знецінення.

•   По-четверте, оцінку вартості машин та обладнання дуже утруднює значна частка імпортного обладнання у складі машин­ного парку підприємства, яке, як правило, неспівставне з вітчиз­няними зразками не тільки за технічним рівнем та якістю, але й за вартісними (монопольно високими) параметрами.

В процесі оцінки матеріально-технічного потенціалу використовуються методи доходного, порівняльного та  витратного підходів.

Доходний підхід в оцінці машин і обладнання базується на оцінці очікувань інвестора та передбачає розрахунок поточної (дисконтованої) вартості доходів, які за прогнозами можуть бути отримані від володіння об'єктом. Застосування методів дисконтованих грошових потоків або капіталізації прибутку доцільно в тому випадку, якщо здійснюється «системна оцінка» машин і обладнання, під час якої потік доходів і витрат може бути зіставлений з об'єктом оцінки, або об'єктом оцінки виступає обладнання, за допомогою якого виконуються безпосередньо оплачувані роботи. Обмеження сфери засто­сування доходного підходу пов'язане з тим, що доход ство­рюється не тільки за рахунок використання машин і обладнання, але й інших елементів виробничої системи, що складається, крім того, з будівель, споруд, передавальних пристроїв, оборотних і нематеріальних активів.

Використання методів доходного підходу передбачає здійснення розрахунків у такій послідовності:

1.    Розрахунок чистого операційного доходу від функці­онування виробничо-технологічної системи (підприємства в цілому, цеху або ділянки).

2.   Визначення за допомогою методу залишку частини доходу, що може бути локалізований і співвіднесений з оцінюваними машинами й обладнанням.

3.   Визначення вартості об'єктів машин і обладнання за допомогою методів дисконтування або капіталізації.

При використанні витратного підходу вартість машин і обладнання визначається витратами на їх створення, придбання й установку. Цей підхід застосовується, в основному, під час оцінки спеціальних об'єктів, що не мають близьких аналогів.

Базою розрахунків у цьому випадку, так само як і під час оцінки будівель і споруд, є вартість відновлення або вартість заміщення, яка потім коректується па величину сукупного зносу.

Під вартістю відновлення машин і обладнання розуміють вартість відтворення їх повної копії в поточних цінах на дату оцінки або вартість придбання нового об'єкта, цілком іден­тичного (функціонально, конструктивно та параметрично) об'єкту оцінки в поточних цінах.

Вартість заміщення машин і обладнання - мінімальна вартість придбання аналогічного нового об'єкта в поточних цінах.

Витратний підхід до оцінки вартості (відновлення або заміщення) машин і обладнання реалізується в методах:

•    розрахунку за ціною однорідного об'єкта ;

•    поелементного (поагрегатного) розрахунку;

•    індексному (трендовому);

•    розрахунку вартості за укрупненими нормативами.

Метод розрахунку за ціною однорідного об'єкта за­снований на коректуванні собівартості конструктивно подіб­ного об'єкта виходячи з припущення, що величини собівартості виготовлення об'єкта оцінки й однорідного об'єкта формуються під впливом загальних виробничо-технологічних факторів.

Розрахунки за даним методом здійснюються в такій послі­довності:

1.   вибір об'єкта, однорідного з об'єктом оцінки за техно­логією виготовлення, використовуваними матеріалами, конструкції. Ринкова ціна такого об'єкта повинна бути відомою;

2.   визначення рентабельності однорідного об'єкта. Для спрощення розрахунків припустимо приймати коефіцієнт рентабельності (Ктт) для продукції, що користується підви­щеним попитом, в інтервалі 0,25 - 0,35; для продукції, що має середній попит - 0, і-0,25; для низькорентабельної продукції -0,05 - 0,1 [57]. Якщо ж об'єкт не користується попитом на ринку, то Крент = 0, а вартість такого об'єкта знаходитися на рівні його собівартості;

3.   розрахунок повної собівартості однорідного об'єкта за формулою:

Спод = ((1-ПДВ)(1-ПП-Крент)Цод)/ (1-ПП)                      3.1

 

де Спод - повна собівартість виробництва однорідного об'єкта;

ПДВ - ставка податку на додану вартість;

ПП - ставка податку на прибуток;

Крент - показник рентабельності продукції;

Цод - ціна однорідного об'єкта.

3. розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки. Для цього в собівартість однорідного об'єкта вносяться коректування, що враховують розходження в конструктивних параметрах об'єктів.

Сп=Спод*(Коц/Код),                           3.2

де Сп - повна собівартість виробництва оцінюваного об'єкта;

Коц, Код - конструктивний параметр об'єкта оцінки й однорідного об'єкта відповідно;

4. розрахунок повної відновлювальної вартості об'єкта

оцінки (без ПДВ):

 

Воц = ((1-ПП)*Сп)/(1-ПП-Крент)                             3.3

 

де Воц - повна відбудовна вартість об'єкта оцінки:

Метод поелементного (поагрегатного) розрахунку

(«оцінка на основі ресурсно-технологічної моделі» [65])

 

використовується у випадках, коли гіпотетично оцінюваний об'єкт можна зібрати власними силами з наявних на ринку складових частіш, ціни на які відомі. Застосування даного методу здійснюється в декілька етанів:

1.  Складання переліку основних складових частин об'єкта оцінки (комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв).

2.  Збір цінової інформації за кожною складовою частиною та її приведення до дати оцінки (шляхом індексації).

3.              Розрахунок повної собівартості об'єкта оцінки за
формулою:

Сп =,              (3.4)

/=і

де Сп - повна собівартість об'єкта оцінки;

Ві - ринкова вартість і-го комплектуючого вузла, агрегату, блоку, пристрою;

Кі - кількість і-х комплектуючих вузлів, агрегатів, блоків, пристроїв;

Вз - вартість збирання.

4.              Розраховується відновлювальна вартість об'єкта оцінки
за формулою 7.3.

Індексний (трендовий) метод оцінки. Застосування даного методу засновано на актуалізації базової вартості об'єкта оцінки (первісної балансової або відновлювальної вартості за попе­редньою переоцінкою) на дату оцінки за допомогою індексу зміни цін або динамічних рядів індексів цін для відповідної групи машин або обладнання за відповідний період.

Воц, =Вбаз * І,              (3.5)

де Вбаз,   - базова вартість об'єкта;

/ - індекс (динамічний ряд індексів) зміни цін.

Як індекси цін, що використовуються для приведення вартості машин і обладнання до дати оцінки, можуть засто­совуватися: зведений індекс цін виробників промислової продукції, індекси інфляції, застосовувані для індексації

вартості основних фондів, середні індекси нін по галузях і товарних групах, що розробляються Держкомстатом України, індекси загальної інфляції та валютні курси.

Метод розрахунку вартості за укрупненими нормативами дозволяє за наявності технологічної спільності серед різно­типних машин і обладнання розраховувати собівартість за єдиною методикою та єдиними укрупненими нормативами виробничих витрат. Під нормативами витрат розуміють відносні або питомі показники, що характеризують витрати будь-якого ресурсу на одиницю фактора, що впливає на ці витрати. Такі фактори вибираються залежно від специфіки об'єкта та його виробництва. Нормативи, що поєднують кілька статей витрат, вважаються укрупненими.

Информация о работе Инновационный потенциал предприятия