Удосконалення кредитної політики кредитних спілок на прикладі КС «Добробут»

     Інформаційна  база – фінансово-господарська та бухгалтерська звітність, Статут КС «Добробут», нормативні акти та закони України про кредитні спілки, спеціалізована література та фахові видання з управління кредитними спілками. 

І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ КРЕДИТНИХ СПІЛОК В СУЧАСНИХ УМОВАХ 
 

     1.1 Історичні витоки діяльності  кредитних спілок 

     1.1.1 Зародження кредитного руху на Україні. 

     В Україні кредитний рух зародився  в другій половині ХІХ ст. Чи не найдавнішу згадку про початок національного кредитного руху датують 1862 роком. Саме тоді ремісники в Одесі уклали статут ощадно-позичкового товариства. На жаль, жодних відомостей про це об'єднання історія не зберегла.

     Один  з перших українських кредитних  кооперативів виник у Гадячі на Полтавщині. В цьому містечку були громадські сіножаті, що їх здавали в оренду. За оренду 1869 року зібрали аж 1492 рублі. І, власне, тоді вирішили заснувати громадську касу – Гадяцьке ощадно-позичкове товариство. До Товариства відразу записалися 28 ремісників та купців. Середня позичка, що її видавали за порукою, становила 27 рублів: за ці гроші можна було відкрити дуже пристойний «малий бізнес»! Про успішну діяльність гадяцької кредитівки додатково свідчить хоча б той факт, що вона проіснувала до 1919 року.

     Нові ощадно-позичкові товариства виникли 1871 року: Сокиринське на Полтавщині, Времіївське на Катеринославщині, Обознівське й Петровське на Херсонщині.

     Товариства  в селі Сокиринцях можуть бути взірцем прикладної діяльності українських кредитівок минулого. Відомий землевласник-реформатор Григорій Галаган переконав місцевих селян, що ті матимуть неабияку користь від такої організації. Сам розробив статут Товариства, виклопотав його затвердження в Санкт-Петербурзі і вклав до каси Товариства власні 3000 рублів.

     Членський пай у сокиринській кредитівці був  високим, але його дозволяли вносити  частками. Записи свідчать: селяни сплачували пайові внески дуже акуратно. Вже 1873 року в Товаристві було видано 9810 рублів на позички його 108 членам. Наступного року діяльність сокиринської кредитівки поширилася на три волості. Справи йшли так добре, що 1892 року Державний банк без вагань дав Галаганові ще один кредит на розвиток Товариства – аж 60 тисяч рублів. 1908 року кредитівка об'єднувала близько 12 тисяч членів з 28 сіл. Між іншим, цей кооператив протримався аж до початку колективізації.[16]

     Починаючи з 1905 року, в Україні щороку з'являлося по 200-300 кредитних кооперативів. А  в 1914 року працювали 2181 кредитне і 911 ощадно-позичкових товариств, які об'єднували 1 млн. 754 тис. членів. Від початку ХХ сторіччя кредитні кооперативи об'єднувались в спілки (асоціації), завдяки яким могли координувати свою діяльність, розв'язувати спільні проблеми, надавати фінансову підтримку один одному, підтримувати новостворені такі спілки.

     Подібні кредитні установи виникали для того, щоб члени товариства могли купити (чи взяти в оренду) землю, сільськогосподарські машини, метал, паливо, збудувати власне житло, придбати предмети споживання. Між іншим, товариства дбали про  те, щоб спілчани отримували позички на вигідніших умовах, ніж у банках.

     Серед зразкових кредитівок тодішнього Правобережжя можна назвати товариства в селах  Дзенгелівці (Уманщина), Колодистому (Звенигородщина), Перешорах (Херсонщина), Корнилі (Сквирський повіт Київської губернії). Діяльність деяких кооперативів поширювалася також на постачання і збут товарів, здебільшого для своїх членів. Наприклад, згадана Дзенгелівська спілка збудувала власне приміщення для зберігання зерна й закуповувала у спілчан хліб за вигідними для них цінами. Ця форма діяльності давала прибуток і самому товариству, яке зберігало зерно до того часу, коли його можна було збути за найвищими цінами. Кредитні товариства продавали також іншу продукцію, вирощену в господарствах своїх членів, зокрема, цукровий буряк, томати, городні культури, тютюн. При цьому прибутки від продажу діставали і кредитівки, і самі спілчани.

     До 1918 року в східній Україні існували понад 3300 кредитних кооперативів, які  об'єднували майже 2 млн. осіб. Деякі з цих організацій не обмежували своєї діяльності наданням позичок. Такі кредитні спілки – Союзбанки – здійснювали також посередницькі операції, інвестували в нерухомість і розвиток промислових підприємств.

     Після встановлення радянської влади практично  всі кредитні товариства було ліквідовано: 1920 року вони влилися в реорганізовану споживчу кооперацію, яка фактично цілковито підпорядковувалася державі.

     За  часів НЕПу кредитну кооперацію вдалося  ненадовго відновити: кількість  кредитних спілок збільшилася в  півтора рази. Щоправда, в цей період кредитні кооперативи працювали дуже неефективно, насамперед через постійне втручання держави в їхню діяльність. З кінця 1920-х років радянська держава поступово обмежувала сферу діяльності кредитівок, а 1930 року перебрала на себе всі кредитні функції в такий спосіб повністю ліквідувала цей вид кооперації.

     Завдяки іншим історичним обставинам кредитна кооперація в Західній Україні існувала на десятиліття довше.

     Першу кредитівку на західноукраїнських землях – кооператив «Віра» - засновано 1894 року в Перемишлі і ініціативи Теофіла Кормоша, який уклав статут товариства й написав практичний посібник з кредитної кооперації. Члени цього об'єднання отримували короткотермінові та довготермінові позички. За зразком «Віри» невдовзі було створено цілку низку кредитних кооперативів: 1895 року засновано кооперативний банк «Дністер» у Львові (при кооперативному страховому товаристві «Дністер»), позичкові каси в Тернополі, Золочеві, Станіславі, Коломиї тощо. Тоді ж таки виникла позичкова каса «Поміч» у Теребовлі. У перший рік своєї діяльності «Поміч», до якої належали 64 особи, надала кредитів на суму 4170 крон. 1912 року товариство об'єднувало вже 1923 спілчан, його позички становили 326735 крон. Кооператив працював дуже успішно, тож і не дивно, що спорудив власний будинок у центрі міста.

     Стрімкому піднесенню кредитного руху в Галичині та на Буковині сприяла діяльність створеного 1898 року у Львові Крайового  союзу кредитового. Ця спілка кредитних  товариств не лише видавала позички, а й ревізувала діяльність первинних кооперативів. Спочатку Крайовий союз об'єднував 17 кооперативів, 1904 року – 68, а 1913 року – 427 кредитних товариств.

     На  Буковині першими виникли кредитні кооперативи у селі Таранчі біля Чернівців (1889) та в самих Чернівцях (1896). В Чернівцях у 1903 році створено координаційний кооперативний центр «Селянська каса». В 1912 році до «Селянської каси» входило 174 кооперативів. З них: 159 сільських райффазенівського типу, 3 міські кредитні спілки, 8 споживчих та 4 інші спілки.[16]

     Кооперативи Закарпаття не мали власної організації, а входили до угорських спілок з центром у Будапешті. З 344 кооперативів, зареєстрованих у 1916р. 208 були кредитними.

     Під час Першої світової війни і по її закінченні, зокрема через високий  рівень інфляції, кредитна кооперація помітно занепала.

     Частково  відновити кредитний кооперативний  рух вдалося в 1924-1930 роки. В Галичині 1930 року працювали 322 кредитні спілки, річні обороти яких досягали 28 млн. 510 тис. золотих. Наприкінці 1938 року цей  вид кооперації охоплював вже 688 спілок. Щоправда, в міжвоєнний період функції кредитної кооперації зазвичай зводилися до приймання ощадних вкладів та надання невеликих позичок. Більшість кредитівок, що існували в Галичині, Буковині та на Закарпатті, об'єднувалися довкола Центробанку (реорганізованого Крайового союзу кредитового). Ця установа коригувала діяльність кредитних кооперативів двох типів – міських (Українбанків) і сільських (райфайзенівок). Ті Українбанки, які були досить стійкими у фінансовому розумінні, сприяли розвиткові ще слабкої на той час мережі сільських райфайзенівок, надаючи їм кредити з власних резервів. Серед таких можна згадати міські кредитні установи в Дрогобичі, Перемишлі, Тернополі, Коломиї.

     Приблизно від середини 1930-х років Українбанки  почали практикувати складніші форми надання кредитів. Так, Центробанк акумулював дрібні заощадження коштом випуску ощадних марок. На великих, але масових заощадженнях побудували свою діяльність і кооперативний банк «Дністер» та «Промбанк». Створений у Львові 1936 року, Промбанк відкрив свої філії у Станіславі, Тернополі, Перемишлі, засилав своїх кореспондентів на Волинь. Ця установа не лише надавала позички, а й інвестувала у виробництво (фінансувала діяльність млина, олійні, фабрики цвяхів).

     Загалом діяльність кредитівок не обмежувалася тільки сферою економіки. Чимало спілок впливали також на перебіг культурних та освітніх процесів. Зокрема, кредитівки друкували спеціальні періодичні видання («Комашня», «Кредитова кооперація», «Вісник промислово-кредитної кооперації України») та іншу літературу з питань кооперації, сільського господарства. Крім того, кредитні спілки надавали фінансову підтримку українським культурним осередкам (товариствам «Просвіта», «Рідна школа»), засновували власні читальні, школи, народні дома, організовували навчальні курси в ділянці кооперації.

     Всі ці об'єднання припинили свою діяльність 1939 року, відразу по тому, як Західну  Україну було приєднано до Радянського  Союзу. 
 

     1.1.2 Розвиток кредитної діяльності  в Канаді та США  

     Кооперативний рух у діаспорі започаткували українські емігранти Канади в кінці ХІХ століття. Першу збутову спілку фермерів організував виходець з Галичини Іван Петрушевич (1875-1950) в 1913 році. Батьком української кооперації в Канаді вважають Василя Топольницького (1893-1978), який прибув до цієї країни в 1927 році. Топольницький провів активну роз'яснювальну роботу з метою створення кооперативного руху, подібного до того, що діяв в Україні. Першим торговельно-промисловим кооперативом стала заснована 1930-го року «Калина» у Вінніпезі. Спеціалізувалася «Калина» на розповсюдженні українських друкованих видань серед іммігрантів.

     Ідея  заснування першого кредитного кооперативу  належить також В.Топольницькому. Таких  закладів, на його думку, у Вінніпезі, де проживало багато українців, мало бути кілька.

     У січні 1940 року сформовано тимчасову  дирекцію «Карпатії» - першої з кредитівок. Головою обрали Михайла Коваля, заступником  голови – Василя Гаполовича, секретарем-скарбником – Пилипа Семака, членами – Сильвестра Ухача та Івана Чайковського, Дмитро Герич, Дмитро Корнило і Павло Кінах склали кредитний комітет, а Василь Топольницький, Йосип Нецкар та Йосип Стельмах увійшли до контрольної комісії. 24 особи, які записалися до «Карпатії», сплатили 25 центів вступних внесків і частково виплатили 28 уділів. Вся сума склала 62 долари. Після розрахунку за виготовлення печатки – 14,53 дол., залишилося 47,47 дол. Це й був початковий капітал першої української кредитівки на канадській землі. «Карпатія» розташувалася в приміщенні книжкового кооперативу «Калина» і кілька років, доки не стала міцно на ноги, користувалася підтримкою «книгарні». «Калина», окрім приміщення, покривала адміністративні витрати і частково заробітну плату працівників. [16]

     Через п'ять років активної роботи, в  тому числі й просвітницької через  українські газети, членство «Карпатії» досягло 395 осіб, а активи становили 30 тис.дол.

     У 1955 році «Карпатія» в кооперації з  «Калиною» відкрили власне страхове агентство.

     Для поширення української кредитної  ідеї «Карпатія» з 1956 по 1975 рік видавала щоквартальник «Самодопомога». Пізніше  йому на зміну прийшов двомовний  журнал «Вісті Карпатії». Окрім того, щомісяця виходив «Бюлетень», у якому розміщувалася інформація «Карпатії».

     На  викуплені ділянці землі зведено  і відкрито в 1976 році новий будинок  «Карпатії». Новобудова обійшлася в 900 тис. доларів.

     Колективними  членами «Карпатії» стають ряд українських громадських установ, торговельних підприємств. В 1981 році до її складу вливається кооператив «Дніпро». В цей же час відкривається філіал, внаслідок чого значно зросла кількість членів.

     «Карпатія»  завжди брала участь у громадському житті , зокрема, підтримувала спорудження українських церков. За загальної суми виданих кредитів 148 млн.дол., сума пожертв на культурно-громадські цілі перевищила 500 тис.дол.

     На  кінець 2003 року «Карпатія» була третьою  в списку найпотужніших українських  кредитівок Канади. Її активи складали 159,4 млн.дол., а кількість членів 11219. Потужними є лише «Будучність» з більше ніж 15000 членів і майже 288 млн. активів та «Українська кредитна спілка» - 20 тис. членів, 279 млн. активів.

     Непрості  шляхи становлення і розвитку, подібні до «Карпатії», пройшли більшість українських кредитних спілок Канади. Починаючи доводилося з капіталу в кілька десятків доларів, «офісу» при церкві, де найчастіше збиралася українська громада, та одним прийомним днем на тиждень.

     За  даними на 2003 рік 13 спілок, об'єднаних в Українську кооперативну раду Канади, налічували 69264 члени, активи складали 1038200000 доларів.

     Для координації кредитного руху в Канаді існували Кооперативна громада у  Вінніпезі, що об'єднувала спілки на Заході країни і Координаційний комітет Українських кредитних кооперативів у Торонто – на Сході. 10 жовтня 1971 року з ініціативи цих двох організацій було створено єдиний центральний орган – Українську кооперативну раду Канади (УКРК)з розміщенням у Торонто. Тоді ж президія УКРК вирішила зробити журнал «Координатор», що видавався з 1970 року, офіційним органом УКРК.