Шпаргалка по "Менеджменту"

¨ Пропорції бюджетного перерозподілу вартості визначаються потребами розширеного відтворення  в цілому і завданнями, що стоять перед суспільством на кожному історичному  етапі його розвитку

¨ Галузь бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що обумовлено провідною роллю бюджету порівняно з іншими ланками

Сутність бюджету, його економічну природу відображають певні  економічні відносини. Учасниками цих  відносин є держава, суб'єкти господарювання всіх форм власності та населення:

• держава має потребу  у фінансових ресурсах для виконання  своїх функцій;

• суб'єкти господарювання всіх форм власності та напрямів діяльності як постачають грошові ресурси державі, так і можуть їх отримувати від неї залежно від місця і ролі в системі економічних відносин;

• населення, яке може бути як платником податків (переважно  особи працездатного віку), так  і отримувачем грошових коштів (допомога дітям, матерям, інвалідам, пенсіонерам  тощо).

Сутність бюджету проявляється також у тому, що він є основною ланкою державних фінансів.

Сутність бюджету реалізується через його функції. Основних, чітко  структурованих функцій є дві  — розподільна і контрольна. В  економічній літературі називаються  також і додаткові функції — економічної безпеки держави, забезпечення існування держави тощо.

Через розподільну функцію  держава зосереджує у своїх руках  усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з  найбільшою ефективністю. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл.

Сфера дії розподільної функції досить значна. Це пояснюється  тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є  чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної  функції полягає в тому, що суспільство  в особі специфічних державних  або недержавних структур контролює  і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання  контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення.

Функціонування бюджету  здійснюється у взаємодії двох його особливих форм — доходів і  видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення.

За рахунок доходів  формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

 

131.Сутність  і значення оцінки кредитоспроможності  підприємства. Підходи до аналізу  кредитоспроможності.

Кредитоспроможність — це спроможність клієнта в повному обсязі та у визначений кредитною угодою строк розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність пов’язана із платоспроможністю.

Аналіз кредитоспроможності  позичальника здійснюють не тільки комерційні банки, які стикаються з необхідністю прийнят-тя рішень про можливості та умови надання кредиту потенційно-му позичальнику, а й будь-які підприємства при встановленні умов розрахункових операцій із своїми покупцями, коли вивча-ється можливість реалізації продукції з відстрочкою платежу.

Метою аналізу  кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припи-нення кредитних відносин з клієнтом.

Досягнення мети реалізується через вирішення таких завдань:

•вивчення фінансового  стану клієнта;

•попередження втрат кредитних ресурсів у результаті неефе-ктивної роботи позичальника;

•стимулювання суб’єктів господарювання в підвищенні ефе-ктивності своєї фінансово-господарської  діяльності.

Основними джерелами інформації для оцінки кредитоспро-можності підприємства є баланс та інші форми бухгалтерської звітності на кілька звітних дат.

Кредитоспроможність позичальника характеризується:

•репутацією позичальника, яка відрізняється своєчасністю розрахунків за раніше отриманими кредитами, якістю наданих звітів, відповідальністю та компетенцією керівництва;

•поточним фінансовим станом і спроможністю виробляти  конкурентоспроможну продукцію;

•можливістю в  разі потреби мобілізувати грошові  кошти з рі-зних джерел;

•дохідністю підприємства, яка обумовлює його можливість сплачувати відсотки за кредит при здійсненні нормальної фінан-сової діяльності;

•метою використання кредитних ресурсів;

•сумою кредиту, яка оцінюється виходячи з проведення по-зичальником заходів, спрямованих на визначення ліквідності ба-лансу, співвідношення між власними й залученими коштами;

•погашенням кредиту, вивчення якого здійснюється шляхом аналізу повернення кредиту за рахунок  реалізації матеріальних цінностей, надання  гарантій, використання заставного права;

•забезпеченістю кредиту з погляду визначення прав кредито-ра брати в заставу  під видану позичку активи підприємства, включаючи цінні папери.

До способів оцінки кредитоспроможності відносять:

1)фінансові коефіцієнти,  які дають змогу оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства;

2)аналіз грошового  потоку, за допомогою якого можна  ви-явити тенденції та сезонну  потребу підприємства в грошових  ре-сурсах;

3)оцінку ділового  ризику, яка уможливлює визначення  рівня впливу на підприємство ризику, пов’язаного з діловим середо-вищем.

Оцінку кредитоспроможності  позичальника виконують у два  етапи. На першому етапі визначають показники, які характери-зують фінансовий стан підприємства, а на другому  здійснюють оцінку та узагальнення показників і визначають клас надійності позичальника.

Система оціночних  коефіцієнтів зводиться до таких  п’яти груп:

I.Коефіцієнти  ліквідності.

II.Коефіцієнти  ефективності або оборотності.

III.Коефіцієнти  фінансової стійкості (фінансового  лівери-джу).

IV.Коефіцієнти прибутковості.

V.Коефіцієнти  обслуговування боргу.

Для оцінки кредитоспроможності  використовують такі показники рентабельності:

а) коефіцієнти  норми прибутковості:

• рентабельність одиниці продукції

 Прибуток  від реаліз.одного виробу/собі  вар.виробу

• рентабельність основної діяльності

 Прибуток  від реал.продукції/витрати на  вироб. і збут

• рентабельність продажу

 Прибуток  від реал.продук./виручка від реаліз.продукції

б) коефіцієнти  рентабельності:

• рентабельність сукупних активів (майна) підприємства

 Прибуток  звітного року/середня сума активів

• рентабельність власного капіталу

 ЧП/Середня величина ВК

в) коефіцієнти  норми прибутку на акцію:

• дохід на акцію

 Дивіденди  по простих акціях/Серед.к-сть  простих акцій

• дивідендний дохід

Річний дохід  на одну акцію/Серед.ринкова ціна акції

Коефіцієнти обслуговування фінансового боргу (ринкові коефіцієнти) відображують, яка частка прибутку погашається відсотковими та фінансовими  платежами. Загальна формула їх розрахунку полягає в наступному:

 

 

132.Сутність  страхування життя та його  законодавче регулювання

Страхування   життя  -  це  вид   особистого   страхування,   який     передбачає 

           обов’язок  страховика  здійснити   страхову  виплату  згідно  з  договором  страхування  у  разі  смерті  застрахованої  особи,  а  також,  якщо  це  передбачено  договором страхування, у разі  дожиття  застрахованої  особи  до закінчення  строку  дії  договору  страхування  та (або)  досягнення  застрахованою  особою  визначеного  договором  віку. Необхідно   окремо  підкреслити,  що  згідно зі ст. 38  Закону  України “Про  страхування”,  страховики,  які  отримали  ліцензію  на  страхування  життя, не  мають  права  займатися  іншими  видами   страхування. Отже  страховик  має  право  займатися  або  тільки  страхуванням  життя,  або  всіма  іншими  видами  страхування. Це  викликано  тим,  що  страхування  життя  - це  вид  страхування,  в  якому  передбачені  страхові  випадки  -  смерть  застрахованої  особи,  або  його  дожиття    до  визначеного  віку.  Людина  або  помре  підчас  дії  договору  страхуванн,  або  буде  жити.  Зрозуміло,  що  за  таких   умов  страховий  випадок  настане  завжди    і  завжди   страховик    буде   зобов’язаний   платити  відшкодування застрахованому.      Перед таким страховиком постають   питання :  коли  може  настати  страховий  випадок  “смерть”  і  яким  має  бути  інвестиційний   дохід  компанії,  щоб  забезпечити  виплату  по  страховому  випадку  “дожиття”. Це обумовлює принципово  інший,  ніж  для  ризикових  видів  страхування,  підхід  до  формування  і  обліку  резервів,  визначення  доходу  і  оподаткування.              Такий вид страхування більше  нагадує банківський вклад . До  речі, під  гарантію  страхування життя банки надають кредити фізичним  особам. 

               Обсяг  відповідальності  по  договорах  страхування  життя,  згідно  з  діючим  законодавством  України,  передбачає  одноразову  або  розділену  виплату  страхової  суми,  якщо  настане  один  з  таких  випадків:  а) дожиття  застрахованого  до  закінчення  строку  дії  договору  страхування;  б)  смерть  застахованного  від  любої  причини  в  період  дії  договору  страхування (або рішення  суду  про  оголошення  застрахованої   особи   померлою); в)  досягнення  застрахованим   визначеного віку :  пенсійного (  пенсійне  страхування)  або віку,  передбаченого договором страхування (варіант   “дожиття”).

                Як  видно  із  переліку  страхових  подій,  страхові  виплати  по  них мають   створювати  повну страхову  суму.  Часткових  виплат  страхової  суми  договори    страхування   життя  не  передбачають.  Але  в нашій країні  і  за  кордоном  розповсюджена  практика  об’єднання  в  одному  страховому  полісі двох  видів  страхового  покриття:  характерного  для  договорів  страхування життя  і  характерного  для  договорів  страхування  від  нещасних  випадків.  Отже, до обсягів  відповідальності  по  довгострокових  договорах  страхування  життя,  крім  дожиття  і  смерті,  включають  також  втрату  застрахованим  працездатності  внаслідок  нещасного  випадку (  травмування,  гостре  отруєння  та  ін. ).  Такий комбінований  поліс   страхування життя передбачає,  крім  виплат  повної  страхової суми  по  факту дожиття  чи  смерті,  виплату  частини  страхової  суми  в  випадку   тимчасової  чи  постійної  втрати  працездатності . Саме  комбіноване страхування життя (так зване “змішане  страхування життя”)  завжди  користувалося великою популярністю  серед населення,  адже  воно  забезпечувало,  з  одного  боку,  страховий  захист  життя  і  здоров’я  на  любий  випадок, а з іншого   боку  -  накопичення  коштів  за період  дії  договору  з  обов’язковою  виплатою  повної  страхової  суми  застрахованому  чи  його  спадкоємцям.  Згідно з  діючими  вимогами   вони  повинні   укладатися  на  строк  не  менше  трьох  років.   Різноманітність видів страхування в межах цієї підгрупи  пов’язане з конкретною зацікавленістю  страхувальника  в укладанні   договору.  Інтерес  страхувальника   забезпечити  майнові  інтереси  своєї  сім’ї  на  випадок  його  смерті  -  сприяє укладанню  договорів  довічного  страхування,  які  передбачають  страхові  виплати  на  користь  сім’ї  у  вигляді  допомоги  на   поховання.                  Розповсюджені і договори  страхування життя не  самих страхувальників, а третіх  осіб ,  яких  в таких договорах називають застрахованими  особами , наприклад,  дітей (змішане страхування дітей, страхування до вступу  до  шлюбу). У разі  укладання  договорів  страхування   життя (за  винятком  пенсійного  страхування) страхувальниками  можуть бути  виключно  фізичні  особи. Страхування  життя  має  також і  ту  особливість,  що  всі  види  страхування,  які  входять  в  цю  підгрупу,  здійснюють  тільки в  добровільній  формі.       Всі інші  види  страхування, зокрема і особистого,  відносять до так званого ризикового  страхування.  Страхування  від  нещасних  випадків,  медичне  страхування  і  страхування  на  випадок  хвороби  -  це  також  види  особистого  страхування.     Укладаючи договор по  цих видах страхування,  обов”язково необхідно називати  застраховану  особу.    Укладаючи договори  особистого  страхування за  рахунок підприємств,  потрібно    також  перерахувати  призвіща  всіх  застрахованих.

                Страховиком може бути  як  фізична, так і юридична  особа  (наприклад,підприємство ,  яке   страхує  своїх  працівників),  а  застрахованими  -  тільки  фізичні  особи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

133. Сутність та мета фінансового аналізу, його задачі.

Фінансовий аналіз — це процес дослідження фінансового  стану і основних результатів  фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення  резервів підвищення його ринко-вої  вартості та забезпечення ефективного розвитку, це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.

Також,фін.аналіз представляє собою інструмент фінансового  менеджменту,який дозволяє зрозуміти  сутність економ.процесів і явищ, які  відбуваються у сфері фін.підприємств, виявити їх причини і оцінити наслідки та прийняти управлінські рішення щодо формування, розподілу і використання фін.ресурсів.

В узькому розумінні  фін.аналіз – це спосіб оцінювання

та прогнозування  фінансового стану підприємства.

Фін. стан підприємства – це міра забезпеченості підп.відповідними фін.ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення в активах для здійснення ефективної фін.-гос. діяльності та своєчасних розрахунків за зобов’язаннями.

Об’єктом фінансового  аналізу виступають конкретне підпри-ємство та його фінансовий стан.

Суб’єктами  фінансового аналізу є фінансові  аналітики, які зацікавлені в  діяльності підприємства з будь-яких причин.

Метою фінансового  аналізу є всебічна оцінка фінансового  стану підприємства, резервів його діяльності та ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності, виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства, а також виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами; розробки найвірогідніших передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підприємства, визначення дохідності підприємства для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств або оцінка підприємства з погляду його ринкової вартості; своєчасного виявлення та усунення недоліків у господарській діяльності для визначення шляхів підвищення фінансового стану підприємства та його платоспроможності, виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі та основних чинників, які впливають на фінансовий стан підприємства, прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.

Для досягнення мети фінансового аналізу мають  вирішуватись такі основні завдання: