Шпаргалка по "Менеджменту"

підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно від

форм власності  й видів діяльності, що використовують найману працю, і на

всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони

праці, серед  яких чільне місце займають:

 · пріоритет життя й здоров'я працівників стосовно результатів

виробничої діяльності підприємства;

 · повна відповідальність власника підприємства за створення безпечних і

нешкідливих умов праці;

 · соціальний захист працівників;

 · повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві від

нещасних випадків або професійних захворювань.

Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню  охорони праці

жінок, неповнолітніх, інвалідів, видам відповідальності за порушення

законодавства і нормативних актів про охорону  праці, за створення

перешкод для  діяльності посадових осіб органів  державного нагляду за

охороною праці  і представників профспілок.

 

108. Система  лікувально-профілактичних заходів  охорони праці

Закон України  «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Лікувально-профілактичні заходи:

- надання медичної  допомоги потерпілим від нещасних  випадків на виробництві;

- контроль за здоров'ям  працюючих протягом їхньої трудової діяльності;

- лікувально-профілактичне  харчування працівників, які працюють  на роботах зі шкідливими і  небезпечними умовами праці;

- проведення медичних  оглядів працівників (попередніх  та періодичних);

- дотримання охорони  праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

- відшкодування потерпілому  працівнику витрат на лікування,  протезування, придбання транспортних  засобів та інші види медичної  допомоги.

 

109. Система  організаційно-технічних заходів  охорони праці

Закон України  «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Технічні заходи - технічні засоби, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, та пов'язані з впровадженням нового обладнання, пристроїв і приладів безпеки і безпечною експлуатацією засобів виробництва.

Організаційні заходи:

- контроль за технічним  станом обладнання, інструментів, будівель  і споруд;

- контроль за дотриманням  вимог нормативних документів  з охорони праці;

- нагляд за обладнанням підвищеної небезпеки;

- організація навчання, перевірка знань з питань охорони  праці і інструктажів робітників  підприємства;

- контроль за виконанням  технологічного процесу відповідно  до вимог охорони праці;

- організація належних  умов до проїздів і проходів відповідно до вимог охорони праці;

- забезпечення працівників  засобами індивідуального та  колективного захисту;

- забезпечення відповідними  знаками безпеки, плакатами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

110. Система  правових заходів охорони праці

Відповідно до ст. 43 Конституції України 1996 р. "кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом". Це основні положення щодо реалізації права громадян на працю, забезпечення працівникам безпеки, гігієни праці та здорового виробничого середовища і єдиного порядку організації охорони праці в Україні.

Правове забезпечення охорони  праці крім конституційних норм визначають норми КЗпП України, Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в новій редакції від 21 листопада 2002 р. та інші підзаконні правові норми з охорони праці.

З урахуванням умов праці (важкі, шкідливі), психофізіологічних особливостей працівника (жінка, неповнолітній, інвалід) система законодавства  з охорони праці включає загальні та спеціальні правові норми. Саме це й зумовлює визначення охорони праці як системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Це поняття охорони праці в широкому розумінні, оскільки воно включає великомасштабні заходи щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці: правові, економічні, організаційно-технічні, лікувально-профілактичні тощо. У вузькому ж розумінні охорона праці — де система правових заходів і засобів забезпечення безпечного життя і здоров'я працівників у процесі праці на виробництві, у тому числі й правових норм щодо оздоровлення та поліпшення умов праці. У такому розумінні охорона праці є одним із принципів трудового права, суб'єктивним правом працівника на належні умови праці, правовим інститутом.

Центральне місце в  системі охорони праці посідають  працівники, тому й норми права  визначають як зміст і гарантії права  працівників на охорону праці. Такі гарантії реалізуються в процесі праці й включають комплекс правомочностей, зокрема права:

- на безпечні умови  праці під час роботи на  виробництві;

- на соціальне страхування  від нещасних випадків та професійних  захворювань;

- на пільги і компенсації  за важкі та шкідливі умови праці;

- на забезпечення спецодягом  та іншими засобами індивідуального  захисту, миючими та знешкоджуючими  засобами;

- на компенсацію власником  матеріальної та моральної шкоди  працівникові в разі ушкодження  його здоров'я.

Реальним виявом турботи про працівників е правова організація охорони праці на виробництві. Норми права про організацію охорони праці передбачають широку систему заходів, до найголовніших із них належать:

1. Управління охороною  праці на підприємстві та обов'язки  власника. Конкретне забезпечення охорони праці цього напряму здійснюється за допомогою таких заходів: а) створення відповідних служб і призначення посадових осіб із питань охорони праці; затвердження інструкцій про їх обов'язки тощо; б) розробки за участю профспілок заходів з охорони праці та реалізація прогресивних технологій тощо; в) розробки і затвердження положень та інструкцій з охорони праці, що діють у межах підприємства, тощо.

2. Визначення обов'язків  працівника виконувати вимоги  норм і правил з охорони  праці. Одним із важливих обов'язків працівників є медичний огляд, який поділяється на три види: попередній (під час прийняття на роботу); періодичний (протягом трудової діяльності); позачерговий (з ініціативи працівника чи власника), якщо працівник вважає, що умови праці спричинили погіршення стану його здоров'я. Суттєвим обов'язком сторін трудового договору є навчання з питань охорони праці, що здійснюється шляхом проведення інструктажів, які умовно поділяються на три види: попередній інструктаж під час прийняття на роботу (його проходять усі працівники); періодичний інструктаж із питань охорони праці (працівники, зайняті на роботах із підвищеною небезпекою, проходять його один раз на рік, а посадові особи - один раз на три роки згідно з переліком, затвердженим Держкомітетом України з нагляду за охороною праці); додатковий інструктаж із питань охорони праці (проводиться на прохання працівника).

3. Фінансування охорони  праці та додержання вимог  щодо охорони праці під час  проектування, будівництва та реконструкції підприємств.

4. Розслідування та  облік нещасних випадків, професійних  захворювань і аварій, які покладаються  на власника підприємства та  здійснюються з урахуванням вимог  "Положення про розслідування  і облік нещасних випадків, професійних  захворювань та аварій на підприємствах, в установах, організаціях".

 

111. Система  санітарно-гігієнічних заходів охорони  праці

Закон України  «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Санітарно-гігієнічні заходи:

- контроль за впливом  виробничих факторів на здоров'я  працівників;

- забезпечення санітарно-побутових  умов згідно з діючими нормами;

- атестація робочих  місць відповідно до їх нормативним  актам з охорони праці;

- планування заходів  щодо поліпшення санітарно-гігієнічних  умов праці;

- паспортизація санітарно-технічного  стану умов праці.

 

112. Система  соціально-економічних заходів охорони  праці

Закон України  «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.

Соціально-економічні заходи:

- надання пільг і  компенсацій працівникам, які  працюють зі шкідливими і небезпечними  умовами праці;

- створення умов для  економічної зацікавленості роботодавця і працівника у поліпшенні умов і підвищенні безпеки праці;

- соціальне страхування  працівників роботодавцем;

- фінансування заходів  з охорони праці;

- відшкодування роботодавцем  працівнику збитків у разі  каліцтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

113. Системи фінансового аналізу.

Системи аналізу, які використовує фін. аналіз:

1.Горизонтальний  – передбачає вивчення зміни  фінансових показників у часі. Передбачає порівняння кожної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього періоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основу цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Найбільш типовими формами горизонтального аналізу є:

1) порівняння  фінансових показників звітного  і минулого пе-ріоду;

2) порівняння  фінансових показників звітного  періоду з показ-никами за планом;

3) порівняння  фінансових показників за низку  минулих періодів. Метою такого  аналізу є виявлення тенденцій змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

2.Вертикальний (структурний) аналіз спрямований  на визначення структури фінансових  показників з виявленням впливу  кожної позиції звітності на  результат у цілому. Вертикальний  аналіз подає фінансову звітність  у вигляді відносних величин,  які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. . Обов’язковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дає можливість передбачати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.

Сутність його полягає в розрахунку питомої ваги(частки) в загальному обсязі окремих складових.

3.Трендовий аналіз  спрямований на порівняння кожної  позиції звітності з низкою  періодів, що передують, і визначення  тренда, тобто основної тенденції  динаміки показника, очищеної  від ви-падкових впливів окремих періодів. Прямий (власне аналіз), коли результативний показник дроб-лять на складові; зворотний (синтез), коли його окремі елементи об’єднує загальний результативний показник. В результаті тр.ан. визначають темпи росту і темпи приросту аналізованих показників порівняно з базовим періодом.

4.Порівняльний  фінансовий аналіз – порівняння  аналізованого показника по даному  об’єкту аналізу з аналогічним  показником інших об’єктів.Тобто  порівняння зведених показників  звітності за окремими показниками фірми, дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз і порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, з середньогалузевими і середніми загальноекономічними даними.

5. Аналіз  фінансових  коефіцієнтів – здійснюється шляхом розрахунку певних відносних показників.

6.Інтегрований(інтегральний)аналіз  – узагальнення декількох показників  у єдиному критерії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

114.Склад і структура бюджетної системи України.

Бюджетною системою України є – сукупніть окремих її ланок, юридично пов”язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам.Складовими елементами бюджетної системи є:• структура;• принципи побудови;• організація функціонування.Згідно з Законом “Про бюджетну систему України”, що було ухвалено у 1991 році структура бюджетної системи України будується на основі бюджетного устрою держави. Бюджетний устрій – це організація та принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв”язокміж окремими ланками. Так бюджет України об?єднує 13.3 тис. самостійних бюджетів.Бюджетна система складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (Додаток 1. Схема 1.). Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. 
Бюджет Автономної Республіки Крим об?єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет об?єднує області обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. В свою чергу селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.Бюджет міста, яке має районний поділ, об?єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.Організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв?язок між окремими ланками бюджетної системи характеризує бюджетний устрій країни. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територальним поділом України.Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації і т.д. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів та видатків.  
Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів.  
Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання. 
Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв?язку з загальноекономічними показниками шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів та пропорцій економічного розвитку.Принцип самостійності бюджетів, що забезпечується наявністю джерел закріплених та власних доходів, надходжень від яких достаньо для здійснення своїх функцій, та правом визначення напрямків їхнього використання відповідно до бюджетного законодавства. 
Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі соціального захисту, на будівництво, утримання центральних органів державної влади і управління.Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування програм та заходів, здійснюваних органами місцевого самоврядування. 
Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних відносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за вирішення економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків та доходів. Реалізація цього положення вимагає визначення розміру адміністративно-територіальних утворень. Це має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території, перерозподільчих міжрегіональних процесів.