Шпаргалка по "Менеджменту"

 Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:

оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);

сплата  фіксованого податку з придбанням торгового патенту;

сплата єдиного  податку.

1. За традиційного оподаткування такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу.

2. Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, слугує підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту.

3. Єдиний податок. Приватний підприємець може стати платником єдиного податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності. Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органами влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності i не можуть становити менше ніж 20 грн i більше ніж 200 грн за календарний місяць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

143. Фінансова  стійкість та основні методи  її оцінки.

Фінансова стійкість – характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.

Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гаран-тією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та за-безпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стій-кість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.

За результатами розрахунків фінансової стійкості  можна зробити висновки:

• про інтенсивність  використання позикових засобів;

• про ступінь  залежності від короткострокових зобов'язань;

• про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Завданнями аналізу  фінансової стійкості є своєчасне  виявлення та усунення недоліків  у фінансово-господарській діяльності підприємства та пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства і в першу чергу його платоспроможність.Для оцінки фінансової стійкості використовують  абсолютні і відносні показники.До абсолютних показників фін.стійкості відносяться в показники, які характеризують наявність джерел фінансування, формування запасів і затрат.

1.Наявність джерел  формування запасів:1.1.Наявність  власних оборотних засобів:

ВОК= (ОА+ВМП)-КПК1.2.Наявність  власних і довгострокових позичкових джерел формування запасів і затрат 

ДЖвл+довг.= ВОК  + ДПК 1.3.Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат 

Здж.=  ДЖвл+довг .+ КПК

2.Забезпеченість  запасів джерелами формування: 2.1.Надлишок або нестача власних оборотних засобів

∆ВОК= ВОК –  ЗЗ 2.2.Надлишок або нестача загальної величини основних джерел формування запасів  

∆Здж.= Здж. –  ЗЗ 2.3.Надлишок або нестача власних і довгострокових джерел формування запасів 

∆ДЖвл+довг =ДЖвл+довг – ЗЗ

Відповідно до цих показників можна діагностувати  фінансову ситуацію на підприємстві з точки зору фін.стійкості.

1.Абсолютна фінансова  стійкість: З<ВОК + КПК

2.Нормальна фін.  стійкість:З=ВОК + КПК

3.Нестійкий фінансовий  стан: З=ВОК + КПК + Джпос.

4.Кризовий фінансовий  стан:підпр. Знаходиться на грані  банкрутства: З>ВОК + КПК

Відносні показники  фінансової стійкості:

1. Коефіцієнт  автономії  Кав.= ВК / ВБ

2. Коефіцієнт  фінансової залежностіКф.з.= ВБ / ВК

3. Маневреність  власного оборотного  капіталу Мвок.= ЗЗ / ВОК

4. Коефіцієнт  маневреності власного оборотного  капіталу Кман.= ВОК / ВК

5. Коефіцієнт  фінансової стійкостіКф.с.= ВК+ДПК  / ВБ

6. Коефіцієнт  співвідношення залученого і  власного капіталу (фінансування) Кзк/вк = ПК / ВК

7. Коефіцієнт  стійкості фінансуванняКст.ф.= ДП / ВБ

8. Коефіцієнт  концентрації залученого капіталу Кзк.= ПК / ВБ

9. Коефіцієнт  структури фінансування необоротних  активів Кф.на = ДПК / НА

10. Коефіцієнт  довгострокового залучення позикових  коштів Кд.з.пк = ДПК / ДПК+ВК

11. Коефіцієнт  забезпечення власними оборотними  коштами Кзаб.вок = ВОК / ОА

12. Коефіцієнт довгострокових зобов'язань Кд.з. = ДПК / ПК

13. Коефіцієнт  поточних зобов'язаньКпот.з. = КПК  / ПК

14. Коефіцієнт  страхування бізнесуКст.б. = РК / ВБ

15. Коефіцієнт  забезпечення запасів власним  оборотним капіталом Кз.зз.вок = ВОК / ЗЗ

 

144. Фінансування охорони праці

Фінансування  охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування  профілактичних заходів з охорони  праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм  поліпшення стану безпеки, гігієни  праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми  витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства  використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

145.Форми і методи бюджетного забезпечення установ соціальної сфери

Метою діяльності галузей  соціальної сфери є створення  духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Сьогодні в Україні  в галузях соціальної сфери використовується до 30% фондів фінансових ресурсів країни.

Джерелами фінансування є:

ºДержавний бюджет;

ºмісцеві бюджети;

ºвласні доходи установ  і організацій соціальної сфери (самофінансування).

Виділення коштів з бюджету  на утримання соціальної сфери здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування – це метод безповоротного, безкоштовного  надання засобів на утримання  установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів – кошторисів витрат.

Визначення обсягів  фінансування ґрунтується на:

ºпоказниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-мережні  показники);

ºнормативах витрат у розрахунку на визначений кількісний показник. Оперативно-мережні показники поділяються на дві групи:

ºвиробничі показники, що характеризують профіль діяльності бюджетної установи (наприклад, кількість  студентів у ВНЗ);

ºзагальні показники, що технічно характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура і т.д.)

Видатки на соціальну  сферу включають фінансування:

• закладів освіти (загальноосвітні школи, школи-інтернати, дошкільні заклади, ПТУ, заклади вищої освіти)
• охорони здоров’я (медичні заклади, санітарно-епідеміологічні служби тощо)
• культурні (театри, музеї, бібліотеки, клуби, заповідники)
• засоби масової інформації (телебачення, радіомовлення, преса, книговидання)
• фізичну культуру і спорт.

Бюджетні видатки  на соціальні потреби не забезпечують ефективного розвитку соціальної сфери, що негативно відбивається на соціально-економічному стані країни в цілому. Неналежна реалізація державою соціальної функції здебільшого обумовлена нестабільністю пріоритетної спрямованості бюджетної політики в соціальній сфері, відсутністю стратегічного бачення розвитку соціальної сфери.

Основними організаційно-правовими  формами господарювання серед суб’єктів  соціальній сфері є організації  державної та комунальної форми  господарювання. Значна кількість відомчих установ призводить до дублювання функцій та нераціонального використання бюджетних коштів.

Ефективність  бюджетного забезпечення соціальної сфери  в значній мірі обумовлюється  ефективністю взаємовідносин між суб’єктами бюджетної політики. Неналежне їх функціонування призводить до планування та використання бюджетних коштів без належних нормативно-правових підстав, до порушення чинного законодавства при використанні коштів державного бюджету.

Оптимізувати  діяльність суб’єктів бюджетної політики в соціальній сфері можливо за двома напрямками: оптимізувати структуру суб’єктів управління бюджетної політики в соціальній сфері; оптимізувати функцій, схем розподілу повноважень та компетенції суб’єктів управління соціальною сферою.

Отже, державна бюджетна політика в соціальній сфері повинна бути направлена на ефективну взаємодію держави, бізнес-структур та недержавних організацій, що сприятиме задоволенню соціальних потреб, шляхом цілеспрямованого використання фінансової підтримки держави для вирішення проблем конкретних груп, а також залучення ресурсів бізнес-структур і недержавних організацій для реалізації державних соціальних програм.

146.Форми і характер взаємовідносин між бюджетами.

Кожна ланка  бюджетної системи є відносно обособленим фондом фінансових ресурсів, який формується і використовується на підставі окремо затвердженого плану. Разом з тим, між ланками бюджетної системи може відбуватись рух ресурсів, який характеризує взаємовідносини між бюджетами. Ці взаємовідносини розглядаються за різними ознаками: їх формами і видами, стадією, на якій вони виявляються, напрямком руху коштів, правовим регулюванням.За формами руху коштів взаємовідносини між бюджетами поділяються на чотири групи:- субсидіювання;- вилучення коштів;- взаємні розрахунки;- бюджетні позички.

Субсидіювання характеризує виділення коштів із бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Видами субсидіювання виступають: субсидії, субвенції, дотації. Субсидії як загальна форма субсидіювання характеризують передачу коштів для надання фінансової допомоги. Вони можуть мати як цільовий, так і знеособлений характер. Субвенції - це такий вид субсидіювання, який передбачає дольову участь декількох бюджетів у фінансуванні певних видатків чи проектів. Як правило, вони виділяються за умов, коли бюджет, який отримує субвенцію, забезпечує покриття встановленої для нього долі видатків. Такий вид субсидіювання має більш активний вплив, оскільки передбачає пошук місцевих ресурсів. Субвенції носять цільовий характер, що витікає безпосередньо з їх суті. Як правило, вони виділяються з бюджету розвитку, а не на фінансування поточних витрат. Дотації - це виділення коштів для збалансування бюджетів). Якщо розміри субсидій і субвенцій не ув`язуються безпосередньо зі станом того чи іншого бюджету, то дотація видається саме для покриття тих видатків, на які не вистачає доходів і, як правило, в розмірі, який визначається як різниця між видатками і доходами. Як інструмент впливу дотації значно слабкіші, чим субсидії і особливо субвенції.Вилучення коштів є формою взаємовідносин протилежного за змістом і за напрямком руху ресурсів субсидіюванню, а саме такому виду як дотації. На відміну від субсидіювання, яке поширено в усьому світі, вилучення коштів є характерною ознакою бюджетних систем, побудованих виходячи з принципу єдності. Вилучення коштів проводиться в розмірі перевищення доходів над видатками у тих бюджетів, де воно виникає. Звісно, це досить відносне перевищення, адже завжди знайдуться напрями використання коштів. Таке перевищення може встановити тільки орган влади чи управління більш високого рівня на основі нормування видатків. Взаємні розрахунки між бюджетами виникають при перерозподілі доходів і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів може відбуватись внаслідок змін податкового законодавства або зміни нормативів розподілу регулюючих доходів. Внаслідок цього один бюджет втрачає доходи, хоча вони були для нього заплановані, другий отримує додаткові, непередбачені планом надходження. Бюджетні позички - це взаємовідносини між бюджетами з приводу тимчасової передачі коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому виникає внаслідок тимчасових касових розривів у виконанні бюджету.