Шпаргалка по "Менеджменту"

За стадією, на якій виявляються взаємовідносини  між бюджетами, вони поділяються  на дві групи. До першої відносяться ті, необхідність в яких визначається в процесі бюджетного планування. Це субсидіювання та вилучення коштів. Складаючи й розглядаючи проект бюджету одні органи влади і управління повинні визначати потребу в отриманні субсидій, субвенцій чи дотацій, другі - можливості в їх наданні. Аналогічно визначаються й обсяги вилучення коштів. На підставі цього при затвердженні бюджету приймається рішення про субсидіювання окремих бюджетів чи вилучення коштів у тих бюджетів, де є їх надлишок. Обсяги субсидій, субвенцій і дотацій та вилучення коштів встановлюються окремою статтею в Законі про державний бюджет чи рішенні про затвердження відповідного місцевого бюджету. Сам же процес субсидіювання чи вилучення коштів відбувається в процесі виконання бюджету. До другої групи відносяться ті взаємовідносини між бюджетами, необхідність в яких визначається вже в процесі виконання бюджету. Це взаємні розрахунки та бюджетні позички. Вони не плануються і не включаються до затвердженого бюджету. Навпаки, вони виникають якраз внаслідок відхилень виконання бюджету від його затверджених показників. Тобто, взаємовідносини другої групи і визначаються і здійснюються в ході виконання бюджету.За напрямком руху коштів розрізняють вертикальні і горизонтальні взаємовідносини. Вертикальні характеризують рух коштів між різними рівнями бюджетної системи, а горизонтальні - між бюджетами, що належать до одного рівня.

За правовим регулюванням взаємовідносини між  бюджетами поділяються на дві  групи: регламентовані законодавчими актами та інструктивними документами і договірні. Це дещо умовна класифікація, оскільки в деяких формах взаємовідносин присутні елементи і правового регламентування і договірні стосункиОсновна форма взаємовідносин між бюджетами - субсидіювання, носить в цілому регламентований характер. Бюджетні позички регулюються на підставі рішень відповідних органів місцевої влади та управління. Вони мають договірні елементи, хоча теж досить жорстко регламентуються.

 

147.Формування  інформаційної бази для проведення  фінансового аналізу.

Формування інформаційної  бази фінансового аналізу   на підприємстві являє собою процес цілеспрямованого підбора відповідних  інформативних показників для використання в процесі аналізу, планування і  прийняття управлінських рішень.

Основним джерелом інформації для проведення фінансового аналізу являється фінансова звітність.

Фінансова звітність  — це сукупність форм звітності, скла-дених  на основі даних фінансового обліку з метою надання зов-нішнім та внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень.

Мета фінансової звітності — надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої  та неупередженої інформації про  фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.Тобто дати оцінку результатів ефективності діяльності підприємства за звітний період і його поточного фінансового стану, своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та підвищення його платоспроможності.

За допомогою  аналізу фінансових звітів проводять:•попередню (загальну) оцінку фінансового стану  підприємст-ва;

•аналіз кредитоспроможності  підприємства та ліквідності йо-го балансу;•аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприєм-ства;•аналіз фінансових результатів підприємства•аналіз обігу оборотних коштів;•оцінку потенційного банкрутства;•аналіз дохідності (рентабельності);•аналіз використання капіталу;•аналіз рівня самофінансування;•аналіз валютної самоокупності.Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів, примітки до фінансової звітності, дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який ві-дображує на певну дату його активи, зобов’язання і власний капі-тал.Відображає інформацію про наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, на дату балансу для оцінки структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності під-приємства, прогнозування майбутніх потреб у позиках, оцінки та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватиме в майбутньому.

Як і будь-яка  форма фінансової звітності, баланс містить заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку  наводиться:назва підприємства, його організаційно-правова форма та місце знаходження; назва звіту; дата, на яку складено звіт; валюта, в якій складено звіт, та рівень її точності. Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначен-ням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:активи; зобов’язання; власний капітал.Звіт про фінансові результати відображає доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період для оцінки та прогнозу: прибутковості діяльності підпри-ємства, структури доходів та витрат.

Призначення Звіту  про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачено послідовне зіставлення його статей.

Звіт про  власний капітал – відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду для оцінки та прогнозі змін у власному капіталі.

Звіт про  рух грошових коштів - генерування та викорис-тання грошових коштів протягом звітного періоду для

оцінки та прогнозу опера-ційної, інвестиційної та фі-нансової діяльності підприємства. Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

Примітки містять обрану облікову політику, інформацію не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов’язкову за П(С)БО, додатковий аналіз статей звітності, не-обхідний для забезпечення її зрозумілості для оцінки та прогнозу: облікової політики, ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов’язання, діяль¬ності підрозділів підприємства тощо. Примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, що забезпечує деталізацію і обґрунтованість статей фі-нансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої перед-бачене відповідними положеннями (стандартами).

 

 

 

 

 

 

148.Характеристика  галузі майнового страхування

1.1 Суть та необхідність  майнового страхування

Майнове страхування - сукупність галузей страхування, що пов'язані  з відшкодуванням збитків завданих майну страхувальників, що пов'язані  договором страхування з страховими компанія, що мають право здійснювати ці види страхування.

У майновому страхуванні  використовують три системи страхового забезпечення (страхової відповідальності страховика): пропорційну, систему першого  ризику і граничну (граничного відшкодування).В них обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Пропорційна система -- виплата  відшкодування в тій самій  пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором  страхування перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику -- повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах  страхової суми за договором страхування.

Система граничного відшкодування -- використовується в тих видах  майнового страхування, в яких страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислені як різниця між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система застосовується при страхування фінансових ризиків (результати діяльності суб'єктів: наприклад, при страхуванні врожаю, втрат від простоїв у виробництві,неповернення кредитів чи несплаті відсотків по кредиту,орендної плати тощо і т.п.).

У майновому страхуванні  діє головне правило:

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості майна, яке страхувальник бажає застрахувати на момент укладання договору страхування.

Страхове відшкодування  визначається з такої залежності:

Страхові відшкодування = (Збиток * страхова сума) вартість майна

1.2 Класифікація майнового  страхування

Майнове страхування  об'єднує найрізноманітніші види страхування, що складають дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують на такі групи:

- страхування майна  при пожежі та стихійного лиха (вогневе страхування);

- страхування сільськогосподарських  культур від стихійних явиш;

- страхування тварин  на випадок загибелі в результаті хвороби і нещасних випадків;

- страхування засобів  транспорту від аварій та ін. небезпек.

Залежно від ризику, який страхується , розглядають такі типи договорів страхування:

1. Страхування від  вогню, удару блискавки, вибуху.

2. Комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків, яке включає, крім ризиків пожежі та вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град; злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).

З. Від ризиків, що виникають  під час ведення експериментальних  та дослідницьких робіт.

Страхова оцінка вартості при майновому страхуванні проводиться, як правило, для таких категорій майна:

Основні фонди.

Товарно-матеріальні  цінності.

Продукція у процесі  виробництва або обробки.

Об'єкти у стадії незакінченого  будівництва.

Майно, одержане підприємством  за договором майнового найму  або прийнятого ним від інших  організацій та населення для переробки, ремонту тощо.

Експонати виставок, музейні  коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат.

Не приймаються на страхування;

Гроші готівкою.

Акції, облігації та інші цінні папери.

Рукописи, креслярські  та ін. документи, бухгалтерські та ділові книги.

Дорогоцінні метали.

Технічні носії інформації (магнітні плівки, касети, магнітні диски).

Майно, яке знаходиться  у застрахованому приміщенні, але  не належить страхувальнику.

Будівлі, споруди, які  перебувають в аварійному стані  чи знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та ін. стихійні явища. Послідовність визначення розміру збитку та страхового відшкодування така:

Установлення факту  страхового випадку.

Визначення розміру  збитку і страхового відшкодування  та складання страхового акта про страховий випадок.

Здійснення страхової  виплати.

Не підлягають відшкодуванню  збитки, завдані внаслідок:

1. Перебігу процесів, яких не можна уникнути в  роботі або таких, що природно  випливають з них.

2. Того, що страхувальник  не вжив належних заходів для рятування майна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню.

З. Викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено правоохоронними  органами.

Розмір страхової премії залежить від:

1. Ступеня страхового ризику.

2. Страхового тарифу.

З. Виду майна та умов зберігання майна.

4.Технічного стану  підприємства,

5. Виду виробництва.

6. Обсягу застрахованого  майна.

7. Страхової суми.

8. Строку використання.

9. Форми внесення страхових  платежів.

 

 

 

 

149.Характеристика галузі особистого страхування

ОС пов’язане  з життям, здоров’ям, працездатністю та додат. пенсією страхувальника або  застрахованої особи. ОС провадиться  на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров’я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страх-ня або до визначеної в договорі події. Особисте страх-ня включає 3 підгалузі: страх-ня від нещасних випадків, мед. страх-ня, страх-ня життя. Страх-ня від нещасних випадків об’єднує короткострокові види ОС. Виплати здійснюються у разі смерті застрахованого, постійної втрати ним здоров’я, тимчасової непрацездатності. Необхідна умова – перелічені події повинні бути наслідком нещасного випадку. Страхувальником може бути юр. і фіз. особа, а застрахованим лише фіз. особа. Страх-ня провадиться як у добровільній, так і обов’язковій формах. Мед. страх-ня об’єднує короткострокові і довгострокові види ОС. До довгострокових відносяться договори на безперервне страх-ня здоров’я, але їх не можне віднести до підгалузі страх-ня життя, бо вони не передбачають повернення страхувальнику внесених ним коштів по закінченню строку дії договору. Не можна також віднести до підгалузі страх-ня від нещасних випадків короткострокові види мед. страх-ня (страх-ня здоров”я на випадок хвороби), бо в них відсутній нещасний випадок, який характеризується раптовістю. Виплати здійснюються безпосередньо страхувальнику (застрахованому),або у вигляді оплати мед. установі вартості лікування застрахованого. Страхувальником може бути юр. і фіз. особа. Може проводиться у добровільній і у обов’язковій формах. Страх-ня життя передбачає одноразову або розстрочену виплату страх. суми, якщо настане одна з таких подій: дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страх-ня, смерть застрахованого з будь-якої причини в період дії договору страх-ня, досягнення застрахованим певного віку: пенсійного (пенсійне страх-ня), або віку, визначеного договором (варіант “дожиття”). Договори страх-ня життя – довгострокові. Часткових виплат страх. суми (як у страх-ні від нещасних випадків, мед. страх-ні) не передбачається, сума виплачується повністю. На відміну від страх-ня від нещасних випадків, мед. страх-ня страхувальником може бути лише фіз. особа (крім пенсійного страх-ня). Страх-ня життя проводиться тільки в добровільній формі.