Шпаргалка по "Менеджменту"

 

115. Склад  і структура видатків на оборону  та на правоохоронну діяльність

Видатки на оборону  та безпеку держави, як і видатки  на управління, зумовлені природою і функціями держави, необхідністю захисту її інтересів у міжнародному співтоваристві. Законом «Про оборону України» визначено воєнну доктрину держави, яка ґрунтується на принципах оборонної достатності Збройних сил і на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв'язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів, а тому поставила за мету не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному народові образ ворога, ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об'єктом агресії.Виходячи із спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на національну оборону і безпеку є те, що вони не пов'язані з проведенням агресії, війн, з участю у міжнародних конфліктах тощо. Головне завдання, яке стоїть перед Збройними силами України, це захист державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Україна виступає на світовій арені за послідовне втілення принципу неподільності та гарантування безпеки усіх держав за безпеки кожної, а також за право всіх держав обирати ті засоби безпеки, які вони вважають за доцільне.

Отже, абсолютні обсяги видатків на оборону і безпеку держави визначаються багатьма чинниками, серед яких:

— міжнародне становище  та пріоритети зовнішньої державної  політики;

— участь у військових угрупованнях;

— рівень розвитку економіки і фінансові можливості держави з фінансування оборони;

— територія  країни, довжина та характер кордонів;

— обсяг грошового  утримання та пенсійного забезпечення військовослужбовців;

— рівень цін на сучасну військову техніку, вартість та обсяги поставок для армії і флоту;

— витрати на культурно-побутові потреби військовослужбовців.

Видатки на оборону  та безпеку держави мають непродуктивний характер, оскільки вони не сприяють приросту ВВП, розвитку продуктивних сил, і тому важливим питанням є обґрунтування абсолютних обсягів вказаних видатків. Адже скорочення Збройних сил, зменшення військових видатків дає змогу спрямувати бюджетні кошти на інші потреби країни, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, розвиток науки і техніки, збільшення інвестиційних ресурсів, покращення добробуту населення.

Склад видатків на національну оборону згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету наступний: — утримання Збройних сил України; — закупівля озброєння та військової техніки; — капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;

— науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи; — інші видатки в галузі оборони (участь в міжнародних заходах з підтримки миру, утримання Головної військової інспекції та науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас, фінансування заходів з ліквідації стратегічних озброєнь, підготовка призовників); — мобілізаційна підготовка галузей народного господарства.

Верховна Рада України відповідно до повноважень, наданих їй Конституцією, затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних сил України, здійснюється Державним казначейством України. Для цього розпорядникам бюджетних коштів у органі Державного казначейства відкриваються особові та реєстраційні рахунки.Кошти на здійснення видатків Міністерства оборони України, Служби безпеки та правоохоронних органів перераховуються Головним управлінням Державного казначейства на рахунки обласних управлінь Державного казначейства. Розподіл коштів на обласному рівні здійснює розпорядник другого ступеня.

Фінансування  органів і установ, які забезпечують національну оборону, правоохоронну  діяльність та безпеку держави, провадиться на підставі кошторисів доходів і видатків. Зведені кошториси розглядаються у Міністерстві фінансів України та включаються до проекту державного бюджету України. Крім бюджетних, у вказаних установах можуть бути позабюджетні кошти (спеціальні та депозитні кошти, суми за дорученнями та інші), але обсяг їх незначний. Згідно з економічною класифікацією у єдиному кошторисі доходів і видатків вирізняють поточні та капітальні видатки. До поточних видатків належать:

— основні та додаткові види грошового утримання військовослужбовців, заробітна плата вільнонайманих працівників, премії, матеріальна допомога тощо;

— нарахування  на заробітну плату вільно найманих працівників;

— придбання  предметів і матеріалів (канцелярського приладдя, матеріалів і предметів для поточних господарських потреб, медикаментів та перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування, обладнання та інвентаря, м'якого інвентаря та обмундирування, видатки спецпризначення);

— видатки на відрядження; — оплата послуг з утримання  бюджетних установ;— оплата комунальних послуг та енергоносіїв;— дослідження та розробки, державні програми;— виплата процентів за позичками банківських установ;— трансферти іншим установам і організаціям (виплата пенсій і допомоги).

Капітальні  видатки включають: придбання обладнання і предметів довгострокового користування, капітальне будівництво та капітальний ремонт.

 

116. Служба  охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони  праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

117. Соціально-економічне значення охорони праці

1. Соціальне  значення охорони праці 

Соціальне значення охорони праці полягає в сприяння зростанню ефективності суспільного  виробництва шляхом безперервного  вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення її безпеки, зниження виробничого травматизму і захворюваності.

У зв'язку з цим  соціальне значення охорони праці  виявляється, перш за все, у впливі на зміну наступних трьох основних показників, що характеризують рівень розвитку суспільного виробництва.

1) Зростання продуктивності праці в результаті збільшення фонду робочого часу за рахунок:

• скорочення внутрізмінних  простоїв шляхом попередження передчасного стомлення, а також зниження числа  або ліквідації мікротравм, обумовлених  несприятливими умовами праці. Попередження передчасного стомлення за допомогою раціоналізації умов праці, введення оптимальних режимів праці та відпочинку та інших заходів на харчових підприємствах сприяє збільшенню ефективного використання робочого часу. Цей же результат дає ліквідація мікротравм, тому що кожна з них супроводжується втратою до 2-х годин робочого часу;

• скорочення цілоденних втрат робочого часу в результаті зниження рівня або ліквідації тимчасової непрацездатності через виробничого  травматизму, професійної та загальної захворюваності. Цей показник має важливе значення для харчових виробництв, на яких кожна травма в даний час супроводжується втратою працездатності в середньому більш ніж на 26 днів.

2) Збереження  трудових ресурсів і підвищення  професійної активності працюючих за рахунок:

• поліпшення стану  здоров'я працюючих і збільшення середньої тривалості їх життя шляхом поліпшення умов праці, що також супроводжується  збільшенням виробничого стажу  працюють при їх високої трудової активності;

• підвищення професійного рівня внаслідок зростання кваліфікації і майстерності у зв'язку зі збільшенням виробничого стажу;

• можливості використання залишкової трудової активності, великого практичного досвіду та професійних  знань пенсіонерів по старості та інвалідів на доступних для них роботах і забезпеченні відповідних їх фізичних можливостей умов праці.

3) Збільшення  сукупного національного продукту  за рахунок поліпшення зазначених  вище показників і складових  їх компонентів. 

2. Економічне  значення охорони праці 

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці і є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. У зв'язку з цим економічне значення охорони праці оцінюється результатами, отримуються при зміні соціальних показників за рахунок впровадження заходів щодо поліпшення умов праці. Результати зміни соціальних показників наступні:

1. Підвищення  продуктивності праці. Воно досягнуто  в результаті:

• збільшення працездатності за рахунок поліпшення умов праці. На харчових підприємствах одним з основних шкідливих виробничих факторів є надлишки теплоти. Цей фактор, що визначає мікрокліматичні умови праці в робочій зоні, істотно впливає на працездатність і продуктивність праці. При температурі повітря на робочих місцях 26 - 30 ° С працездатність людини складає всього 20 - 50% її рівня при температурі 18 ° С. Для цих підприємств також характерні низькі рівні освітленості на робочих місцях з-за одностороннього бічного природного освітлення, захаращеного цехів великогабаритним обладнанням і недостатнім доглядом за освітлювальними приладами (періодична очистка світлових прорізів, світильників, заміна ламп, що перегоріли). При незадовільному освітленні (в 2 - 4 рази нижче норми) продуктивність праці знижується на 4 - 8%;

• попередження стомлення за рахунок поліпшення умов праці. Будь-яке відхилення умов праці на робочих місцях від санітарно-гігієнічних  нормативів змушує організм людини додатково  витрачати енергію для надання  протидії несприятливому впливу шкідливих виробничих факторів. Так, наприклад, при інтенсивності шуму на робочому місці 90 дБА робітник у середньому витрачає на 20% більше фізичних зусиль і нервово-психологічних навантажень для того, щоб зберегти вироблення, яку він забезпечує при інтенсивності шуму 70дБА;

• підвищення ефективності використання обладнання та фонду робочого часу за рахунок зниження внутрізмінних  простоїв через погіршення самопочуття  за умовами праці та мікротравм. При комплексному впливі на робочого одночасно декількох шкідливих виробничих факторів ці простої можуть становити 20 - 40% цілоденних втрат, обумовлених виробничим травматизмом і захворюваністю;

• підвищення злагодженості  в роботі при нормалізації психологічного клімату внаслідок поліпшення умов праці.

2. Зниження непродуктивних витрат часу і праці. Ці витрати складаються із-за несприятливих умов праці, обумовлених організацією робочих місць без урахування вимог ергономіки. Зазвичай непродуктивні витрати часу та праці, що збільшують трудомісткість робіт, пов'язані з необхідністю виконання зайвих рухів, фізичних зусиль, нервово-психологічних навантажень, прийняттям незручних поз внаслідок невдалого розташування органів управління обладнанням, конструктивного оформлення робочих місць і отриманням зайвої інформації.

3. Збільшення фонду робочого часу. Воно отримано за рахунок скорочення цілоденних втрат через неявку на роботу в результаті виробничої травми або захворювання. Умови праці істотно впливають не тільки на професійну захворюваність, але і на виникнення і тривалість загальних захворювань. 25 - 30% загальних захворювань на виробництві пов'язано з несприятливими умовами праці. Результати досліджень НДІ праці свідчать про те, що перевищення допустимої температури повітря в робочій зоні виробничих приміщень на 1 ° С супроводжується збільшенням втрат робочого часу через серцево-судинних захворювань в середньому на 4,1 дня в розрахунку на 100 робітників, а перевищення допустимого рівня шуму на робочому місці на 10 - 20 дБ збільшує тривалість тимчасової непрацездатності за тією ж причини в середньому на 2,7 дня на 100 працюючих.

4. Економія витрат  на пільги і компенсації за  роботу в несприятливих умовах  праці. Такі пільги і компенсації,  як скорочений робочий день  і додаткову відпустку, пов'язані  зі значними трудовими втратами і супроводжуються виплатами великих грошових сум за фактично не відпрацьований час. Інші різновиди пільг і компенсацій (підвищені тарифні ставки, пільгові пенсії, лікувально-профілактичне харчування, безкоштовна видача молока) також супроводжуються витрачанням значних грошових коштів. Створення умов праці, що відповідають вимогам охорони праці, дозволяє повністю або частково скасувати ці пільги і компенсації, що дає значну економію витрат на ці цілі.