Шпаргалка по "Менеджменту"

 

138.Теоретичні основи оптимізації структури капіталу підприємства

З метою дотримання фіна-ї рівноваги на п-стві, забезпечення стабільної платоспр-сті та ліквідності під час прийняття рішень стосовно джерел покриття потреби в капіталі, складання фінансових Б-ів слід дотримуватися правил фін-ня, до яких належать: • золоте правило фін-ня; • золоте правило балансу;• правило вертикальної стр-ри кап-лу.

За цим правилом фін-й кап-л повинен бути мобілізований на строк, не менший від того, на який даний кап-л заморожується в необор-х та обор-х активах п-ства.

Управління  процесом узгодження залучення та використання капіталу слід здійснювати на стадії планування потреби в ресурсах та джерел її покриття.

При викор-нні  золотого правила фін-ня слід керуватися двома умовами, які виражають його зміст:

1)Довгостр  активи/довгостр пастви<=1

2)Коростр  активи/коростр пасиви>=1

Так, при дотриманні правила фін-ва рівновага забезп-ся, якщо:

1) інвест-й кап-л  своєчасно  вивільн-ся в рез-ті госп-ї -сті;

2) існує можливість  субституції або пролонгації строків повернення кап-лу;

3) платежі, строк  оплати яких настав, можна здійснити  за рах-к надходжень від опер-ї та інв-ї д-сті.

Золоте  правило балансу можна розгл-ти як більш конкретизовану форму правила конгруентності строків. З метою досягнення паралельності строків мобілізації і використання фінансових ресурсів воно вимагає дотримання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів. Для цього при складанні бюджетів рекомендується керуватися такими двома умовами:

а) потребу в кап-лі для фін-ня необор-х активів слід покривати за рах-к влас-го кап-лу і довгостр позичок:

б) довгостр капіталовкладення  повинні фін-ся за рах-к коштів, мобілізованих  на довгостр період, тобто довгостр-ві пасиви повинні викорис-ся не тільки для фін-ня необор-х активів, а й для довгостр-х обор-х активів

Правило вертикальної структури капіталу

Правило верт стр  капіталу пов'язане з аналізом складу та стр-ри джерел форм-ня капіталу. Правило  верт стр-ри вимагає дотримання певного  спів-ня між власним і позичковим капіталом п-ва. Результати аналізу структури викор-ся під час прийняття рішень щодо фін-ня п-ва, зокрема при оцінці інвест привабливості, кред-жності та санаційної спроможності.

На практиці здебільшого розраховують коеф заборгованості та коеф незалежності. Перший х-зує залежність п-ва від позичк капіталу і визначається як віднош позичкового капіталу (ПК) до джерел власних коштів (ВК). Прийнято вважати, що зростання рівня забор-сті свідчить про зростання фін ризику, тобто можливості втрати платоспроможності.

Чим більше значення коеф незалежності (Аавт), тим менш ризиковою  є стр-ра капіталу п-ва (менша залежність від кредиторів). Якщо питома вага власних засобів у стр-рі джерел фін-ня збільш, то Аавт => 1; якщо спостерігається тенденція до фінансування за рахунок позичок, то Кавт => 0.

Щодо стр-ри капіталу існують різні погляди. Окремі економісти вважають, що співвідношення власного і позичкового капіталу п-ва має становити 1:1. Згідно з даним підходом загальна сума заборг-ті не повинна перевищувати суму власних джерел фін-ня, тобто критичне значення Аавт=0,5. Згідно з іншими трактуваннями правила верт стр=ри капіталу для пром п-ств частка власного капіталу повинна становити не менше 60 %, для торгівлі — 50 %. Існують також думки, що співвідношення власного і позичкового капіталу має становить 2:1.

 

139.Умови  забезпечення платоспроможності  страховика

Платоспроможність страховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану  шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:• зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;• внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

У світовій практиці запас платоспроможності страховика, як правило, визначається окремо для ризикових видів страхування й окремо для страхування життя. Для ризикових видів страхування рівень платоспроможності, зазвичай, оцінюється через зіставлення фактичної і розрахункової (нормативної) платоспроможностей. Фактичний запас платоспроможності (так звані нетто-активи) звичайно визначається як різниця між обсягом матеріальних активів (за вирахуванням суми нематеріальних активів) та сумою зобов’язань страховика (у тому числі страхових), що повинна бути позитивною. У такому випадку власних коштів страховика, вільних від зобов’язань, буде достатньо, щоб виконати всі страхові зобов’язання, тобто страховик вважається платоспроможним.Розрахунковий (нормативний) запас платоспроможності може визначатися за обсягом отриманих за звітний період страхових премій (за обсягом прийнятих страхових зобов’язань), або за обсягом зроблених за звітний період страхових виплат (за обсягом виконаних страхових зобов’язань). Очевидно, що для максимальної надійності з двох зазначених показників повинен бути обраний той, що протягом того самого звітного періоду є більшим.В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності:• наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;• наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.Перші три умови були розглянуті раніше, тому розглянемо останню умову платоспроможності, що утворюється завдяки забезпеченню страховиком перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним.Відповідно до вимог Закону “Про страхування” (ст.30), фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика повинен перевищувати розрахунковий рівень нормативного запасу (НЗП) на будь-яку дату, тобто:ФЗП > НЗП. (6.2)Фактичний запас платоспроможності страховика визначається як різниця між загальною сумою майна (загальної суми активів) М і сумою нематеріальних активів Nа мінус сума зобов’язань Zo, у тому числі страхових в обсязі страхових резервів R, котрі страховик повинен сформувати у відповідності з вимогами, що передбачені ст 31 Закону України “Про страхування”:ФЗП = М – Nа – Zо – R. (6.3)Страховики, відповідно до обсягів їхньої страхової діяльності і страхових зобов’язань, зобов’язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів), що відповідає умові (6.2).Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату (без урахування договорів страхування життя) вибирається як найбільша з двох наведених нижче величин. Перша НЗП1 визначається шляхом множення на 0,18 суми надходжень страхових премій ?Pi протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50% страхових премій ?Rej, що належать перестраховикам, відповідно до формули:НЗП1 = 0,18 • ( Pi – 0,5 • ?Rej ) (6.4)Друга величина нормативного запасу платоспроможності НЗП2 визначається шляхом множення на 0,26 суми страхових виплат ?SB, які здійснені протягом попередніх 12 місяців (останній місяць скаладається з кількості днів на дату розрахунку) самим страховиком за договорами страхування, зменшеної на 50% обсягу виплат ?SRE, що компенсуються протягом цього звітного періоду перестраховиками згідно з укладеними ними із страховиком договорами перестрахування:НЗП2=0,26 • ( ?SB – 0,5• ?SRE) (6.5)Отже, на будь-яку дату повинна виконуватися така умова:ФЗП > { НЗП1 V НЗП2 }MAX (6.6)Держфінпослуг контролює також коефіцієнт запасу платоспроможності КЗП, який визначається як відношення показника фактичного запасу платоспроможності до максимального значення показника нормативного запасу платоспроможності:КЗП = ФЗП / { НЗП1,2 }MAX (6.7)Платоспроможність також залежить від співвідношення між розміром ресурсів страховика й обсягом зобов’язань, які він приймає. Це положення визначає обмеження на обсяг власного утримання ризику за окремим об’єктом страхування у межах не більш 10% від суми оплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів, і було розглянуто нами раніше в розділі 6.1,5.

 

140.Умови та порядок одержання суб’єктами господарювання банківських кредитів.

Кредитування  здійс-ся за таким порядком:

1) Отримання  і розгляд клопотання клієнта  про над. позики. Це вивчення  клієнту та проекту для кредитування. Позичальник надає заяву, де  х-ризує бажану позику, а також  комплект док-тів: статут і установчі док-ти, фін. звітність, бізнес-план кредиту, копії контрактів, укладених за цим проектом. Етап завершується попереднім висновком.

2) Оцінка фін.  стану позичальника і кредитоспром. Аналізуються ділова репутація  керівництва, фін.  стан, грошові потоки, розробляються песиміст., оптиміст., найб. можливий варіанти. Етап заверш. попередн. висновком.

3) Структурування  позики (визнач. конкр. параметрів  позики – вид, строк, сума, спосіб  погаш., забезпечення, % ставка, комісія,  ін. платежі)

4) Надання кредиту – остаточне узгодження параметрів кредиту і розгляд Кредитним комітетом. У разі позитивного рішення – підписується кр. угода.

5) Моніторинг  кредиту – контроль за кр. в  процесі дії кр. угоди.

6) Погашення  кредиту – спочатку погаш. %, а  потім основна сума.

ИЛИ

Граничний розмір кредиту КБ встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта і діючої системи обов'язкових економічних нормативів, що затверджуються центральним банком. При здійсненні кредитної політики КБ керуються в цьому питанні наступними видами обов'язкових економічних нормативів: • максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу пов'язаних позичальників); • макс. розмір великих кредитних ризиків; • макс. розмір кредитів, що надаються банком своїм акціонерам або пайовикам; • макс. розмір кредитів, що надаються банком своїм інсайдерам.  Крім цих обов'язкових ек. нормативів кредитної діяльності кожний КБ встановлює звичайно власну систему лімітів суми окремих видів кредиту. Граничний термін кредиту кожний КБ встановлює у відповідності зі своєю кредитною політикою в формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту. Валюта кредиту має для п-ва-позичальника значущість тільки в тому випадку, якщо воно веде з-е операції. При здійсненні таких операцій підприємство може потребувати кредитів в одній з необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасне в декількох видах іноземних валют) в практиці кредитування підприємств зустрічаються надто рідко. Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінці кредитної привабливості КБ-в. У його основі лежить в-ть міжбанківського кредиту, що формується на базі облікової ставки центрального банку країни і середньої маржі КБ-в (в зарубіжній практиці в цих цілях використовується ставка LIBOR, яка щодня фіксується в одинадцять годин по Грінвичу учасниками Лондонського міжбанківського ринку), темпу інфляції, що прогнозується,  вигляду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового становища позичальника і забезпечення позики, що надається ім.  Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки протягом кредитного періоду. Так, банк. кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується звичайно при короткостроковому кредитуванні п-в; вона дозволяє більш точно визначати в-ть банк. кредиту, прогнозувати потік платежів по його обслуговуванню. Вид кредитної ставки грає істотну роль у визначенні вартості банк. кредиту. По видах, що застосовуються розрізнюють процентну (для нарощення суми боргу) і облікову (для дисконтування суми боргу) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага має бути віддана п-вом процентній ставці, оскільки в цьому випадку його платежі по обслуговуванню боргу (а відповідно і вартість кредиту) будуть меншими. Умови виплати процента х-ся термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: а) виплаті всієї суми процента в момент надання кредиту; б) виплаті суми процента по кредиту рівномірними частинами (звичайно в формі ануїтета); у) виплаті всієї суми процента в момент погашення основної суми боргу. При інших рівних умовах найбільш переважним для п-ва є третій варіант. Умови погашення (амортизації) основного боргу також впливають істотний чином як на вартість, так і на розмір кредитних коштів, що реально використовуються.  Існують три принципових варіанти амортизації основного боргу: а) певними частинами в процесі кредитного періоду; б) відразу ж після закінчення кредитного періоду; в) після закінчення терміну кредитування з наданням пільгового періоду для погашення боргу. Природно, при інших рівних умовах найбільш переважним для підприємства є останній варіант. Форми забезпечення кредиту визначають в основному його в-ть -  чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижче рівень його вартості при інших рівних умовах за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна їх форм забезпечення кредиту визначає і реальний розмір кред. коштів, що використовуються.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

141.Фінансова діяльність підприємства в системі функціональних завдань фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент — це цілеспрямоване управління всіма грошовими потоками на підприємстві, тобто процес управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання з метою досягнення фінансово-економічних цілей підприємства

Зміст фінансового  менеджменту полягає у виробленні управлінських рішень щодо найефективнішого використання фінансового механізму  для досягнення тактичних і стратегічних завдань підприємства. Основні цілі діяльності фінансового менеджменту можна розглядати в рамках класичного управлінського трикутника цілей:

- забезпечення  стабільної ліквідності (платоспроможності);

- максимізація  рентабельності (як власного так  і сукупного капіталу);

- мінімізація ризиків.

В англосаксонській фінансовій літературі в контексті  функціональних завдань фінансового  менеджменту досить часто розрізняють  два основні напрями діяльності: фінансовий контролінг та управління грошовими потоками (Cash-менеджмент).

Контролінг (controlling, Controlling m) — спеціальна, саморегулююча система методів та інструментів, спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства, що включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль та внутрішній консалтинг.

Cash-менеджмент (Treasury Management) включає управління залученням і використанням фінансових ресурсів (відповідно фінансування та управління активами). До основних завдань Cash-менеджменту належать такі:

- планування  платоспроможності та показників ліквідності;

- прибуткове  вкладення тимчасово вільних  грошових коштів;

- управління  дебіторською та кредиторською  заборгованістю;

- управління  фінансовими вкладеннями;

- управління  валютними ризиками.

Позиції, які відображаються в балансі, звіті  про фінансові результати, звіті про рух грошових коштів та іншій звітності, повинні формуватися саме в процесі виконання фінансовим менеджментом підприємства своїх функцій.

У контексті  забезпечення безкризової діяльності суб’єктів господарювання в теорії і практиці досить часто оперують поняттям «антикризовий фінансовий менеджмент». Антикризове управління фінансами — один із напрямів фінансового менеджменту, основним завданням якого є організація фінансової діяльності на підприємстві з урахуванням можливостей профілактики та подолання фінансової кризи. Антикризовий фінансовий менеджмент значною мірою повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги законодавства про банкрутство. Особливий акцент у процесі організації антикризового менеджменту робиться на впровадженні ефективних методик прогнозування банкрутства та інструментів попередження фінансової кризи. Можна виокремити три основні блоки проблем, з якими стикаються фінансові служби за організації антикризового менеджменту:

1) прогнозування  банкрутства та оцінка санаційної  спроможності підприємства;

2) проблематика  фінансування;

3) вибір найпріоритетніших  напрямків використання обмежених  фінансових ресурсів.

Рис. 1.1. Функціональні блоки завдань фінансового менеджменту

 

 

 

 

142.Фінансова  діяльність суб’єктів господарювання  без створення юридичної особи. 

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної  особи, подає до органу державної  реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України. Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

     Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнення на майно та постанови суду про визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов’язані з відчуженням його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.