Шпаргалка по "Менеджменту"

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

-представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці;

-безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин,механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень,які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників;

-одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення(письмово чи усно) з питань охорони праці;

-перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об’єкту, цеху,виробництва обов’язків для виконання припис;

-вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушають нормативні акти про охорону праці;

-надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;

-порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні та поліпшенні умов праці.

 

96.Права  та обов’язки страхових посередників

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які  діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які  зареєстровані у встановленому  порядку як суб'єкти підприємницької  діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

 Посередницька  діяльність страхових агентів  і страхових брокерів на користь  іноземних страховиків на території  України не допускається, якщо  інше не передбачено міжнародними договорами України.

Розбіжності між  брокерами і агентами:

• Страхування  для брокера є основним (єдиним) заняттям, а страховий агент дуже часто має іншу спеціальність  і займається страхуванням поряд  з іншим заняттям.

• У зв’язку  з цим брокеру потрібні спеціальні професійні знання, для агента це не обов’язково.

• Брокер може діяти  головним чином від імені страхувальника, агент - від імені страховика.

• Брокер і агент  отримують комісійні, але комісійні  брокерів звичайно вищі, ніж страхових агентів. Рівень комісійних залежить від ступеню складності того чи ін виду стр-ня.

Брокер повинен  бути зареєстрований, а агент - ні (крім ген. агентів). У деяких країнах діяльність страхових брокерів ліцензується

Страховий агент  зобов'язаний:

• страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом 2 робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше 1 робочого дня з моменту отримання страхового платежу;

• страховий  агент зобов'язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри  отриманих платежів;

Страховий брокер зобов'язаний:

• забезпечити  укладення договору страхування  на найбільш вигідних для страхувальника умовах відповідно до брокерської угоди із страховиком;

• володіти інформацією, необхідною для укладення договору страхування на умовах страхувальника, в т.ч. про наявність у страховика ліцензії на здійснення відповідного виду страхування, розміри страхових тарифів та умови страхування, рівень його платоспроможності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

97. Правила  внутрішнього трудового розпорядку

Правила внутрішнього трудового розпорядку — це розроблений роботодавцем у  встановленому порядку документ, який регламентує організацію праці і за допомогою якого підприємство забезпечує дотримання трудової дисципліни та нормативну поведінку працівників.

Напевно є необхідність нагадати, що будь-які  правила з організації праці  є службовими документами, в яких викладаються норми, настанови або вимоги, що регламентують певний порядок якихось дій, поведінку тощо. За своєю формою і змістом вони подібні до інструкцій, а іноді є їхньою складовою (приміром, Правила оформлення вихідних документів, які входять до Інструкції з діловодства).

Дехто з фахівців стверджує, що на підприємствах, де працює менше п’яти осіб, правила  внутрішнього трудового розпорядку не обов’язково складати в письмовій  формі, тобто це питання вирішується  на розсуд роботодавця. Автор не погоджується з такою думкою з кількох причин.

По-перше, у статті 43 Конституції України  зазначено, що кожен громадянин має  право на працю та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну  плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам також гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю.

По-друге, в статті 21 Кодексу законів про  працю (далі — КЗпП), в якій визначено  поняття трудового договору, йдеться  про те, що працівник зобов’язується виконувати роботу за трудовим договором і має дотримуватися трудового розпорядку.

По-третє, статтею 142 КЗпП передбачено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами  внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на підставі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (наприклад, «Статут про дисципліну спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб», затверджений постановою Кабінету Міністрів від 12 жовтня 2000 р. № 1540; «Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств», затверджене постановою Кабінету Міністрів від 13 березня 2002 р. № 294).

Правила внутрішнього трудового розпорядку необхідно скласти в письмовій  формі через те, що вони вважаються документом з організації процесів управління, — це знайшло своє відображення в Державному класифікаторі управлінської документації ДК 010–98 (коди 0202044–0202048). Більш того, стаття 29 КЗпП прямо вимагає, щоб до початку роботи за трудовим договором власник або уповноважений ним орган ознайомив працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. Звісно, можна послатися на те, що обов’язки працівника перелічені в колективному договорі, в посадових інструкціях, інструкціях з охорони праці, пожежної безпеки, в наказах щодо обов’язків окремих працівників. Згоден, але за відсутності правил внутрішнього трудового розпорядку, укладених у письмовій формі, працівники підприємства позбавлені законних прав на працю, тобто роботодавець може звільнити будь-кого з власної примхи.

Відсутністю документа про ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку під розписку може також скористатися несумлінний працівник, який порушує дисципліну праці. На висловлені до нього претензії він має право відповісти, що ніхто його не ознайомив з вимогами до трудового розпорядку. Тож роботодавець не застрахований, що у разі звільнення такого працівника суд не відновить його на роботі.

Отже, правила  внутрішнього трудового розпорядку мають бути обов’язково складені в письмовій формі — це вигідно  як працівнику, так і роботодавцю.

 

98. Правові  норми у сфері охорони праці

Державні нормативно-правові  акти про охорону праці (ДНАОП) —  це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових  для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону  праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється  на всі підприємства, установи, організації господарської діяльності України незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності.

Державний галузевий  нормативний акт про охорону  праці — це ДНАОП, дія якого  поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.

 

 

99.Практичне  використання результатів комплексного  аналізу фінансового стану підприємства.

Комплексний фінансовий аналіз – є елементом системи забезпечення менеджмента, направлений на виявлення і аналіз проблем в діяльності підприємства, оцінку поточного і перспективного фінансового стану.

Комплексний фін.аналіз повинен грати роль інструмента  оцінки фінансового стану і прийняття  рішень по вибору стратегії стійкого розвитку підприємства.Він повинен забезпечувати з одного боку інформацією про поточний фінансовий стан і визначати негативні тенденції фінансового стану підприємства, а з іншої – оцінювати резерви росту потенціалу його стійкого розвитку. Потреба комплексного фінансового аналізу викликана переважно потребами інформаційного, методологічного й організаційного забезпечення обґрунтування та прийняття управлінських фінансових рішень щодо фінансування різних видів діяльності суб’єкта господарювання у коротко- та довгостроковій перспективі.

Мета —у достатньо короткі строки провести розрахунки на основі обраної математичної моделі комплексного фінансового дослідження операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства — об’єкта дослідження, ідентифікувати фактичні результати та обґрунтувати прогнозний тренд розвитку фінансового стану суб’єкта господарювання у коротко- або довгостроковомпу періодах.Тобто позиціонування підприємства на цільовому ринку.

Основним  завданням КФА операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства є забезпечення кількісної оцінки фінансово-економічного потенціалу суб’єкта господарювання, що досліждується.

Таке дослідження  здійснюється з метою позиціонування суб’єкта господарювання на цільовому  ринку

позиціонування  як результат КФА є джерелом інформаційного забезпечення фінансового менеджменту і використовується, зок-рема. для обґрунтування та прийняння управлінських фінансових рішень щодо питань:

•обґрунтування  залучення або здійснення реальних та фі-нансових інвестицій;

•оцінка результативності фінансово-господарської діяль-ності суб’єкта господарювання та/або його структурних підрозділів;

•порівняльний аналіз фінансово-господарської діяльності окремих підприємств (підприємств-конкурентів, підпри-ємств-аналогів);

•оцінка надійності комерційних партнерів (зокрема, у фор-мі оцінки кредитоспроможності позичальника);

•прийняття  управлінських рішень щодо купівлі-продажу  бізнесу (merger&acquisition);

•обґрунтування  господарських аперацій на ринку  корпора-тивного контролю;

•визначення напрямків  та резервів оптимізації параметрів фінансових процесів, у тому числі, організація фінансового оздоровлення суб’єкта господарювання (наприклад, у процесі реалізації антикризового фінансового менеджменту);

•обґрунтування  необхідності та/або доцільності  проведення реорганізації суб’єкта господарювання;

•визначення доцільності  створення нового бізнесу, оцінка інвестиційної  привабливості його подальшого функціонування на цільовому ринку чи необхідності згортання даного бізнесу;

•оцінка та затвердження інвестиційних проектів, аналіз альтернативних можливостей, доступних замовнику КФА;

При цьому отриманням результатів комплексного фінансового  дослідження діяльності підприємств  забезпечується обґрунтованість прийняття (або відхилення) управлінських фінансових рішень щодо позиціонування такого суб’єкта господарювання на цільовому ринку (іншому економічному просторі). Під позиціонуванням слід розуміти визначення фінансово-економічного потенціалу підприємства — об’єкта дослідження щодо формування, підтримання та поліпшення позиції на цільовому ринку, яким можуть виступати як інституції ринкової економіки:

ринок продукції (робіт, послуг), яку виробляє чи планує ви-робляти підприємство — формування маркетингової стратегії;

ринок R&D (research and development — ринок науко-во-дослідних та дослідно-конструкторських робіт) — формуван-ня виробничої та технологічної стратегій підприємства, забезпе-чення доступу до новітніх технологій і правовий захист власних розробок;

ринок матеріальних ресурсів — формування системи поста-чання  матеріалів, запасів та інших комплектуючих для забезпе-чення безперервності операційної діяльності суб’єкта господа-рювання;

ринок трудових ресурсів — обґрунтування ефективного  фі-нансового забезпечення політики управління персоналом суб’єкта господарювання;

ринок цінних паперів — формування емісійної стратегії на ринку цінних паперів, включаючи ринок прав власності, ринок боргових цінних паперів, а також ринок похідних цінних паперів;