Проект удосканалення диференциации оплати праци на пидприемстви

З метою поглиблення економічних реформ та розв’язання однієї з найгостріших соціальних проблем розпочато розроблення Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні.

Відповідно до Концепції реальне підвищення заробітної платні стане можливим за рахунок забезпечення зростання обсягів виробництва, продуктивності праці, фінансової стабілізації підприємств, ліквідації заборгованості з заробітної платні у виробничій та бюджетній сферах, задіяння механізму банкрутства підприємств тощо.

1.2 Диференціація доходів. Рівень нерівності в розподілі прибутків. Межа бідності

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості - 10 % найбільш і 10 % найменш забезпечених груп населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення становило в 1992 році 1 : 7,5-8, а в 2010 році – 1 : 13,5.

Рівень диференціації грошових доходів населення вимірюється різними способами: графічним (гістограми) статистичними (коефіцієнт варіації), децильний, квінтильний або квартильний фондовий індекс та інші. Більш складний спосіб аналізу диференціації доходів населення - рахунок накопичуваних або кумулятивних частот і побудова кумулятивних кривих або кривих Лоренца (рис.1.4.).

  Лінія рівномірного розподілу

  Лінія фактичного розподілу

Рис. 1.4. Крива Лоренца

Для побудови кривої Лоренца на осях координат з процентною шкалою від 0 до 100 відкладаються кумулятивні результати розподілів: на горизонтальній осі – квінтилі осіб, що отримують дохід, на вертикальній - квінтилі отриманих доходів. Крива Лоренца будується сполученням точок, що відповідають кумулятивним відсотковим часткам доходу, отриманих квінтильними групами населення.

Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.

Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне (всі, хто бере участь у розподілі отримують рівні частки) і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому — абсолютну нерівність в розподілі.

Величина доходів і різниця між ними обумовлені впливом таких факторів:

        соціально-політичних;

        соціально-демографічних (стать, вік, наявність таланту і здібностей тощо);

        соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо);

        соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно корисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо);

        соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо);

        соціально-географічних (природнокліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості).

На формування доходів, їх величину впливають також нівелюючі і диференціюючі фактори.

Нівелюючі — складання заробітків сім'ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім'ї і вносять свою пенсію до бюджету сім'ї, допо­мога, що одержують члени сім'ї.

Диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім'ї, їх кількість у сім'ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім'ї.

Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (набору продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Згідно з міжнародним правом мінімальний розмір оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму.

Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізація регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від законодавче установленого.

На життєвий рівень населення негативно впливає інфляція. Тому в умовах інфляційних процесів розбалансованості ринку товарів і послуг, порушення народногосподарських пропорцій в економіці важлива роль належить державі щодо регулювання доходів населення, тобто індексація всіх видів доходів з метою компенсації збитків населення від зростання споживчих цін.

Важливим питанням сучасної соціальної політики, а особливо політики доходів, є регулювання бідності. Бідність визначається двома факторами: часткою населення з доходами меншими від вартості мінімального споживчого кошика та відхиленням величини прожиткового мінімуму відносно середнього рівня достатку. Оцінка бідності в різних країнах здійснюється по-своєму. За найбільш узагальненими даними бідною вважається особа, яка витрачає в день менше 2 дол. США.

В Україні оцінка бідності здійснюється відповідно до Методики комплексної оцінки бідності, якою передбачається розрахунок системи показників, які безпосередньо характеризують становище бідного населення. Комплексна оцінка бідності проводиться з використанням таких показників:

        межі бідності;

        рівня бідності;

        сукупного дефіциту доходів бідного населення;

        середнього дефіциту доходів бідного населення;

        глибини бідності.

Межа бідності - рівень доходу (витрат), нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Держава повинна брати під опіку сім´ї, де рівень фактичного доходу (витрат) на 10-20 % перевищує межу бідності, оскільки вони в будь-який час можуть потрапити до групи бідних.

Рівень бідності - частка сімей, у яких рівень споживання (доходів) на особу є нижчим від визначеної межі бідності:

                                                                                                                (1.1)

де Нбід.  - чисельність бідного населення, тис. осіб; Н – загальна чисельність населення країни.

Методикою передбачаються показники розшарування серед бідного населення:

        межа крайньої бідності;

        рівень крайньої форми бідності;

        питома вага вкрай бідних серед бідного населення;

        коефіцієнт диференціації бідних.

Крайня форма бідності - бідність, яка порівняно зі стандартами асоціюється з межею виживання.

Межа крайньої форми бідності - вартісний поріг доходу (витрат), нижче якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Її критерієм є 60 % медіанного рівня сукупних доходів (витрат).

Рівень крайньої форми бідності - це питома вага населення, що має доходи, нижчі за межу крайньої форми бідності, в загальній чисельності населення країни:

                                                                                                  (1.5)

де Нк.ф.бідн. - чисельність населення з доходами, нижчими за межу крайньої бідності.

Питома вага вкрай бідних (нужденних) серед бідного населення вказує на частку нужденних у кількості бідного населення.

Коефіцієнт диференціації бідності - показник, який визначає ступінь розшарування серед бідного населення відносно межі бідності. Він розраховується як відношення різниці між крайніми децильними значеннями доходів (витрат) серед бідного населення до величини бідності:

                                                                                                                (1.6)

де Д10 і Д1 - доходи (витрати) відповідно десятого і першого децилю при розподілі бідного населення.

Показники бідності розраховуються по країні в цілому та за регіонами. Державне регулювання зводиться до захисту виявлених груп населення і гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму шляхом надання адресної матеріальної допомоги, підвищення пенсійного забезпечення, утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для інвалідів і людей похилого віку, допомоги з безробіття, житлових субсидій, пільг тощо.

1.3 Роль оплати праці у визначенні рівня життя населення. Проблема диференціації оплати праці в залежності від особистого трудового внеску

Формування економічної стабільності у розвитку окремих регіонів та країни в цілому безпосередньо залежить від системи економічних перетворень і на цій основі фінансування соціальної сфери. До складової частини соціально спрямованої ринкової економіки належить визначення вартості національної робочої сили, реформування системи заробітної плати. Прихід до влади прагматично та реалістично налаштованих політиків визначив прийняття рішень, що безпосередньо пов'язують зростання добробуту населення від економічного зростання. Тільки в залежності від росту внутрішнього валового продукту залежить темп соціально-економічного розвитку, стабільність рівня інфляції, ліквідація такого негативного явища, як заборгованість по заробітній платі, сталий характер соціально-трудових відносин у суспільстві.

Необхідність реальної оцінки робочої сили — один із шляхів підвищення продуктивності праці, зростання економічного потенціалу, створення надійного фундаменту для соціального захисту населення.

Традиційно існувала та ще існує висока норма експлуатації власної робочої сили, що проявляється в значно нижчому порівняно з іншими країнами рівні оплати праці. У цілому по народному господарстві України частка заробітної плати в собівартості продукції в середньому становить приблизно 10%, тоді як в Європі та США цей показник на рівні 40%, а в наукоємних галузях і сфері послуг — до 90%.

Одночасно у структурі собівартості одиниці продукції домінують витрати на паливно-енергетичні ресурси, оплата банківського кредиту, непомірні податки, амортизаційні відрахування. Існує чітко виражене протиріччя між надзвичайно високим порівняно з європейськими стандартами рівень кваліфікації робочої сили і найнижча її вартість. Низька заробітна плата загрожує деградацією найкваліфікованіших структур національної робочої сили.

Рівень заробітної плати залежить від виду економічної діяльності та від впливу факторів, пов'язаних з територіальним розташуванням регіону. Протягом останнього періоду в Україні приймаються заходи по підвищенню заробітної плати — за останні 4 роки заробітна плата виросла в 2,5-2,6 рази. В той же час зберігається значний розрив у рівні оплати праці в окремих галузях економіки. Максимальний рівень заробітної плати перевищує мінімальний в 4-4,9 рази. Значні відмінності склалися у рівні оплати праці в окремих видах економічної діяльності

Низька заробітна плата — головна причина затримки у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, негативне відношення до використання нових досягнень вчених. Нові високі технології стають вигідними тільки при наявності високої вартості робочої сили. При низькій вартості робочої сили невигідно використовувати науково-технічні надбання. В таких умовах зростання обсягів виробництва досягають екстенсивним шляхом, в результаті залучення дешевої робочої сили при наявності повної зайнятості населення.

Таким чином, висока вартість робочої сили — це важливий, стабільний резерв нагромадження національного багатства. Одночасно — це стабільні надходження коштів до бюджету та відрахування з бюджету для формування соціальних фондів та забезпечення соціального захисту населення.

В умовах ринкової економіки актуальною проблемою стає впровадження диференційованої оплати праці в залежності від кваліфікації, трудового вкладу, якості та обсягу виконаної роботи. У підприємницькій сфері така диференціація здійснюється гнучкіше, використовуючи фонд заробітної плати в рамках чинного законодавства.

Що може зробити держава для того, щоб диференціація доходів не була занадто високою?

По-перше, це запроваджедення прогресивної шкали оподаткування. Більш високодохідні групи сплачують значну частину свого доходу до бюджету держави, а бідні прошарки населення сплачують податки за низькими пільговими ставками. Цей захід веде до скорочення розриву в доходах. По-друге, за рахунок надходжень до бюджету з доходів високодохідної групи населення держава зможе сплачувати збільшені трансферти незаможним прошаркам, які скоротять диференціацію ще більше [10, с.203]. По-третє, це посилення боротьби з тіньовими доходами. Перехід їх у легальні, знову таки, збільшить надходження до бюджету з усіма позитивними результатами для прошарку громадян з низькими доходами.

Ефективно організований ринок праці та продуктивна зайнятість населення головним чином забезпечує нормальну та справедливу диференціацію працюючих і всього населення за доходами. Ефективність функціонування ринку праці визначається: