Проект удосканалення диференциации оплати праци на пидприемстви

69

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Економіка праці і соціально-трудові відносини» на тему:

ПРОЕКТ УДОСКОНАЛЕННЯ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

(на прикладі ВАТ «АМК»)

КРУПЕП 001039

Студента групи УПЕП - 1___________          __________ Благодуров Тимофій

(Підпис, дата)                         Ігорович

Керевник роботи _____________      _____________ Чернушкіна Оксана

(Підпис, дата)                      Олександрівна

2012

ВСТУП

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата була, є і ще тривалий час буде важливим якісним показником економічного господарювання.

Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, диференціації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником витворення суспільного виробництва.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків – прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Отже, розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від рівня оплати праці, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинна ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

На створюваних в даний час підприємствах з різними формами власності встановлюються нові форми організації праці. У даній проблемі важливим моментом є матеріальне стимулювання працівників, і перш за все забезпечення тісного зв'язку оплати праці з його конкретними результатами. Це вимагає, у свою чергу, застосування прогресивних систем і форм оплати, які дозволяли б враховувати індивідуальні особливості кожного члена колективу в його трудовій діяльності. Пошуки оптимальних форм оплати праці, а отже і нових підходів до управління працею, які були б адекватні ринковим відносинам, ведуть до неминучих змін в системі обліку заробітної плати.

Метою курсової роботи є диференціація оплати праці на підприємстві і її ефективність. Для здійснення цієї мети необхідно виконати наступні завдання:

1.                  Необхідно визначити суть диференціації заробітної плати і її формування. Визначити основні принципи організації заробітної плати;

2.                  Вивчити елементи організації оплати праці на досліджуваному об'єкті.

3.                  Необхідно приділити увагу існуючим формам і системам оплати праці і те, як ці форми і системи застосовуються на обстежуваному підприємстві, розглянути діючу систему преміювання і заохочення працівників, форми і розміри винагород;

4.                  Розглянути і здійснити розрахунок заробітної плати робочих, акцентувавши увагу на виникаючих при цьому труднощах і проблемних моментах;

5.                  Досліджувати методологію і практику побудови систем оплати праці на підприємствах.

6.        Проаналізувати систему оплати праці на металургійному підприємстві.

7.        Зробити висновки і пропозиції за наслідками дослідження.

При написанні даної роботи була використана спеціальна література, яка сприяла розкриттю матеріалу.

Курсова робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ВИНАГОРОДА ЗА ПРАЦЮ ЯК ОБ'ЄКТ РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

1.1 Сукупні доходи населення. Структура доходів і джерела їх одержання. Державна політика доходів та її регулятори. Мінімальний рівень заробітної плати, система оподатковування, система соціального захисту населення

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високорозвинуті країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал (Канада, Швейцарія, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина та ін.). Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства. Саме тому необхідно розглянути їх джерела, структуру, види тощо.

Доходи населення — це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел. Види доходів подано на рис. 1.1.

Залежно від форми отримання розрізняють грошові та натуральні доходи. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплати із соціальних фондів, підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо). Грошові доходи поділяються на загальні й чисті.

Рис. 1.1. Види доходів населення

Добробут населення характеризується сукупними доходами. Сукупний дохід є основним показником матеріального забезпечення населення і включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) спожи­вання. Окрім того, у сукупний дохід входить вартість безоплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів і фондів підприємств, — послуги охорони здоров’я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо (рис. 1.2).

Відповідно до наведеної схеми оплата праці — це винагорода за виконану працю, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого не відпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства та колективних договорів, стимулюючі доплати і надбавки, премії та одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо.

Рис. 1.2. Структура сукупних доходів населення

Державне регулювання доходів є складовою соціальної політики держави. Воно являє собою систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру і спрямоване на створення умов, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили та її розвитку, послабленню соціальної напруженості.

Державне регулювання доходів полягає у перерозподілі їх через Державний бюджет за допомогою диференційованого оподаткування різних груп одержувачів доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів незаможних, створює умови для усунення диспропорцій, пов’язаних з неоднаковими виробничими факторами регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів ґрунтується на певних принципах, закріплених у Конституції та в інших законодавчих актах.

Державне регулювання доходів і споживання ґрунтується на методах, поданих на схемі (рис. 1.3). Дані методи взаємозалежні та доповнюють один одного.

З метою захисту населення від зростання цін при кризовому стані національної економіки для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму держава регулює оплату праці адекватно умовам перехідного до ринкової економіки періоду. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці у бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівникам державних підприємств. Це методи прямого державного регулювання. Крім них, держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці - оподаткування доходів працівників, фонду споживання тощо.

Рис. 1.3. Методи державного регулювання доходів

Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі системи тарифних угод, що укладаються на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода в колективному договорі) рівнях.

Державне регулювання оплати праці здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про оплату праці» (від 1997 p. із змінами і доповненнями), Кодексу Законів про працю України. Організація оплати праці здійснюється на підставі нормативно-правових актів, генеральної угоди, галузевих і регіональних угод, колективних договорів. Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки; працівники.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок господарської діяльності; державних установ і організацій - кошти відповідних бюджетів; частина доходів, отриманих унаслідок господарської діяльності; громадських організацій - з коштів, які формуються відповідно до статуту.

Основним елементом державного регулювання оплати праці є регулювання мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна платня - це законодавчо встановлений розмір заробітної платні за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну погодинну норму праці. Мінімальна заробітна платня є державною соціальною гарантією, обов’язковою для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Так, за період з 1998 до 2004 р. величина мінімальної заробітної платні змінювалася з 15 грн. до 205 грн. на місяць, однак була нижчою за рівень малозабезпеченості. На кінець 2011 році розмір мінімальної заробітної плати становил - 1004 грн.;

Запланованій розмір мінімальної заробітної плати на 2012 рік

        з 01.01.2012 – розмір місячний - 1073 грн.; розмір погодинний - 6,43 грн.

        з 01.04.2012 – розмір місячний - 1094 грн.; розмір погодинний - 6,56 грн.

        з 01.07.2012 – розмір місячний - 1102 грн.; розмір погодинний - 6,61 грн.

        з 01.10.2012 – розмір місячний - 1118 грн.; розмір погодинний - 6,7 грн.

        з 01.12.2012 – розмір місячний - 1134 грн.; розмір погодинний - 6,8 грн.