Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2012 в 15:45, курс лекций
Операційний менеджмент – це цілеспрямована діяльність керування операціями придбання потрібних ресурсів, їхньої трансформації в головний продукт (послугу) з поставкою останнього споживачу (на ринок). Операційний менеджмент замикається в своїй основі на операціях планування, організації і керування організацією.
N-1
X0N = ∑ ƒ0 (xk, uk+1 ) + h(xN) = x0N (x0),
K=0
де N = 1,2 … - кількість розглянутих кроків (динамічне програмування). Як і у випадку неперервних завдань оптимального керування, початкові і кінцеві стани можуть бути або заданими, або незаданими.
4. Четверта група обмежень при вирішенні завдань оптимізації – це обмеження, пов’язані зі споживачем. Точка розміщення системи повинна забезпечувати мінімальні чи оптимальні витрати на доставку продукції споживачеві. Якщо ж проблема споживача вирішується як багатокритеріальна, то проблема розміщення вирішується за принципом оптимізації витрат доставки до споживача.
Фундаментальна економіко-математична модель вирішення завдань раціонального розміщення об’єктів оптимізації має вигляд:
N
В = min ∑ ( Bmpik + Bxpi).
i=1
5. П’ята група обмежень: наявність робочої сили, що має необхідні навички і практику визначених видів діяльності.
Місцеве джерело робочої сили, придатне для виконання поставлених завдань, є найдешевшим і бажаним в організації операційних систем.
6. Шоста група обмежень – стала інфраструктура обраного місця розташування операційної системи.
7. Сьома група обмежень полягає в можливій технічній підтримці з боку інших операційних систем, тобто передбачуване місце розташування повинно знаходитися якнайближче до інших задіяних систем – інформаційних, наукових, сервісних, промислових тощо.
8. Восьма, інституціональна, група обмежень полягає в політичній та економічній підтримці з боку держави.
Усі ці чинники й обмеження характеризують зовнішнє середовище функціонування системи. Внутрішнє топологічне середовище відбивають технологія і технологічні обмеження:
1) обмеження, пов’язані з інженерною геофізикою;
2) оцінювання фактичної небезпеки екстремальних режимів або руйнування;
3) технологічні обмеження і критерії, пов’язані з можливістю або неможливістю стилізування відходів і ліквідації споруд чи устаткування.
Методи підготовки рішення про розміщення операційної системи
Рішення про розміщення приймається в двох випадках:
1) створення нової операційної системи;
2) зміни дислокації операційної системи або її часткова зміна.
Після оцінки вагомості проблеми менеджер намічає порядок її вирішення, що передбачає такі кроки:
- викласти ще раз послідовність оцінок і дій;
- оцінити, чи є ця послідовність достатньою;
- якщо якийсь чинник є більш важливим, ніж інші, то керівник розкладає його на змістовні моменти і субординує їх.
У разі оцінювання ефективності рішення розміщення здійснюється два рівня розрахунків:
1) поточне визначення ефективності;
2) оцінювання довгострокової ефективності.
Ефективність розміщення операційної системи є однією з основ для ревізії або корекції стратегічних цілей організації.
3.3 Стратегія операційної системи є однією із складових частин загальної стратегії підприємства. Специфіка стратегії операційної системи полягає в:
1) об’єкті керування;
2) процедурах формування стратегічних пріоритетів;
3) організаційній побудові стратегії операційної системи.
Стратегія операційної системи не може бути головним чинником у виборі цілей і пріоритетів бізнесу. Вона має, певним чином, допоміжний характер відносно загальної стратегії. Така її особливість, як прив’язка до зовнішніх критеріїв, завжди повинна співвідноситися з внутрішніми критеріями системи.
На відміну від загальної, операційна стратегія не пов’язана безпосередньо з чинниками довгострокових змін зовнішнього середовища. Операційна стратегія вимагає, щоб вся система була розумно ізольована від випадкових коливань і похибок зовнішнього середовища.
Чинники зовнішнього середовища – довгострокові тенденції розвитку, що детермінують, бізнесу – впливають на операційну систему опосередковано – через цілі і механізми загальної стратегії бізнесу.
Особлива роль операційної стратегії полягає в тому, що мінімально необхідна довгострокова стабільність функціонування операційної системи є необхідною умовою побудови загальної стратегії.
Операційна система не може відповідати за планування і реалізацію інновацій, істотні зміни в ринковій орієнтації фірми. Критерій успішної роботи – не інновації, а розумна стабільність.
Стабільність операційної системи як базисна стратегія породжує ряд приватних практичних розходжень у порівнянні із загальною стратегією бізнесу.
Часовий обрій операційної стратегії завжди менше тимчасового обрію загальної стратегії на величину ∆t (різниця між мінімально необхідним терміном стабільності операційної системи і періодом приходу істотних інновацій).
Мистецтво керівника полягає в тому, щоб віднайти баланс між мінімально необхідною стабільністю системи і її зміною. Практично ця вимога реалізується завдяки формуванню двох груп стратегічних повноважень:
1) базисні повноваження операційної системи передаються першому заступникові;
2) повноваження, пов’язані з ухваленням рішення на зміну ціною зниження поточної ефективності, залишаються за першим керівником.
Під формулюванням стратегії операційної системи розуміється її розбиття на дві підгрупи цілей – стабільні і мінливі.
Практична організація стратегії вимагає двох різних типів менеджменту.
За вертикальної системи організації повноважень переважають контрольні, планові і нормативні функції. Завданням організації стратегії є додержання умов оптимізації чи мінімізації даних функцій.
Кількість і зміст контрольних функцій у рамках операційної стратегії мають бути наближені до мінімально необхідного ( тобто, до такого, що гарантує зберігання керованості операційною системою).
Головне в стратегії операційної системи – не її підконтрольність, а її керованість – реальна досяжність цілей системи. Система може бути абсолютно підконтрольною, але некерованою; система може бути керованою, але містити в собі непідконтрольні процеси (наприклад, ті, що належать людському чиннику, який практично надає керівникові широке поле для майстерного керування людьми і процесами).
Вибір між чіткою відповідальністю посадового розкладу реальної кваліфікації і професійної підготовки працівників, з одного боку, і бажаністю і корисністю включення в систему працівників із творчими здібностями, з іншого – є прерогативою керівника.
Стратегія операційної системи формулюється і затверджується як складова частина загального стратегічного плану. Тому жодне завдання операційної стратегії не може вступати в пряме протиріччя з хоча б однією умовою і метою загальної стратегії.
Процес змін включає варіанти критеріїв і корекцію управлінської структури. Особлива складність даної ситуації для організації керування полягає у виникненні двох рівнобіжних вертикалей.
Нова вертикаль – це особливі повноваження першого керівника. Найчастіше це призводить до зсуву первинної вертикалі на один рівень униз.
Виникнення нової вертикалі вимагає ще і певного горизонтального зв’язку між двома вертикалями. У результаті виникає варіант проектної, або матричної, структури керування. Її характерною рисою є феномен подвійного підпорядкування. Така структура породжує управлінські конфлікти, оскільки суперечить принципу єдиноначальності. А це спричинює перетинання зон відповідальності, що породжує невизначеність повноважень. Усе це обов’язково знижує поточну ефективність керування, тому інноваційні управлінські структури слід розглядати як тимчасові, що обов’язково демонструються після завершення змін.
Тактика є способом поточної організації управлінських функцій з метою забезпечення поетапної і поточної реалізації стратегії операційної системи.
З іншого боку, тактика – безпосереднє організаційне відтворення основної технології операційної системи.
Тактика керування операційною системою будується, насамперед, на чітких критеріях стабільності і рівноваги системи. Головну відіграють критичні параметри операційної системи. Крім того, тактика ще будується і на регулярному – неперервному відстежу ванні потенційно критичних параметрів операційної системи.
Повноваження тактичної ланки керування дозволяють їй самостійно реагувати на відхилення, що виникли. У випадку, якщо цих повноважень бракує, інформація оперативно передається на вищий рівень керування.
Взаємна обумовленість стратегії і тактики керування операційною системою містить у собі ще й такий істотний аспект, як розриви і розбіжність. У загальному випадку, швидше за все, не існує абсолютно достатніх методик і процедур взаємного перекладу стратегічних і тактичних цілей і завдань. У протилежному випадку не існувало б проблеми спаду поточної ефективності операційної системи.
У випадку істотних змін операційної системи завдання керівника включають:
1) виявлення можливості розриву між двома рівнями – стратегічним і тактичним;
2) його управлінську інтерпретацію;
3) планування і використання мінімально необхідних заходів профілактики негативних наслідків від цього розриву.
До негативів тут слід віднести необґрунтоване поширення тактичних критеріїв і процедур на стратегічний рівень або пряме підпорядкування стратегічних обов’язків тактичному рівневі керування операційною системою.
Стратегічні рішення мають тенденцію до довго строковості, а тактичні – до короткочасності, тобто їх можна істотно змінювати, модифікувати за досить короткі періоди. Тому варто виділити окремо рішення стратегічного і тактичного рівнів, які можна представити схемою (рис. 3.1)
Рис. 3.1 Склад стратегії і тактики операційного менеджменту
Рішення в галузі конструкції товару націлені на процес виробництва і встановлюють, як правило, межі витрат і якості продукції.
Структура і зміст процесу відображають реальні можливості виробництва товару в прив’язці до технології, виконавців і ресурсу.
Вибір місця розташування операційної системи для випуску товарної продукції або надання послуг визначає успіх місії всієї організації.
Людські ресурси є також одним з основних компонентів стратегії, що визначають одержання необхідного товару чи послуг і є практично найдорожчою частиною системи.
Поставка. Рішення щодо поставок (що поставляти, куди і як – невід’ємна складова життєвого циклу операційної системи, товару і, природно, споживача).
У розрізі тактичних рішень тактика керування запасами розглядається у світлі задоволення потреб замовника, виробничих розкладів і формування людських ресурсів – «високоякісного» персоналу.
Складання розкладів. Від рішень у цій галузі залежать і функціонування операційної системи, і задоволеність споживача (ринку).
Рішення з керування якістю обов’язкові для визначення необхідної споживачеві якості товару, а, отже, і для вибору відповідної технології.
Технологія в плані тактичних рішень є головною ознакою в одержанні товару, підготовці ресурсів і персоналу, формуванні витратної частини організації.
Рішення в плані надійності і ремонту, в основному, мають прийматися для досягнення бажаного рівня надійності і ремонту технічних засобів операційної системи. Для цього особливо необхідні плани для виконання і контролю надійності і профілактичних дій щодо ремонту технічних засобів.
Проте всі ці заходи в галузі стратегічних і тактичних рішень, природно, не можуть описати комплексу роботи і занять операційних менеджерів для ефективного функціонування операційної системи з метою повного досягнення мети організації. На практиці операційним менеджерам потрібно бути готовими і до прийняття рішень у зовсім невизначеній і непередбачуваній ситуації.
3.4 Щодо операційних систем, то під інноваціями варто розуміти будь-які істотні зміни умов у їх структурі і функціях. Логічно в розвитку інноваційного процесу стосовно операційних систем виділити п’ять аспектів.
По-перше, проблема управлінського забезпечення інновацій виникає, якщо зміни порушують сформований рівень координації й інтеграції підрозділів ланок і функцій.
Другий аспект керування інноваціями пов’язаний із запасом мінливості операційної системи, тобто її здатністю асимілювати в собі нововведення екзогенного характеру – ті нововведення, які нею не виробляються і які в окремих істотних компонентах не відповідають характерові системи.