Операционный менеджмент

Класифікації операційних систем здебільшого засновані на характері та типі використовуваного процесу переробки ресурсів. Такий підхід не зовсім толерантний, оскільки класифікація операційних систем має формувати ще й ряд конкретних практичних вимог і умов керування операціями:

-         з раціонального обсягу управлінських завдань;

-         з їх складності;

-         з обов’язкових вимог до кваліфікації і досвіду менеджерів.

Тому в основу класифікації операційних систем повинні бути ще включені:

-         характеристика операційного середовища ( зовнішня і внутрішня);

-         характер взаємозв’язку операційної системи із середовищем.

Відповідно до цих зауважень операційні системи класифікують за відповідними основними класифікаційними ознаками:

-         за природою, тобто типові середовища;

-         за рівнем невизначеності середовища;

-         за структурою;

-         за масштабністю;

-         за ступенем складності;

-         за ступенем детермінованості;

-         за характером розвитку в часі;

-         за інформаційною забезпеченістю.

1.      Класифікаційна ознака «за природою».

Розрізняють такі операційні системи:

-         промислові;

-         технічні;

-         інформаційні;

-         обчислювальні;

-         фінансові;

-         освітні;

-         транспортні;

-         проектні;

-         науково-дослідні.

Промислові операційні системи охоплюють будь-які підприємства (організації) за випуску продукції і надання послуг.

Такого роду операційні системи складаються з трьох підсистем:

      переробної;

      забезпечення;

      планування і контролю.

Технічна операційна система – це система, що складається з комплектуючих частин, з’єднаних між собою, і призначена для самостійного виконання заданих функцій: виробництва конкретного виду продукції (або здійснення конкретного виду роботи) з можливим задоволенням конкретних потреб споживачів.

Інформаційна операційна система, що складається з підсистем і елементів, призначена для збору, переробки інформації і видачі її в згорнутому вигляді для прийняття рішень.

2. Класифікаційна ознака «рівень невизначеності природи (середовища)»

За аспектом рівня невизначеності, що допускається, всі операційні системи можна умовно поділити на:

      жорсткі (певною мірою – однозначні);

      багатоваріантні гнучкі системи.

Жорсткі системи вимагають однозначної відповідності процесів і продуктів.

Багатоваріантний тип допускає наявність декількох альтернативних комбінацій вихідних ресурсів і декількох альтернативних основних технологій.

Ці два типи операційної системи прийнято називати однорідними і гетерогенними. Дана класифікація є гранично агрегованою, а, виходить, і одночасно абсолютною, необхідною для вирішення стабільних й інноваційних завдань операційного менеджменту.

Характеристика однорідних систем є важливою в двох аспектах:

      можна швидко й ефективно формувати операційну систему для простих і однозначних операційних ситуацій;

      здатна служити підставою для постановки аналізу і вирішення завдання спрощення будь-яких операційних систем.

Один з методів спрощення операційної системи – відкидання варіантів, що складається з наступних етапів:

      З маси ресурсних комбінацій вибирається найдоступніша, найдешевша.

      З численних технологічних рішень приймається рішення, що оптимально пов’язується саме з даними ресурсами.

      Визначається модель взаємозв’язку процесів і продуктів, що є найменш варіантною.

Методи спрощення систем самі по собі непрості, бо допіскають наявність технологічних, управлінських і ресурсних амортизаторів, що допомагають загасити у визначених границях коливання середовища.

Головна ознака гетерогенних систем – наявність декількох основних технологій, декількох наборів ресурсів для даної технології, декількох варіантів взаємодії продуктів і процесів. Передумовами таких операційних систем є:

      багатоваріантність продукту і його характеристик;

      багатоваріантність технологічних процесів.

Таким чином у загальному випадку проблема ускладнення операційної системи є більш складною ніж спрощення. Але воно спричинює такі ж конфлікти і проблеми, як і перша (перерозподіл повноважень, зон відповідальності тощо).

В ідеалі менеджер має схилятися до гетерогенної операційної системи, але пам’ятати, що це благо не з дешевих.

Управлінські переваги гетерогенних операційних систем зводяться до слідуючих:

1.      У таких систем більш широка амплітуда реакції.

2.      Реакція цієї системи на зміни середовища є спеціалізованою і, отже, більш адекватно..

3.      Є можливість ефективно асимілювати принципово нові можливості та ресурси.

4.      Гетерогенна операційна система, залишаючись у рамках операційної системи, припускає вихід на рівень інноваційних рішень.

5.      Гетерогенні операційні системи не просто допускають істотні інновації, а є необхідним управлінським інструментом реальних інноваційних процесів.

3.      Класифікаційна ознака «за структурою»

Під «структурою операційної системи» слід розуміти відносно постійний порядок внутрішніх просторово-тимчасових зв’язків системи між її елементами і взаємодію їх із зовнішнім середовищем, що визначає функціональне призначення останньої.

За традиційно сформованою структурою операційні системи можна розподілити на:

      Радіальні (рис.3.1);

      Радіально-вузлові (рис. 3.2);

      Деревоподібні (рис. 3.3).

              Рівень А

              Рівень Б

Рис. 3.1 Схема радіальної структури операційної системи

              Рівень А

              …              Рівень Б

                                                              …    …

                            Рівень В

                      …              …

              Рис. 3.2 Схема радіально-вузлової структури операційної системи

Рис. 3.3 Схема деревоподібної структури операційної системи

За радіальної структури кожний з елементів Мin будь-якої підсистеми S’i безпосередньо зв’язаний із системою. Радіально-вузлова структура припускає зв’язок кожного елемента із системою S через визначену підсистему S’i. Деревоподібна структура є найбільш загальною і передбачає зв’язок елемента із системою через безліч підсистем і зв’язків, при цьому кожний елемент безпосередньо зв’язаний тільки з однією з підсистем.

4. Класифікаційна ознака «масштабність»

Залежно від числа значущих перемінних, що входять в опис операційної системи, розрізняють сублокальні (1-3 перемінні), локальні (4-14 перемінних), субглобальні (15-34 перемінних), глобальні (36-100 перемінних) і суперглобальні (понад 100 перемінних).

        5. Класифікаційна ознака «ступінь складності»

Залежно від ступеня взаємозв’язку перемінних, операційні системи розподіляють на над прості (відсутність взаємозв’язку), прості (наявність парних взаємозв’язків), складні (наявність взаємозв’язку і взаємовпливу) і надскладні (необхідність обліку взаємозв’язку).

     6. Класифікаційна ознака «ступінь детермінованості»

За даною ознакою операційні системи класифікують як:

      Детерміновані;

      Стохастичні;

      Змішані.

                7. Класифікаційна ознака «характер розвитку в тимчасовому масштабі»

Характер розвитку в тимчасовому масштабі дає можливість розрізняти операційні системи за принципом:

      Дискретні;

      Аперіодичні;

      Періодичні.

8. Класифікаційна ознака «інформаційна забезпеченість»

Відповідно до наявності інформаційної інфраструктури є такі операційні системи:

      З повним кількісним забезпеченням;

      З неповним кількісним забезпеченням;

      З наявністю якісної інформації (і частково кількісної);

      З повною відсутністю ретроспективної інформації.

2.4 Операційні системи , в першу чергу – промислові, фінансові, освітні, технічні, транспортні, складаються з великого числа підсистем і елементів. Разом з тим кожна з них є єдиною системою, що складається з технічних засобів, програмно-обчислювального та інформаційного забезпечення, персоналу, який обслуговує систему під час її функціонування.

Операційні системи вирішують комплекс різноманітних функціональних завдань, до яких можуть входити:

-         керування підготовкою виробництва;

-         техніко-економічне постачання;

-         оперативне керування виробництвом;

-         керування кадрами;

-         керування фінансами тощо.

Операційні системи, залежно від типу і структури побудови, мають складну мережу передання інформації (рис.4.1):

-         проста кільцева;

-         радіально-кільцева;

-         проста ґратчаста;

-         складна ґратчаста;

-         місткова, з перехресними зв’язками.

Схема підпорядкованості ланок операційних систем, як правило, ієрархічна, тобто в системі існують верхні, нижні та проміжні ланки.

Операційні системи мають загальну мету: створення «продукції» з одночасним представленням послуг на ринку споживачів. Існують зони обслуговування чи сегмента ринку для кожної операційної системи.

На рис.4.2 представлені типові структури керування.

              а)              б)              в)

              г)                            д)

              е)

Рис. 4.1 Типові структури передання інформації в операційних системах:

а – проста кільцева; б – радіальна кільцева;

в – проста ґратчаста; г – складна ґратчаста;

д – місткова; е – з перехресними зв’язками.

                     а)                                                    б)

Рис. 4.2 Типові структури ієрархічного керування в операційних системах:

а – симетрична; б – асиметрична.

2.5 В основу побудови операційних систем закладено виділення основної ланки (технології).

Технологія – це прийнятий для даного бізнесу метод з’єднання економічних, людських та інформаційних ресурсів, коли створюється товар чи надається послуга споживачеві.

Керування операціями – традиційно авторитарний процес, що припускає ланцюг команд. В основі ієрархічної побудови операційних систем – переважання ролі базової технології. Найбільш прийнятно цей принцип реалізує функціональний підхід. Основа побудови операційної системи – вертикаль.

Горизонтальні зв’язки у керуванні операціями відіграють дуже важливу роль, але вони вторинні стосовно ієрархічних, субординованих законів.

Співвідношення між горизонтальними і вертикальними зв’язками в побудові операційної системи змінюється у разі кризи і швидких зрушень.

В аналізі й в описі операційної системи ми завжди будемо зіштовхуватися з деякими неформалізованими умовами і чинниками.

2.6 Відомі три підходи до побудови операційних систем:

-         функціональний;

-         галузевий;

-         організаційний.

Функціональний підхід побудований на основі виділення і формалізованого опису послідовних чи рівнобіжних функцій, необхідних для одержання заданого результату.

Найчастіше функціонування операційних систем будують як сукупність:

1)     забезпечувальних процесів;

2)     основних процесів;

3)     оформлювальних процесів.