Операционный менеджмент

3.1 У загальному значенні під потужністю розуміють максимальний вихід системи за визначений час. Як правило, потужність визначає «фізичну норму» виробітку продукції чи послуг, що виконується за встановлений час, - за тиждень, місяць, рік.

Стосовно операційної системи дефініція «потужність» може трактуватися як «здатність операційної системи до виконання певної кількості операцій за одиницю часу»

W0 = A0 / t0,                                                                                           (1.1)

Де A0 – робота;

t0 – час для її виконання.

В операційному менеджменті щодо потужності існують обмеження й основні умови, які полягають у наступному.

1. Мінімальний обсяг оцінюваних операцій характеризується як операційний цикл, тобто відносно завершена за даними результатів послідовність операційних дій і процедур, у рамках якої є сенс характеризувати керовану й оцінювану операційну дію, яка обов’язково включає мінімальну одиницю функціонування ∆А0 і мінімальний вимір часу ∆t0, що забезпечують контроль процесу без його логічних чи реальних збоїв. Будь-яке значення ∆А0і < ∆А0 для ∆А0і не сприйматиметься як контрольоване. Тому операційний менеджмент має сферу певних можливих процесів.

Ідеологія абсолютної підконтрольності суперечить завданням і функціям операційного менеджменту. Менеджер прагне до оптимальної керованості, що припускає чітку і тверду регламентацію формалізованих процесів на межах контролю потужності ( ∆А0, ∆t0 ) і допущення (або навіть заохочення) непідконтрольних і процесів, що не формалізуються, з тим щоб вони в цілому укладалися в рамки і відповідали меті керування операціями.

Якщо непідконтрольні процеси працюють на операційну систему, допомагають зміцнити їй  свої позиції, менеджер може підсилити роль і значення непідконтрольних чинників. Якщо ж рух операційної системи істотно не збігається з вектором розвитку середовища, то непідконтрольні процеси можуть призвести до руйнування операційної системи. Отже, необхідні максимальна регламентація й ізоляція від впливів середовища, що спричинюють збої.

2. Метою керування потужністю є декомпозиція (розкладання на складові) загальних цілей операційної системи. Практично це означає, що керування потужністю операційної системи слід ототожнювати з глобальними цілями операційної системи і не перетворювати на самоціль.

Одиницею потужності, використовуваною задля практичного менеджменту, може слугувати операційний цикл як єдність мінімального керованого обсягу операційних дій і процедур і мінімально необхідного часу для їх використання.

Важливу роль в операційному менеджменті складає аналіз чинників потужності операційної системи, який необхідний для:

-         їхньої якісної класифікації;

-         кількісного оцінювання;

-         відбору операційних рішень, що дають можливість оптимізувати потужність операційної системи.

Для практичного керування керівник має оцінювати вплив і роль чинників, що формалізуються і не формалізуються (табл. 1.1). Неформалізовані чинники підлягають загальному попередньому аналізу та регулярній ревізії, формалізовані є об’єктом безпосередніх кількісних оцінювань.

Таблиця 1.1

Оцінка формалізованих і не формалізованих чинників потужності операційної системи

Потужність не є довільною величиною, встановлюваною менеджером навіть за наявності чинника невизначеності. Вона завжди підлягає формалізації, тобто ретельному обчисленню й обґрунтуванню для будь-якої операційної системи стосовно середовища її функціонування. З метою одержання об’єктивних розрахункових даних для очікуваної ефективності операційної системи необхідно розрізняти наступні види потужностей:

-         потенційну (проектовану);

-         нормативну;

-         розрахункову;

-         максимальну і мінімальну;

-         оптимальну.

Потенційна (проектована) потужність операційної системи – це кількість операцій, які можуть бути виконані за повного виключення чинника невизначеності на всіх рівнях і ланках операційної системи. Іншими словами – це максимум потужності, що може бути досягнута за ідеальних умов середовища.

Нормативна потужність операційної системи – це вимірник максимуму потужності на відібраних компонентах системи. Як правило, вона завжди нижча чи тотожна потенційній потужності.

Розрахункова потужність операційної системи – кількість завершених операцій, що допускаються найменш масштабним компонентом операційної системи.

Максимальна потужність операційної системи – потужність, що відповідає найбільшому компонентові. Досягнення максимальної потужності операційної системи припускає, що менеджер збільшує ресурс інших компонентів до рівня провідного.

Мінімально припустима потужність операційної системи – кількість операцій і процедур, що уможливлює зберігання компонентів і ланок операційної системи в робочому стані, тобто забезпечує мінімально необхідні інформаційні і ресурсні потоки між підрозділами і ділянками.

Оптимальна потужність операційної системи – рівень, що дає змогу використовувати провідну ланку операційної системи зі збереженням 10-30%-го резерву потужності.

Ефективна потужність – це потужність, яку можна підтримувати впродовж відносно довгого часу.

Практично ці види потужності операційної системи є ступенями підготовки прийняття й реалізації операційного рішення. Метою керівника є оптимізація потужності операційної системи відповідно до середовища її функціонування.

При оцінках потужності операційної системи використовують простий показник як коефіцієнт використання потужності (КІП). Він показує долю проектної потужності, яка використовується фактично:

КІП = Wос.ф. / Wос.п.,

Де Wос.ф. – фактична потужність операційної системи на заданий проміжок часу;

Wос.п – проектна потужність операційної системи.

Необхідність оптимізації потужності операційної системи обумовлена двома обставинами:

-         системи повинна бути досить потужною для вирішення зовнішніх (ринкових) завдань;

-         зайві й невикористані потужності зв’язують операційну волю керівника, вимагаючи цілого ряду обов’язкових, але неефективних управлінських процедур.

Завдання оптимізації потужностей операційної системи має враховувати забезпечення компромісу між банками, з одного боку (найактивніша і контрольована позиції у зовнішньому середовищі), а, з іншого, - мінімізація внутрішніх витрат і витрат, пов’язаних зі зменшенням змін потужностей і їх обслуговуванням.

У практиці використовують три методи оптимізації потужності операційних систем.

1. Балансовий метод. Він складається з поетапного виконання трьох процедур:

-         складання балансу потужностей операційної системи за поданням результатів аналізу і формалізації продукту чи послуги згідно з кількісною і якісною їх оцінкою;

-         обчислення необхідних потужностей для одержання цього продукту;

-         співставлення отриманих значень потужності з реально наявними можливостями. Отримане в результаті значення дефіциту чи надлишку є підставою для прийняття операційного рішення.

2. Метод вузьких місць. В його основі лежать дві процедури:

-         визначення найменш потужної ланки операційної системи і планування механізмів її розширення до наступних за рівнем потужності ланок;

-         послідовне вирішення цього ж завдання аж до виходу всіх ланок до рівня найпотужніших.

3. Метод виявлення зайвих потужностей. За змістом є протилежним методу вузьких місць. У даному випадку аналіз потужності операційної системи будується від фінішної технології і до рівня попередньої технології. Усі ланки, де наявні надлишки потужностей, у порівнянні з фінішною, скорочуються до оптимальних меж.

3.2  Уперше проблему вибору місця розташування підприємства за допомогою моделювання запропонував німецький вчений і підприємець А. Вебер у 1909 році.

У процесі топологічної оптимізації вирішуються питання, пов’язані з чинниками:

-         зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування операційної системи;

-         організаційно-управлінського плану;

-         фінансового характеру.

Однією з основних передумов проблеми розміщення операційної системи є локалізація ресурсів. Дане завдання може бути описане наступними групами чинників, прийнятих залежно від суті обмежень, що накладаються на систему.

1. Функціонування операційної системи припускає її оптимальне наближення до точок концентрації найважливіших ресурсів.

У геометричному розумінні відстань є предметною функцією, визначеною для будь-яких двох точок x и y в просторі Rn з такими трьома властивостями:

а) L (x, y) = 0, L (x, y) > 0, x ≠ y;

б) L (x, y) = L (x, y);                                                                                   (2.1)

в) L (x, y) = L (x, y) + L (x, z).

Як бачимо, третя властивість є узагальненням відомої нерівності трикутника. Тому прикладом функції, що визначає відстань є:

              n

L (x, y) = √ ∑ (xi – yi)2 = √ <X – Y, X – Y >,                                     (2.2)

                         i=1

де <X – Y, X – Y > - середнє від випадкової величини;

X = (x1, x2, x3 ,…, xn)T;

Y = (y1, y2, y3, …, yn)T.

Тут індекс «Т» позначає транспортування.

Представлена функція ( 2.2) визначає евклідову відстань між двома точками X та Y у просторі Rn.

2. Оскільки операційна система певним чином організовує свої функції в часі, то у процесі вирішення питань оптимізації враховується й інший чинник: усі ресурси повинні бути доставлені на вхід операційної системи у визначеному часовому інтервалі:

              t1 < tx < t2.                   (2.3)

Початок функціонування операційної системи визначається моментом найбільш пізньої доставки ресурсу. Тому одним з методів вирішення завдання розміщення є метод мінімального запізнення, тобто вибір такої точки розміщення операційної системи, для якої найбільш повільна (проблемна доставка ресурсу буде гарантована у заданий інтервал).

3. Третя група обмежень пов’язана з оптимізацією складу (структури) або стану ресурсів. Дане оптимізоване завдання – покрокова оптимізація ресурсів – може бути сформульована так.

Нехай система (що має ресурси) описується масою перемінних станів x = (x1, x2, … , xn), що утворюють послідовність x0, x1, x2, … , xn так, що кожна зміна стану подається рівняннями стану (у цьому випадку кінцево-різницевими):

Xk+1i = ƒi (xk1, xk2, … , xkn; uk+11, uk+12, … ,uk+1r )                                       (2.4)

      (i = 1,2,…, n)

Або

Xk+1 = ƒ (xk, uk+1),

Де клерувальна перемінна uk+1 = { uk+11, uk+12, … ,uk+1r } визначає послідовність рішень (стратегій), що змінюють k-ву систему станів на (k+1).

За умови завдання початкового стану x0 завдання буде полягати в наявності оптимальної стратегії u1, u2, …, uN, що мінімізує даний критерій: