Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Февраля 2012 в 15:45, курс лекций
Операційний менеджмент – це цілеспрямована діяльність керування операціями придбання потрібних ресурсів, їхньої трансформації в головний продукт (послугу) з поставкою останнього споживачу (на ринок). Операційний менеджмент замикається в своїй основі на операціях планування, організації і керування організацією.
Учасники операційної системи найчастіше виносяться на консультативний рівень операційних повноважень.
Керування операціями у сфері освітнього бізнесу – галузь операційного менеджменту, що розвивається більш повільно. У той же час істотні зміни професійного середовища змушують вузи змінювати зміст і методи професійної підготовки.
В найближчі роки відбуватиметься подальше наростання інновацій – як конструктивних, що розвиватимуть соціально-економічну й інституціональну природу освіти, так і деструктивних, що ставлять під сумнів традиційні культурно-інтелектуальні і професійні цінності; як поточних, реалізовуваних за допомогою адаптивних чи рефлекторних реакцій, так і довгострокових, що потребують усвідомлених фундаментальних змін у структурі і функціях освітніх установ.
Необхідною передумовою збереження цілісності освітнього процесу за умов глибоких змін є раціональна організація оновлюваної операційної системи.
Тема 6. Прийняття рішень в операційному менеджменті
Питання:
1. Процес прийняття рішень.
2. Роль моделювання в процесі прийняття рішень.
3. Типи моделей операційного менеджменту.
4. Класифікація математичних моделей.
5. Загальний метод побудови операційних математичних моделей.
6. Рекомендації щодо вибору моделей.
7. Оцінка якості операційної математичної моделі.
6.1. Ухвалення рішення для сучасного менеджера – це є вибір того, як і що мотивувати, організовувати, планувати і контролювати (1.1). Таким чином, саме прийняття рішень є головним компонентом керування.
Рис. 1.1 Логічний ланцюжок процесу прийняття рішень
Будь-яке прийняття рішень є процесом. А якщо це процес, то він має складатися з визначених компонентів. Один з найбільших фахівців в галузі керування Рассел Акофф припускає для процесу прийняття рішень наявність наступних компонентів:
- Особи (осіб), що приймає (приймають) рішення;
- Керованих перемінних;
- Вибору й ухвалення рішення;
- Некерованих перемінних;
- Внутрішніх і зовнішніх обмежень;
- Можливих (передбачуваних) підсумків.
Для успішного виконання цілей необхідно пройти такі основні стадії, як аналіз, синтез і оцінювання. Їх сучасною мовою можна назвати дивергенцією, трансформацією і конвергенцією.
Оптимальні (ефективні) рішення забезпечують досягнення мети за мінімальних витрат трудових, матеріальних і сировинних ресурсів.
Залежно від вихідної інформації, розрізняють завдання прийняття рішень за умов визначеності, ризику і невизначеності, що особливо характерно для ринкової економіки, її всіляких формувань.
Щоб краще уявити сутність пошуку рішення, представимо процес його ухвалення наступним алгоритмом (рис. 1.2).
Рис. 1.2 Схема (алгоритм) процесу прийняття рішень операційним менеджером.
На основі отриманої і відфільтрованої інформації про зовнішнє або внутрішнє середовище першим етапом процесу прийняття рішень є визначення проблеми і встановлення вагомих чинників, що формулюють її. Даний етап найбільш важливий і важкий.
На другому етапі менеджери організації мають виробити критерії вирішення завдань з урахуванням обмежень, що накладаються зовнішнім і внутрішнім середовищем, після чого формується мета.
Третій етап спрямований на формалізацію процесу шляхом побудови моделі.
П’ятий етап – визначення функцій корисності встановлених можливих альтернатив.
Найвідповідальнішим моментом у прийнятті рішень є вибір найліпшої альтернативи, тобто рішення, що найповніше задовольняє поставлену мету. Це шостий етап процесу прийняття рішень.
Заключним, сьомим, є етап впровадження або реалізації прийнятого рішення. Даний етап має певні труднощі організаційного і виробничого аспектів.
Наведений алгоритм процесу прийняття рішень операційним менеджером не є непорушною істиною, обов’язково для неухильного виконання. На практиці деякі етапи удосконалюються, деякі не потребують застосування.
6.2. Модель – це умовне представлення реальності, тобто символьно-інформаційне відображення (образ) реального об’єкта, що відтворює останній з деяким визначеним ступенем точності й у формі, відмінній від форми самого об’єкта. Процес створення (побудови) моделі й оперування нею з метою одержання необхідних даних про реальний об’єкт (природньо, у прогнозному аспекті) називається моделюванням.
Моделі і моделювання є могутнім інструментарієм пізнання реального світу. Операційними менеджерами вони можуть застосовуватись для різних розрахунків, проектування операційних систем так само, як і інших – керування процесами й операційними системами, прогнозування явищ, пов’язаних з функціонуванням операційних систем з різних умов ринку, що розвивається, і суспільних відносин тощо.
Побудова моделі допомагає звести складні – і часом нездоланні – чинники, пов’язані з проблемою ухвалення рішення, у логічно струнку схему, доступну для детального аналізу. Така модель дає змогу виявити альтернативні варіанти й оцінити результати, до яких вони призводять, а також дані, необхідні для оцінювання наявних можливостей. Підсумково це забезпечує одержання обґрунтованих висновків; отже, модель стає засобом «формування чіткого уявлення про дійсність».
Операційному менеджерові не завжди варто будувати модель об’єкта: можна, а іноді і потрібно використовувати вже наявні моделі. Проте менеджер повинен виважено оцінювати, коли і яка модель тотня реальній ситуації і які є обмеження з боку середовища, як користуватися моделлю для одержання необхідних результатів (оцінок).
У разі вирішення недовизначених завдань моделювання стає одним із способів доопрацювання.
По-перше, моделювання уможливлює виявлення ступеня недовизначеності – межі можливого поводження об’єкта (системи) за заданих (неповних) умов.
По-друге, за допомогою моделі можна встановити характер поводження об’єкта за таких додаткових чинників, що вносяться у разі інтуїтивного доопрацювання.
По-третє, за допомогою моделі можна «перебирати» різні способи доопрацювання й оцінювати наслідки.
6.3. Операційні менеджери, працюючи за жорстоких умов ринку, часто мають потребу в таких моделях, які б забезпечували оперативно і точно оцінювати ті чи інші явища, ті чи інші показники діяльності операційної системи і приймати правильні рішення.
Дотримуючись пропозиції американського вченого А. Роува, зручно відтворити «типаж» наявних моделей у вигляді неперервного спектра від точних моделей реальних об’єктів (процесів) до зовсім абстрактних семантико-математичних (рис. 3.1)
точність посередньо абстракція
Рис. 3.1 Спектр наявних типів моделей
Кожна з моделей рис. 3.1 має свій показниковий відтінок, що відповідає дослідженню операцій у тій чи іншій галузі, тій чи іншій операційній системі. Насамперед, модель може бути «фізичною копією» реального об’єкта. Прикладом таких моделей є зменшені копії літаків і автомобілів.
Масштабована модель – фізична модель об’єкта, відображена в масштабі. Вона у зміненому масштабі відтворює об’єкт у ході досліджень.
Аналогові моделі представляють досліджуваний об’єкт як його аналог, у певній формі відтворюючи основні функції реального об’єкта.
Управлінські ігри взаємоув’язують людей і машинні компоненти. Таке моделювання часто називають іграми – управлінськими, планувальними тощо. Продовжуючи цей процес, доходимо до повного машинного моделювання, що, звичайно, і розуміється під терміном «моделювання».
Семантичні моделі відбивають функції чи властивості (об’єкт) у вигляді семантичних алгоритмів, тобто правил, властивостей, ознак, передаваних у словесній формі.
Математичні, або символьні, моделі – сукупність математичних символів і зв’язків між ними, що відбивають знову таки в символічній формі найважливіші для дослідника властивості досліджуваного об’єкта, тобто математична модель охоплює клас абстрактних математичних об’єктів, таких як числа чи вектори, і відносини між ними.
Математична модель буде відповідно відтворювати обрані сторони фізичної ситуації, якщо можна встановити правила відповідності, що зв’язують специфічні фізичні об’єкти і відносини з визначеними математичними об’єктами і відносинами.
6.4. Математичні моделі, що складають абстрактну частину спектра, для зручності використання в різних сферах, у тому числі і в менеджменті, класифікують за шістьма провідними ознаками:
- спосіб одержання моделі;
- спосіб подання чи презентації об’єкта чи його властивостей;
- спосіб формалізації об’єкта чи його властивостей;
- приналежність до ієрархічного рівня;
- ступінь масштабності подання об’єкта або його властивостей;
- ступінь складності подання об’єкта чи його властивостей.
За способом одержання моделі поділяють на теоретичні, нейронні (персептрони) й емпіричні.
Теоретичні моделі виводяться математично на основі знання первинних законів класичної механіки, електродинаміки, хімії тощо.
Моделі, одержувані з реального життя на основі статистичного оброблення результатів спостережень, формують групу емпіричних моделей.
За способом подання об’єкта моделі підрозділяють на: алгебраїчні;лінійного і математичного програмування; мережеві (сітьові); статичні^-статичні = імовірнісно-статичні, що поєднують у собі моделі теорії черг, моделі запасів і статистичні моделі; регресійно-кореляційні.
Алгебраїчні моделі використовуються під час розв’язання таких завдань, як аналіз «критичної точки» і «витрати – прибуток».
Моделі лінійного і математичного програмування усе ширше використовуються для вирішення проблем виробничого спрямування.
Мережеві (сітьові) моделі відносяться до теорії керування великими системами – до теорії мережевих методів планування і керування – і базуються на ідеї критичного шляху, оцінюванні і засобах аналізу.
Імовірнісно-статистичні моделі засновані на фенологічних явищах і гіпотезах. Вони можуть бути детермінованими чи схоластичними.
Кореляційні моделі, що є узагальненням екстраполяційних та статистичних моделей, використовуються для подання специфіки описування об’єкта або його властивостей (табл..4.1).
За характером відображуваних властивостей об’єкта моделі класифікуються на структурні і функціональні, що сукупно відбивають взаємозв’язок і взаємовплив окремих елементів на процеси, що протікають в об’єкті під час його функціонування (виготовлення).
Структурні моделі призначені для відображення структурних властивостей об’єкта: складу, взаємозв’язку і взаємо розташування, а також форми компонентів.
Функціональні моделі призначені, в основному, для відображення процесів, що протікають в об’єкті за його функціонування (виготовлення) і, як правило, містять алгоритм, що зв’язують фазові перемінні, внутрішні, зовнішні чи вихідні параметри.
За способом формалізації об’єкта за складності справжніх фізичних ситуацій потрібне спрощене подання за допомогою аналітичних і алгоритмічних моделей, що відповідно «абстрагують» обрані «істотні» властивості об’єктів і ситуацій. Комп’ютерна імітація реальних об’єктів – це важливий інструмент для аналізу складних систем сервісу, політики обслуговування й інвестиційного вибору.