Порівняння та метафори у сонетах Едмунда спенсера

their anthems sweet devised of loves praise,

that all the woods their echoes back rebounded,

as if they knew the meaning of their lays.

But mongst them all, which did Loves honor raise

no word was heard of her that most it ought,

but she his precept proudly disobeys,

and doth his idle message set at nought.

Therefore O love, unless she turn to thee

ere Cuckoo end, let her a rebel be.

Переклад:

Труба кукушки, вестницы весны,

Пропела трижды юности влюблённой,

Что из лесной явился глубины

Её Король с цветочною короной.

И птичий хор в чащобе отдалённой

Сладчайший гимн любовникам поёт;

Леса им вторят трелью отражённой,

Как будто зная смысл весёлых од.

Но та, чей голос долго ждал Эрот,

По-прежнему упорствует в молчанье,

Не подчиняясь зову этих нот, -

Что ей кукушки жалкое посланье.

Любовь, пока бесчувственна она,

Ты звать её мятежницей должна.

У багатьох народів  зозулю вважали птахом-духом, провісником  майбутнього або передвісницею весни.Але також зозуля асоціювалася  із забороненим любовним зв'язком і зрадою чоловікові: «Ку-ку! Ку-ку! Опасный звук!  Приводит он мужей в испуг». (Шекспір. Безплідні зусилля любові. Акт.5, сцена 2. Пер. Ю.Корнєєва). У Спенсера вона merry – весела, безтурботна, юна, сповнена весняної свіжості та бажаннями. Смислові зв'язки компонентів метафори ґрунтуються на семантичному й асоціативному типах спільності цих компонентів. Так, за образом зозулі закріпилося уявлення про її легковажність, несерйозність, зрадливість. Тако ю часто в поезіях Спенсера постає жінка – непостійна, неприхильна, навіть жорстока, що надзвичайно вражає серце закоханого ліричного героя.

Средневековый бестиарий. – Москва: Искусство, 1984.

Висновки

Своєрідно відобразився в англійській поезії італійський Ренесанс.
Ф. Пелгрейв відзначає, що рух Ренесансу в літературі, початок якого можна прослідити в ліричних імпульсах Provence і епосі Данте, якщо не раніше, майже втратило свою творчу потужність в Англії. Ренесанс доніс до Англії, якщо можна так говорити, останню хвилю Італійської поезії. І тут вона змішалася з елементами, відсутніми від первинного спалаху в Італії: з генієм Греції і Рима; пробудженням після довгого сну, який слідував за завоюваннями Варварств; духом теологічного перетворення, і духом фізичної науки. Ці віяння, проникаючи через авторів в дуже різних ступенях, давали більш широкі можливості, ніж ті, якими були охоплені ранні поети Італії і Provence до єлизаветинських ліриків.

За словами М.П. Алексєєва, новаторство поезії Спенсера полягає в тому, що «якщо попередники його орієнтувалися головним чином на іноземні літератури, то він на основі тих же дій італійської (і частково французької) поезії спробував створити чисто англійську, національну поезію» [2, ст.243]. По-друге, він затвердив введений Сіднеєм сонет як літературну форму в англійську традицію. Першими надрукованими віршами Спенсера були його переклади шести сонетів Петрарки (1569)

Італійський вплив на англійську та інші літератури набув назви «петраркізм», оскільки творчість Петрарки значно вплинула  на розвиток не лише італійської, але й інших західноєвропейських літератур, де до XVI ст. призвела до  усвідомленого наслідування Петрарки.

Сучасна літературознавча наука розуміє цей термін по-різному. У широкому розумінні – це наслідування як латинських, так і італійських творів Франческо Петрарки, не обмежене у часі та культурному просторі. У вузькому він розуміється як певний принцип створення любовної лірики під впливом «Книги пісень». Йдеться, таким чином про особливості любовної лірики, що регулюють її поетичну форму та зміст.

У своїх поезіях Спенсер запропонував принципово нову філософію кохання, розглядаючи любов як добровільний дар, в єдності її духовної та тілесної складових, неодмінною умовою реалізації якої є церковний шлюб.

У характері любовної доктрини Спенсера з усією очевидністю відбивається типово ренесансне бажання насолоджуватися радощами земного буття. Виклик традиціям петраркізму, кинутий поетом у цьому ліричному циклі, був підкріплений численними формальними знахідками (форма сонетів, графіка, математична прорахованості композиції тощо )

Е. Спенсер увійшов в англійську гуманістичну літературу як співець високого кохання з витонченим відчуттям художнього слова. Художні образи його сонетів яскраво вирізняються завдяки системі мовностилістичних засобів різних рівнів. Серед них на особливу увагу заслуговують такі стилістичні фігури і тропи, як-от: алюзія, порівняння, антономазія, ампліфікація, персоніфікація, афоризми, повтор, гіпербола, перерахування; риторичні питання, заперечення і звертання.

Мова циклу сонетів «Amoretti» характеризує не тільки авторські риси митця, але й є відображенням поетичною мови періоду Відродження взагалі. Навіть вибірковий аналіз стилістичних прийомів циклу доводить нам, що Е. Спенсер наблизив свою поезію до звичайних і реальних людських почуттів, збагативши їх винятково красивими і талановитими формами.

Едмунда Спенсера можна по праву назвати майстром художньої деталі, зокрема майстром створювати неперевершені піднесено-емоційні метафори.

Образ коханої жінки досить часто у поезіях Спенсера переданий через образ очей – світила. Ця метафора настільки містка й емоційна, що її достатньо, щоб розвинути цей образ далі й сприйняти у всій його цілості.

Ряд сонетів містить і вислови, які можна сприймати як афоризми. Твердження Е. Спенсера The harder won, the firmer will abide можна розглядати як реальну сутність життєвої філософії, висловлену стисло, виразно, зрозуміло.

Таким чином, «малі поеми» Спенсера являють собою не лише одну з вершин поезії англійського Відродження, а й групу творів, велич яких визначається тим, що протягом більше трьох століть вони залишалися живим чинником впливу, що визначав лики англійської поезії.

Список використаної літератури:

1. Алексеев М.П. Лирика и поэмы XVI века // История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. / М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский, С.С. Мокульский, А.А. Смирнова. – 4-е изд. – М.: Высшая школа, 1987.

2. Аникст А. Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира // Шекспир В. Собр. соч.: В 9 т. Т.8. – М.: «Искусство», 1960. Аристотель.   Поэтика. http://philosophy.ru/library/aristotle/poet.html

3. Артамонов С. Д. Литература эпохи Возрождения / С. Д. Артамонов. – М., 1994. – 275 с.

4. Арутюнова Н. Д. Метафора // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Изд-во Советская  энциклопедия, 1990. – с. 296-297.

5. Арутюнова Н. Д. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990.

6. Блек М. Метафора // Теория метафоры. – М. 1990.

7. Білоконенко І. С. . Стилістичні фігури і тропи в циклі сонетів Е. Спенсера «Amoretti»// Філологічні студії . Науковий вісник Криворізького державного

педагогічного університету. Збірник нукових прац. Випуск 6. 2010.

8.Вардзелашвили Ж.А. Конструктивно обусловленное значение существительных: общие и частные вопросы. Тбилиси, 1994.

6. Вовк В.Н. Языковая метафора в художественной речи. Природа вторичной номинации. – Киев: Наукова думка, 1986.

7. Гак В.Г. Метафора: Универсальное и специфическое / В.Г.Гак // Метафора в языке и тексте.- М.: Наука, 1988.

8. Ганін В. Н. Поетіка пасторалі. Еволюція англійської пасторальної поезії XVI—XVII століть. -Oxford, 1998. - З. 49.

9. Ганін В. Н. Поетіка пасторалі. Еволюція англійської пасторальної поезії XVI—XVII століть. -Oxford, 1998.

10.    Гусев С. С. Наука и метафора. – Ленинград, 1984.

11.    Гусев С. С., Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии. – Москва, 1985.

12. Дорофєєва Л. В. Пастораль Спенсера «Повернення Коліна Клаута» // Нравственно— гуманістична проблематика і художні шукання літератури. - Хабаровськ: Далекосхідний гос. ун-т, 1977. - З. 84—97

13.Дэвидсон Д. Что означают метафоры. – за матеріалами серверу http://www.metaphor.narod.ru/davidson.htm

14. Европейские поэты Возрождения. – М., 1974. – 406 с

15. Єщенко Т. А. Метафора в українській поезії 90-х років xx століття: Дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2001. – 337.

16.Їжакевич Г. П. Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. – К.: Наукова думка, 1972.

17. Квятковский Л. П. Поэтический словарь. — М., 1966.

18. Комарова В.П. современники Шекспира: Филип Сидней, Єдмунд спенсер, Уолтер Роли. Очерки о поезии и прозе. Санкт-Петербург, 2010. С. 20-32.

19. Крайнікова Т. Мова художнього твору/Т.Крайнікова. – К.:Дніпро, 2002. 150 с.

20.Купина Н. А. Сущность возникновения метафор. Автореф. дис. канд. філолог. наук. – Воронеж, 1969. – 16ст.

21. МакКормак Э. Когнитивная теория метафоры // Теория метафоры. М., 1990.

22. Нерсесова М.А. Спенсер // Краткая литературная энциклопедия: В 8 т. / Гл. ред. А. Сурков. - Т.7. – М.: Сов. энциклопедия, 1972. – С.120-121, c. 120

23. Ортега-и-Гассет Х. Две главные метафоры. М., 1991

24. Пьянова Н. М. Едмунд Спенсер в англо-американській критиці XX століття // Проблеми реалізму в зарубіжній літературі XIX—XX вв. – Саратов: Саратовський гос. ун-т, 1975. - З. 104—113

25. Соколов Д.А. Поэтика Сарри и развитие английского петраркизма.// http://docs.google.com,

26.    Телия В. Н. Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988.

27.    Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М.: Наука, 1986 – 143с.

28.    Тищенко О. Метафора Євгена Маланюка. – Київ, 2004 – 141с.

29.Ткаченко А.О . Мистецтво слова. –  К.:Правда Ярославичів, 1997. –С.414

30. Томашевский Б.В. Пушкін. кн.2. – М.-Л., 1961. – 575с.

31. Шайтанов І. О. Мислящая муза: «Відкриття природи» в поезії XVIII століття. - М.: Вид-во «Прометей» МГПІ ім. Ст. І. Леніна, 1989. - З. 61

32. Шаповалова Н.П. Функціонально-семантичний статус порівняльних конструкцій у сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філ. наук/10.02.01.- Дніпропетровськ, 1998.

33. Р.И.Хлодовский. Франческо Петрарка: поэзия гуманизма. – М. 1974.

34.     Backman G. Meaning of Metaphor. – Upsula, 1991

35. Barret Browning E. Diary by E. В. В.: The Unpublished Diary of Elizabeth Barrett Browning / Ed. Ph. Kelley, R. Hudson. - Athens: Ohio University Press, 1969.

36. Black M. More about Metaphor // Metaphor and Thought. – Cabridge, 1979.

37. Dasenbrock R. W.  Imitating the Italians: Wyatt, Spencer, Synge, Pound, Joyce. Baltimore. 17

38. Eliot T. S. Selected Essays. - New York: Harcourt Brace, 1932. - P. 441.

30. L. Forster. The Icy Fire: Five Studies in European Petrarchism. Cambridge. 1969.

40.Kennedy W.J. Rhetorical Norms in Renaissance literature/ New Haven and London. 1994.

41. Spear J. L. "The Gardin of Proserpina This High": Ruskin's Application of Spenser and Horizons of Reception // Spenser Studies: A Renaissance Poetry Annual. - Vol. 5. - New York: AMS Press, Inc., 1985.

42. Woolf V. The Faery Queen //Woolf V. The Collected Essays: In 4 vols. / Ed. 43. L. Woolf. - Vol. 1. -London: Chatto and Windus, 1966. - P.116

44. Woolf V. "Anon" // Woolf V. "Anon" and "The Reader": Virginia Woolf s Last Essays / Ed. B. R. Silver // Twentieth Century Literature. - No. 25. - 1979. - P. 291

45. G.Waller. English poetry of the XVI centure. London and New York. 1993.

46. Thackeray W. M. Nil Nisi Bonum // Thackeray W. M. Works: In 26 vols. - Vol. 22. - London: Smith and Elder, 1887.-P. 178.

«Amoretti и Эпиталама» обладает уникальностью как цикл любовных стихотворений, посвященных поэтом жене, воспевающих счастливую, разделенную любовь, завершившуюся браком. Необычность произведения подчеркивается использованием спенсеровской формы английского сонета (ababbcbccdcdee). Другим принципиальным отличием «Amoretti и Эпиталамы» является тесная связь между отдельными произведениями, в результате которой сборник в целом воспринимается не как rima sparsa,  но как последовательное и связное повествование о рождении великой любви. Этому способствует хронологическая соотнесенность эволюции отношений влюбленных с реальными датами, математическая выверенность композиции, подчиненной нумерологическому символизму, а также графическое оформление стихов, побуждающее читать сонеты по строфам и усиливающее их совокупный повествовательный характер.

Соседство в цикле сонетов  с анакреонтической и эпиталамической лирикой еще раз подтверждает нацеленность поэта на синтез гетерогенных элементов.

Неологизм “Amoretti” – не только индивидуализирующее определение сонетов, открывающих сборник (ср. с «пэшэнами» Уотсона), но и  аллюзия на поэзию Овидия (“Amores”), с которым Спенсера сближает и сочетание в любовных стихах чувственности и юмора, и серьезность отношения к браку, выраженная в римской элегической концепции любви, и внимание не только к мужскому, но и к женскому отношению к любви: Спенсер изобразил страдания влюбленного, а также показал эволюцию отношения к нему Дамы, описав ту любовь, которую она может принять.

В духе трубадуров и стильновистов Спенсер воспевает ангелоподобие Элизабет. Ранее в национальной традиции этот мотив был всего лишь данью традиционной риторике, тогда как у Спенсера ангельские черты Дамы возвысили влюбленного до понимания истинного смысла любви. Даже мотив жестокости возлюбленной благодаря отождествлению Дамы с ангелом приобрел неожиданный оттенок: она не бессердечная гордячка, а существо высшего порядка, неспособное принять несовершенную любовь. Истинная любовь, по Спенсеру, завоевывается не позами и красноречием, но «трудами», направленными на самосовершенствование влюбленного и осознание Дамой ее главного достоинства, ангельской кротости, которое поможет ей покориться власти любви. Взаимная любовь должна соответствовать Христовой заповеди  любить ближнего своего (Сонет LXVIII). Открытие этой истины героями знаменует начало движения сонетного нарратива к «Эпиталаме», ставшей памятником дню свадьбы поэта.