Порівняння та метафори у сонетах Едмунда спенсера

Не с тем ли схожя, кто в бою разбит

И ленником бредет в тоске унылой,

Доспехи бросив, бросив верный щит!

Яви, разлука, свой кромешный ад,_

Свиданье будет лучшей из наград.

(пер. А.В. Покидова)

Слід заначити, що метафори Спенсера досить лаконічні, місткі, філософсько насичені, оскільки цього вимагає жанр сонету. Поет часто вдається у цьому плані до поєднання метафори з алюзією. Так Спенсер зображує бога кохання Купідона, який, розправивши крила, пускає в нього стріли кохання: Fresh love, that long hath slept in cheerless bower: // His wanton wings and darts of deadly power. У цьому ж сонеті згадується Janus' gate. Відомо, що Янус був богом дверей і виходів. Стародавні римляни вважали Януса богом переходу від одного року до іншого, він рахував кількість днів у році та «відкривав» новий рік, як двері. Використавши цю фігуру, автор надав сонету рис міфічності. На загальному фоні наближення до реальності «живого» світу, створенного автором, алюзія додає сонету елементи божественності та піднесеності.

Ряд сонетів містить і вислови, які можна сприймати як афоризми. Твердження Е. Спенсера The harder won, the firmer will abide можна розглядати як реальну сутність життєвої філософії, висловлену стисло, виразно, зрозуміло. У сучасній англійській мові відомим є вислів: Success tastes best when earned (Успіх має кращий смак, коли він зароблений), який, фактично, відповідає афоризму поета. Дійсно, чим більше зусиль людина витрачає на задоволення своїх потреб і бажань, тим більшу цінність вони для неї мають. Разом з тим, в англійській мові існує і крилатий вислів: Happiness is easy to find but hard to keep (Щастя легко знайти, але важко втримати). Та поет не вважає, що легко знайти справжнє почуття, а боротьба за нього є важким і тривалим процесом.

Використовуючи афоризм .All pain hath end and every war hath peace, автор ще раз підкреслює безкінечність свого болю, порівнюючи його з завершеністю всього у цьому світі, з плинністю часу, який має лікувати, але не приносить мир у його душу. У поезіях Спенсера дивним чином поєднуєтся любов і біль, пристрасть та холод, простота, лаконічність та глибина думки. Безперечним є те, що його поезії є життєстверджувальними та оптимістичними, присвячені людині та красі її душевного світу.

Як ми помітили, усі сонети аналізованої збірки філософські у тій чи іншій мірі, адже торкаються вічних проблем, вирішити які не під силу жодній людині:

SINCE I did leave the presence of my love,

Many long weary days I have outworn:

and many nights, that slowly seemed to move,

their sad protract from evening until morn.

For when as day the heaven doth adorn,

I wish that night the noyous day would end:

and when as night hath us of light forlorn,

I wish that day would shortly reascend.

Thus I the time with expectation spend,

and fain my grief with changes to beguile,

That further seems his term still to extend,

and maketh every minute seem a mile.

So sorrow still doth seem too long to last,

but joyous hours do fly away too fast.

Переклад:

С тех пор как сбились мысли у меня,

Утратившего свет и утешенье,

Брожу я как во мраке без огня,

Боясь любой угрозы в треволненье.

Не вижу ничего и в ясный день я,

Когда нам не видать своих теней;

Лишь горнего луча изображенье

В моих глазах сияет всё сильней.

И я Идею вижу всё ясней,

Своим чистейшим духом созерцая:

Мне сил прибавит этот сонм огней,

Любовный голод сердца утоляя.

Пока сей блеск умом я только зрю,

Я слеп, и тело голодом морю.

Сонет 88, як і багато інших сонетів пронизаний платонічною ідеєю краси та любові, розвинутою флорентійським неоплатоніком Марсилио Фуччіні. Яскраві метафоричні образи знову ж таки пронизані образом світла, що реалізується на лексичному рівні емоційно-забарвленої та піднесеної лексики. Поезія сповнена філософськими роздумами ліричного героя про сенс життя після того, як втрачена любов. Час для нього поділений на до та після, на пітьму та світло. Ми переконуємося у надзвичайному оптимізмові ліричного героя, його духовне начало, якому, до речі, Спенсер надавав перевагу над тілесним, є життєстверджувальним та провідним у вирішенні життєвих проблем. Тілесне та духовне ліричного героя протиставляється у цілому ряді антитетичних образів: світло-морок, тінь-промінь, ідея-тіло, очі-сліпота, розум-серце. Внутрішні зв'язки смислових атрибутів зазначеих лексем базуються на метафоричному протиставленні, що підсилює емоційне враження від переживань ліричного героя. Проте  ідеальний сенс життя (ідею) ліричний герой бачить все ж таки не розумом, а духом. Він герой розуміє, наскільки важлива внутрішня сила, для того, щоб живити тіло.

У цьому сонеті мають місце релігійні мотиви, характерні для тогочасного світобачення. На думку Бурової І.І. переконання Спенсера в тому, «що небесна любов здатна прославити людину до споглядання небесної краси, відображає християнське вчення про єдино можливий шлях досягнення небесної благодаті. Небесна краса представляється поетові могутньою силою, що бере активну участь в процесі творіння»[Бурова И.И. Философия любви в «Четырех гимнах» Эдмунда Спенсера//www.e-filolog.ru]. І це дійсно так. Ми можемо віднайти достатньо прикладів возвеличення коханої жінки ліричного героя, наближення її до божественного начала:

Сонет ІХ

О, как глаза могущественны эти,

Что радость мне, печальному, дарят;

И ничего не видел я на свете,

С чем дивный свет сравнить их был бы рад.

Ни с солнцем – ночью так они блестят,

Ни с месяцем – в них мало измененья,

Ни со звёздой – ясней их чистый взгляд,

Ни с пламенем – беззлобно их горенье.

Ни с молнией – всегда в них напряженье,

Ни с бриллиантом – слишком хрупкий вид,

Ни с хрусталём – их расколоть мученье,

Ни со стеклом – ведь это оскорбит.

Я их сравню с самим Творцом в эфире,

Чей свет всё озаряет в этом мире.

  Або Сонет ХХІІ:

В день благостный молебствий и поста,

Все люди к Богу обращают лица;

И я готов на празднике Христа

Моей святой прелестнице молиться.

Услід за Платоном Спенсер вважав, що зовнішня краса людини є ознакою краси його внутрішнього світу, що дійсна краса знаходиться на великій відстані від земного світу.

2.5. Бістіарні образи з циклу «Аморетті» у складі порівняльно-метафоричних конструкцій

Європейське Середньовіччя – яскравий приклад іншої культури та іншого способу мислення, яка продовжує приваблювати нас відтоді, коли з неї зняли негативні визначення “примітивності” та “невігластва”, і почали робити спроби розуміння, наукового та історичного вивчення цього періоду. Визначаючи параметри цілісності середньовічної картини світу, Білик Я.М. зазначає: «Символізм і універсалізм – основні його риси. Все те, що оточувало людину в ці часи, все її життєве середовище, і природнє, і соціальне, і побутове – все поставало необхідними частинами грандіозного світу символів середньовічного світогляду.»[Білик Я.М. Доба Середньовіччя як соціальна цінність//www.nbuv.gov.ua] Деякі факти та явища виявились настільки цікавими, що їх почала абсорбувати сучасність, почасти не усвідомлюючи походження. Одним із таких непересічних моментів є бестіарії – каталоги бестій – тобто, з латини, тварин.

Бестіа́рій (від лат. bestia звір, тварина) — середньовічний збірник зоологічних статей з ілюстраціями, в яких докладно описувались різноманітні тварини в прозі та віршах, головним чином, з алегоричною і повчальною метою. Одне з перших джерел бестіаріїв — грецький трактат «Фізіолог». (ІІІ – ІІ ст. до н.е.), що базувався на більш ранніх творах – трактатах Аристотеля, Геродота, Плінія Старшого. Він розповсюджувався у численних копіях по всій Європі, і з нього походять основні персонажі бестіаріїв. Найбільш інтенсивно бестіарії створювалися у ХІІ-ХІІІ ст. Вони були як поетичні, так і прозові. Усього збереглося близько п’ятдесяти, найдавнішим вважається фоліант із шотландського міста Абердин, датований ХІІ ст. Найвідоміші бестіарії написані давньофранцузькою мовою, наприклад бестіарій, автором якого є Philippe de Thaon  (XII століття). В давньоруській літературі бестіарії називались «фізіологами».

З найдавніших часів тваринам нерідко приписували символічне значення. У середні віки найчастіше цитувався трактат «Натураліст», написаний у II – V ст. У ньому наводяться нібито наукові, абсолютно неймовірні відомості, роз’яснюється символічне значення тварин і природних явищ. Пізніше до подібних розповідей додавалися християнські навчання моралі. Слово «бестіарій» для позначення подібних збірок було вперше введено в XII – XIII століттях.

Деякі з описуваних у бестіаріях тварин – виключно казкові персонажі. До них відноситься, наприклад, грифон – істота з тілом лева, з крилами і головою орла, ворожий до коней і здатний розірвати людину на частини. У іншої «комбінованої» міфічної тварини – мантікори – теж тіло лева, але голова людини, і в неї три ряди зубів, криваво-червоні очі, жало, як у скорпіона, на кінці хвоста. Це чудовисько здатне перестрибувати через будь-які перешкоди і з задоволенням пожирає людську плоть. Якщо вірити легендам, на Сході живе птах фенікс, що символізує відродження. Його життя триває більше 500 років, і на всьому світі одночасно існує тільки одна така птиця. Відчуваючи наближення кінця, фенікс будує гніздо з благовонного листя і пряних рослин і спалює себе. З рідин його тіла з’являється черв’як, який поступово виростає у дорослу птицю незрівнянної краси. У бестіаріях описуються і багато істот, яких легко впізнати. Щоправда, часто їх наділяють незвичайними властивостями. Взяти, наприклад, поєднання доброти і злоби, приписуване ласці. За повір’ями, зачаття у ласки відбувається через вухо, а дитинчата з’являються на світ з рота. Але в той же час ласку наділяють і такими якостями, як хитрість і хіть. Говорили, що ці звірки можуть перетворюватися в красивих жінок, які заманюють чоловіків, одружують їх на собі, а після весілля стають хижачками і розпусницями.

Горностай символізував чистоту і непорочність. Потрапивши в бруд, він готовий швидше опинитися спійманим, але не забруднитися, рятуючись втечею. Королівські мантії завжди були облямовані хутром горностая на знак незаплямованої чистоти.

У бестіаріях відзначалися як позитивні, так і негативні якості кожної тварини. Наприклад, півень, який кукурікає на купі гною, втілює гріховну, негідну гординю, але той же півень, що співає на світанку, демонструє пильність і обізнаність. Павич символізує пихатість або гордість, але, оскільки вважалося, що його м’ясо не розкладається, він втілював також безсмертя або воскресіння Христа.

Фактично, бестіарії були середньовічними ілюстрованими зоологічними (хоча тут описувались також мінерали та дерева) енциклопедичними збірниками, що давали вичерпну інформацію про навколишній світ, а також мали алегоричний та моральний сенс. Адже середньовічна культура фактично надбудовується на християнській релігії, якою були просякнуті всі сфери тогочасного життя. Істоти з бестіаріїв – алегорії людських чеснот та пороків. При цьому емпірична інформація не була такою важливою, довіряли текстуальним описам. Наприклад, у більшості бестіаріїв фігурує пелікан – вони писали, ніби цей птах, якщо не міг знайти їжу для своїх пташенят, розривав дзьобом груди та годував їх власною кров’ю. Те, що насправді пелікан цього не робить, авторів та читачів хвилювало мало, адже для них алегоричний сенс домінував над реальними якостями. Ось так специфічно тоді сприймалась інформація. Бестіарії — не наукові трактати, а перш за все християнські притчі. Хоча елементи емпіричних спостережень за звичками тварин в них знаходимо теж.
         Ілюстратори бестіаріїв майже ніколи не бачили тих тварин, яких вони малювали. Вони спиралися на текстуальні описи та апелювали до власної уяви – тому персонажі у кожному з бестіаріїв виглядають по-різному. У пізніших виданнях почав вироблятись певний канон зображення, але його часто не дотримувались – тому наразі маємо пістряву колекцію химерних зображень, що множили тварин та істот.

До XV ст. бестіарії стали використовувати в моралізаторських цілях, на їх сторінках було безліч цитат з Біблії. Казкові персонажі були витіснені реально існуючими тваринами, образи яких несли високий моральний заряд. Наприклад, читачеві рекомендувалося звернути увагу на розумну мурашку: «Піди до мурашки, лінивець, поглянь на дороги її і будь мудрим» («Книга притч Соломонових»).

Бестіарний символ поступово переосмислювався і набував нових функцій. Така символіка вказувала місце людини в антропоморфному космосі, підкреслюючи її невідворотню відповідальність за все. Адже навіть тварини повинні, згідно з переконанням Франціска Ассізького, сприйматися в якості “братів наших менших“, з якими, на його думку, кожній людині можна (і потрібно) спілкуватися і навіть читати їм проповіді! Але тоді існування тварин із необхідністю сприймається як таке, що постає доповнюючим до нашого власного. Саме тому "бестіарні" постаті можна сприймати також у вигляді своєрідної катафатики готичної символіки.

Зауважимо, що готична система символів дозволяла можливість існування подвійної інтерпретації. Так, наприклад, в залежності від ситуації (контексту), змія могла бути сприйнятою або як зло, або як мудрість (але ж і мудрість також може перебувати на службі злу); навіть лев, але поряд з аспидом, драконом, висиліском, більше не сприймався в якості позитивного персонажу. Ситуативна інтерпретація готичної системи символів маніфестує різні сторони буття космосу, що постійно постають перед людиною.

Бестіарії, як і всю систему символіки цієї доби, неможливо адекватно зрозуміти, якщо не сприймати його ігровий характер. Незмінна його структура підкреслює такий його характер, адже фактично перед нами стислий виклад сценарію та режисерські вказівки до вистави цього своєрідного “театру буття“, де кожній тварині-актору відведено навіть декілька ролей! Але, якщо точніше, то участь в грі першого плану мусять взяти не тварини і птахи; адже це грають люди (це вже інший рівень гри) – в тварин і птахів, розігруючи драму власного буття!».»[Білик Я.М. Доба Середньовіччя як соціальна цінність//www.nbuv.gov.ua]

Враховуючи таку популярність та поширення бістіаріїв, не міг до них не звернутися й Едмунд Спенсер. Анімалістичні образи у поета вживаються у символічному значенні. На денотативний зміст предметних понять накладається метафоричне значення, яке передає індивідуально-авторське світобачення та художню ідею. Так, у Сонеті ХІХ постає образ антропоморфізований образ зозулі, під яким ми розуміємо зовсім не пташку:

THE merry Cuckoo, messenger of Spring,

His trumpet shrill hath thrice already sounded:

that warns all lovers wait upon their king,

who now is coming forth with garland crowned.

With noise whereof the quire of Birds resounded