Поняття та структура заробітної плати

 

 

План.

 

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ  ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНСТИТУТУ ОПЛАТИ ПРАЦІ 

1.1. Поняття заробітної  плати як економічної 

       та правової категорії ..........................................................................................6

1.2. Особливості  структури заробітної плати........................................................16

1.3. Загальна  характеристика принципів регулювання оплати праці..................21

1.4. Поняття та  класифікація функцій заробітної  плати ......................................25

 

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ СПОСОБІВ ТА МЕТОДІВ ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

 

2.1. Механізм  державного регулювання оплати праці..........................................33

2.2. Проблеми  договірного регулювання оплати  праці.......................................63

2.3. Значення  судової практики для розвитку  інституту оплати праці…..........79

                       

ВИСНОВКИ ...........................................................................................................86

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................95

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

Актуальність теми. У процесі формування соціально орієнтованої ринкової економіки України трудове право набуває якісно нової спрямованості, оскільки має на меті створення більш ефективних умов реалізації особою трудових прав на основі засадних положень Конституції України, інших актів національного законодавства України з урахуванням міжнародно-правового регулювання трудових відносин, досвіду держав-членів Європейського Союзу. Зазначене обумовлює формування якісно нових підходів до регулювання відносин у сфері оплати праці.

Заробітна плата  є найважливішою категорією в  системі умов праці і, разом з  тим, вагомим чинником соціальної напруги  у нашому суспільстві. Існують гострі проблеми у сфері регулювання  оплати праці, зокрема: поглиблення  міжгалузевої та міжпрофесійної диференціації в оплаті праці; заборгованість по заробітній платі на економічно активних підприємствах; порушення гарантій на оплату праці, встановлених державою; різке зниження купівельної спроможності заробітної плати внаслідок зростання інфляційних процесів. І як наслідок – невиконання заробітною платою в сучасних умовах основних функцій: стимулюючої, відтворювальної та соціальної. Нагальну необхідність докорінної реформи інституту оплати праці усвідомлюють на сучасному етапі всі. Але активний процес формування нової ідеології винагороди у трудових відносинах має супроводжуватися науковим його забезпеченням, яке передбачає проведення змістовних і глибоких науково-теоретичних досліджень.

За останні  десятиріччя дослідження у сфері  оплати праці проводилися переважно вченими-економістами із суто економічних позицій щодо заробітної плати як концентрованого вираження ефективності економіки держави та вартості робочої сили як особливого товару. Тривалий час залишалося поза увагою питання правового визначення оплати праці, заробітної плати, її структури, функцій та правових принципів функціонування. Не висвітлене питання щодо заробітної плати як провідного інструмента соціальної політики. І хоча процес реформування інституту оплати праці практично розпочався з перших років створення незалежної України з прийняття Декрету Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”, Законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про оплату праці”, він іде дуже повільно та є недосконалим. Наявність численних прогалин у законодавстві стосовно оплати праці, а також порушень нормативно-правових актів робить механізм правового регулювання оплати праці неефективним.

Проблемні аспекти  визначення поняття та структури  заробітної плати розкривались у  дослідженнях економістів Ю. Палкіна, С. Шпільового, І. Петрової та юристів Р.З. Лівшиця, І.В. Зуба, Б.С. Стичинського, В.Г. Ротаня, Н.Б. Болотіної,  В.Я. Бурака, В.І. Прокопенко. Однак відсутність нових досліджень структурних аспектів заробітної плати робить актуальним визначення особливостей структури заробітної плати.

 Метою  дипломної роботи є розвиток теорії трудового права з питань оплати праці та формування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці в нових соціально-економічних умовах та умовах адаптації законодавства відповідно до міжнародних стандартів.

Для досягнення визначеної мети в дипломній роботі вирішуються такі основні завдання:

• виявити особливості правового регулювання оплати праці в періоди становлення Української держави;
• визначити напрямки гармонізації національного трудового законодавства із питань оплати праці з міжнародним законодавством, у тому числі із законодавством ЄС;
• розробити визначення поняття “заробітна плата” та “оплата праці” на основі аналізу їх особливостей;
• проаналізувати особливості структури заробітної плати та внести пропозиції щодо її вдосконалення;
• дати класифікацію принципів регулювання оплати праці та функцій заробітної плати і внести пропозиції щодо їх законодавчого закріплення;
• проаналізувати особливості державно-правового регулювання оплати праці та визначити його значення в умовах ринкової економіки;
• визначити особливості договірно-правового регулювання оплати праці на сучасному етапі;
• виявити правові проблеми реалізації працівниками конституційного права на заробітну плату при вирішенні індивідуальних та колективних трудових спорів;
• сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці.

Об’єктом  дипломної роботи є трудові відносини з оплати праці.

Предметом дипломної роботи є проблеми правового регулювання оплати праці в сучасних умовах.

Наукова новизна.

 Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновку, списку літератури із 80 джерел, в тому числі судова практика і спеціальна література, загальна кількість сторінок роботи —   102 сторінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  1

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ  ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНСТИТУТУ ОПЛАТИ ПРАЦІ 

1.1. Поняття заробітної плати як економічної та правової категорії

 Для подальшого  дослідження правового регулювання оплати праці необхідно проаналізувати теоретико-правові основи інституту оплати праці, насамперед, таких важливих понять, як “оплата праці” та “заробітна плата”.

Законодавство України досить динамічне, нерідко  суперечливе. Поняття і терміни, уживані в ньому, є певною мірою професійним “обличчям” вітчизняної законодавчої діяльності в упорядкуванні юридичної термінології [17, с. 4]. Лінгвістичний та правовий аналіз термінів, їх чітке визначення дозволить виробити єдине розуміння і вживання термінів з метою точного застосування норм права. Адже зрілість наукової теорії, глибина її теоретичних висновків, її здатність адекватно відобразити глибинні процеси, приховані від нас закономірності, значною мірою визначається зрілістю і досконалістю наукових понять, що входять до складу цієї теорії [18, с. 55].

Терміни “оплата праці” і “заробітна плата” у багатьох наукових працях вживаються як синоніми, тим більше, що у трудовому законодавстві вони розглядаються як тотожні. Закон України називається  “Про оплату праці”, глава 7 КЗпП – “Оплата праці”, але і ст. 1 Закону, і ст. 94 КЗпП дає визначення заробітної плати, а визначення оплати праці відсутнє.

В історичному  контексті заробітну плату відокремлювали від “жалування та гонорару”. Від першого її відрізняло короткостроковість пов’язаних з нею договірних відносин та залежність від конкуренції, тобто від умов попиту та пропозиції. Від гонорару заробітну плату відрізняло більша безособовість, масовий характер та сталість [2, с. 284]. Автори енциклопедичного словника 1894 р. заробітною платою визначали встановлену історичну форму трудового доходу, тісно пов’язану з економічним устроєм, яка є однією із трьох характеризуючих цей устрій основних категорій розподілу: земельна рента, підприємницький прибуток та, безпосередньо, заробітна плата [2, с. 284]. VI розділ КЗпП 1918 р. регулював питання “винагороди за працю”, умови і порядок виплати визначались тарифами, які розроблялися для кожного виду роботи. КЗпП 1922 року в розділі VII детально регулював питання оплати праці, розмір якої визначався колективними і трудовими договорами . КЗпП 1971 року в розділі VII регулює заробітну плату працівників і службовців, та, крім терміну “заробітна плата”, використовував наступні: заробіток (у зв’язку з середнім заробітком), винагорода. Аналізуючи енциклопедичні довідники з трудового права, словники, словники-довідники радянського періоду можна встановити певні закономірності. По-перше, основний базовий термін, який використовували у трудовому праві для визначення оплатності трудових правовідносин – це термін “заробітна плата”. По-друге, даний термін використовувався, якщо йшла мова про працю робітників і службовців. Прикладом може бути визначення, надане у словнику-довіднику 1989 року: “Заробітна плата – в СРСР визначена в грошах доля робітників і службовців у фонді індивідуального споживання національного доходу, яка складає основну форму необхідного продукту і розподіляється  відповідно до кількості і якості затраченої ними праці у суспільному виробництві” [19, с. 83]. По-третє, заробітна плата відрізнялася від заробітку колгоспників, отриманого ними у грошовій і натуральній формі із доходів колгоспу, який визначався самим колгоспом з урахуванням його економічного стану [57, с. 126]. По-четверте, термін “оплата праці” використовувався при характеристиці винагороди, яка виплачувалася особам, що уклали цивільно-правові договори і порівнювався не із затратами живої праці, необхідної для виконання певної роботи, а з кінцевими результатами праці. По-п’яте, розміри заробітної плати були централізовано визначені державою. Десятиріччями здійснювалося централізоване регулювання заробітної плати, суть якої полягала у вилученні державою створеного продукту, узагальненні виробничих цінностей і подальшого розподілу зверху фондів оплати праці без урахування конкретних результатів праці окремих організацій [20, с. 121]. Отже, матеріальної зацікавленості працівники були позбавлені. Первісно введені як еталон, тарифна ставка та оклад призвели до зрівняння заробітної плати. Централізоване регулювання із рекомендаційного стало домінуючим [21, с. 135]. По-шосте, у сучасних визначеннях заробітної плати присутня норма, на яку не акцентується увага у радянський час – обов’язок роботодавця виплачувати зарплату працівникові.

У науці трудового  права існують різні точки зору на співвідношення термінів “оплата праці” і “заробітна плата”. Деякі вчені (В.І. Прокопенко, А.Ю. Пашерстник, С.А. Міхєєв) вважають їх синонімами і не загострюють уваги на подібності або різниці термінів [22, с. 327; 89, с. 203]. На думку Р.З. Лівшиця вони співвідносяться як частина і ціле [24, с. 7]. Н.Б. Болотіна висловлює погляд, що термін “оплата праці” більш широкий і його цільове призначення спрямоване на організацію оплати праці, регламентацію її окремих елементів і всієї системи правових засобів у цій сфері, тоді як термін “заробітна плата” спрямований на права працівника у трудових відносинах, на отримання грошової винагороди. У свою чергу, О.Г. Гирич вважає, що “оплата праці” є більш широким поняттям, так як крім заробітної плати, включає інші доплати, види доходів, отриманих у результаті праці як особисто працівником, так і всім колективом у цілому [25, с. 138]. І.В. Зуб, Б.С. Стичинський, В.Г. Ротань вбачають відмінність між цими поняттями в тому, що заробітна плата акцентує увагу на об’єкті правовідносин між власником і працівником, а категорія “оплата праці” вказує на дії власника, які він повинен здійснити в силу наявності трудових правовідносин, але виявляти будь-які особливості прав та обов’язків, умов їх реалізації та наслідків невиконання обов’язків залежно від застосування в тому чи іншому нормативно-правовому акті одного з двох названих понять неможливо [26, с. 425]. Інші вчені, зокрема, В.М. Толкунова і К.М. Гусов вважають, що термін “заробітна плата” більш правильний у трудовому праві, тому що закріплений у міжнародно-правових актах, зокрема у Конвенції № 26 МОП “Про створення і застосування процедури встановлення мінімальної заробітної плати” (1928 р.), Конвенції № 95 МОП “Про охорону заробітної плати” (1949 р.), Конвенції № 99 МОП “Про процедуру встановлення мінімальної заробітної плати у сільському господарстві” (1951р.), Конвенції № 131 МОП “Про встановлення  мінімальної заробітної плати” (1970 р.) [27, с. 286]. О.І. Процевський розглядає співвідношення оплати праці та заробітної плати як можливість та дійсність, між якими знаходяться норми праці. “Працівник, який виконав усі умови трансформації оплати праці у заробітну плату (можливість у дійсність), реально набув суб’єктивного права на винагороду за виконану ним роботу” [28, с. 66].

Відповідно  до ст. 1 Конвенції № 100 “Про рівну  винагороду за працю рівної цінності чоловіків і жінок” (1951 р.), термін “винагорода” означає звичайну, основну  чи мінімальну заробітну плату або  звичайну, основну або мінімальну плату і будь-яку іншу винагороду, надану прямо або опосередковано працівникові за виконання останнім будь-якої праці. У згаданій вище Конвенції № 95 заробітною платою називають, незалежно від назви і методу нарахування, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути нараховані в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, які роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг працівникові за працю, яка була виконана або повинна бути виконана, за послуги, котрі були надані або повинні бути надані [20].

У Трудовому  кодексі Російської Федерації у  новій редакції ст. 129 терміни “заробітна плата” та “оплата праці” працівників розглядаються як синоніми, хоча первісно оплата праці визначалася як система відносин, пов’язаних із забезпеченням встановлення та здійснення роботодавцем виплат працівникам за їх працю згідно із законами, іншими нормативно-правовими актами, колективними договорами, угодами і трудовими договорами [29, с. 342].

Водночас аналіз положень чинного трудового законодавства України дозволяє вказати на те, що термін “оплата праці” – це система організаційно-правових механізмів та способів, які обумовлюють визначення, нарахування та виплату працівникові заробітної плати. Пропонується главу 5 книги третьої проекту Трудового кодексу України назвати “Оплата праці” і доповнити ст. 206¹ “Визначення оплати праці” вищевказаного змісту.

Визначення  поняття “заробітна плата”, її сутності, основних ознак, джерел і функцій  знаходяться в центрі уваги економістів, юристів, політиків, оскільки це не тільки економічна, але і соціально-правова категорія. Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом [7]. Це право належить до групи соціально-економічних прав, що, як справедливо зауважив В.Л. Костюк, по своїй суті закладають основи економічної незалежності України, а також визначають умови її соціального життя [30, с. 44]. Зупинимося на економічному аспекті визначення заробітної плати. Для роботодавця заробітна плата є платою за робочу силу і складає одну з основних статей затрат у собівартості продукції, і він, звісно, намагається її мінімалізувати, а для працівника – це основна частина доходу його сім’ї, спосіб покращення благополуччя, він намагається її максимілізувати. Економічна сутність заробітної плати у різних джерелах трактується по-різному, але існують три основні точки зору на роль заробітної плати в системі економічних відносин: перетворена форма ціни робочої сили, частина національного доходу, яка виділяється державою, та ціна робочої сили [31, с. 326]. Вчення про заробітну плату є частиною теорії трудової вартості, згідно з якою ціна робочої сили і заробітна плата не ідентичні поняття. Ціна робочої сили – категорія, яка характеризує особисті потреби працівника і його сім’ї, а заробітна плата – категорія, яка пов’язана з виробничим споживанням робочої сили власником засобів виробництва. Ціна робочої сили повинна реалізовуватися у заробітній платі [31, с. 329].

Заробітна плата  як економічна категорія відображає відносини між працівником і роботодавцем щодо розподілу створеної вартості або розподілу продукту праці між ними [1, с. 343]. Вона в кінцевому рахунку залежить від результатів праці працівника, і вирішення проблеми підвищення рівня заробітної плати економісти пов’язують з підвищенням внутрішнього валового прибутку на душу населення на основі більш повного й ефективного використання виробничих ресурсів [31, с. 327]. Крім цього, у зв’язку з переходом України на міжнародну систему статистики та обліку, передбачається застосування загальновизнаної в світі методології вивчення зайнятості робочої сили, рівня доходів і заробітної плати, вартості робочої сили, зокрема, використання при зборі даних про заробітну плату основних понять: “заробіток”, “ставка заробітної плати”, “натуральна оплата” [31, с. 325].