Планування та аналіз оборотних коштів на підприємстві

 

Класифікаційні ознаки	Види обігових коштів
Залежно від участі в кругообігу	оборотні кошти в сфері виробництва
	оборотні кошти в сфері обігу
За характером фінансових джерел формування	валові оборотні кошти
	чисті оборотні кошти
	власні оборотні кошти
За періодом функціонування	постійна частина обігових коштів
	змінна частина обігових коштів
Залежно від методів планування та регулювання	нормовані оборотні кошти
	ненормовані оборотні кошти
За видами	запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів
	запаси готової продукції
	дебіторська заборгованість
	грошові кошти
	інші види оборотних коштів

Обігові кошти за видами та за етапами кругообігу були розглянуті раніше, тому більш детально зупинимося на інших трьох класифікаціях.

Валові оборотні кошти  характеризують їх загальний обсяг на підприємстві, який сформовано як за рахунок власних коштів підприємства, так і за рахунок позикових.

Чисті оборотні кошти характеризують ту частину їх обсягу, яка сформована за рахунок капіталізованих джерел фінансування (власного капіталу та довгострокових позик).

Власні оборотні кошти, відповідно, позначають суму оборотних  коштів, яка фінансується за рахунок виключно власних коштів підприємства [12, с. 173].

Постійна частина оборотних  коштів представляє собою ту їх частину, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства та не пов`язана з формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання та цільового призначення. По-іншому, це той незнижувальний мінімум, що необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності.

У свою чергу, змінна частина  оборотних коштів пов`язана з сезонним ростом обсягів виробництва та реалізації продукції та необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання та цільового призначення [12, с. 174].

Необхідність розподілу  оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції [64, с. 162].

Науковці виділяють  дві основні функції обігового  капіталу:

1) виробнича, що полягає  у забезпеченні безперервності  виробничого процесу;

2) розрахункова – проявляється у перетворенні авансованих коштів з товарної форма в грошову [66, с. 291].

Розглянемо більш детально кожну з вищезазначених функцій. Щодо першої функції, то тут слід зазначити, що тільки під час послідовного кругообігу оборотного капіталу виникає об`активна можливість безперервності процесу реалізації товарів. Таким чином, для виконання обіговими коштами виробничої функції, виникає необхідність дотримання певних умов: рух оборотного капіталу під час здійснення кожного кругообіг повинен бути безперервним; кожен окремий кругообіг повинен переходити в окремий обіг.

У першому випадку  безперервність процесу реалізації забезпечується авансуванням вартості в грошовій формі і її подальшому русі через зміну функціональних форм. У другому випадку "перехід" вартості, що вивільнилася з закінченням одного кругообігу, в інший кругообіг визначається здатністю грошової форми вартості бути знову авансованою. Здійснюється цей перехід через фінансово-кредитний механізм [58, с.219].

На першій стадії авансування  вартості – при формуванні обігового капіталу – останній поділяється за джерелами засобів. Надалі безперервність ходу реалізації товарів забезпечується рухом обігового капіталу загалом, незалежно від джерел формування. Тому зміст першої функції обігового капіталу можна сформулювати так: обіговий капітал як форма руху авансованої вартості визначає безперервність процесу реалізації товарів, а безперервність обігу самого обігового капіталу забезпечується через фінансово-кредитний механізм (з утворенням цілої системи джерел формування обігового капіталу) [58, с.219].

Друга функція обігового  капіталу полягає в його економічному впливі

на політику підприємства  сфері розрахунків.

          Функції обігового капіталу виявляються одночасно та базуються на одній і тій же властивості обігового капіталу: здійснювати кругообіг, перетворюючись із однієї форми в іншу.

Таким чином, до складу оборотних  коштів входять всі елементи виробничих фондів та фондів обігу, а точніше всі активи, що на підприємстві визначаються як оборотні. У процесі здійснення обігу оборотні кошти приймають форму всіх вищезазначених елементів. Структура обігових коштів визначається для кожного конкретного підприємства окремо та залежить віб багатьох факторів, зокрема, вид діяльності підприємства та особливість його політики у сфері розрахунків, тощо.

Важливість управління обіговими коштами для підприємства обумовлено їх функціями: послідовний процес переходу оборотних коштів із грошової форми в виробничу, із виробничої в товарну, а з товарної знову в грошову забезпечує безперебійне функціонування підприємства.

          

 

1.3. Методичні підходи до планування та аналізу використання

обігових коштів

 

 

Планування потреби  підприємства в обігових коштах, а  також аналіз їх використання є складовими системи управління обіговими коштами  та спрямовані на виявлення існуючих проблем у даній сфері та на підвищення ефективності їх використання.

Планування оборотних  коштів у широкому розумінні передбачає визначення системи планових показників їх формування на підприємстві та використання.

Під процесом планування оборотних коштів слід розуміти процес розробки системи науково-обґрунтованих планових (нормативних) показників складових елементів оборотних коштів, які забезпечують безперервність виробничо-постачальницької діяльності підприємства, і джерел їх формування. Виходячи з установлених нормативів, здійснюється планування повної потреби підприємств в оборотних коштах на певний період, власних джерел фінансування оборотних засобів і потреби в позиковому капіталі.

На сьогодні існує  досить широке коло методів визначення планових потреб підприємства в обігових коштах. Більшість економістів виділяють три методи: метод прямого розрахунку, аналітичний метод та метод коефіцієнтів [8, с.18].

Метод прямого розрахунку полягає у визначенні норм та нормативів оборотних коштів окремо за його елементами, а сукупна потреба підприємства в оборотних коштах розраховується як сума нормативів окремих елементів.

Під нормою розуміють  обчислену мінімальну величину окремої  складової оборотних коштів, яка необхідна для розрахунку нормативу.

Норматив, у свою чергу, це визначений мінімальний розмір оборотних коштів, який необхідний підприємству для забезпечення нормального безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків [8, с. 182].

Для визначення норм окремих  запасів товарно-матеріальних цінностей використовується Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей, що був розроблений Міністерством економіки України та Міністерством фінансів Україні та прийнятий у 1993 році.

Згідно з даним порядком, при визначенні норм  оборотних  коштів  кожного  підприємства необхідно враховувати:

     1) умови постачання та збуту;

     2) віддаленість постачальників від споживачів;

     3) транспортні умови;

     4) час, необхідний для підготовки матеріалів для використання  у виробництві, товарів для реалізації;

     5) періодичність запуску матеріалів у виробництво;

     6) тривалість виробничого циклу і розподіл його між структурними

підрозділами виробництва;

     7) форми розрахунків, тривалості документообігу [8, с. 183].

За методом прямого  розрахунку визначаються нормативи  оборотних коштів за наступними елементами: виробничі запаси (включає окремі нормативи сировини, матеріалів та покупних напівфабрикатів; допоміжних матеріалів; палива; тари; запасних частин; малоцінних та швидкозношуваних предметів), незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція.

Порядок визначення нормативу  окремих елементів виробничих запасів  є типовим. Він визначається як добуток  норми запасу певного елемента та величини одноденних витрат цього елемента.

Дещо іншою є формула  визначення обігових коштів у незавершеному виробництві [56, с. 171]:

 

Н = З·Д·К,                                            (1.1)

 

де Н – норматив оборотних коштів у незавершеному  виробництві, тис. грн.;

     З – одноденні  витрати на випуск продукції,  тис. грн.;

     Д – тривалість  виробничого циклу, днів;

     К – коефіцієнт  зростання витрат.

 

Коефіцієнт зростання  витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві [56, с. 172]. У загальному випадку цей коефіцієнт розраховується як відношення обсягу незавершеного виробництва до планової виробничої собівартості готової продукції.

Норматив оборотних  коштів на витрати майбутніх періодів, згідно з методом прямого розрахунку (Н_вмп), обчислюється за формулою 1.2.

 

                                               Н_вмп = В₀ + В_п – В_в,                                             (1.2)

 

де В₀ – сума коштів, вкладених у витрати майбутніх періодів на початок запланованого періоду, за відрахуванням отриманих банківських кредитів, тис. грн;

     В_п – витрати, що проводяться в плановому періоді, тис. грн;

     В_в – витрати, які включаються до собівартості продукції запланованого року, тис. грн.

 

Норматив оборотних  коштів на запаси готової продукції визначається як добуток норми запасу оборотних коштів для готової продукції та одноденного випуску продукції за виробничою собівартістю.

А сукупний норматив оборотних  коштів визначається як сума вищезазначених нормативів його елементів.

На практиці метод  прямого розрахунку є найвідомішим, крім того, він регламентується законодавчо. В основному цей метод використовується  випадку створення нового підприємства, коли виникає необхідність у визначенні базового нормативу, а також у випадку переорієнтації підприємства на виробництво нового асортименту продукції, при цьому у підприємства виникає потреба в уточненні необхідного обсягу оборотних коштів[45, с. 81].

Цей метод є найточнішим, оскільки передбачає розрахунок нормативу  обігових коштів за окремими елементами, крім того, це сприяє пошуку резервів прискорення оборотності обігових коштів. Під час використання методу прямого розрахунку ураховуються всі зміни на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортування товарно-матеріальних цінностей, форм та порядку розрахунку між підприємствами.

Однак, метод прямого  розрахунку є досить трудомістким та вимагає високої кваліфікації персоналу  підприємства. До того ж такі нормативи  розраховуються на тривалий період часу та не враховують змін у обсягах виробництва продукції та в оборотності обігових коштів, які можуть трапитися у майбутньому [50, с. 81].

Наступний метод –  аналітичний, передбачає аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з подальшим коригуванням фактичних запасів і вилученням з них надлишкових і застарілих.

Норматив оборотних  коштів у плановому періоді (ОК_пл) за даним методом розраховується за формулою 1.3.

 

                                                  ОК_пл = Н_ок·В_пл ,                                                 (1.3)

 

 де Н_ок – норма оборотних коштів;

      В_пл – виручка від реалізації продукції за планом, тис. грн.

 

Норма оборотних коштів відповідно цього методу розраховується наступним чином [22, с. 75]:

 

                                                   ,                                                (1.4)

 

де  – середні фактичні запаси коштів, тис.грн;

     З_з – сума залишкових та непотрібних запасів, тис. грн;

     – середня виручка від реалізації продукції, тис. грн.

 

З метою уточнення  розрахунків нормативів обігових коштів, що отримані за допомогою аналітичного методу, доцільно використовувати коефіцієнт прискорення (уповільнення) оборотності обігових коштів у плановому році. Даний коефіцієнт розраховується як відношення тривалості обороту коштів у плановому періоді до тривалості обороту обігових коштів у звітному періоді [22, с. 76].

Аналітичний метод в  основному розраховується на тих  підприємствах, де матеріальні цінності займають найбільшу питому вагу у структурі обігових коштів. Даний метод простий у використанні, не трудомісткий та не потребує від персоналу підприємства особливої кваліфікації. Крім того, він дозволяє здійснити розрахунок потреби в оборотних коштах з урахуванням зміни обсягів виробництва та за умови пришвидшення оборотності обігових коштів.