Цей коефіцієнт показує інтенсивність  накопичення коштів для оновлення  основного капіталу. Його величина залежить від терміну експлуатації основних засобів: чим він більший, тим вищий коефіцієнт. При оцінюванні накопичення амортизації слід визначати  технічний стан засобів, який погіршується по мірі продовження терміну експлуатації. Необхідно також встановити, чи не є швидке зростання Кнам результатом прискореної амортизації. Необхідно оцінювати і достатність накопичення амортизації для відновлювання і заміни основних засобів. При цьому зіставляється сума накопиченої амортизації з необхідною, розрахованою за даними про сучасну вартість основних засобів, що підлягають відновленню і заміні.

    8. Коефіцієнт реальної  вартості основних  засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних засобів до сукупності усіх активів підприємства:

         (6.14)

    де: К_рвоз — коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

    ЗВОЗ  — залишкова вартість основних засобів;

    АП  — сума активів підприємства.

    Відображає  питому вагу основних засобів у загальному капіталі підприємства.

    9. Коефіцієнт мобільності розраховують як відношення оборотних активів підприємства до його необоротних активів:

          (6.15)

    10. Важливе значення для оцінки фінансової стійкості мають показники, що характеризують структуру капіталу підприємства:

    — коефіцієнт фінансової незалежності (автономії, власності, концентрації власного капіталу);

• коефіцієнт фінансової залежності;
• коефіцієнт фінансової стабільності;
• коефіцієнт фінансового ризику.

    Зростання коефіцієнта автономії означає  зростання фінансової незалежності і підвищення ринкової стійкості  підприємства.

    Збільшення  в динаміці коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів вестиме  до підвищення фінансового ризику, до посилення залежності підприємства від залученого капіталу і зниження його фінансової незалежності. Спадатиме  і його фінансова стійкість. Але  зростання цього показника не слід розглядати лише як постійне втрачання  фінансової незалежності, оскільки таке становище сприяє і зростанню  прибутковості власного капіталу. Важливо  намагатися досягти оптимального рівня  співвідношення власного і позикового капіталу.

    6.4. Оцінка запасу  фінансової стійкості  підприємства

    При проведенні фінансового аналізу  підприємства важливо визначити  запас фінансової стійкості (зони безпечності, запас фінансової безпеки), під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству певну  стійкість його фінансового становища.

    Така  оцінка базується на системі “директ-костінг”, яка детально була розглянута в розділі 4. При визначенні запасу фінансової безпеки використовують такі показники:

    1) чиста виручка від реалізації  продукції; 2) повна собівартість  продукції; 3)прибуток; 4) постійні витрати; 5) змінні витрати; 6) маржинальний дохід; 7)поріг рентабельності; 8) запас фінансової стійкості.

    У короткостроковому періоді, як зазначалось, всі витрати відносно обсягу виробництва  поділяють на умовно-змінні та умовно-постійні.

    Умовно-змінні витрати змінюються із зміною обсягу виробництва. Умовно-постійні витрати  не змінюються із зміною обсягу виробництва.

    Постійні  витрати і прибуток складають  маржинальний дохід підприємства.

    Поріг рентабельності являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці:

      (6.16)

    де: В_кр – поріг рентабельності (точка беззбетковості, критична точка);

    С_пост – постійні витрати у собівартості продукції;

    ПВМД – питома вага маржинального доходу у виручці.

    Економічний зміст цього показника полягає  в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність при такому обсязі реалізації дорівнюватиме нулю. Точка беззбитковості використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (безпеки):

    

     (6.17)

    або З_фб = ВР – В_кр     (6.18)

де  З_фб – запас фінансової стікості (безпеки); ВР – виручка від реалізації продукції; В_кр – поріг рентабельності.

ТЕМА 7. Аналіз ліквідності  і платоспроможності

7.1. Сутність платоспроможності  та ліквідності

    В ринкових умовах господарювання ліквідність  і платоспроможність підприємств  вважається однією з найважливіших  характеристик їх діяльності. Вона визначає не тільки взаємовідносини  підприємства з партнерами, суб’єктами фінансового ринку, державою, а й його успішне функціонування чи банкрутство. Результати аналізу ліквідності та платоспроможності цікавлять перш за все кредиторів підприємства, оскільки це дає відповідь на питання про його здатність погасити свої зобов’язання.

    Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання. При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства зі строковими зобов'язаннями. До платіжних засобів відносяться: грошові кошти, короткострокові цінні папери (які можуть бути швидко реалізовані й перетворені в гроші) та частина дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні. До складу строкових зобов'язань включаються поточні пасиви, короткострокові кредити банків, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

    Перевищення платіжних засобів над строковими зобов'язаннями свідчить про платоспроможність  підприємства. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально: відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність  прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення  термінів виплати заробітної плати  тощо.

    Основними причинами неплатоспроможності  можуть бути:

• помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;
• невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості;
• підвищення собівартості продукції;
• в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;
• неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;
• невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;
• інфляційні процеси і податкова політика;
• значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;
• низьке обертання оборотного капіталу.

    Ліквідність – це здатність підприємства розраховуватися за своїми поточними зобов’язаннями шляхом перетворення активів на гроші.

    Ліквідність розглядають з двох позицій:

    1) як час, необхідний для продажу  активу;

    2) як суму, одержану від продажу  активу.

    Тому, ліквідність – це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші  для покриття своїх необхідних платежів в міру настання їх строків та швидкість  здійснення цього.

    Отже, поняття платоспроможності та ліквідності  підприємства дуже близькі.

    Підприємство, поточний капітал якого складається  переважно із грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж  підприємство, поточні активи якого  складаються переважно із запасів.

    Наслідками  низького рівня ліквідності є  нездатність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов'язання, що веде, в свою чергу, до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень та активів і, в найгіршому випадку, – до зниження дохідності, до неплатежів і банкрутства.

    Важкі наслідки з причини низької ліквідності  або її відсутність у клієнта–юридичної особи мають і кредитори, оскільки відбувається затримання сплати процентів і суми боргу, в крайньому випадку – часткова або повна втрата неповернутого боргу.

7.2. Аналіз ліквідності  балансу

    Основне завдання аналізу ліквідності балансу  – перевірити здатність підприємства розраховуватися за зобов’язаннями власним майном у визначені періоди  часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення  зобов’язань. Чим швидше той чи інший  вид активу може набрати грошової форми, тим вища його ліквідність. Абсолютну  ліквідність мають грошові кошти.

    Аналіз  ліквідності балансу полягає  у порівнянні статей активу зі статтями пасиву. У бухгалтерському балансі  в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їх ліквідності, в пасиві зобов'язання розміщені  по мірі скорочення термінів (посилення, підвищення строковості) їх погашення. Якщо при такому порівнянні активів  вистачає, то баланс ліквідний і  підприємство платоспроможне і навпаки.

    Усі активи підприємства залежно від  ступеня їх ліквідності, тобто від  здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

    1. Найбільш ліквідні активи (А₁) – це суми грошових коштів підприємства на поточному, валютному та інших рахунках, у касі, короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), які можуть бути використані для здійснення поточних розрахунків негайно.

    2. Активи, що швидко реалізуються (А₂) (активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час) – це дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу тощо.

    3. Активи, що повільно реалізуються (А₃) (найменш ліквідні оборотні активи) – це запаси і витрати. Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

    4. Активи, що важко реалізуються (А₄), – це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу “Необоротні активи”.

    Пасиви  балансу залежно від ступеня  зростання строків погашення  зобов'язань групуються так:

    1. Найбільш строкові зобов'язання (П₁) – це кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

    2. Короткострокові пасиви (П₂) – це короткострокові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

    3. Довгострокові пасиви (П₃) – це довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

    4. Постійні пасиви (П₄) – це власний капітал підприємства – статті розділу І пасиву балансу.

    Підприємство  вважається ліквідним, якщо його поточні  активи перевищують короткострокові  зобов’язання.