Аналіз основних елементів оборотного капіталу підприємства та управління ними

    Для оцінка структури джерел фінансових ресурсів використовують наступні показники:

• коефіцієнт фінансової стабільності (К_фс), який розраховується відношенням власних коштів до позикових:

    (3.4)

    ВК  – власний капітал;

    ПК  – позиковий капітал.

    Бажано, щоб його значення було не менше 0,8.

    - коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) (К_фн), який обчилюється відношенням суми власних коштів до валюти балансу:

    

     (3.5)

    ВБ  – валюта балансу.

    Бажано, щоб його значення було не менше 0,5.

    - коефіцієнт фінансової залежності (К_фз), який розраховується відношенням позикового капіталу до валюти балансу:

    

    (3.6)

    - коефіцієнт фінансового ризику (К_фр), який розраховується відношенням позикового капіталу до власного:

    

    (3.7)

    Чим вищі рівні першого та другого  показників і нижчі третього та четвертого, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

    Оптимальність співвідношення позикового та власного капіталу залежить від конкретних умов господарювання, фінансової політики, обертання капіталу, галузевих особливостей тощо.

    Окремо  необхідно вивчати наявність, склад  і структуру кредиторської заборгованості, частоту і причини створення  простроченої кредиторської заборгованості.

    Для цього необхідно вивчати укладені договори, контракти та інші документи, що підтверджують наявність кредиторської  заборгованості, проводити бесіди з працівниками, що мають дані про борги підприємства. Особливої уваги слід приділяти даті виникнення кредиторської заборгованості, термінам її погашеня, часу прострочення боргу, причинам виникнення.

    Кошти, що використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну. Її величина (вартість капіталу) визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, називається ціною капіталу.

    Оптимізація структури активів і пасивів  з метою отримання прибутку та підвищення рентабельності у фінансовому  аналізі називається левериджем. Леверидж означає невелику силу, важель, за допомогою якого можна переміщувати великі предмети. В економічному значенні леверидж – це важель, при незначному посиленні якого можливо суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Розрізняють такі види левериджу:

    Виробничий  леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства, змінюючи собівартість продукції та обсяг її випуску. Він виражає взаємозв’язок між обсягом виробництва, постійними і змінними витратами та прибутком. Рівень виробничого левериджу можна розрахувати відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягів реалізації в натуральному виразі. Він показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва. При високому рівні виробничого левериджу навіть незначні зміни виробництва продукції призводять до суттєвих змін прибутку.

    Фінансовий  леверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу та структури власного і позикового капіталу. Він виражає взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням позикового і власного капіталу. Рівень фінансового левериджу визначається відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Він показує у скільки разів темпи приросту чистого прибутку вище темпів приросту валового прибутку. Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля. Змінюючи плече фінансового важеля, можна вплинути на прибуток і дохідність власного капіталу. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого капіталу в умовах високого фінансового левериджу можуть призвести до значних змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва. Зміна структури капіталу у бік збільшення частки позикового капіталу викликає зростання фінансового ризику, хоча при цьому і досягається вищий рівень прибутку.

    Виробничо-фінансовий леверидж – це узагальнюючий показник, що дорівнює добутку виробничого та фінансового левериджу. Він відображає ризик, що пов’язаний з можливим нестатком засобів для відшкодування виробничих і фінансових витрат. 

3.3. Аналіз активів  (майна) підприємства

    Для здійснення господарської діяльності підприємство повинно мати певне  майно, яке належить йому. Усе майно, яке належить підприємству і яке  відображено в його балансі, називається  його активами. Активи – це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. У процесі функціонування підприємства величина активів та їх структура постійно змінюються.

    В активі балансу відображається інформація про розміщення капіталу, про вкладення  його в конкретне майно, матеріальні  цінності, про витрати підприємства, готову продукцію, залишки вільної  готівки. Кожному виду розміщеного  капіталу відповідає певна стаття.

    В активі балансу статті капіталу розміщені  залежно від ступеня їх ліквідності (швидкості перетворення їх на готівку). За цією ознакою розрізняють:

• іммобілізовані активи (статті розділу І активу балансу) – основний капітал;
• мобільні активи (статті розділів ІІ та ІІІ активу балансу) – оборотний капітал, який може знаходитись у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) або у сфері обігу (готова продукція, засоби в розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти).

Характеристику  про якісні зміни в структурі  майна підприємства можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального  аналізу звітності. Від того, які  асигнування вкладені в основні  та оборотні засоби, скільки їх знаходиться  в сфері виробництва і сфері  обігу, в грошовій та матеріальній формі, залежить фінансовий стан підприємства та ефективність його діяльності. Негативним є як нестача, наприклад, запасів  чи матеріалів, грошових коштів, так  і утворення їх надлишків, що не можуть бути задіяні в виробництві.

    Структура вартості майна дає загальне уявлення про фінансовий стан підприємства. Вона показує частку кожного елемента в активах. Однак сама по собі структура  вартості майна не визначає фінансового  стану підприємства, а лише оцінює стан активів.

    Найбільш  загально структуру активів характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних  і необоротних активів (коефіцієнт мобільності).

    Аналіз  динаміки складу і структури майна  дає можливість установити розмір абсолютного  та відносного приросту чи зменшення  всього майна підприємства й окремих  його видів. Приріст (зменшення) активу свідчить про розширення (звуження) діяльності підприємства.

    Показники структурної динаміки відображають частку участі кожного виду майна  в загальній зміні сукупних активів. Їх аналіз дає змогу зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси чи які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів.

    Отже, в активі балансу відображуються, з одного боку, виробничий потенціал, який забезпечує можливий для здійснення основної (операційної) діяльності підприємства, а з іншого – активи, які створюють  умови для здійснення інвестиційної  і фінансової діяльності. Ці види діяльності тісно взаємопов’язані. Тому після  загальної оцінки динаміки обсягу та структури майна необхідно детально оцінити стан, рух і причини  зміни кожного виду майна підприємства.

    Окремо  необхідно аналізувати основний і оборотний капітал, дебіторську  заборгованість.

    Показники майнового стану  підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з джерелами їх покриття (пасивами). Ці показники умовно можна поділити на дві групи: показники, які визначають стан основних засобів, та показники, які визначають стан оборотних коштів.

    Якісна  характеристика основних засобів оцінюється за допомогою наступних показників:

    - частки активної частини основних  засобів;

    - коефіцієнта накопичення зносу  – визначає інтенсивність формування  одного з джерел коштів на  капітальні вкладення:

    

      (3.8)

де З_н – нарахована сума зносу; ОЗ – початкова балансова вартість основних засобів.

    Цей показник свідчить про ступінь фінансування основних засобів за рахунок зносу;

    - коефіцієнта придатності;

    - коефіцієнта оновлення – відношення  суми введених за зітний період основних засобів до їх вартості на кінець періоду;

    - коефіцієнта вибуття;

    - фондовіддача;

    - фондоміскість;

    - фондорентабельність;

    - індексу постійного активу –  показує частку необоротних активів  (в тому числі і основних  засобів) у джерелах власних  коштів і розраховується за  формулою:

    

      (3.9)

    де  НА – необоротні активи; ВК – власний  капітал;

    - коефіцієнта довгострокового залучення  позикових коштів;

- Коефіцієнта  реальної вартості майна –  показує яку частку у вартості  майна становлять засоби виробництва:

   (3.10)

Де оз – основні засоби за залишковою вартістю; вз – виробничі запаси; нв – незавершене виробництво; мшп – малоцінні та швидкозношувані предмети; а – вартість активів підприємства.

Цей показник визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого  процесу засобами виробництва. Якщо значення цього показника нижче 0,5, це має насторожити підприємство.

Обігові кошти підприємств у процесі  виробничої діяльності перебувають  у безперервному русі і постійно змінюють свою форму. Прискорення обігу  обігових коштів скорочує потребу в  матеріальних і фінансових ресурсах, що дозволяє вивільнити додаткові кошти  на розширення і розвиток виробництва.

Впровадження  у виробництво нової техніки, більш досконалої технології, механізація  і автоматизація виробничих процесів, раціональна організація матеріально-технічного забезпечення та збуту готової продукції, здійснення інших заходів, які сприяють режиму дотримання економії у витратах на виробництво і скорочення тривалості виробничого циклу, забезпечують прискорення обігу оборотних коштів.

Аналіз  стану та ефективності використання оборотних коштів підприємства має  здійснюватись постійно і бути необхідною складовою фінансового аналізу. Аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами та прирівняними до них потребує дослідження комплексу  таких показників: наявність власних  та прирівняних до них коштів; забезпеченість власними оборотними коштами; причини  змін загальної суми наявності власних  оборотних коштів за період; причини  формування залишків або браку власних  оборотних коштів; наявність та динаміка надлишку або браку власних оборотних  коштів у обороті.

Для аналізу  оборотних активів підприємства використовуються такі показники:

- забезпеченість  матеріальних запасів власними  оборотними коштами:

      (3.11)

Де обк – власні оборотні кошти; зз – запаси і затрати.

- коефіцієнт  маневреності власних коштів:

      (3.12)

Де вк – власний капітал.

• Тривалість одного обороту оборотних коштів – відношення добутку середньої вартості оборотних коштів та тривалості періоду в днях до виручки від реалізації продукції;
• Кількість оборотів – це відношення виручки від реалізації продукції до середньої вартості оборотних коштів в періоді;
• Коефіцієнт закріплення оборотних коштів – це відношення середньої вартості оборотних коштів в періоді до виручки від реалізації продукції.

Більш детальний перелік показників ефективності використання оборотних коштів за різними  їх групами наведено в таблиці 3.1.