Аналіз основних елементів оборотного капіталу підприємства та управління ними

    С = С_пост + С_змін       (4.8)

    ВР = С_пост + С_змін + П_РП = С + П_РП    (4.9)

де С_пост – постійні витрати; С_змін – змінні витрати; С – повні витрати; ВР – виручка від реалізації продукції; П_РП – прибуток від реалізації продукції.

    При цьому сума змінних витрат може бути представлена як добуток змінних  витрат на одиницю продукції (питомих  змінних витрат) (с_змін) на обсяг виробленої продукції в натуральному вимірі (В), тоді:

    С = С_пост + с_змін В       (4.10)

    Для підвищення об’єктивності поділу витрат на постійні і змінні застосовують такі методи:

• метод найвищої і найнижчої точки обсягів виробництва за період;
• метод статистичної побудови рівняння повних витрат;
• графічний метод.

    Метод найвищої і найнижчої точки обсягів  виробництва за період використовують за таким алгоритмом:

    1. Серед даних про обсяги виробництва  і витрати за період вибираються  максимальне і мінімальне значення  обсягів виробництва і витрат  відповідно.

    2. Знаходяться різниці в рівнях  виробництва і витрат.

    3. Визначається ставка змінних  витрат на одиницю продукції  шляхом ділення різниці в рівнях  витрат (різниця між максимальним  і мінімальним рівнями витрат) на різницю в рівнях обсягів  виробництва за цей період.

    4. Визначається загальний розмір  змінних витрат на максимальний (мінімальний) обсяг виробництва  множенням ставки змінних витрат  на відповідний обсяг виробництва.

    5. Визначається загальний розмір  постійних витрат як різниця  між всими витратами і змінними витратами.

    6. Складається рівняння сукупних  витрат, яке виражає залежність  змін загальних витрат від  змін обсягів виробництва.

    Графічно  це можна зобразити наступним  чином (рис. 4.1).

Витрати,

   тис.грн.

200

100

        0

                             100   200   300

                                               Обсяг випуску, шт

Рис. 4.1. Залежність зміни витрат від обсягу випуску  продукції

  АВС – лінія змін повних витрат; AD – лінія постійних витрат; А – точка, що відповідає розміру постійних витрат; В – найнижча точка обсягу виробництва (витрат); С – найвища точка обсягу виробництва (витрат);

    Ступінь реагування витрат виробництва на зміни  обсягів виробництва може бути оцінена  за допомогою коефіцієнта реагування витрат (К_р), який розраховується за формулою:

    К_р = ∆С / ∆В        (4.11)

де ∆С – зміни повних витрат за період; ∆В – зміни обсягів виробництва.

    Для постійних витрат коефіцієнт реагування витрат дорівнює нулю. В залежності від значень коефіцієнта реагування виділяють такі типи витрат і характери  їх поведінки:

Кр = 0   Постійні витрати

                  0 < Кр < 1   Дегресивні витрати

                  Кр = 1   Пропорційні витрати

                  Кр > 1   Прогресивні витрати

 

 
 
 
 
 
 
 

Рис. 4.2. Графічне зображення варіантів змін витрат в залежності

від обсягів  виробництва продукції

Щоб забезпечити  зниження собівартості та підвищення прибутковості діяльності підприємства, необхідно виконувати наступні умови: темпи зниження дегресивних витрат повинні перевищувати темпи росту  прогресивних і пропорційних витрат.

    Абсолютний  маржинальний дохід – це різниця між виручкою від реалізації продукції та змінними витратами на її виробництво (або на весь випуск (М_да), або на одиницю продукції (м_да)), тобто:

    М_да = ВР – С_змін       (4.12)

    м_да = ц – с_змін       (4.13)

ц –  ціна одиниці продукції.

    Використовуючи  формули 4.9 та 4.12, отримаємо таку формулу:

М_да = ВР – С_змін = С_пост + С_змін + П_РП – С_змін = С_пост + П_РП  (4.14)

Згідно формули 4.14 абсолютний маржинальний дохід являє собою суму постійних витрат та прибутку від реалізації продукції. Тому маржинальний дохід ще називають вкладом в покриття постійних витрат, оскільки прибутковість діяльності забезпечується при перевищенні маржинальним доходом суми постійних витрат, тобто:

    М_да > С_пост        (4.14)

    Відносний маржинальний дохід – це відношення абсолютного маржинального доходу до виручки від реалізації продукції (на весь обсяг виробництва (М_дв) або на одиницю продукції (м_вд)):

    

      (4.15)

    

      (4.16)

    Операційний (виробничий) важіль – це відношення приросту прибутку від реалізації продукції (∆П_рп, %) до приросту обсягів реалізації продукції (∆В, %):

    

        (4.17)

де  Р_вир – виробничий важіль.

    

      (4.18)

    

        (4.19)

де  П_рп0 та П_рп1 – прибуток від реалізації продукції базисного та звітного періоду відповідно; В₀ та В₁ – обсяги раелізації продукції в натуральному вимірі базисного та звітного періоду відповідно.

Формулу виробничого  важеля можна також подати у вигляді:

    

       (4.20)

    Економічний смисл показника Р_вир такий: він показує ступін чутливості прибутку підприємства до змін обсягів виробництва. Чим вищі постійні витрати, тим вищий рівень виробничого важеля, а отже, і ступінь операційного ризику. Під операційним ризиком розуміють виникнення ситуації, коли підприємство не може покрити своїх витрат виробничого характеру й ризикує не отримати прибутку. Таким чином, на підприємстві з високою часткою умовно постійних витрат, а отже і високим рівнем виробничого важеля, незначне зменшення обсягів виробництва може призвести до суттєвих змін прибутку.

    За  допомогою аналіза маржинального доходу можна визначити так званий “рівень нульового прибутку”, тобто той обсяг реалізації, при якому у підприємства не буде ні прибутку, ні збитку. Точка на графіку, яка характеризує цей рівень, в економічній літературі має різні назви: критична точка, точка беззбитковості, поріг рентабельності, точка самоокупності, точка перелому, мертва точка.

 

ТЕМА 5. Аналіз грошових потоків

 

5.1. Сутність грошового  потоку

    Успішне функціонування підприємства можливе  лише за умов здійснення безперервного  руху грошових коштів – їх надходження (припливу) та витрачання (відтоку), забезпечення наявності певного вільного залишку  на рахунках банку.

    Аналіз  руху потоків грошових коштів дає  змогу вивчити їх динаміку, визначити  суму перевищення надходжень над  витратами (сплатами), що дозволяє робити висновки про можливості внутрішнього самофінансування. Такий аналіз інформує про наявність у підприємства коштів для придбання необхідних засобів виробництва, погашення боргів, фінансування своєї діяльності. Головна мета аналізу грошових потоків полягає в оцінці здатності підприємства заробляти грошові кошти визначеного розміру і в встановлені строки, необхідні для здійснення запланованих витрат. Для цього необхідно вирішити такі задачі:

• вивчення обсягів та джерел грошових коштів підприємства;
• дослідження основних напрямів використання грошових коштів;
• аналіз достатності власних коштів для здійснення інвестиційної діяльності;
• з’ясування причин розходження між величиною отриманого прибутку та фактичною наявністю грошових коштів;
• досягнення фінансової оптимізації.

    Рух грошових коштів підприємства відображається в формі № 3 фінансової звітності  – “Звіт про рух грошових коштів”.

    Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

    Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є  короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертованими у певну суму коштів і мають  незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції в цінні папери на строк, що не перевищує 3-х місяців.

    Рух коштів відображається в розрізі  трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.

    Управління  грошовими потоками підприємства потребує здійснення попереднього їх аналізу, під  час якого вивчають:

1. співвідношення грошових коштів і поточних зобов’язань;
2. період обороту грошових коштів;
3. структура середнього залишку грошових активів за основними його елементами;
4. оборотність грошових активів;
5. рух грошових потоків у звітному періоді.

    Для цілей внутрішнього і зовнішнього  аналізу необхідно знати, у який спосіб та з яких джерел підприємство отримує грошові кошти і які  основні напрями їх використання.

    У світовій практиці застосовують, як правило, один із двох методів аналізу руху грошових коштів: прямий або непрямий. Різниця між ними полягає у  різній послідовності процедур визначення величини потоку грошових коштів у  результаті поточної діяльності.

    При прямому методі у звіті відображаються абсолютні суми надходжень і витрачань  грошових коштів. Позитивною стороною використання прямого методу є те, що він дає змогу оцінити загальні суми припливу і відпливу грошових коштів підприємства, зробити висновки про достатність коштів для сплати за поточними зобов’язаннями, виділити статті, які формують найбільший приплив  і грошових потоків у розрізі  трьох видів діяльності. Недолік  цього методу полягає в тому, що він не розкриває взаємозв’язку отриманого фінансового результату зі змінами грошових коштів на рахунку підприємства.

    Для подолання зазначеного недоліку у фінансовому аналізі використовують непрямий метод, сутність якого заключається в перетворенні чистого прибутку у величину грошових коштів. Необхідність здійснення цього полягає в тому, що існує об’єктивна невідповідність між величиною грошових потоків та величиною отриманих прибутків, і підприємство, яке за даними бухгалтерської звітності є прибутковим, може зазнавати значних труднощів із грошовими коштами. Важливим моментом аналізу руху грошових коштів є виявлення основних причин розбіжності між величиною грошових потоків і сумою прибутку.

 

    5.2.Рух  коштів у результаті  операційної діяльності

    Операційна  діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інша діяльність підприємства, яка не є інвестиційною  та фінансовою.