Застосування методики формування резерву для покриття можливих втрат за кредитними операціями

119

ЗМІСТ

119

ВСТУП

Актуальність теми. Банки за своїм призначенням мають бути одним із найбільш надійних інститутів суспільства, основою стабільності економічної системи держави. В умовах становлення ринкових відносин, нестійкого правового і економічного середовища, недостатньої підтримки з боку держави банки практично самостійно повинні не тільки зберігати, але й сприяти зростанню коштів своїх клієнтів. Тому першочергового значення в щоденній діяльності банків набуває професійний менеджмент управління ризиками.

Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, так як кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, що має свій рівень дохідності та ризику. Тому для успішного кредитування – забезпечення повернення наданих позичок та підвищення дохідності кредитних операцій, банки мають впровадити ефективну та гнучку систему управління кредитним портфелем. Досягнути ж цього можна завдяки вивченню теоретичних і практичних питань щодо підходів та процесу управління кредитним портфелем комерційного банку.

Багатоаспектні проблеми управління кредитним портфелем комерційного банку досліджувались як у зарубіжній, так і вітчизняній літературі. Теоретичні, методологічні й методичні аспекти управління кредитним портфелем відображені в роботах провідних вітчизняних вчених у галузі банківської справи, теорії кредиту, банківського менеджменту, аналізу кредитного ризику та кредитного портфеля, теорії економічного ризику: І.А. Бланка, А.М. Герасимовича, В.М. Голуба, О.В. Дзюблюка, Г.Т. Карчевої, І.М. Лазепка, О.М. Левченко, А.М. Мороза, С.В. Мочерного, І.М. Парасій-Вергуленко, А.А. Пересади, О.В. Пернарівського, Л.О. Примостки, М.І. Савлука, В.М. Суторміної, та ін. Серед відомих зарубіжних авторів, які займалися проблемами сучасної портфельної теорії, банківського менеджменту, економетрії необхідно відзначити Л. Гітмана, Б. Едварда, Г. Марковіца, Дж. Маршалла, П. Роуза, Дж. Сінкі, Ф. Фабоцці, У. Шарпа та багато інших. Однак їх теоретичні досягнення і прикладні розробки не повною мірою відповідають специфічним умовам перехідного періоду української економіки. Досліджувані проблеми вивчалися у наукових працях таких російських учених, як: І.Т. Балабанова, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової, В.М. Усоскіна, Н.Е. Соколінської та багатьох інших.

Вивчення опублікованих за даною проблематикою робіт, методологічних концепцій, методичних підходів та практичних розробок дозволили зробити висновок про те, що питання пошуку й формування концептуальних і методологічних підходів до вирішення завдання ефективного управління кредитним портфелем комерційного банку недостатньо розроблені як у науковому, так і в організаційно-методологічному аспектах при порівнянні, наприклад, з інвестиційним портфелем. Це негативно впливає на дохідність банківських установ і взагалі на стабільність функціонування кредитної системи.

Метою дипломної роботи є розробка заходів щодо оптимізації управління кредитного портфеля комерційного банку, а а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Виходячи з поставленої мети в дипломній роботі вирішені наступні задачі:

розглянути кредитний портфель банку: його склад та характеристика;

дослідити регулювання НБУ кредитних операцій комерційних банків;

сформулювати управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами;

обґрунтувати вплив кредитного портфеля на фінансову стійкість банку;

дати характеристику установи банку та напрямів його діяльності;

викласти кредитну політику Відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ. Кредитування юридичних та фізичних осіб;

зробити аналіз структури кредитного портфелю відділення № 4 Філіалу ВАТ КБ «Надра» ЛРУ;

розглянути удосконалення управління ризиком кредитного портфеля банку;

запропонувати управління проблемними кредитами і засоби реструктуризації безнадійних боргів;

рекомендувати застосування методики формування резерву для покриття можливих втрат за кредитними операціями.

Об’єктом дослідження є відділення №4 філіалу ВАТ КБ «Надра-ЛРУ».

Предметом дослідження є процес, методи та підходи управління кредитним портфелем комерційного банку.

В процесі дослідження були застосовані як теоретичні, так і емпіричні методи наукового пізнання. Зокрема, у першому розділі дослідження переважають формалізовані (загальнологічні) філософські (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, узагальнення, абстрагування, аналогії, доведення, пояснення) та спеціальнонаукові (методик, підходів, принципів, алгоритмів, правил) методи пізнання; у другому – неформалізовані філософські (евристики, наукової уяви, інтуїції) та емпіричні (спостереження) методи пізнання; у третьому – загальнонаукові (ймовірнісно-статистичний, структурно-функціонального підходу, моделювання, програмування, прогностичний) та емпіричні (спостереження та експеримент) методи пізнання.

Інформаційною основою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, матеріали Національного банку України, державних статистичних органів України, Асоціації українських банків, науково-практичних конференцій, семінарів, періодичних видань; річні бухгалтерські, статистичні звіти; наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів.

РОЗДІЛ 1.

КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1. Кредитний портфель банку: його склад та характеристика

При визначенні поняття «кредит» як економічної категорії акцентуємось на його правовій складовій: кредит – це економічні відносини власності, які виникають між кредитором та позичальником (юридичними та фізичними особами і державами) з приводу перерозподілу тимчасово вільної вартості (в грошовій чи товарній формі) на умовах повернення та платності [25, c. 56].

Кредитний портфель комерційного банку необхідно розглядати в широкому та вузькому значеннях. Кредитний портфель банку в широкому значенні – це комплексний інструмент управління (активами і пасивами) банку; у вузькому – набір кредитних інструментів для досягнення таких цілей, як: високий рівень доходу в поточному періоді; високий темп приросту очікуваного доходу в майбутній довгостроковій перспективі; мінімізація рівня ризиків кредитного портфеля; дотримання необхідної ліквідності кредитного портфеля; забезпечення максимального ефекту податкових пільг [29, c. 61].

Управління кредитним портфелем доцільно розглядати як процес, що складається із п’яти послідовних етапів: вибору кредитної політики; аналізу ринку кредитів; формування кредитного портфеля; перегляду кредитного портфеля; оцінки ефективності кредитного портфеля. Розв’язання проблеми управління кредитним портфелем комерційного банку значною мірою може бути вирішене завдяки ретельному аналізу кожного етапу процесу управління кредитним портфелем (якщо розглядати управління кредитним портфелем як процес, що складається із певних послідовних етапів).

Кредитні операції — це активні операції, пов'язані з наданням позичальникам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій РЕПО.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать [68, c. 195]:

строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;

кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;

кошти, надані суб'єктами підприємницької діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями, та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

кошти, надані суб'єктами підприємницької діяльності за операціями РЕПО;

кредити, надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними;

кредити суб'єктам підприємницької діяльності у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам підприємницької діяльності;

кредити, надані центральним і місцевим органам державного управління, та сумнівна заборгованість за цими кредитами;

кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам, та сумнівна заборгованість за ними;

гарантії, акцепти та авалі, надані банкам;

сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

гарантії та авалі, надані клієнтам;

сумнівні гарантії, надані банкам та клієнтам;

зобов'язання з кредитування, надані банкам та клієнтам.

Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику:

«стандартні» кредитні операції;

«під контролем» кредитні операції;

«субстандартні» кредитні операції;

«сумнівні» кредитні операції;

«безнадійні» кредитні операції;

операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 1 % чистого кредитного ризику.

«Під контролем» — це кредитні операції, за яки­ми кредитний ризик є незначним, але може збільши­тися внаслідок виникнення несприятливої для по­зичальника ситуації і становить 5 % чистого кредит­ного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції — це опе­рації, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кре­дитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасно­го погашення заборгованості в повній сумі та в стро­ки, що передбачені кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції — це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника під загрозою, ймовірність повного погашення кре­дитної заборгованості низька і ставить 50 % чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції — це операції, ймовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Оцінку фінансового стану позичальників та оцін­ку стану обслуговування боргу банки здійснюють щомісячно [49, c. 78].

Критерії оцінки фінансового стану позичальни­ка встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями.

Клас позичальника за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основ­них показників та коригується з урахуванням додат­кових (суб'єктивних) показників (рис. 1.1.) [73, c.420]