Вплив структури капіталу на фінансову стійкість підприємства

забезпечення  власними  оборотними  коштами  та  коефіцієнта  маневреності

власного  капіталу,  які  у  2007,  2008 та  2009  навіть  значно    їх  перевищували.

Проте,  важливо  відмітити, що  у  2008  році  підприємство  було  в  більшій  мірі

нестійким,  на  що  вказує  суттєве  відхилення  ряду  основних  показників  від 

загальної  тенденції.  Загалом  всі  відносні  показники  свідчать  про  низьку

стійкість фінансового стану ТОВ «Горобина». Але якщо порівнювати ситуацію

2009 року  з 2005,  то  вона дещо поліпшилась,  тобто  спостерігається поступове 

зростання  відносних показників фінансової стійкості.

Наступним  етапом  аналізу  ТОВ  «Горобина»  є  обчислення  інтеграних

показників  фінансової стійкості (табл. 2.12) 

Таблиця  2.12  –  Характеристика  показників  фінансової  стійкості 

визначених за інтегральним підходом ТОВ «Горобина» за 2005 – 2009 роки 

Роки 

Відхилення 

2009 року до:

Показник 

2004  2005  2006  2007  2008  2009  2005  2009

Коефіцієнт покриття ма8

теріальних запасів 

власними оборотними

коштами (Звок)

0,004  0,27  0,43  0,34  0,81  1,52  1,25  0,71

Коефіцієнт маневреності

власних коштів (Кман)

0,003  0,12  0,27  0,56  0,62  0,67  0,55  0,05

Індекс постійного активу

(Кпа) 

0,58  0,49  0,41  0,27  0,22  0,18  80,31  80,04

Коефіцієнт довгостроко8

вого   залучення  

позикових

коштів (Кдп)

0,08  0,07  0,06  0,04  0,04  0,04  80,03  0,00

Коефіцієнт  накопичення 

зносу (Кнз)

0,48  0,6  0,79  0,81  1,21  1,69  0,09  0,48

Коефіцієнт  реальної вар8

тості майна (Кра)

1,34  0,21  0,25  0,38  0,32  0,25  0,04  80,07

Коефіцієнт  співвідношення

позикових та власних 

коштів 

3,06  3,39  3,15  1,47  1,99  1,39  82,00  80,4

Узагальнюючий  показник

зміни фінансової стійкості 

8

80,27  80,08  80,05  80,01  0,11  0,38  0,12

 

Виходячи з даних таблиці 2.12, можна зробити висновок, що інтегральний 

показник зміни фінансової стійкості  за 2005 – 2008 роки мав від’ємне значення,

що свідчить про зниження фінансової стійкості, проте в динаміці показник має 

чітку тенденцію до збільшення, і  вже в 2009 році показник становить 0,11, що є 

про покращення фінансової стійкості  ТОВ»Горобина».

Отже, можна сказати, що незважаючи на абсолютну фінансову стійкість,

яка була присутня на ТОВ «Горобина» у 2009 році, підприємство знаходиться  у 

важкому  становищі,  адже  показники  майна  не  відповідають  нормативним 

показним, на підприємстві відсутня абсолютна ліквідність, негативні  тенденції

мають  показники  ділової  активності  та  рентабельності.  Аналіз  відносних 

показників на відміну абсолютним свідчить про нестійкий фінансовий стан ТОВ 

«Горобина»,  показники  не  відповідають  нормативним  значенням,  проте  мали

позитивну  динаміку  до  збільшення.  Лише  коефіцієнт  маневрування  власного

капіталу  і коефіцієнт забезпеченості власним  оборотним капіталом відповідали 

нормативам.  Абсолютні  показники  фінансової  стійкості  не  мали  чіткої

тенденції, так у 2005, 2006, 2008 роках  вони свідчили про нестійкий фінансовий

стан, а у 2007 – 2009 роках – абсолютний. Тож необхідно вжити  заходів  щодо

покращення  фінансового  стану  підприємства,  оптимізацію  показників  і 

відповідності їх дійсному стану підприємства. 

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ

ФІНАНСОВОЮ СТІЙКІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Вплив структури капіталу  на фінансову стійкість підприємства 

 

 

Економічна  самостійність  підприємства  в  сучасних  умовах

господарювання виражається в розмірах та структурі його капіталу. 

Структура  капіталу  –    відношення  всіх  форм  власних  і  позикових 

фінансових  ресурсів,  що  використовуються  підприємством  у  процесі  своєї 

господарської  діяльності  для  фінансування  активів.  Проте  для  ефективного

функціонування  підприємства  необхідно  сформувати  таку  структуру  капіталу,

яка  була  б  оптимальною,  тобто, щоб  співвідношення  власних  та  запозичених 

коштів  забезпечувало найбільш  вигідна пропорційність між рентабельністю  та

фінансовою  стійкістю.  Проте,  необхідно  знайти  не  тільки  оптимальне

співвідношення  між  власним  і  залученим  капіталом  (фінансовий  важіль  в 

структурі  капіталу),  але  і  створити  необхідні  умови  для  оптимального

поєднання  активів  в  грошовій  і  негрошовій  формі  (фінансовий  важіль  в

структурі  активів).  Тільки  при  дотриманні  таких  умов  гарантується  як

підвищення  рентабельності  власного  капіталу,  так  і  досягнення  фінансової

стійкості,  оскільки  втрата  контролю  хоча  б  над  одним  із  фінансових  важелів

може  призвести  до  нестабільності  фінансового  стану  підприємства  і  хибних

висновків  про  високу  рентабельність  власного  капіталу  при  явній  нестачі 

платіжних засобів.

Отже, активи підприємства  (А) представлені у вигляді майна  за формою

(МФ),  а  капітал  (К)  відображає  майно  за  змістом  (МЗ).  Відомо,  що  капітал 

підприємства  складається  з  власного  (ВК)  і  позикового  (ПК)  капіталу,  що  в 

формалізованому вигляді представлено таким чином:  

К (МЗ) = ВК + ПК                                                     (3.1)

 

Майно  підприємства  має  як  грошову  (фінансову),  так  й  негрошову 

(реальну)  форму.  Відповідно  до  цього  положення  активи  можуть  бути 

фінансовими  (АФ)  та  реальними  (АР). Склад  активів  у  цьому  випадку можна

представити рівнянням:

 

А (МФ) = АФ + АР                                                (3.2)

 

До складу фінансових активів входять  грошові кошти та  їх еквіваленти  в 

національній  та  іноземній  валюті  (у  касі  та  на  розрахунковому  рахунку);

поточні  фінансові  інвестиції;  інші  оборотні  активи,  які  виражені  в  грошовій

формі або їх ліквідність достатньо  висока.

Реальні  активи  включають  необоротні  активи  й  частину оборотних

активів  –  виробничі  запаси,  незавершене  виробництво;  готову  продукцію  й 

товари,  витрати  майбутніх  періодів  та  інші  запаси.  До  цієї  групи  також 

відносять і всю дебіторську  заборгованість, у тому числі аванси видані.

Такий  розподіл  активів  показує  ту  частину  майна  підприємства,  яка 

постає  як  платіжний  засіб  на  момент  часу,  тобто  фінансові  активи  (активи  в 

грошовій формі). Виходячи з рівняння МЗ = МФ (одне й те саме майно тільки з 

різних боків відображення) та А = К,  запишемо рівняння:

 

МФ = МЗ = АФ + АР = ВК + ПК                                    (3.3)

 

Використовуючи  рівняння  (3.3),  перетворимо  графічне  зображення

структури капіталу в матричну форму (табл. 3.1).

Так, при перетині стовбців 2, 3  і рядків 1, 2 було отримано нові складові

капіталу підприємства (квадранти  «1», «2», «4», «5»).  

Таблиця 3.1 – Матрична форма структури  капіталу

                   Пасив 

Актив

Власний капітал 

Позиковий

капітал

Усього 

1  2  3  4

1  Реальні активи  ВКАР        (1)  ПКАР        (2)  АР          (3)

2  Фінансові активи  ВКАФ       (4)  ПКАФ       (5)  АФ         (6)

3  Усього  ВК         (7)  ПК         (8)  К           (9)

 

Квадрант «1» (ВКАР) показує, з одного боку, ту частину власного капіталу,

яка  представлена  в  негрошовій  формі,  а  з  іншого  –  ті  реальні  активи,  які 

сформовані за рахунок власного капіталу.

Квадрант «2» (ПКАР) показує ту частину  реальних активів, яка пов’язана  з 

позиковим капіталом. 

Квадранти  «3»  (АР)  і «6» (АФ)  характеризують  загальну  величину

реальних  і  фінансових  активів  (майно  в  грошовій  і  негрошовій  формі)

відповідно.

Квадрант  «4»  (ВКАФ)  представляє  найбільший  інтерес  для  зацікавлених

сторін  (власників,  менеджерів та  кредиторів),  оскільки  при оцінці

платоспроможності підприємства враховуються тільки власні активи в грошовій

формі.  Таким  чином,  даний  квадрант  показує  ту  частину  в  складі  майна 

підприємства  в  грошовій  формі,  що  зафіксована  у  власному  капіталі,  тобто

являє собою власний грошовий капітал.

Квадрант  «5»  (ПКАФ)  показує,  з  одного  боку,  ту  частину  фінансових

активів  (майна  в  грошовій  формі),  яка  забезпечена  позиковим  капіталом,  а  з 

іншого  – яка частина позикового капіталу представлена в фінансових активах.

Квадранти  «7»  (ВК)  і  «8»  (ПК)  характеризують  загальну  величину

власного й позикового капіталу відповідно.

Результативний квадрант 9» (К) показує  величину загального (власного й 

позикового)  капіталу  підприємства, що  представлена  в фінансових  і  реальних

активах.  Ця  величина  буде  відповідати  валюті  (підсумку)  бухгалтерського 

балансу.

У  фінансовому  менеджменті  для  управління  фінансовою  стійкістю 

підприємства, а також оптимізації структури капіталу використовують так звані

«структурні коефіцієнти» (методи левериджу). Леверидж (від англ. «leverage» – 

важіль) означає фактор, незначна зміна  якого може привести до суттєвої зміни 

результативних  показників.  У  цьому  випадку  до  уваги  приймається  тільки

фінансовий  леверидж,  який  показує  відношення  позикового  та  власного

капіталу.  Ефект  фінансового  левериджу  показує,  на  скільки  відсотків 

збільшується  фінансова  рентабельність  (рентабельність  власного  капіталу)

підприємства за рахунок залучення  позикового капіталу.

Проте фінансовий  леверидж  у  структурі  капіталу має  обмежену  дію. Це

ствердження А.В. Грачов пояснює  тим, що  активи підприємства  забезпечують

його  платоспроможність й  одночасно  характеризуються  власною й  позиковою

складовою.

Таким  чином,  для  досягнення  фінансової  стійкості  й  підтримки 

рентабельності  власного  капіталу  необхідною  умовою  є  визначення  не  тільки

оптимального співвідношення між  власним і позиковим капіталом (фінансовий

леверидж  в  структурі  капіталу),  але  й  створення  оптимального  поєднання 

фінансових і реальних активів (фінансовий леверидж у структурі  активів).

Слід  відзначити,  що  підприємство  буде  фінансово  стійким  при 

дотриманні рівняння фінансового левериджу в структурі капіталу  і в структурі

активів, яке представлено в формалізованому  вигляді наступним чином:

 

ФЛК = ФЛА                                                             (3.4)

 

ФЛК = ПК / ВК                                                            (3.5)

 

ФЛА= АФ / АР                                                            (3.6) 

 

ПК / ВК = АФ / АР                                                        (3.7)

 

де ФЛК – фінансовий леверидж у структурі капіталу;

ФЛА – фінансовий леверидж у структурі активів.

 

З цього положення витікає, що при  використанні фінансового левериджу 

як методу  оптимізації  структури  капіталу  необхідно  враховувати  також  вплив 

фінансового  левериджу й  у  структурі  активів,  який впливає на рентабельність

власного капіталу та платоспроможність  підприємства.

При розгляді питань оптимізації структури  капіталу варто відзначити, що

оптимізація  структури  капіталу  шляхом  зміни  питомої  ваги  окремих  джерел

припускає,  у  першу  чергу,  зміну  відношення  складових  позикового  капіталу

(збільшення  частки  довгострокових  і  зменшення  частки  короткострокових 

позик).

Матрична  форма  структури  капіталу,  дозволяє  використовувати 

факторну модель А.Д. Шеремета, наведену у формулі 3.8:

 

ВК/К=(ВК/АФ)*(АФ/ПК)*(ПК/К)=(ВК/АР)*(АР/К)              (3.8)

 

Це відношення дає об’єктивну оцінку фінансовому левериджу в структурі 

капіталу і в структурі активів, а також характеризує економічний  потенціал для 

подальшого розвитку.

Таким чином, чим більша частка власного капіталу, тим при інших рівних

умовах частка позикового капіталу зменшується, отже зміцнюється  фінансовий

стан підприємства. Таким чином, при наявності власних коштів (здебільшого в 

грошовій формі) підприємству легше буде відповідати за своїм зобов’язанням і

боргам. 

Застосуємо  дану  факторну  модель  для    ТОВ  «Горобина»,  та  виявимо 

вплив  фінансового  левериджу  (у  структурі  капіталу  і  в  структурі  активів)  на

фінансово8економічний  стан,  фінансову  стійкість  і  платоспроможність

підприємства (Додаток Х). 

 Аналіз  отриманих  результатів   дозволяє  зробити  висновок, що  в  2005  – 

2009  роках  фінансовий  леверидж  у  структурі  капіталу  значно  перевищував 

фінансовий  леверидж  у  структурі  активів,  незважаючи  на  коливання  значення

одного і другого важеля.

Так,  на  початок  2005  року  фінансовий  леверидж  у  структурі  капіталу

перевищував фінансовий  леверидж  у  структурі  активів  у  88  рази,  а  на  кінець

року  –  у  824  разів.  Найбільший  розрив  у  значеннях  цих  левериджів

спостерігається на кінець 2009 року, тобто  даний показник   у 18066 рази вище

ніж на початок цього ж року. Це негативно впливає на діяльність підприємства,

адже  дана  ситуація  свідчить  про  значний  розмір  позикового  капіталу  і майже

відсутність  фінансових  активів  для  його  погашення,  в  разі  негайної  вимоги

кредиторів.  Тож  дану  структуру  не  можна  назвати  оптимальною,  адже  вона