Вплив структури капіталу на фінансову стійкість підприємства

платоспроможним.  Проте  в  даному  випадку  може  виникнути  ряд  проблем 

зокрема: власний капітал обмежений  у розмірах; суб'єкти, які вклали свої кошти 

у  підприємство,  зацікавлені  у  виплаті  значних  дивідендів,  а  це  може  стати 

перешкодою для стратегічних цілей  розвитку підприємства.

Залучення позикового капіталу дає  підприємству ряд переваг, дозволяє до

деякої міри покращити його фінансовий стан. Проте неефективне використання

позикового капіталу, значна плата  за користування останнім, заморожування  на

тривалий  час  коштів  в  обороті  можуть  дати  зворотний  ефект,  значно  знизити 

платоспроможність підприємства і  навіть довести його до банкрутства.

Вважаємо,  що  ще  однією  вагомою  причиною  при  визначенні

співвінношеня  власного  капіталу  та  зобов‘язань  є  мета  учасників  у  капіталі.

Наприклад,  власники  одного  підприємства  мають  на  меті  збільшити  вартість

власного  капіталу,  а  іншого  –  збільшити  довготермінові  зобов'язання шляхом

отримання  значної  суми  кредиту.  У  першому  випадку  аналіз  фінансової

стійкості може бути здійснений з  точки зору обгрунтованості збільшення обсягу

власного  капіталу,  в  іншому  –  довготермінових  зобов'язань,  з  метою

недопущення  в  обох  випадках  порушення  оптимального  співвідношення

пасивів балансу конкретного підприємства, втрати незалежності та стабільності

останнім. Фінансово стійким  є  такий суб'єкт  господарювання, який  за рахунок

власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої 

дебіторської  та  кредиторської  заборгованості,  своєчасно  розраховується  за

своїми зобов'язаннями.  

На практиці доведено, що оптимальне співвідношення власного капіталу

та  зобов'язань  визначити  практично  неможливо,  оскільки  воно  залежить  від 

багатьох факторів, які по8різному  впливають на кожне конкретне  підприємство

(рис. 1.3).

 

 

 

  Рисунок 1.3 – Фактори, що  впливають на структуру капіталу підприємства

 

Підприємство  повинно  прорахувати  вигідну  саме  йому  структуру 

Рівень оподаткування 

прибутку 

Рівень плати за позикові

кошти

Тривалість операційного

циклу

Величина ставок на

дивіденди

Фондомісткість 

Величина постійних 

витрат

Намір власників 

зберегти контроль над 

управлінням

підприємством

Репутація підприємства

серед кредиторів

Рівень 

кредитоспроможності

Створюють умови для збільшення власного капіталу

Створюють умови для збільшення позикового капіталу

низький

високий

велика 

низька 

висока 

велика 

присутній

негативна

високий

низький

невелика 

висока 

висока 

низька 

відсутній

позитивна

належність до

кредитоспроможних

підприємств

належить до

некредитос8

проможних

підприємств 

капіталу, підтримуючи баланс між власним та позиковим. При цьому крайнощі

можуть бути досить небезпечними, оскільки надмірний обсяг зобов'язань  може

призвести  до  втрати  фінансової  стійкості  та  платоспроможності.  Наслідком 

значного збільшення власного капіталу може бути втрата власниками контролю

над підприємством [38].

Основою  фінансової  стійкості  є  виважена,  раціональна  організація  й 

ефективне  використання  оборотних  коштів. Політика фінансування  оборотних 

активів  являє  собою  частину  загальної  політики  управління  його  оборотними

активами,  що  полягає  в  оптимізації  обсягу  та  складу  фінансових  джерел  їх

формування  з  позицій  забезпечення  ефективного  використання  власного

капіталу та достатнього рівня  фінансової стійкості підприємства. Суть політики

управління  оборотним  капіталом  полягає  у  визначенні  достатнього  рівня  й 

раціональної структури поточних активів й у визначенні величини й структури 

джерел їхнього фінансування.

Можна виділити три основні моделі управління оборотними коштами.

Агресивний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за

рахунок  власного  і  довгострокового  позикового  капіталу  фінансуються

необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини),

в  той  час  як  за  рахунок  короткострокового  позикового  капіталу  –  переважна

частина  постійної  і  вся  змінна  частина  оборотних  активів.  Така  модель

фінансування  створює проблеми у  забезпеченні поточної платоспроможності  і 

фінансової  стійкості  підприємства.  Разом  з  тим,  вона  дозволяє  здійснювати

операційну  діяльність  з  мінімальною  потребою  у  власному  капіталі,  а  отже,

забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності. 

При  агресивній  моделі  управління  поточними  активами  й  пасивами

питома вага поточних активів у  складі всіх активів висока, а період оборотності 

оборотних коштів тривалий. 

Агресивній моделі управління поточними  активами  відповідає  агресивна 

модель  управління  поточними  пасивами,  при  якій  у  загальній  сумі  пасивів

переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується

рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату  відсотків 

по  кредитах  ростуть,  що  знижує  рентабельність  і  створює  ризик  втрати

ліквідності.

Консервативний  підхід  до  фінансування  оборотних  активів  передбачає,

що  за  рахунок  власного  і  довгострокових  зобов’язань  повинні  фінансуватися 

необоротні  активи,  постійна  частина  оборотних  активів  і  близько  половини

змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна

фінансуватися  за  рахунок  короткострокового  позикового  капіталу.  Такий  тип 

політики фінансування оборотних  активів забезпечує високий рівень фінансової

стійкості  підприємства  (за  рахунок  мінімального  обсягу  використання

короткострокових  позикових  коштів),  однак  збільшує  витрати  власного

капіталу  на  їх  фінансування,  що  призводить  до  зниження  рівня  його

рентабельності.

Помірний  (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів

передбачає,  що  за  рахунок  власного  і  довгострокового  позикового  капіталу

мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в 

той  час  як  за  рахунок  короткострокового  позикового  капіталу  –  весь  обсяг

змінної  їх  частини.  Такий  тип  політики  фінансування  поточних  активів 

забезпечує  прийнятний  рівень  фінансової  стійкості  підприємства  і 

рентабельність  використання  власного  капіталу,  наближену  до

середньоринкової норми прибутку на капітал.

Щоб  структура  капіталу  за  його  розміщенням  у  активах  була  однорідно 

поєднаною  із  структурою  капіталу  за  джерелами  фінансування  майна 

підприємства,  допустимим  є  використання  структурного  співвідношення

капіталу  за його формою  як  співвідношення майна у  грошовій  та не  грошовій

формах,  а  за  змістом  як  співвідношення  сукупного  власного  та  запозиченого  

капіталів (рис. 1.4).

 

Рисунок 1.4 – Етапи оптимізації  структури капіталу за методом поєднання

рентабельності власного капіталу та забезпечення фінансової стійкості 

 

Здійснювати  управління  фінансовою  стійкістю  необхідно  з  врахуванням 

ризикиків, зумовлених науковим прогресом, нестабільністю політичної ситуації,

зростанням  конкуренції  на  товарних  і  фінансових  ринках,  посиленням

глобалізаційних  процесів  та  дефіцитом  інформації.  Велика  ймовірність 

виникнення  «стратегічних  несподіванок»  призводить  до  виникнення  ризику

зниження фінансової стійкості, що зумовлює необхідність приймати стратегічні

фінансові рішення і поза циклами  планування з метою швидкого реагування на

зміни  зовнішнього  середовища.  Це,  в  свою  чергу,  потребує  створення 

1. Оцінка відповідності майна  у грошовій формі його нормативно8критеріальним

значенням

2. Визначення нормативно8критеріальної  величини фінансового важеля  у майновій 

структурі капіталу

3.1 Оцінка фінансової стійкості  підприємства за основними відносними 

показниками

3.2 Оцінка критеріальної відповідності  зростання фінансового важеля структури

капіталу за нормативно8критеріальними значеннями зростання фінансового 

важеля у майновій

5. Визначення  нормативно8критеріальної величини  фінансового важеля у структурі 

капіталу 

4. Формування  оптимальної цільової структури  капіталу за критерієм достатності

рівня фінансової стійкості згідно різних граничних  варіацій обраного критерію

6. Формування  оптимальної фінансової структури  капіталу за поєднаним ефектом 

одночасного зростання рентабельності сукупного  власного капіталу та забезпечення

фінансової  стійкості 

відповідної  підсистеми  контролю  ризику  обраної  стратегії  та  управління

ризиком втрати фінансової стійкості. Головнині ризики фінансової стійкості, а 

також можливі  причини та чинники ризиків наведені в додатку Л.

Ідентифікувавши  основні  ризики  фінансової  стійкості,  виникає

необхідність  їх  оцінити,  оскільки  управляти  можна  лише  проаналізованим 

ризиком.  З  цією  метою  необхідно  одночасно  визначати  два  показники  – 

ймовірність виникнення ризику та величину збитків, які виникли внаслідок його

дії. 

На  нашу  думку,  підсистема  управління  ризиком  фінансової  стійкості 

підприємства,  як  невід’ємна  складова  системи  стратегічного  управління

фінансовою  стійкістю  підприємства  в  умовах  невизначеності,  реалізується  у

вигляді  двоступеневого  комплексу  заходів  оцінки  й  управління  ризиком 

зниження  фінансової стійкості (Додаток М).

Такий  підхід  зумовлений  подвійною  реакцією  стратегічного  управління

на  зовнішні  зміни:  довгостроковою  та  оперативною  водночас.  Довгострокову

реакцію закладено  в стратегічних планах, а оперативна – реалізується в режимі

реального часу. Тому підсистема управління ризиком  на підприємстві повинна 

передбачати  контроль  та  управління  ризиками  як при ухваленні стратегічних

рішень, так  і при їхній реалізації шляхом тактичних та оперативних рішень [48].

Отже  політика  управління  фінансовою  стійкістю  підприємства  повинна 

забезпечувати  стійкість  та  платоспроможність  підприємства  як  на

короткострокові  періоди  так  і  на  перспективу,  в  основі  якої  є  необхідність

постійного  збалансування  активів  і  пасивів,  доходів  і  витрат,  позитивних  і 

негативних  грошових потоків. Управління  зниженям  ризиком  втрати  стійкості 

підприємства  є  основою  управління фінансовою  стійкістю, має  здійснюватися

на всих етапах діяльності підприємства, оскільки можливість настання ризику є 

невизначеним  процесом,  який  може  негативно  вплинути  як  на  стійкість 

підприємства, так і на його прибутковість вцілому.  

  РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ТОВ  «ГОРОБИНА»

2.1  Загальна  характеристика  фінансово8господарської  діяльності  ТОВ 

«Горобина» 

 

 

Компанія «Горобина» один  із не багатьох лікеро8горілчаних підприємств 

України більше чим з столітньою  історією  і єдиний виробник горілки  і лікеро8

горілчаної продукції в Сумській області. ТОВ «Горобина» веде свою  історію  з 

далекого 1897 року. З початку підприємство мало статус Сумського державного

винного  складу  №7,  який  підчинявся  Харківському  акцизному  управлінню

Міністерства фінансів Російської Імперії.

ТОВ  «Горобина»  зареєстрована  у  відділі  державної  реєстрації  суб'єктів 

підприємницької  діяльності  Сумської  міської  ради  рішенням  №  5435  від 

18.10.2000 р. 

ТОВ  «Горобина»  приступило  до  виробництва  лікеро8горілчаний  виробів 

25 січня 2001 року. У цей час  уже освоєно 12 найменувань горілочних  виробів і 

10  найменувань  вина  плодово8ягідного  ароматного.  У  перспективних   планах 

ТОВ  «Горобина» передбачає  розширення  асортименту.  Для поліпшення  й

збільшення  строку  зберігання  продукції,  виходячи  з  останніх  наукових

досягнень у цій області, буде встановлюватися  додаткове устаткування.

Продукція  успішно  реалізується  у  всіх  областях  України,  на  території

Автономної  республіки  Крим. Практично  в  кожному  обласному  центрі  фірма 

має 2 – 3 партнера8дилера, що мають  пільговий режим ціноутворення  й певну 

відстрочку платежу.

Схема  реалізації  в  м.  Суми  й  Сумської  області  наступна:  тільки  40%

продукції  реалізується  за  допомогою  фірми8дилера,  60%  лікеро8горілчаних

виробів  реалізується  прямо  в  роздрібну  торговельну  мережу  з  безкоштовною 

доставкою,  що  робить  значно  дешевшою  вартість  продукту  для  кінцевого

споживача.

В  червні  2001  року  було    засновано  відділі  збуту  та  дистрибуції.  В 

заснованому  відділі  дистрибуції  було  залучено  до  праці  регіональних

представників.  Спочатку  працювало  5  осіб:    торгові  представники  у  Києві, 

Харкові  та Донецьку. Що  стосується реалізації  в Сумській області  домінували