Рейтингові системи оцінки діяльності комерційних банків

У системі фінансового аналізу компонент надходжень тісно пов'язаний і з капіталом, і з якістю активів. Достовірність даних про надходження тісно пов'язана з якістю активів. Наприклад, якщо банк не визнає з точки зору обліку свої безнадійні кредити шляхом створення резервних відрахувань, його надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю. Про недостовірність даних щодо надходжень свідчать нарахування відсотків до прибутків раніше, ніж вони отримані. Відсотки за кредитами можуть бути:

1) Заробленими;

2) Стягненими (отриманими).

Якщо платежі за кредитом прострочені, а банк продовжує нараховувати зароблені, але не одержані відсотки, то він фактично завищує свої надходження за відсотками. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачеш.

Таким чином, при нарахуванні відсотків повинен бути чіткий порядок, відповідно до якого нарощування відсотків треба призупинити, як тільки прострочки за заборгованістю досягнуть відповідного строку (як правило — 90 днів).

Крім того, при проведенні аналізу надходжень необхідно брати до уваги інші фактори, зокрема:

— усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають свою вартість;

— правильність ведення розрахунку заборгованості за податками;

— відображення в обліку сум, виплачених власникам банку у формі дивідендів після виплати податків. Якщо високі відсотки чистого прибутку виплачуються як дивіденди, це свідчить про те, що банк не може утримати достатню частку своїх прибутків для збільшення капіталу.

Оцінка рівня надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості.

При цьому аналіз надходжень здійснюється на основі річних та квартальних даних після коригування на податкові виплати.

Загальна рейтингова оцінка якості надходжень встановлюється залежно від коефіцієнта прибутковості за такими показниками:

Таблиця 2.3

Загальна рейтингова оцінка якості надходжень

Аналіз ліквідності проводиться, щоб визначити, чи спроможний банк відповідати за своїми зобов'язаннями у строки і без втрат.

Найпростіший метод роботи банку — збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі. Наприклад, грошова готівка, залишки на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, державні цінні папери (при можливості швидкого їх перетворення на готівку).

У свою чергу існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями, який полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший відсоток, ніж неліквідні активи (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, швидше за все будуть менш рентабельними. З другого боку, банки, що проводять агресивну політику отримання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні. Правильне управління ліквідністю потребує підтримання достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе відповідати за своїми зобов'язаннями. За виняткових обставин, при необхідності якнайшвидшого залучення ліквідніх коштів, керівництво банку може здійснити продаж активів із збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться негативно на рентабельності банківської установи.

Постійне утримання відповідної частки активів у ліквідній формі — найпростіший метод, який застосовується за умов слаборозвинутої банківської системи. Але треба виявляти обережність щодо його застосування, адже він може негативно впливати на розмір прибутків. Банки повинні визначати обсяг необхідних ліквідних коштів, враховуючи при цьому два фактори.

Перший. Як банк виконуватиме свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом і у віддаленому майбутньому. Це, як правило, пов'язане зі строками вкладів та інших пасивів і передбачає проведення аналізу обсягів депозитів, які напевно залишаться у банку (основні депозити), з тими депозитами та іншими пасивами, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.

Другий. Як банк буде змушений виконувати свої майбутні зобов'язання, пов'язані з наданням кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієнту, він повинен врахувати це зобов'язання в управлінні ліквідністю.

З розвитком і розширенням фінансового ринку у банків з'являється більше можливостей для управління рівнем своєї ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі. Наприклад:

— здійснення швидкого продажу активів центральному банку (як правило, у формі державних цінних паперів) або здійснення реалізації на вторинному ринку відповідних типів активів;

— залучення запозичених коштів інших банків (як правило, на короткий строк), часто у вигляді короткострокових позик;

— шляхом укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;

— залучення запозичених у центрального банку коштів з метою задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на довгостроковій основі.

Фактори, які необхідно враховувати при визначенні рівня ліквідності банку:

— обсяг термінових вкладів, тобто необхідно визначити, яка частка депозитів банку може розглядатися як основні депозити (ті, що залишатимуться у розпорядженні банку) порівняно з тією частиною вкладів, які напев будуть зняті з рахунків і нерідко без завчасного попередження;

— наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть бути швидко перетворені на ліквідні (чим виший відсотковий показник, тим краща ліквідність);

— ступінь, у якому банк покладається на запозичені кошти, тобто на кошти, придбані на міжбанківському ринку, або на залучення коштів центрального банку (чим вищий ступінь цієї залежності, тим більш ризикований стан ліквідності банку);

— обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим більший їхній обсяг, тим більш ризикований стан ліквідності банку);

— здатність керівництва банку керувати рівнем ліквідності, а також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регулювання ліквідністю.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

— дотримання встановлених показників і нормативів ліквідності;

— встановлення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями. Рейтинг 1 (сильний):

— високий рівень ліквідних активів;

— постійно підтримується показник, що перевищує всі встановлені нормативи;

— високий рівень запасних коштів у формі основних депозитів;

— здатність швидко залучати кошти за помірну плату:

— коефіцієнти ліквідності кращі, ніж у інших банків.

Рейтинг 2 (задовільний):

— достатній рівень ліквідних активів;

— постійно дотримуються нормативи ліквідності активів:

— рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за середній;

— є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

— коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками. Рейтинг 3 (посередній):

— нині, як мінімум, достатній рівень ліквідних активів:

— дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

— допустимий рівень основних депозитів відносно загального обсягу депозитів;

— обмежена можливість негайного залучення коштів;

— показники ліквідності середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг 4 (граничний):

— є певна нестача ліквідних коштів;

— невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періоди часу;

залежність від придбаних коштів або непостійних джерел фінансування;

неспроможність негайно залучати запозичені кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

—        показники ліквідності постійно нижчі за середні показники інших банків.

Рейтинг 5 (незадовільний):

— значна нестача ліквідних активів;

— постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

— значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

— відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

— надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

При визначенні загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно). При цьому стан ліквідності банку переходить до категорії незадовільних,

Аналіз адміністративне — господарського управління (менеджменту). Оцінка управління повинна відображати рейтинг за іншими чотирма компонентами.

Крім рейтингової оцінки, за іншими чотирма компонентами, які необхідно враховувати при проведенні аналізу управління банку, необхідно звертати увагу на такі фактори:

— керівництво банку повинно демонструвати технічну компетентність, організаційні та адміністративні здібності (що може бути виявлено при затвердженні керівників банку центральним банком);

— керівництво банку має нести відповідальність за дотримання банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;

— керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни, які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;

— керівництво банку має нести повну відповідальність за розробку та дотримання належних внутрішніх правил роботи банку;

— адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;

— керівництво банку має нести відповідальність за виявлені корисливі дії і особливо за надання позик на пільгових умовах працівникам банку;

— керівництво банку повинно повністю задовольнити регіон, де розташований банк, у банківських послугах.

Враховуючи те, що аналіз адміністративно-господарського управління (менеджменту) є найбільш суб'єктивним серед інших аспектів системи рейтингу, крім попередніх чотирьох компонентів, необхідно встановити експертну оцінку управління банку за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 (сильний):

— усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;

— бездоганне дотримання законів і нормативних актів;

— є адекватні внутрішні правила роботи банку, які повністю виконуються;

— очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати банком. Рейтинг 2 (задовільний):

— більшість компонентів, як мінімум, задовільні;

— загальне дотримання законів і нормативних актів;

— в основному правила роботи адекватні та належно виконуються;

відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.

Рейтинг 3 (посередній):

—  більшість компонентів системи посередні або задовільні;

—  частково не виконуються вимоги чинного законодавства і нормативних актів;

— є необхідність у поліпшенні розроблених правил роботи банку та їхнього дотримання;

— є певна занепокоєність щодо методів керівництва та сумнів щодо компетентності керівників банку.

Рейтинг 4 (граничний):

— рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і незадовільним;

— є серйозні порушення законодавства і/ або невиконання нормативних актів;

— немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотримуються;

— виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керівництва.

Рейтинг 5 (незадовільний):

— рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадовільним;

— серйозні порушення законодавства і/ або нормативів;

— немає правил роботи або їх не дотримуються;

— очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться компетентність керівного складу, виявленої факти шахрайства.

2.7. Приклади використання рейтингових систем оцінки діяльності комерційних банків

Рейтингові оцінки банків використовуються для:

1) Щомісячного аналізу стану ринку позичкових капіталів, заснованому на інформації, одержуваної від більшості комерційних банків.

2) Публікації різних рейтингових таблиць, у тому числі кожні шість місяців списку найбільших 50 банків України і щомісячну класифікацію надійності банків Київа;