Рейтингові системи оцінки діяльності комерційних банків

Методика надає важливого значення також оптимальності показника миттєвої ліквідності, адже його надмірне зростання призводить до істотного зниження рівня прибутковості банку. Унікальність підходу полягає у розв'язанні відомої суперечності банківської діяльності: "прибутковість — надійність". Зі збільшенням показника ліквідності надійність фінансового стану банку зміцнюється. Це так. Але — лише до певного моменту. Немає сенсу нарощувати показник ліквідності, якщо він уже сягнув за одиницю. Тому, за вітчизняною методикою, при обчисленні враховуються показники, які не перевищують 1. Отримані таким чином індивідуальні коефіцієнти використовуються для визначення середнього значення і середньоквадратичного відхилення по індикативній групі банків.

Рівень лівериджу і коефіцієнт відкритої валютної позиції враховуються в інтегральному рейтинговому індексі за такою ж схемою, як і коефіцієнт k1.

Підсумкова формула рейтингового індексу має вигляд:

На завершальному етапі рейтингової оцінки банки індикативної групи розміщуються (за допомогою коефіцієнта ROA) на площині "надійність — рентабельність" для подальшого ранжирування у групи. Площина надійності поділяє сукупність банків на дві групи (з вищим і нижчим від середньої рівнями надійності). Групи у свою чергу поділяються (шляхом визначення середнього рівня рентабельності активів) ще на дві групи. В результаті банки відносять до таких груп:

1) група лідерів — показник надійності більший від 0, рентабельність перевищує середню;

2) група надійних банків — показник надійності більший від 0, рентабельність — нижча від середньої;

3) група прибутково-орієнтованих банків — показник надійності менший від 0, рентабельність — перевищує середню;

4) група ризику — показник надійності менший від 0, рентабельність — нижча від середньої.

Очевидною перевагою вітчизняної методики є механізм обчислення показника миттєвої ліквідності — врахування не лише загальної динаміки його змін, а й амплітуди коливань. До речі, такий підхід передбачено й Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Різниця лише в тому, що інструкцією передбачено розрахунок середніх значень і їх середньолінійних відхилень не лише для показників ліквідності, а й для деяких інших, зокрема для коефіцієнта достатності капіталу (обернено пропорційного рівню лівериджу).

Механізми обчислення показників, покладені в основу методики розрахунку рейтингу надійності банків, розробленої вітчизняними експертами, безумовно, заслуговують високої оцінки. Щоправда, з огляду на насиченість: значущість складових компонентів рейтингу пріоритет усе ж слід надати моделі Кромонова (з деяким доповненнями стосовно структури ліквідних і робочих активів показників частки прострочених кредитів у кредитному портфелі та рентабельності активів банків).

2.3. Методика Кромонова

Напевне, найвідомішою серед банківських аналітиків країн СНД і Балтії є методика рейтингової оцінки, розроблена групою російських економістів під керівництвом кандидата економічних наук Кромонова [8]. Вона ґрунтується на застосуванні індексного методу і найповніше відображає фінансово-економічні аспекти діяльності банківських установ. За методикою Кромонова рейтингова оцінка діяльності банків складається поетапно.

1) На основі даних балансу банку визначаються його абсолютні параметри, а саме:

-       параметри капіталу (статутний фонд — СФ, власний капітал — ВК);

-       параметри зобов'язань (зобов'язання до запитання — 33, сумарні зобов'язання — СЗ);

-       параметри активів (ліквідні активи - ЛА; ризикові, або працюючі, активи - АР; захист капіталу — ЗК).

2) Шляхом співвідношення зазначених параметрів обчислюються параметричні коефіцієнти:

к1 - це генеральний коефіцієнт надійності

к2 - це коефіцієнт миттєвої ліквідності

к3 - це крос-коефіцієнт

к4 - це генеральний коефіцієнт ліквідності

к5 - це коефіцієнт захищеності капіталу

к6 - це коефіцієнт фондової капіталізації прибутку

(всі вони побудовані так, щоб збільшення будь-якого з них свідчило про поліпшення відповідної характеристики).

3) Розраховується поточний індекс надійності, для чого отримані коефіцієнти нормуються евристичним методом, перемножуються на емпіричну вагу і підсумовуються. Евристичний спосіб нормування полягає в тому, що коефіцієнти всіх банків діляться на відповідні коефіцієнти, так би мовити, ідеального банку, який підтримує на оптимальному рівні співвідношення між надійністю та прибутковістю. Згідно з методикою "оптимально надійним" вважається банк, який має такі значення показників: k1 = 1, k2 = 1, k3 = З, k4 = 1, k5 = 1, k6 = 3. Інакше кажучи, цей банк повинен:

-       вкладати в ризикові (робочі) активи кошти в обсязі, що дорівнює власному капіталу;

-       тримати у ліквідній формі кошти в обсязі зобов'язань до запитання;

-       мати зобов'язань утричі більше, ніж ризикових (робочих) активів;

-       тримати у ліквідній формі та у вигляді капітальних вкладень кошти в обсязі сумарних зобов'язань;

-       мати капітальні активи в обсязі власного капіталу;

-       мати власний капітал, який утричі перевищує статутний фонд.

Емпіричну вагу кожного коефіцієнта визначено в результаті експертного дослідження його значущості: k1 - 45%, k2 - 20%, k3 - 10%, k4 -15%, k5 - 5%, k6 - 5%. Отже, підсумкова формула для обчислення поточного індексу надійності набула такого вигляду:

4) На підставі кількісних значень параметрів і коефіцієнтів та з огляду на деякі інші критерії окремі банки вилучаються з рангу як такі, що не є повноцінними кредитно-банківськими установами. Це відбувається тоді, коли банк не виконує певних вимог, а саме:

-       сума власного капіталу банку має бути еквівалентною розміру встановленого центральним банком нормативу в євро;

-       тривалість функціонування банку в банківській системі має дорівнювати щонайменше величині Iog0,7B-0.5, де В — тривалість функціонування всієї банківської системи;

-       відношення власного капіталу (за вирахуванням іммобілізації) до позитивної сумарної частини власного капіталу має перевищувати встановлену величину 0.1, яка допускає втрату власного капіталу за рахунок іммобілізації до 90% активів;

-       співвідношення власного капіталу і сумарних зобов'язань не повинно перевищувати 1.

Остаточно банки ранжуються у рейтинговому списку у порядку зменшення значень їх рейтингових індексів.

5) Розраховується синтетичний індекс надійності, який дає змогу вирівняти спричинені випадковими подіями коливання поточного індексу: відхилення від середнього задає Інтервал значень, у якому перебуває досліджувана величина. Отже, різницею між середнім значенням та розміром його середньоквадратичного відхилення є гранична величина, відносно якої показник того чи іншого банку, який залишився у списку, навряд чи може бути меншим.

Формула так званого відсікання за кількістю участей у рейтингах аналогічна формулі відсікання за тривалістю функціонування банку: Log0, 7У-0.5, де У— загальна кількість участей у рейтингах.

На наш погляд, методиці Кромонова притаманні певні недоліки. Параметр ризикових активів навряд чи можна ототожнювати з параметром працюючих активів, адже до останніх належать і деякі ліквідні активи, скажімо, вкладення у цінні папери на продаж, короткострокові міжбанківські кредити, депозити, розмішені в центральному банку, та інші інструменти.

Параметри рейтингу розраховуються на основі статичних показників діяльності банків, проте, на наш погляд, її доцільніше розглядати у динаміці, для чого можна використовувати середні значення параметрів і їх середньоквадратичні відхилення за певний період. Зазначені величини слід обчислювати на етапі розрахунку параметричних коефіцієнтів, а не на завершальному етапі, коли вже з'ясовано поточний індекс надійності.

Адаптивний принцип побудови синтетичного коефіцієнта ("чим краще, тим краще") ще не є гарантією безпомилковості результату. Передбачене методикою використання середньоквадратичного відхилення на заключному етапі рейтингової оцінки шляхом застосування зазначеного вище принципу втрачає сенс, оскільки не адекватно відображається якість роботи банку в цілому як системи.

Встановлені методикою Кромонова еталонні значення коефіцієнтів k1, k3, k4 викликають сумнів. Так, генеральний коефіцієнт надійності k1, який дорівнює 1, означає, що ризикові (працюючі) активи банку повинні дорівнювати розміру власного капіталу. Однак на практиці платні пасиви кількаразово перевищують власні кошти банку. Якби банк оперував робочими активами, що приносять прибуток, в обсязі власного капіталу, то дуже швидко став би збитковим, оскільки не зміг би відшкодовувати собівартість залучених коштів. Сумнівним є і розмір коефіцієнта k3, шо стимулює банки вкладати в робочі активи лише третину від сумарних зобов’язань, а не всі залучені кошти (за вирахуванням обов'язкових та інших резервів).

Окремо взятий генеральний коефіцієнт ліквідності k4 стимулює банки займатися капіталізацією своїх активів. Але банківська практика свідчить, що нарощування обсягу капітальних вкладень обертається серйозними проблемами, пов'язаними з ліквідністю. Із погіршенням ліквідності нерухомість та інші власні основні засоби банку не в змозі забезпечити його зобов'язань. Зате в інтегральному показнику надійності Кромонова цілком адекватно враховується значущість зазначених коефіцієнтів. Зокрема, велика питома вага коефіцієнтів k1 і k2 у разі суттєвого зростання капітальних вкладень цілком компенсує поліпшення показника k4 за рахунок капіталізації активів і зумовлює необхідність збільшення суми ліквідних активів банку, що цілком обгрунтовано.

У фінансовій літературі трапляються критичні зауваження щодо вагових коефіцієнтів методики Кромонова. Зокрема ставиться таке запитання: що важливіше — показник надійності чи показник миттєвої ліквідності? Однак, на наш погляд, така критика є неконструктивною. Генеральний коефіцієнт надійності Кромонова — це інтерпретація загальновизнаного в міжнародній банківській практиці показника достатності власного капіталу банку, або ж — коефіцієнта платоспроможності. Платоспроможність — поняття ширше, ніж ліквідність. Адже остання є обов'язковою передумовою платоспроможності.

Надійність банку — один із найважливіших показників його фінансового стану. Саме останньому слід надавати першочергове значення у рейтинговій оцінці. Пріоритетність використання цього показника зумовлюється такими факторами:

1) Розмір власного капіталу банку — найбільш стійка і відносно стала частина його пасивів, яка найменше зазнає впливу зовнішніх факторів.

2) Власний капітал відіграє роль страхового фонду, шо гарантує збереження інших коштів.

3) Завдяки своїй стійкості власний капітал є джерелом ризикових операцій, які приносять найбільший прибуток банку.

Іноді можна почути, що застосовувати вагові коригувальні коефіцієнти для рейтингової оцінки недоцільно. На наш погляд, таке твердження безпідставне. Адже методика Кромонова базується на індексному підході, тож застосування ваг, визначених для коефіцієнтів, які не можуть бути введені у систему відсікання через їх значну залежність від конкретної ситуації на фінансовому ринку, є цілком виправданим.

2.4. Методика Sheshunoff Bank (США).

У 1978 р. експерти одного з американських банків (Sheshunoff Bank) розробили методику оцінки й аналізу діяльності банків, в основу якої було покладене використання семи найважливіших факторів (точніше, семи груп факторів):

1-а група — ріст (розвиток) банку;

2-а група — категорія банку (відношення до визначеної групи банків);

3-я група — інвестиції в сфери з підвищеним ризиком;

4-а група — надійність банку (його "капітальна" позиція);

5-а група — сума і тенденції по проблемних кредитах, по яких позичальник не виплачує відсотків або порушує терміни погашення позички;

6-а група — джерела прибутковості, загальна прибутковість у порівнянні з іншими банками;

7-а група — позиція банку щодо великих потенційно "летучих" зобов'язань.

Розглянемо всі сім груп факторів:

1) Ріст банку. Дана група факторів передбачає аналіз наступних показників:

А1 - розмір активів визначається як загальна сума активів, виражена в абсолютних величинах (наприклад, у млн. долл. США);

А2 - динаміка змін розміру активів за рік розраховується як зміна в сумі всіх активів за останні 12 місяців (у відсотках);

А3 - динаміка змін розміру активів за останній квартал визначається як зміна в сумі всіх активів за останні 3 місяці (у відсотках).

2) Категорія банку. Для визначення даної категорії необхідно звернутися до конкретного розрахункового приклада.