Рейтингові системи оцінки діяльності комерційних банків

Рейтингова оцінка може бути зроблена спеціальним рейтинговим агентством на основі угоди з банком. Вона покликана захистити інтереси як банку, так і його клієнтів. По банківському рейтингу можна судити про фінансове становище кредитного інституту, його положенні серед інших банків.

Учасникам ринку він дає можливість підвищити якість менеджменту в банку, поліпшити вибір ділової стратегії, а іноземним інвесторам — вибрати надійний банк-партнер. У свою чергу рейтингова система, розроблена з урахуванням світового досвіду, дозволить банкам установлювати рівноправні партнерські відносини з закордонними банками.

Світовій банківській практиці існують два основних підходи до оцінки діяльності комерційних банків:

а) на основі аналізу системи показників конкретного банку і порівняння їх з аналогічними показниками першокласних банків;

б) на основі рейтингової оцінки, виробленої наглядовими органами.

Групою незалежних експертів у газеті "Економіка і життя" була зібрана інформація про найбільші банки СНД, що містить наступні дані: розмір статутного фонду, загальне сума балансу, залишок позичкової заборгованості, балансова прибуток, ефективність діяльності (розраховується як відношення балансового прибутку до оплаченого статутного фонду)[20]. Подібного роду інформація дає загальне представлення про банки, дозволяє порівнювати результати їхньої діяльності, але не дає повної картини про надійність, прибутковість, напрямок використання і структурі активів банку.

На Заході, інститут комерційних банків розвивається вже не одне сторіччя, розроблені методи аналізу діяльності комерційних банків, а також методики рейтингової оцінки банків, складання національних рейтингів.

У складанні рейтингів виділяються два основних підходи [23]:

-       експертний

-       бухгалтерський

Ці підходи розрізняються в залежності від складу оцінюваної інформації:

-       експертна оцінка дається на основі досвіду і кваліфікації фахівців з будь-якої доступної інформації й аналізу як кількісних, так і якісних параметрів.

-       бухгалтерська оцінка дається винятково на основі офіційної фінансової звітності банку й аналізу тільки кількісних показників.

-       у побудові підсумкового списку (рейтингу) виділяються два основних способи:

-       складання єдиного рейтингу, ранжуємого по загальному балу.

-       складання категорій рейтингу. усередині яких банки ранжуються за алфавітом.

-       експертний метод. У процесі аналізу поряд із власне економічними показниками враховується цілий ряд інших факторів:

-       загальні питання по діяльності банку - засновники, статутний фонд, валюта балансу, наявні ліцензії, кореспондентські рахунки і т.д.

-       конкретні дані про роботу банку - історія створення, наявність філій, імідж, а також спеціальні питання, такі як: інвестиційна діяльність, фінансування капітальних вкладень, упровадження нових для російського ринку форм послуг - лізинг, факторинг і т.д.

-       розрахунок аналітичних фінансових показників - ліквідність, достатність капіталу, прибутковість.

Бухгалтерський підхід. Аналіз проводиться виключно на основі фінансової звітності за формалізованою схемою розрахунку коефіцієнтів і визначення загального (рейтингового) бала.

Умовно можна три основних етапи аналізу.

На першому проводиться відсівання банків через “фільтри”, тобто по формальних ознаках визначаються банки, про які з високою часткою імовірності можна сказати, що їхній фінансовий стан сумнівний або вірогідність звітності, що представляється, викликає велика підозра.

На другому етапі проводиться розрахунок використовуваних у методиці коефіцієнтів, що визначають співвідношення окремих статей у балансі банку.

На третьому етапі визначається підсумковий бал надійності (як правило шляхом підсумовування розрахованих коефіцієнтів, кожному з яких доданий визначена питома вага).

Якість отриманого результату визначається тим, наскільки глибоко і повно оцінюється рейтингова характеристика фінансового стану банку і на скількох коректно й обґрунтовано розраховується підсумковий бал надійності.

РОЗДІЛ 2.

Огляд та характеристика сучасних методик рейтингових оцінок

2.1. Методика рейтингової оцінки кредитоспроможності Оргбанка

За словами фахівців Оргбанка, його методика спрямована, у першу чергу, на аналіз кредитоспроможності позичальника — вона визначає рейтинг того або іншого банку саме по цьому показнику.

Сама методика цілком ніколи не публікувалася [4]. Фахівці Оргбанка в ряді статей розкривали тільки основні принципи побудови свого рейтингу, що були сформульовані в такий спосіб. Структура рейтингу кредитоспроможності Оргбанку була розроблена на основі аналогів, застосовуваних у світовій практиці провідними фірмами цього сектора ринку.

Специфікою методики є те, що поряд із власне економічним аналізом враховується цілий ряд інших факторів. Серед них виділяються:

1) Загальні питання по діяльності банку — засновники, статутний фонд, валюта балансу, наявні ліцензії, кореспондентські рахунки й ін.

2) Конкретні дані про роботу банку — історія створення, наявність філій, імідж, а також специфічні питання, такі як: інвестиційна діяльність, фінансування капітальних вкладень, впровадження нових для форм послуг — лізинг, факторинг.

3) Розрахунок аналітичних фінансових показників — ліквідності, достатності капіталу, прибутковості й інших. Усього в процесі аналізу враховується близько 100 показників.

Власна оригінальна методика Оргбанку містить у собі три основних етапи. Як приклад можна розглянути принципи, закладені в методику МБО Оргбанк. Методика містить у собі три основних етапи. Перший етап - формальний. На ньому проходить безпосередня перевірка виконання банками вимог обмежувальних критеріїв, сформульованих для кожної групи банків. Перша обмежувальна ознака - це валюта балансу, другий - величина капіталу, третій - рівень рентабельності. Наступні найбільш важливі критерії - частка позикових засобів у валюті балансу, коефіцієнт термінової ліквідності. Крім того, на даному етапі проводиться первинний добір банків по термінах діяльності і враховуються загальні обмеження по кількості банків у групі. Другий етап - математичний. Він визначає кількісну характеристику рейтингового індексу, що обчислюється по визначеному наборі нормативних параметрів. Всі аналізовані параметри можна умовно розділити на шість великих напрямків:

-       результуючий фінансовий показник (розраховується на основі балансових даних і розшифровок до них, дозволяє оцінити структуру і використання притягнутих засобів, достатність капіталу, ступінь залежності балансу від позикових засобів, коефіцієнт достатності резервів, ліквідності і т.д.)

-       показник динаміки керування фондами банку (проводиться облік і аналіз фінансових потоків з погляду їхньої періодичності і значущості для фінансового стану)

-       професіоналізм банку (враховується рівень кваліфікації кадрів, їхні особисті дані)

-       структура банку (кількість філій, кількість співробітників)

-       історія банку

-       імідж банку

Третій етап - експертний. На ньому визначається експертний показник надійності (фінансового стану комерційного банку) на основі всіх отриманих показників і інформації, друкуємої у ЗМІ або отриманої з інших джерел. У результаті банку привласнюється визначена категорія відповідно до діючої класифікації.

Точність і якість отриманих результатів багато в чому визначається компетентністю експерта, що проводить аналіз. Цей фактор є визначальним при використанні даного методу.

Розроблена Оргбанком методика постійно знаходиться в роботі і міняється відповідно до змін ситуацій на ринку. Усе, що відбувається на фінансовому ринку, усі політичні, кон'юнктурні й інші його зміни знаходять у методиці своє відображення. У той же час для Оргбанка характерний деякий консерватизм, але досить своєрідний: фахівці схильні скоріше недооцінити, чим переоцінити стан банку. Крім того, вони ніколи не поспішають перевести банк з однієї категорії в іншу, якщо банк випробує тимчасових труднощів.

Рейтинг кредитоспроможності по Оргбанку має наступну структуру:

Вища категорія кредитоспроможності LA

LA3 — найвища.

LA2 — дуже висока.

LA1 — висока.

Середня категорія надійності LB

LB3 — гарна.

LB2 — вище за середнє.

LB1 — середня.

Низька категорія кредитоспроможності LC

LC3 — невизначена.

LC2 — низька.

LC1 — дуже низька.

Некредитоспроможна категорія LD

LD3 — некредитоздатність.

LD2 — неплатоспроможність.

LD1 — банк із відкликаною ліцензією.

Звичайно публікуються зведення про шість груп, розділених на дві категорій (LA, LB), однак аналіз ведеться по 12 групам чотирьох категорій банків. Таким чином, група LB1, що укладає рейтинговий перелік, друкуємий у засобах масової інформації, не є останньою в класифікації. Існують ще три групи категорії LC (низька кредитоспроможність) і три групи в категорії LD (некредитоздатність), що представляють досить ґрунтовну «підводну» частину рейтингу.

Склад учасників друкуємої частини рейтингу увесь час міняється, що повною мірою відбиває складний період у розвитку банківської системи. Фахівці Оргбанка так оцінюють динаміку переміщення банків усередині рейтингу в 1999 році. Друкуєма частина рейтингу на початку 1999 року нараховувала 144 банку, до квітня збільшилася до 174, а до кінця 1999 року скоротилася до 129 банків. У цілому, у тенденціях руху банків по рейтингу можна простежити визначена перевага убік зниження рейтингового розряду. Помітні переміщення відбулися в самій верхній частині рейтингу (у LA2 — з 9 до 7, у LA1 — з 11 до 17 банків). Ще великі зміни відбувалися в категорії LB. На думку фахівців Оргбанка, банкрутства середніх і дрібних банків, мала життєздатність дублікатів колишніх фінансових керувань міністерств, зв'язана як зі стагнацією промисловості, так і з відсталістю керування, знайшли своє адекватне відображення в змінах складу рейтингу. Так, наприклад, кількість банків, що відносяться до категорії LB, скоротилося за 1998 рік на 24,6%. Менш усього перестановки відбилися на групі LB3. У групі LB2 кількість банків скоротилося з 44 до 29, причому з них обновилося більш половини. І нарешті, найбільші зміни торкнулися групи LB1. З 42 банків, що складали групу на початку року, близько 30 перейшли в ненадруковану частину рейтингу, а загальна кількість упала до 37. Ще більш серйозні зміни відбувалися в 1999—2000 роках.

2.2. Методика рейтингової оцінки українських експертів

Принципово новий підхід до рейтингової оцінки банків запропонувала представницька група українських банківських експертів[8]. Оскільки ця методика ще не одержала власної назви, умовно називатимемо її вітчизняною. Згідно з нею надійність банку визначається з урахуванням таких показників:

к1 - рівень проблемних кредитів;

к2 - коефіцієнт миттєвої ліквідності;

к3 - рівень лівереджу;

к4 - коефіцієнт відкритої валютної позиції.

Отже, до складу рейтингової оцінки українськими фахівцями введено ще низку параметрів:

-       проблемні кредити (ПК);

-       загальні активи (ЗА);

-       відкриту валютну позицію банку (ВП).

Проте загальну кількість показників у методиці зведено до мінімуму. За результатами емпіричних досліджень для них встановлено такі ваги: k1 — 34.5%, k2 — 27% ДЗ - 22.4%, k4 - 16,1%. За вітчизняною методикою найважливішим показником є рівень проблемних кредитів. Шляхом експериментальних досліджень встановлено, що проблемними кредитами слід вважати 100% простроченої і 45.8% пролонгованої заборгованості за позичками. Відносно менше значення у методиці надається коефіцієнту відкритої валютної позиції, оскільки її пильно контролює держава. Щоб надати показникам k1, k2, k3, k4 характеру порівнюваних одиниць виміру, автори запропонували їх нормувати. Робиться це шляхом стандартизації значень усіх коефіцієнтів за допомогою середньоквадратичного відхилення, яке обчислюється для індикативної групи банків. Інакше кажучи, аналіз грунтується на зіставленні показників кожного банку із середніми значеннями показників досліджуваних сукупностей банківських установ. Після нормування і перемножування одержаних значень на відповідну питому вагу добутки підсумовуються в Інтегральний рейтинговий індекс.

Середні значення показників банків індикативної групи досліджуються в динаміці і слугують базою порівняння.

Механізми введення до складу загального показника коефіцієнтів, із яких складається інтегральний показник надійності, дещо відрізняються один від одного. Зокрема, рівень проблемних кредитів визначається на конкретну дату, після чого обчислюється його середнє значення і середньоквадратичне відхилення для банків індикативної групи. Коефіцієнт миттєвої ліквідності має властивість істотно змінюватися протягом навіть короткого періоду. А ризик одночасної вимоги всіма клієнтами коштів із поточних рахунків існує постійно. Тож банк, який не допускає різких змін цього показника, надійніший, ніж банк, що за той же період має таке ж середнє значення цього коефіцієнта, але з великою амплітудою коливань. Зазначену умову стабільності враховано в механізмі обчислення оптимального значення коефіцієнта ліквідності. Зважаючи на це, щодо кожного банку береться значення не на конкретну дату, а середнє за період, який аналізується, за вирахуванням середньо-лінійного відхилення для кожного банку за цей же період: