Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних осіб на прикладі державної податкової служби Волинської області

Проблемою української податкової системи  є не тільки диспропорції у структурі податкових коштів, акумульованих у бюджет, а й незрозуміла і за-кулісна  практика  з  надання  податкових  пільг  окремим  підприємствам. Українська економіка є економікою пільг. Такою або дуже схожою за змістом тезою сьогодні характеризується сфера відносин господарської діяльності, домогосподарств та держави з приводу перерозподілу створеного в економічній сфері продукту. Слід зазначити, що така думка не оригінальна і не далека від істини. Процеси створення та розбудови національної податкової системи України дійсно супроводжувалися і супроводжуються практикою надання чисельних податкових виключень, застосування ексклюзивних норм і положень до давності деяких економічних агентів в той час як інші платники сплачують податки в повному обсязі. Порушення основних принципів функціонування податкової системи, що були сформульовані А. Смітом, - принципи простоти і справедливості - призводять до чисельних бюрократичних зловживань, втрати економічної доцільності та ефективності. Практика надання пільг часто дуже тісно пов'язана з недосконалістю прийняття політичних рішень, бюрократичними перепонами, відстоюванням вузько корпоративних інтересів [39].

Світова податкова практика виробила цілий  комплекс принципів організації  системи податкового стимулювання. Основними серед них являються  наступні принципи:

- застосування податкових пільг  не повинно носити вибіркового  характеру в залежності від  форми власності, виду діяльності, суб’єктивної оцінки їх важливості  лобістськими угрупуваннями у  законодавчих органах держави;

- системі податкових пільг не  повинен бути притаманний неекономічний  примус і обов’язковість застосування;

- податковим пільгам за їх  внутрішньою природою не притаманний  суто адміністративно-командний  характер застосування;

- інвестиційні податкові кредити  надаються виключно групам платників,  що забезпечують виконання інвестиційних  програм загальнодержавного значення;

- застосування податкових пільг  не повинно спричиняти збитки  доходам бюджету, корпоративним  та особистим економічним інтересам;

- порядок формування пільгового  оподаткування портфеля визначається  на загальнодержавному рівні,  затверджується в законодавчому  порядку;

- на місцевому рівні застосування  пільг застосовується в межах,  визначених вищим законодавством  [17].

В. Занадворов відзначає, що привабливість отримання  доходів за рахунок податкових пільг  зростає із зростанням граничної  норми оподаткування, тому використання системи оподаткування з яскраво  вираженим прогресивним ефектом  стимулює високодохідні групи населення  до самоорганізації, яка полегшується їх контролем над фінансовими  ресурсами. Вони підкуповують політиків, які беруть на себе тягар маскування реальних масштабів соціальних втрат, пов'язаних з наданням таких податкових пільг, що врешті-решт призводить до накопичення в системі державних фінансів істотних проблем. [22]. Таким чином ми бачимо, що часто суто економічний інструмент - пільгове оподаткування –трансформується в предмет політичних спекуляцій, що з огляду на використання в податковій справі критеріїв сталого розвитку є недоцільним. На перший погляд, з огляду на існуючу в Україні податкову практику та і недовгу історію функціонування вітчизняної податкової системи ставлення і до пільг повинно бути однозначно негативним.

Проблематику  податкових пільг вивчали багато вітчизняних та іноземних науковців. Так, А. Соколовська, яка досліджувала найбільш масштабний в Україні експеримент  з надання податкових пільг в  гірничо-металургійному комплексі  України зазначає. «Головний підсумок полягає у тому, що надані підприємствам  комплексу пільги не стали і не могли стати запорукою якісних  структурних змін в металургійній  галузі, а тому надання їх суперечить вимогам до політики державного регулювання  в умовах жорстких обмежень державних  фінансових ресурсів» [77]. В той же час вона зазначає й таке. «Ефективною могла б бути, на нашу думку, селективна податкова політика, спрямована на підтримку лише прогресивних, потенційно конкурентноспроможних інвестиційних проектів, техніко-технологічне оновлення виробництва. Аналогічний висновок можна зробити і стосовно надання податкових пільг сільському господарству та вугільній промисловості» [77]. Не можна не погодитися з думкою визнаного фахівця в галузі оподаткування.

Водночас  необхідно зазначити, що суто теоретично пільги є одним із не багатьох інструментів державного регулювання, що дозволяють з найменшими негативними наслідками впливати на динаміку соціально-економічних  процесів. В умовах України, як і  інших країн СНД, де невиправдано високі податки стали непосильним  тягарем для виробника, ефективне  оподаткування є гарантією успішного  реформування і подальшого розвитку економіки. Тому саме податкові пільги повинні виступати стимулом економічної ефективності. У зв'язку з цим необхідно погодитися з думкою У. Баумоля, який вважає, що добробут суспільства більшою мірою залежить від напряму підприємницької активності, ніж від кількості підприємців, а воно багато в чому визначається структурою стимулів і силою їх впливу на поведінку економічних агентів, а також державним регулюванням в цілому [77]. Так, держава може бути чинником відбору разом з конкуренцією. Однак це зробити дуже складно. Необхідно не лише правильно вибрати перспективні напрями економічної діяльності, а й зробити з найменшою дискримінацією інтересів суб'єктів господарювання. Такий регулятивний інструмент як податкові пільги, на нашу думку, дозволяє це зробити з найменшими економічними та соціальними втратами. Тому на їх регулятивні властивості необхідно звернути особливу увагу.

Наприклад, В. Геєць, незважаючи на критику з  його сторони чинної системи пільг  в Україні, зазначає, що „проблема  полягає у тому, що, з одного боку, галузеві пільги є одним із основних інструментів державного регулювання  економіки і, передусім, реалізації державної структурної політики. З іншого боку, вони є найменш  ефективними, оскільки їх результативність залежить перш за все від правильного  та прозорого для аналізу визначення пріоритетних галузей, що потребують державної  підтримки. Для реалізації цього  необхідна детальна інформація про  технологічні особливості виробництва, структуру ринків, у тому числі  світових, якою державні органи, як правило, достатньою мірою не володіють. Тому деякими вченими заперечується  можливість урядів правильно вибирати пріоритети, що підтвердила практика надання галузевих податкових пільг  в Україні" [34]. Ми повністю можемо погодитися, що пільги є одним із основних інструментів регулятивної політики уряду та, більше цього, ми не заперечуємо здатності уряду до визначення правильних пріоритетів розвитку, які державі необхідно визначати та підтримувати. На нашу думку, це визначення є можливим лише у випадку використання відповідних критеріїв формування податкової системи та системи податкових пільг.

Доходи  бюджету України формуються за рахунок  податкових надходжень, тому важливо  провести повний аналіз пільгового оподаткування, бо саме пільги мають безпосередній  вплив на обсяги податків і зборів.

Починаючи з 1997 року, Державна податкова служба щоквартально формує та затверджує довідник пільг, які передбачені чинним законодавством зі сплати податків і зборів. Відповідно до першого довідника, кількість  видів пільг становила 271. Відповідно до довідника пільг № 49 у 2009 р. діяло 307 видів пільг, якими скористалися 44,2 тис. платники податків [15]. Довідник пільг № 58, станом на 01.07.2011 р., містить 300 видів пільг [16] (додаток Г). Зменшення відбулося переважно через скорочення пільг з ПДВ, однак, водночас, відбулося зростання кількості пільг із податку на прибуток.

Найбільш  масштабні обсяги втрат бюджету  внаслідок пільгового оподаткування  спостерігаються по таких видах  податків: податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств  та плата за землю. Як бачимо з рис. 2, основну частину втрат бюджету станом на 01.10. 2006 р. складали втрати бюджету через надання пільг з ПДВ (92,99%). За той самий період 2011 р. вони дорівнювали 70,05%, тобто на 22,94% менше. Наступні за величиною втрати зумовлені податком на прибуток 5,23% та 26,22% у 2006-му і 2011 рр. відповідно [65]. Якщо інші втрати, зокрема від надання пільг платникам акцизного збору, збору за спеціальне водокористування, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, місцевих податків та зборів, за 10 місяців 2006 р. становили 0,4% усіх втрат, то станом на 01.10.2011 р. ці втрати становили 3,28%. Таке зростання зумовлено значним збільшенням обсягів втрат бюджету внаслідок надання податкових пільг платникам акцизного збору із вироблених в Українi пiдакцизних товарiв і ввезених на митну територiю України пiдакцизних товарiв.

Рис. 2. 8. Втрати бюджету внаслідок пільгового оподаткування по видах податків і зборів (обов’язкових платежів) станом на 01.10.2006 р. та станом на 01.10.2011 р.

Джерело: Складено автором на основі [55]

Як зазначає Я. А. Жаліло, домінування пільг з ПДВ свідчить про зосередження податкової політики на впливі на видову структуру економічної діяльності та робить її екзогенною для стратегій суб’єктів господарювання: розмір коштів, що залишаються в розпорядженні суб’єкта господарювання у результаті використання пільги, не залежить від результатів його діяльності [20]. Досить часто надання такого роду пільг є результатом лобіювання певних груп інтересів. Чинна система пільгового оподаткування створює нерівномірне податкове навантаження на суб’єктів господарювання та не є ефективним стимулюючим важелем розвитку тих видів діяльності, які ними користуються.

Із прийняттям Податкового кодексу перелік  податкових пільг для платників  податків розширено, що, на нашу думку, може призвести до зростання податкових витрат. Аналіз даних Державної податкової служби України щодо обсягів втрат  бюджету внаслідок пільгового оподаткування  дає змогу розмежувати втрати державного та місцевих бюджетів (табл.2.5).

Таблиця 2.5

Суми втрат бюджету внаслідок  пільгового оподаткування,

2005–2011 рр.

^*Станом на 01.10.2011 р.

Джерело: Складено автором на основі [55]

Як бачимо, протягом 2005–2011 років 97–99% втрат бюджету  внаслідок пільгового оподаткування  складають втрати держбюджету, і  лише 1–3% – втрати місцевих бюджетів [55].

У 2005–2011 рр. простежується стійка тенденція  зростання обсягів втрат бюджету  від надання податкових пільг, тоді як у 2009 р. відбулось скорочення податкових надходжень унаслідок світової фінансової кризи (рис. 3). Така тенденція призводить до зменшення обсягів державних фінансів, недофінансування програм соціально-економічного розвитку країни і неспроможності держави виконувати свої функції.

Всі пільги в оподаткуванні запроваджуються виключно законодавчими актами та рішеннями органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Найбільшу частку займають пільги, надані відповідно до Податкового кодексу України. Основна сума втрат припадає на пільгове оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

З податку на додану вартість втрати склали 27 270,1 млн. грн. (67,5 % загальних втрат), зокрема у найбільших обсягах з пільг, пов’язаних з наданням послуг із підтримки сільськогосподарських товаровиробників, перевезення пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України, постачанням лікарських засобів, підтримкою національної освіти та ін.

Джерело: Складено автором на основі [55]

Рис. 2.9. Динаміка втрат від надання податкових пільг та податкових надходжень, 2005–2010 рр., млрд. грн.

Головною  проблемою оподаткування в Україні  є система пільг майже з  усіх податків і зборів, що не є достатніми важелями для забезпечення розвитку тих напрямків підприємництва, що цими пільгами користуються, а також  все це чинить нерівномірне податкове  навантаження на суб’єктів господарської  діяльності.

 В наш час більшість науковців вважають, що якими б не були масштаби податкового регулювання, не можна забезпечити таку ситуацію, за якої податок забезпечував би надходження менше 10% власних потенційних можливостей. Що ж до податку на додану вартість, то тут пільги є дещо негативними, оскільки вони суперечать логічному функціонуванню цього податку. Виходячи з даних про податкові пільги у 2010 році слідує такий висновок, що понад 96% займають пільги щодо двох податків: податок на додану вартість (91,4%) та податок на прибуток підприємств (6%) [49].

Податкова система України характеризується нерівномірністю оподаткування  в окремих регіонах (так, наприклад, у Дніпропетровській області  загальний відсоток податкових пільг  становить 9,78% від загальних податкових надходжень; у Київській - 3,09; Вінницькій - 1,64; Тернопільській - 0,87). Здебільшого  таке нерівномірне оподаткування в  окремих регіонах пояснюється тим, що держава з метою розвитку економічно нестабільних регіонів надає їм більші пільги. Але все це в кінцевому  етапі не призводить до економічного зростання регіонів [60].