Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних осіб на прикладі державної податкової служби Волинської області

Країна	Роки	Податки
			прямі	непрямі
Англія	1875	44,7	55,3
		1913/14	47,9	52,1
		1926/27	60,0	40,0
Франція	1875	29,4	70,6
		1913	25,2	74,8
		1927	33,3	66,7
Німеччина	1881/82	30,2	69,8
	1913/14	3,7	96,3
	1927/28	49,7	50,3
Австро-Угорщина	1873	31,0	69,0
Італія	1874	33,5	66,5
		1913/14	28,2	71,8
		1927/28	33,3	66,7
США	1912/13	5,3	94,7
		1924/25	64,0	36,0

Джерело: Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996. — С. 171. [67]

 

Все це дає  змогу говорити про переважання  непрямих податків у загальній сумі доходів бюджету в означений  період часу як про закономірність еволюції оподаткування. Вона зумовлена  перш за все такими причинами:

- низьким рівнем доходів більшості населення. Громадяни, що належали до заможних класів, як правило, звільнялися від податків, окрім буржуазії, що зароджувалася. Остання на початковому етапі була ще нечисленною, а її доходи — недостатньо високими. Тому пряме оподаткування за цих умов не могло забезпечити достатніх надходжень до бюджету;

- відносною простотою збирання непрямих податків, важливість якої обумовлена недосконалою технікою оподаткування;

- більшою непомітністю непрямих податків для платників, внаслідок чого навіть запровадження їх у великій кількості не викликає значного опору з боку населення.

У деяких країнах непрямі податки становили  більшу частину податкових надходжень аж до Другої світової війни. Зокрема, в Німеччині, Японії вони сягали 2/3, а у Франції та Італії 3/4 загальної  суми податків [52]. Навіть у США вони становили понад 1/3 федеральних надходжень.

І все  ж, можна говорити про те, що в  більшості західних країн у XX ст. поступово розвивається закономірність підвищення частки прямих податків і перетворення їх на основне джерело надходжень до бюджету. Причини цього перетворення, зокрема, такі:

- підвищення життєвого рівня більшості населення;

- удосконалення техніки обкладання;

- підвищення рівня податкової культури;

- загальна орієнтація західних суспільств на соціальний компроміс, вирішення найбільш гострих соціальних проблем [74].

Розвиток  прямого оподаткування потребує запровадження більш досконалих механізму і техніки адміністрування: обліку платників, обліку та оцінки об’єкта оподаткування, контролю за правильністю нарахування податків та сплатою їх. У XX ст. у цьому напрямку відбулися суттєві зрушення. На межі XIX—XX ст. створено спеціальні податкові служби, запроваджено інститут податкових інспекторів, а також інститут уповноважених, через який до організації податкового процесу і контролю залучаються найбільш авторитетні та компетентні представники платників. Все це полегшило організацію прямого оподаткування.

Завдяки підвищенню життєвого рівня і  досягненню значного прогресу в організації  оподаткування розширилась податкова  база, зменшилась кількість випадків ухилення від оподаткування, внаслідок чого зросли абсолютний обсяг надходжень від прямих податків та їхня частка в доходах бюджету.

Важливого значення в розвитку прямого оподаткування  набуло також підвищення податкової культури. На думку дослідників, до сплати податків як до виконання громадського обов’язку почали ставитися із середини XIX ст. завдяки, з одного боку, кращому усвідомленню кожним індивідом своєї залежності від інших індивідів і суспільства в цілому, отже, важливості задоволення суспільних потреб, і, з іншого — завдяки змінам у структурі державних видатків [22].

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками  на користь перших також стала  наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу вимагає  встановлення оптимальної структури  податкової системи, а відтак оптимального співвідношення між прямими і  непрямими податками. Адже прямі  податки, що роблять рівень оподаткування  безпосередньо залежним від рівня  доходів, вважаються більш справедливими, ніж непрямі, які мають регресивний  характер, тобто їхня частка в доходах  громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів. Розвиток прямого оподаткування  з високими прогресивними ставками, властивими податковим системам західних країн у 50—70-х роках, дав змогу  перекласти основний тягар податків на заможні верстви населення  і використати акумульовані державою фінансові ресурси для реалізації соціальних програм, виконання державних  замовлень, здійснення капіталовкладень.

Під впливом  зазначених вище чинників склалися сучасні  податкові системи, структура яких характеризується високою часткою  прямих податків (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Співвідношення прямих і непрямих податків в окремих 

країнах Західної Європи в 2008 p., %

Країна	Частка в сукупних податкових надходженнях
		прямих податків	непрямих податків
Швеція	58,8	41,2
Данія	62,7	37,3
Бельгія	58,5	41,5
Франція	39,6	60,4
Німеччина	44,6	55,4
Швейцарія	67,3	32,7
Італія	55,5	44,5

Джерело: Фролова Н.Б. Ефективність оподаткування  споживання в Україні // Фінанси України. – 2010 р., №1. – С.23 [38]. 

 

 

Як бачимо з таблиці 1.2, у більшості країн  прямі податки переважають. Проте  в окремих країнах непрямі  податки продовжують посідати значне місце в надходженнях до бюджету, наприклад Італії, Данії, Швеції, Греції, Фінляндії. У Франції непрямі  податки переважають [35].

Прямі податки, як ми зазначали вище, поділяють на дві групи: особисті та реальні. Різниця між ними – у співвідношенні платника та об’єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним є платник, і податки встановлюються персонально для нього, а вторинним – об’єкт обкладання. При реальному оподаткуванні передбачається оподаткування майна за зовнішніми ознаками, тобто первинним виступає об’єкт обкладання, а вторинним – платник [58].

Особисті  податки – це податки, які встановлюються особисто для конкретного платника залежно від його доходів. У сучасній практиці оподаткування видами особистих  податків є подушний, прибутковий, майновий, на спадщину і дарування. Реальні  податки – це податки, що передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками; їх платниками є власники майна, незалежно від доходів. До цих податків належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. У сучасних умовах економічного розвитку прямі податки є базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економікою, тому що вони мають значні переваги порівняно з непрямими. Можна виділити основні з них:

- пряме  оподаткування дає можливість  державі впливати на економічні  процеси (інвестиційну активність, накопичення капіталу, сукупне споживання, ділову активність), наприклад, податок  на прибуток має порівняно  невисоку питому вагу у доходах  бюджету через низьку рентабельність, і існує можливість його широкого  використання як важеля регулювання  економіки;

- прямі податки дають можливість встановлення прямої залежності між доходами платника і його відрахуваннями в бюджет, тобто реалізується принцип справедливості, але велике значення має встановлення підходу до градуювання ставок. Справедливість прямого оподаткування не є автоматично діючою аксіомою, вона реалізується через шкалу;

- прямі податки розподіляють податковий тягар так, що той, хто має високі доходи, платить до бюджету більше, ніж той, хто має більш низькі доходи [4].

Орієнтація  на використання прямих податків в  якості центрального елементу податкової системи являє собою важливий напрям побудови цивілізованої податкової системи. Такі тенденції характерні для ряду провідних країн із розвиненою ринковою економікою, зокрема США  і Японії, хоча кожна з них має  свої особливості [18]. Натомість не можна не відзначити, що співвідношення в мобілізації податкових надходжень між прямими і непрямими податками значною мірою визначається рівнем економічного розвитку і, відповідно, стабільністю росту накопичень, а також національними особливостями. Саме тому перспективи використання усієї сукупності податків мають виходити з принципів цілісності та системності оподаткування, а не механічного поєднання прямих і непрямих податків.

Отже, прямі податки об’єктивно більшою мірою володіють стимулюючими можливостями щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси здійснюється безпосередньо, через зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. З точки зору макроекономіки, регулюється як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція. Одночасно держава впливає на напрями використання національного доходу. Прямі податки за певних умов (які не обмежуються рівнем податкової ставки) спроможні повністю знищити стимули до вдосконалення виробництва та накопичення капіталів. Натомість ефективно побудована система прямого оподаткування, що має необхідну гнучкість, здатна досягти чітко поставлених цілей або, насамкінець, пом’якшити недоліки, які на даному відрізку часу важко усунути чи запобігти. Об’єктивно закладені в прямих податках суттєві стимулюючі можливості пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму в країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва.

 

 

4.  Прибуткове та майнове оподаткування юридичних осіб в Україні

 

Згідно  чинного законодавства України, податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового кодексу. Збором  (платою,  внеском)  є  обов'язковий  платіж   до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на  користь таких осіб  державними органами,  органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Сукупність  загальнодержавних  та  місцевих  податків та  
зборів,  що справляються в  установленому  Податковим кодексом  порядку,  
становить податкову систему України.

Податковий  кодекс не містить поділу податків на прямі та непрямі, проте Коментар до Податкового кодексу, як зазначалось у п.1.1, передбачає можливість такої класифікації податків залежно від форми оподаткування.

 

Таблиця 1.3.

Класифікація податків та зборів залежно від форми оподаткування в Україні*

До прийняття Податкового кодексу  України	Після прийняття Податкового кодексу  України
Прямі: Податок на прибуток підприємств Податок з доходів фізичних осіб Плата за землю Рентні платежі Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів Податок на промисел Фіксований сільськогосподарський податок Податок з реклами Комунальний податок Плата за торговий патент на деякі види діяльності 25 зборів до загальнодержавних та цільових фондів	Прямі: Податок на прибуток підприємств Податок на доходи фізичних осіб Плата за землю Збір за першу реєстрацію транспортного засобу Екологічний податок Єдиний податок Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів Рентна плата за нафту, природний газ і газоконденсат, що видобуваються в Україні Плата за користування надрами та ін.
Непрямі: ПДВ Акцизний збір Мито	Непрямі: ПДВ Акцизний збір Мито