Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних осіб на прикладі державної податкової служби Волинської області

 

 

 

 

Рис. 1.5.Механізм встановлення ставок залежно від

грошової оцінки землі

Таблиця 1.4

Ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено

Групи населених пунктів з чисельністю  населення, тис. осіб	Ставка податку, гривень за 1 кв. метр	Коефіцієнт, що застосовується у м. Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обл. значення
До 3	0,26
Від 3 до 10	0,52
Від 10 до 20	0,84
Від 20 до 50	1,3	1,2
Від 50 до 100	1,57	1,4
Від 100 до 250	1,83	1,6
Від 250 до 500	2,09	2
Від 500 до 1000	2,61	2,5
Від 1000 і більше	3,66	3

 

Від сплати земельного податку звільняються:

• заповідники, національні природні парки, заказники, парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендро-і зоопарки, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва;
• дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів с/г профілю та професійно-технічних училищ;
• органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, - які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
• дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій;
• релігійні  організації України, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків;
• санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів.

 

Введення  в дію податкового Кодексу  викликало багато дискусій, в тому числі – щодо прямого оподаткування. Особливою мірою це стосується думки, що він спрямований тільки на підтримку великого бізнесу (про що говорить як скорочення переліку самих податків і зборів, так і зниження ставки ПДВ до 17%, і податку на прибуток до 16% тощо). Аналітики зазначають, що норми Кодексу мають як позитивний, так і негативний вплив на бізнес і з 2011 р. багато компаній змушені переглянути й перебудувати свої бізнес-процеси [63]. Аудитор Л.Тимофєєва та бухгалтер-експерт Г.Тиравська при оцінці окремих положень Кодексу вважають, що значним мінусом документа є те, що нічого не змінюється. Як були спірні питання і нечіткість норм, скажімо, у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств», так вони й перейшли до Кодексу . А ще й з’явився ряд нових проблемних питань щодо оподаткування прибутку, як то: відсутність різниці у формулюванні доходів і витрат (які були у визначені раніше як валові) для цілей податкового та бухгалтерського обліку. І, не дивлячись на їх наближення, знак рівності між бухгалтерськими і податковими доходами і витратами все ж поставити не можна. Змінився і підхід до визначення об’єкта оподаткування. Тобто прибуток визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Тобто, експерти дають все ж більше негативних оцінок новаціям Кодексу щодо прямого оподаткування. Ми вважаємо, що поспішати з висновками не варто. Для об’єктивної оцінки ситуації необхідно більше практики застосування нових положень. І вона вже показує, що Кодекс не ідеальний. Про це говорить хоча б той факт, що з дня введення його у дію до сьогодні розділ III «Податок на прибуток» має близько ста доповнень, уточнень та змін по окремим пунктам [80]. Податковий тиск, складність адміністрування залишаються надмірними (додатки Б, В).

Отже, можемо зробити висновки, що:

• з прийняттям податкового Кодексу знижено податкове навантаження на прибуток підприємств;
• чинне податкове законодавство залишається певною мірою неврегульованим;
• вітчизняний податок на прибуток мало пов’язаний з фінансовими результатами діяльності підприємств, і його основні функції - стимулююча і регулююча – спрацьовують недостатньо;
• залишається актуальним питання податкових преференцій для виробничих підприємств.

 

 

5. Теоретичні засади розвитку податкового регулювання доходів підприємств

 

Стягнення державою на свою користь певної частини  ВВП – це одна, хоч і дуже важлива  сторона податкових відносин. Що стосується використання  прямих податків відносно підприємств як інструменту державного регулювання економіки, що впливав  би на її суб’єктів, то цей аспект має більш змінні характеристики – від фрагментарного податкового втручання держави до її постійного (з кінця ХІХ-го століття) і далі (з початку ХХ-го століття) – до цілеспрямованого податкового впливу на економіку підприємств, який, однак, відрізнявся своїм рівнем в окремі періоди.

Довгий  час пануючим було лише класичне уявлення про вплив податків на економіку. Вчені класики, економісти А. Сміт, У. Петті, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо вважали економіку сталою, саморегульованою системою, де всі податки виконували лише роль джерела доходів бюджету, а про потенційні масштаби їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств особливо не замислювалися [6].

З ускладненням економічних відносин у суспільстві  виникла потреба в корекції класичного вчення. Уявлення, що фіскальні дії можуть мати важливу стабілізуючу дію на суб’єктів ринкових відносин, найбільш широко розповсюдилось у період Великої депресії 30-х років; ключову роль тут зіграла кейнсіанська теорія зайнятості. Ці погляди фактично до 70-х років визначали розвиток і напрями економічної думки. Стосовно податків передбачалося, що шляхом зміни обсягу і структури податкових надходжень можна пом‘якшити циклічні коливання економіки, стимулювати інвестиції. Зокрема, американський економіст Д. Д’ю стверджував, що в “сучасному суспільстві податки функціонують скоріше як регулятори, ніж як дохідний захід” [6] .

Врешті-решт, питання теоретичної моделі податкової системи потребує з’ясування функцій  податків. Дослідження категорії  прямих податків буде неповним без  з’ясування їх суспільного призначення.

В економічній  літературі існують суттєві розбіжності  як кількісного, так і якісного характеру  з приводу визначення функцій, що виконує дана категорія. Особлива одностайність  простежується стосовно фіскальної функції прямих податків. Вона вважається історично найдавнішою та послідовно реалізовуваною функцією податків, за допомогою якої здійснюється їх головне  призначення - збір грошових коштів з  фізичних та юридичних осіб з метою  формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній системі  та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій. Щодо її значимості та вагомості, то вони значною мірою визначаються економічною доктриною конкретної держави.

Регулююча функція також належить до загальноприйнятих. В її основі – сутність прямих податків як інструменту вартісного розподілу  та перерозподілу доходів між  соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки. Держава вилучає частку поточного  чи накопиченого доходу в одних осіб і передає його іншим. Такий перерозподіл державні органи здійснюють з метою  забезпечення грошовими коштами  і фінансовими ресурсами тих  осіб, які відчувають доцільну, суспільно  визнану потребу у ресурсах, однак  не в змозі забезпечити її з  власних джерел [36]. Таким чином, оподаткування ставить своїм завданням отримання і зосередження в руках держави грошових коштів, необхідних для вирішення соціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей, країни. Тобто, з економічної точки зору прямі податки можуть виступати як інструментом фіскальної політики держави, так і як метод непрямого регулювання розподільчих і перерозподільних процесів. Відповідно виділяються два напрямки регулюючого впливу прямих податків на підприємства: 

- фіскальний, що полягає в отриманні і  акумулюванні податкових платежів, формуванні на цій основі дохідної частини бюджету з метою виконання державою завдань економічної та соціальної політики; 

- регулюючий, який полягає у стимулюванні  чи дестимулюванні шляхом таких  податкових важелів: об’єкти  оподаткування, база оподаткування, податкові ставки, податкові пільги для певних форм економічної діяльності, виробництва і споживання ряду товарів та послуг, галузей і регіонів [72]. Податкове регулювання, як елемент податкового механізму, включає в себе сукупність методів та засобів впливу на діяльність суб’єктів господарювання з метою стимулювання їх економічної активності.

На думку  Б.Болдирєва, прямі податки по відношенню до підприємств виконують економічну функцію. При цьому він вказує, що “економічна функція означає, що прямі податки, як активний учасник перерозподільчих процесів  серйозно впливають на діяльність підприємств, стимулюючи або стримуючи темпи їх росту, посилюючи накопичення капіталу, розширюючи чи звужуючи платоспроможний попит населення”. Реалізується така функція через систему санкцій, винятків, податкових кредитів. Вона проявляється в зміні об’єкту оподаткування, розмірів і ставок податків, оподатковуваної бази та інших параметрів, пов’язаних з розподільчими відносинами [79]. З наведеної цитати можна зробити висновок, що, врешті-решт, йдеться про регулюючу функцію прямих податків, яка визначає тенденції в функціонуванні підприємств.

Регулююча функція прямих податків відносно товаровиробників має цілком самостійний характер, їй притаманний ряд властивостей, які характеризують багатогранність  ролі прямих податків у відтворювальних  процесах підприємств. Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати на рівень економічного розвитку підприємств, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями. У міру активізації  ролі держави в організації фінансово-господарської  діяльності підприємств, у регулюючої функції з’являються додаткові  властивості, які знаходять свою реалізацію в окремих підфункціях.

Ряд економістів (Д.Чернік, В. Федосов) у ряду самостійних  функцій податків називають контрольну. На думку прихильників такого підходу, вона проявляється в ролі оціночного показника ефективності кожного  окремого податку та системи в  цілому [47]. Погоджуючись з подібним значенням податків, слід, однак, відзначити, таке. Структура податків, їх розміри створюють основу для аналізу фінансової політики держави і прийняття відповідних кроків до вдосконалення. Проте контрольна функція прямих податків проявляється лише в умовах дії регулюючої функції, а тому може вважаться саме її підфункцією.

Побудова  раціональної податкової системи залежить від економічно обґрунтованої її внутрішньої структури, перш за все  від параметрів баз оподаткування та ставок. Градація податкових ставок являє собою важливу частину системи податкового регулювання. Розрахунок рівня оптимальності податкових ставок – процес надто складний та трудомісткий. Тут перш за все необхідно економічне обґрунтування з метою оптимізації державних витрат, приведення їх у відповідність з можливостями реальної економіки, усунення інфляційної складової при розрахунках валового внутрішнього продукту (ВВП), емісійних методів збільшення доходів бюджету, ліквідації квазігрошей та багато іншого, що призводить до штучного зростання показника ВВП та втягує в обіг номінально існуючу грошову масу [12]. Зокрема, податок на прибуток підприємств потрібно розглядати у взаємозв”язку з особистим прибутковим оподаткуванням доходів фізичних осіб. Паралельне функціонування цих двох видів податків дає можливість, по-перше, охопити оподаткуванням весь створений валовий дохід, який включає заробітну плату і прибуток, по-друге, регулювати фінансовими методами оптимальні співвідношення між ними. Реформи в країнах з розвинутою ринковою економікою в сфері оподаткування доходів проводилися з врахуванням взаємозалежності цих податків і необхідності їх узгоджування.

Головною  перевагою прямих податків є пряма  залежність розміру податку від  розміру отриманого прибутку (доходу). Ніякі інші податки не мають такої  залежності від кінцевих результатів  діяльності  суб'єктів  господарювання.

В залежності від способів реалізації міри податкового  регулювання ця сфера державного впливу поділяється на дві взаємопов’язані  сфери: сукупність податкових пільг  та податкових санкцій. Оптимальне співвідношення цих підсистем забезпечує гнучкість  оподаткування та в кінцевому  рахунку результативність податкової політики. Поточні коректування технологій впливають на розвиток економічної  кон’юнктури. Податкове стимулювання інвестиційних процесів може позитивно вплинути на всю структуру фінансового господарства держави.

Серед податкових важелів, представлених на рис. 1.6., є ті, які широко застосовуються в усьому світі при регулюванні доходів юридичних осіб, проведенні протекціоністської політики, регулюванні попиту й пропозиції, соціальних тенденціях, а також в сфері банківської діяльності.

Система важелів  податкового регулювання

М

Е

Т

О

Д

И

З

А

С

О

Б

И

Особливе  місце в системі податкового  регулювання визначено такому методу як „вибір та встановлення податкових ставок”