Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних осіб на прикладі державної податкової служби Волинської області

*Джерело: складено автором  за [48]

 

Прямі (прибутково-майнові) податки  – це податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником.

Особисті – податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні (від англ. real – майно) – податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід;

Враховуючи  фіскальне та регулятивне значення, вплив на діяльність та доходи юридичних  осіб, а також виходячи з наявної наукової і статистичної інформації та обмежених обсягів дипломної роботи, зосередимо увагу на двох основних прямих податках – податку на прибуток підприємств і платі за землю.

Податок на прибуток є важливим як для підприємств, так і для держави. В Україні він має дуже велике фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Крім цього, податок на прибуток підприємств має широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив може здійснюватися як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у виробництві пріоритетних товарів.

Ретроспективи нормативно-законодавчого регламентування  оподаткування прибутку підприємств  в Україні показують, що перехід до податкової форми взаємовідносин між підприємствами і державою був досить складним і суперечливим. Формування власної податкової системи в Україні розпочалося відразу ж після проголошення незалежності. Так, першими кроками до її становлення стало прийняття та введення в дію 1 жовтня 1991р. Закону України «Про систему оподаткування», а 28 грудня 1994 р. - Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», які трансформувався та доповнювався поправками аж до кінця 2010 р., до прийняття Податкового кодексу. (додаток А).

Податковий кодекс України [62] набрав чинності у 2011 році і поклав початок сучасному етапу розвитку податкових відносин в Україні. Згідно кодексу, 2

податок на прибуток підприємств –  це загальнодержавний податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Основні елементи податку на прибуток відображені на рис. 1.3.

Об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств (ст.134)

Прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, послуг та інших витрат звітного періоду (ст..134.1.1)

Податковою базою податку  на прибуток підприємств визнається грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування

 

Дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню, з джерелом походження з України

(ст.134.1.2)

Податкова база податку на прибуток підприємств (ст.140)

 

 

 

Рис.1.3. Податкова база та об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств

Платниками  податку на прибуток є :

а) з числа резидентів :

- суб'єкти господарювання - юридичні  особи, які проводять господарську  діяльність як на території  України, так і за її межами;

- управління залізниць, підприємства залізничного транспорту, які отримують прибуток від основної та неосновної діяльності залізничного транспорту;

- неприбуткові установи та організації  у разі отримання прибутку  від неосновної діяльності та/або  доходів, що підлягають оподаткуванню;

- відокремлені підрозділи платників податків;

б) з нерезидентів:

- юридичні особи, що створені  в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом  походження з України або виконують  агентські (представницькі) та інші  функції стосовно таких нерезидентів  чи їх засновників.

 

Основною ставкою податку на прибуток визначено 16%. Однак для повільного і безболісного для бюджету переходу від 25 до 16 відсотків розроблено перехідні положення податкового Кодексу, пунктом 10 яких визначено порядок поступового зниження встановлення ставок оподаткування (рис.1.4.)

СТАВКИ  ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

 

Додаткові ставки

0, 4, 6, 12, 15, 20%

Ставки  перехідного періоду

23, 21, 19%

Основна ставка

16%

 

Страхова  діяльність

Нерезиденти

З 2014 року

23% у  2011 році

21% у 2012 році

19% у 2013 році

 

 

 

Рис.1.4. Ставки податку на прибуток підприємств

 

Натомість, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року,  звільняються від оподаткування:

а) прибуток суб'єктів господарської  діяльності, отриманий від надання  готельних послуг у готелях "п'ять зірок", "чотири зірки" та "три зірки";

б) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств легкої промисловості, крім тих, які виробляють продукцію на давальницькій сировині;

в) прибуток підприємств галузі електроенергетики від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії;

г) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств суднобудівельної промисловості;

д) прибуток підприємств літакобудівної промисловості,;

е) прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу.

 

Основні нововведення щодо податку на прибуток підприємств у Податковому кодексі:

1. З метою залучення інвестицій:

• запровадження (до 2016 р.) 0 ставки податку для новоутворених суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також підприємств з оборотом до 3 млн. грн.; (ст.154);

• запровадження на 10 р. звільнення від оподаткування прибутку певних галузей.

2. З метою оновлення основних засобів:

Запровадження 5 методів  нарахування амортизації, в т.ч. методів прискорення амортизації  за 16 групами основних засобів, передбачених бухгалтерським обліком (ст.145.1.4).

3. Заходи  енергозбереження:

подовження  дії норм, спрямованих на стимулювання підприємств до здійснення енергозберігаючих заходів та реалізації енергоефективних проектів (ст.158).

4.   Запроваджено визначення податкових зобов'язань на підставі даних бухгалтерського обліку із розрахунком податкових різниць:

•   платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті,  доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення, незалежно від дати надходження; податкові зобов’язання визначаються на підставі даних бух обліку із застосуванням податкових різниць (ст. 152);

• скасовано сплату авансових внесків при виплаті дивідендів для окремих суб'єктів, зокрема фізичних осіб (ст. 153);
• переведено страховиків на загальні правила оподаткування прибутку (при річному перехідному періоді) (ст. 156);
• удосконалено оподаткування операцій з цінними паперами, що унеможливить використання “технічних” акцій (ст. 153);
• встановлено річний період  для поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновників протягом якого така допомога не оподатковується (п.135.5.6 ст. 135);
•   запроваджено міжнародні стандарти бух обліку, спрощення системи бухгалтерського обліку для малих підприємств

5. Впровадження механізму звичайних цін:

 з  одночасним наданням права платнику  податку узгоджувати з контролюючими  органами порядок формування  цін (ст. 39)

 

До майнових податків, які сплачують юридичні особи в Україні, варто віднести плату за землю; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. На відміну від прибуткового, при майновому оподаткуванні можливості приховування об’єкта оподаткування й ухилення від повної сплати податку незначні (якщо, звичайно, об’єкти власності суттєві – будівлі, транспортні засоби, а не дріб’язок). Крім грошової оцінки, об’єкт оподаткування може мати фізичний вимір, що спрощує його облік і нарахування податку. Для стягнення цих податків не обов’язкова наявність високопрофесійного податкового апарату, тому ця форма податків широко застосовується при місцевому оподаткуванні. Недоліком майнових податків є його обмежена регулююча функція.

У ПКУ базові поняття, що застосовуються при оподаткуванні власників та користувачів земельних ділянок, на відміну від оподаткування прибутку, майже не змінилися порівняно із положеннями попереднього законодавства.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

У свою чергу, земельний податок — це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі — орендна плата) — обов’язковий платіж, який орендар уносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок чи земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі (стаття 269 ПКУ), а платниками орендної плати є тимчасові землекористувачі-орендарі (пункт 288.2 ПКУ).

Власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Об'єктом оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (постійному користуванні), а також земельні частки (паї), які перебувають у власності .

Об'єктом оподаткування орендною платою є земельна ділянка, надана в оренду.

Базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до статті 289 ПКУ, або площа земельних ділянок, НГО яких не проведено (стаття 271 ПКУ).

 

Сплата податкового зобов'язання щодо плати за землю, визначеного юридичною особою у податковій декларації на поточний рік, здійснюється рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Тобто, , для подання звітності з податку за землю звітним періодом є календарний рік, а для сплати — календарний місяць.

Ставки земельного податку диференційовано залежно від категорії земельної ділянки, цільового призначення, місця їх розташування (у межах чи за межами населеного пункту), а також від того, чи проведено грошову оцінку землі (рис.1.5).

МЕХАНІЗМ  ВСТАНОВЛЕННЯ СТАВОК ЗАЛЕЖНО ВІД

ГРОШОВОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЛІ

 

 

Грошова оцінка земель

не проведена

Грошова оцінка земель

проведена й проіндексована

 

 

Ставки встановлені в 

процентах від грошової

оцінки ділянки

Ставки встановлені в

фіксованих сумах

за 1 кв.м

площі ділянки.

Застосовуються

 підвищуючи 

коефіцієнти та

коефіцієнти індексації