Прямі податки в системі державного регулювання доходів юридичних осіб на прикладі державної податкової служби Волинської області

1) підвищення фіскальної ефективності оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів. Наразі фіскальна функція групи ресурсних податків реалізована не в повній мірі. В 2010 році загальний обсяг ресурсних та екологічних податкових платежів (збори за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та рента за корисні копалини, що видобуваються на території України) склав близько 12,7 млрд грн, що становить лише 3,5 % доходів Зведеного бюджету України, або 1,2 % ВВП. Ці показники є вкрай низькими і свідчать про нереалізований фіскальний потенціал податків даного виду. Для прикладу, у країнах ЄС-25, де експлуатація природних ресурсів є менш інтенсивною, ніж в Україні, надходження від цієї групи податків складають 3,6 % ВВП, а в структурі доходів бюджетів окремих країн їх частка сягає 15 %;

2) поглиблення  прогресії податку на доходи  фізичних осіб. В Податковому  кодексі зроблений перший крок  в цьому напрямі – запроваджена  ставка оподаткування в розмірі 17 % для осіб, заробітна плата яких перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати. Разом з тим, видається доцільним запровадження більш високої ставки на доходи, які в декілька раз перевищують середній показник заробітної плати;

3) відмови  від зниження ставки ПДВ з  20 до 17 %. ПДВ є одним із непрямих  податків, тому фактичним суб’єктом  оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Створена додана вартість, таким чином, є лише критерієм розподілу повноважень податкового агента: чим більша створена підприємством додана вартість, тим більша частина ПДВ, сплаченого кінцевим споживачем за готову продукцію, опиняється на рахунках даного підприємства, яку воно має сплатити до бюджету. Відтак ПДВ за своєю природою не здійснює додатковий тиск на фінансовий стан підприємства. Проблеми його функціонування в Україні пов’язані насамперед з недосконалим адмініструванням;

4) підвищення ставок податку на нерухомість. За розрахунками Кабінету Міністрів надходження від сплати цього податку до місцевих бюджетів складуть за нинішніх ставок менше 200 млн грн. Це свідчить про його фіскальну неефективність. Необхідно посилити фіскальний тиск на власників, що володіють значними об’єктами житлової нерухомості.

 В  питанні стимулювання економічної  активності, стимулюючий потенціал  податкової системи залишається  практично не реалізованим. В  цьому контексті необхідно ініціювати  дискусію і практичні дії щодо  впровадження додаткових податкових  стимулів пожвавлення інвестиційної  діяльності. Такими можуть бути:

1. Стимулююча  модель податку на прибуток. Для  того, щоб активізувати інвестиційну  діяльність, необхідно запровадити  відповідну модель адміністрування цього податку. Для прикладу, в розвинених європейських країнах ставки податку досить високі (25-35 %), проте вони застосовуються лише для тієї частини прибутку, яку акціонери бажають вилучити (тобто отримати в якості дивідендів). Для частини прибутку, яку підприємство планує інвестувати, діють спрощені податкові режими у формі знижених податкових ставок на прибуток, або загалом звільнення від оподаткування тієї частини податку на прибуток, яку підприємство реінвестує у модернізацію.

 Таким  чином, доцільнішим є не зниження ставки податку, а запровадження податкової «вилки». Для тієї частини прибутку яка спрямовується на виплату дивідендів, було б доцільним залишити ставку у розмірі 23 %, а для частини прибутку, що реінвестується в модернізацію основних фондів, – знизити до 10 %.

2.   Спеціальні правові режими економічної діяльності (СПРЕД), передусім технопарки та індустріальні парки. Розробники Податкового кодексу України позбавили СПРЕД більшості податкових преференцій, залишивши лише пільги зі сплати ввізного мита на обладнання, яке не виробляється в Україні, і лише для учасників 17 технологічних парків. На наш погляд, таке рішення є неефективним. Завдяки набору різного роду державних гарантій, пільг і преференцій СПРЕД як економічний інструментарій державної політики дозволяє розв’язати широкий спектр різноманітних соціально-економічних проблем – від реанімації депресивних територій і галузей до надання додаткового імпульсу пріоритетним точкам економічного зростання та формування «точок прориву» у визначених галузях чи регіонах. В цьому контексті доцільно надати пакет обґрунтованих фіскальних пільг в рамках діючих СЕЗ.

3.   Комплекс податкових стимулів, серед  яких поширеними є:

– податкові канікули, передусім  із сплати податку на прибуток, податків на землю та нерухоме майно. Їх зміст полягає в тимчасовому звільненні підприємства від сплати цих податків за умови спрямування цих коштів на інвестиційні цілі або збільшення виробництва та експорту продукції;

– знижені (пільгові) ставки податку на прибуток, землю та нерухоме майно як менш затратна для держави альтернатива податковим канікулам;

– інвестиційний податковий кредит, який може бути двох видів: 1) відтермінування  сплати нарахованого податку (часто  з додаванням відсотків за користуванням), 2) спрямування нарахованого податку на інвестиційні цілі;

– податкова знижка, тобто зменшення  бази оподаткування шляхом включення  витрат на інвестиційні цілі до валових  витрат;

– розширення можливості застосування прискореного методу амортизації;

– амортизаційна премія, що передбачає можливість віднесення на валові витрати додаткового відсотка вартості основних засобів;

– звільнення від сплати ПДВ та мита обладнання, яке не виробляється в країні;

– знижена ставка відрахувань до соціальних фондів з фонду оплати праці працівників, зайнятих науково-дослідними розробками;

– можливість виписувати податкові  векселі при імпорті продукції;

– звільнення чи пом’якшення вимог щодо обов’язкового продажу валютної виручки.

 

Висновки  до розділу ІІІ

Податкова система України має суттєві  вади і є набагато обтяжливішою як для ведення бізнесу, так і  для споживчого попиту порівняно з податковими системами країн ЄС. Вона має бути реформована у частині зниження загального податкового навантаження, зміни структури податкових вимог підприємствам, покращення податкового клімату, вдосконалення виконання фіскальної та регулюючої функцій податків, реорганізації самої податково-митної служби і т.ін. Причому орієнтуватися потрібно на динамічні трансформації, що спостерігаються у країнах – нових членах ЄС, які є одними з головних конкурентів України на світових ринках товарів і капіталів Зокрема, в межах завдання підвищення фіскальної ефективності податкової системи необхідно запровадити додаткові заходи щодо збільшення доходів бюджету, уникнувши при цьому посилення фіскального навантаження на високотехнологічні галузі економіки.

Для цього  необхідно:

1. Вправадити стимулюючу модель податку на прибуток. Для того, щоб активізувати інвестиційну діяльність, необхідно запровадити відповідну модель адміністрування цього податку. Для прикладу, в розвинених європейських країнах ставки податку досить високі (25-35 %), проте вони застосовуються лише для тієї частини прибутку, яку акціонери бажають вилучити (тобто отримати в якості дивідендів). Для частини прибутку, яку підприємство планує інвестувати, діють спрощені податкові режими у формі знижених податкових ставок на прибуток, або загалом звільнення від оподаткування тієї частини податку на прибуток, яку підприємство реінвестує у модернізацію. Таким чином, доцільнішим є не зниження ставки податку, а запровадження податкової «вилки». Для тієї частини прибутку яка спрямовується на виплату дивідендів, було б доцільним залишити ставку у розмірі 23 %, а для частини прибутку, що реінвестується в модернізацію основних фондів, – знизити до 10 %.

2.   Спеціальні правові режими економічної діяльності (СПРЕД), передусім технопарки та індустріальні парки.

3.   Комплекс податкових стимулів, серед  яких поширеними є:

– податкові канікули, передусім  із сплати податку на прибуток, податків на землю та нерухоме майно. Їх зміст полягає в тимчасовому звільненні підприємства від сплати цих податків за умови спрямування цих коштів на інвестиційні цілі або збільшення виробництва та експорту продукції;

– знижені (пільгові) ставки податку на прибуток, землю та нерухоме майно як менш затратна для держави альтернатива податковим канікулам;

– інвестиційний податковий кредит, який може бути двох видів: 1) відтермінування  сплати нарахованого податку (часто  з додаванням відсотків за користуванням), 2) спрямування нарахованого податку на інвестиційні цілі;

– податкова знижка, тобто зменшення  бази оподаткування шляхом включення  витрат на інвестиційні цілі до валових  витрат;

– розширення можливості застосування прискореного методу амортизації;

– амортизаційна премія, що передбачає можливість віднесення на валові витрати додаткового відсотка вартості основних засобів;

– звільнення від сплати ПДВ та мита обладнання, яке не виробляється в країні;

– знижена ставка відрахувань до соціальних фондів з фонду оплати праці працівників, зайнятих науково-дослідними розробками;

– можливість виписувати податкові  векселі при імпорті продукції;

– звільнення чи пом’якшення вимог щодо обов’язкового продажу валютної виручки.

 

 

 

ВИСНОВКИ 

Згідно  чинного законодавства України, податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового кодексу.

Податковий  кодекс не містить поділу податків на прямі та непрямі, проте Коментар до Податкового кодексу передбачає можливість такої класифікації податків залежно від форми оподаткування. Поділ податків на прямі та непрямі існує також в офіційних документах впливових міжнародних організацій, словниках, довідниках і енциклопедіях фінансово-економічного спрямування, в документах  СОТ та ЄС.

Прямі (прибутково-майнові) податки – це податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються  в ціну товару й сплачуються виробником або власником: особисті – податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні (від англ. real – майно) – податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

В Україні  спрявляються наступні прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок  на доходи фізичних осіб; плата за землю; збір за першу реєстрацію транспортного  засобу; екологічний податок; рентна плата; плата за користування надрами  та ін.

Порівняно з непрямими прямі податки  більш справедливі, оскільки враховують дохідність платника і стягуються саме на стадії отримання доходу. Прямі  податки виступають дійовим фінансовим регулятором доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання тощо. Отже, прямі податки об’єктивно більшою мірою володіють стимулюючими можливостями щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси здійснюється безпосередньо, через зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. З точки зору макроекономіки, регулюється як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція.

На сьогодні в Україні чинне податкове  законодавство залишається певною мірою  неврегульованим, хоча з прийняттям податкового Кодексу знижено  податкове навантаження на прибуток підприємств; вітчизняний податок  на прибуток мало пов’язаний з фінансовими  результатами діяльності підприємств, і його основні функції - стимулююча і регулююча – спрацьовують недостатньо; залишається актуальним питання  податкових преференцій для виробничих підприємств.

Провівши  аналіз прямого оподаткування юридичних  осіб в Украні, можемо зробити висновок, що реформа оподаткування, введення Податкового кодексу в цілому позитивно впливають на доходи та ділову активність юридичних осіб, хоча остаточні підсумки підводити  ще рано. Також не варто ігнорувати незавершеність реформ та ті питання, що лишаються не вирішеними.

Нині  системи прямого і непрямого  оподаткування в Україні забезпечують приблизно рівні обсяги податкових надходжень, хоча раніше домінуючою була частка непрямого оподаткування. Частка прямих податків з юридичних осіб в останні роки зростає, і в 2011р. становила близько 18%. В 2011р. до державного бюджету надійшло 54,7 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що на 37,0 %, більше відповідного показника 2010р. Таке зростання відбулося попри зменшення ставки з 1 січня 2011 року. Річний плановий показник податку на прибуток виконано на 115,1 %. Податок на прибуток підприємств зріс у 2011 році передусім за рахунок збільшення надходжень податку з підприємств і організацій приватного сектору більш як у 1,5 раза. Крім того, збільшилися надходження податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на 37,8 %. Водночас надходження податку з державного сектору скоротилося на 95,7 млн. грн