Особливости кредитування пидприемств малого и середньго бизнесу

Рис. 1.4. Структура суб’єктів малого та середнього бізнесу за видами економічної діяльності за 2008-2010 роки

Аналізуючи таблицю 1.2 та рисунок 1.4. видно, що торгівлею займаються 25,4 % від загальної кількості малих та середніх підприємств. Натомість, значно меншим є досліджуваний показник в галузі сільського господарства – всього 7,7 % та промисловості і будівництва, відповідно 10,5 % та 6,8 %. Така ситуація пояснюється тим, що торгова діяльність є найбільш прибутковою та швидкоокупною, тоді як в промисловості так і в сільському господарстві існує певний часовий лаг між вкладенням коштів та отриманням прибутку, який супроводжується значними ризиками.

Слід зазначити, що основною причиною такого перерозподілу сфер економічної діяльності є фінансове  становище суб’єктів малого та середнього бізнесу. Підприємства на початковому  етапі своєї діяльності зазвичай не мають власних фінансових ресурсів, що спонукає їх до залучення зовнішніх  джерел, як правило коштів комерційних  банків. На сьогодні банківські кредити  дають змогу фінансувати витрати  суб`єктів підприємницької діяльності, пов`язані з придбанням основних і поточних активів, покриттям таких  потреб підприємства, як тимчасове  збільшення виробничих запасів, виникнення (збільшення) дебіторської заборгованості, іншими зобов’язаннями.

Протягом останнього часу процедура видачі кредитів для малих  та середніх підприємств значно спростилась. Ще кілька років тому кредитувати  малий та середній бізнес у нестабільних економічних умовах вважалось занадто  ризикованим. Та й невідпрацьованою була сама система кредитування. Практикувались здебільшого споживчі кредити, а  для приватних підприємців отримати кредит було зовсім безнадійною справою. Чималі складнощі виникали з процедурою оцінки кредитоспроможності підприємства чи підприємця, пов’язані з подвійною  бухгалтерією, невідповідністю офіційних  даних реальним. Позиція банків щодо застави також істотно відрізнялася і була набагато жорсткішою.

Одним з визначальних напрямків  державної підтримки малого бізнесу  в Україні, визначених Законами України  «Про державну підтримку малого підприємництва»  від 19.10.2000 р та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21.12.2000 р, є його фінансово-кредитне забезпечення, яке здійснюється Українським фондом підтримки підприємництва.

Отже, поступово банківськими установами практика кредитування підприємництва стала значно удосконалюватися. З’явилася  своєрідна система оцінки бізнесу, що визначає суб’єктів та умови, при  дотриманні яких можна розраховувати  на кредит.

3.2. Новітні банківські  послуги для малого та середнього  бізнесу

Обмеженість засобів державної  підтримки малого та середнього підприємництва змушує шукати якісно нові підходи, фінансові  схеми і механізми підтримки  суб'єктів підприємницької діяльності. Не тільки органи державної влади, але  і комерційні структури не завжди чітко уявляють собі можливості й  об'єктивні границі таких схем і механізмів. Тому, на мою думку, необхідно зробити короткий їхній  огляд.

Для того, щоб прості і  більш складні механізми були задіяні повною мірою, необхідно:

• враховувати інтереси і самих підприємці, і тих, хто зацікавлений в їх підтримці;
• реально оцінювати об'єктивні границі, що надає використання кожного механізму.

Розглядаючи детальніше кожен  з механізмів підтримки малого та середнього бізнесу зі сторони комерційних  банків, варто відзначити, що однією з найбільш актуальних для українського бізнесу проблем є гарантійне забезпечення первинних вкладень для  відкриття своєї справи.

Припустимо, що для старту підприємцю необхідний мінімальний  капітал у розмірі 100 тис. грн., а  усі, хто готовий позичити йому гроші, розраховують одержати середню прибутковість  на рівні ставки Національного банку України — 7-8 % річних. При цьому кредитор припускає, що імовірність «неповернення» кредиту й очікуваних доходів від кредитування складає 10 %. Підрахунок середньої прибутковості з урахуванням ризику «неповернення»

дозволяє знайти ставку, по якій варто видавати кредит підприємцю, щоб забезпечити очікувану середню  прибутковість на рівні 7 – 8 % річних. Розрахунок показує, що ставку по такому кредиті при відсутності гарантій найкраще установити на рівні 28 % річних.

Якщо ж кредитор має  гарантію третьої особи, згідного погасити 20 % від суми кредиту й очікуваних процентних виплат, то він може видати кредит уже по ставці 25 % річних. Тільки 100 %-на гарантія дозволяє видавати кредити  по ставці Національного банку (без  обліку витрат по реалізації заставленого майна).

Гарантійні зобов'язання, що перевищують вартість кредиту, переводять механізм кредитування в «пільговий режим», коли вартість предмету застави  стає більшою, порівняно з сумою  кредиту. Цим механізмом часто користаються кримінальні лихварі, що пропонують низькі ставки кредитування, а потім  переводять «на лічильник» своїх позичальників.

Наступним механізмом підтримки  малого та середнього бізнесу є пільгове кредитування.

Характерним є те, що недавнє  соціалістичне минуле постійно нагадує  чиновникам і підприємцям про  можливість одержати хоч що-небудь на пільгових умовах: наприклад дати кредит малому бізнесу на пільгових  умовах. Однак наше ринкове сьогодення для видачі пільгових кредитів вимагає  пільгових ресурсів. Якщо, наприклад, суми видаваних кредитів та депозитів  рівні, то зменшення ставки по депозитах  дозволяє скоротити ставку по кредитах на таку ж величин. Якщо використовуються мультиплікативні схеми, наприклад, суми видаваних кредитів повинна перевищувати суму депозиту в 5 раз, то при рівні тарифної депозитної ставки 15 % річних при повній відмові від нарахування відсотків по депозитах пільгові ставки по кредитах не можуть бути зменшені більш ніж на 3 %.

Загальновідомо, що кредитування пов'язане з ризиком, і за інших  рівних умов бажано ці ризики розділити  з іншими учасниками проекту. Якщо при  цьому хто-небудь з учасників  може запропонувати більш дешеві ресурси, хоча б в обмеженому обсязі, то відсутні ресурси можна буде залучити з інших, більш дорогих джерел. В цьому і заключається суть співфінансування.

Візьмемо стандартну схему  інвестиційних конкурсів, визнану  в усьому світі: 20 % необхідних для  реалізації проекту ресурсів повинний надати сам учасник конкурсу, держава виділяє 20 % — на пільгових умовах (під 1/2 ставки Національного банку), 60 % — необхідно одержати в комерційних структурах. Якщо припустити, що ефективність проекту дорівнює ставці рефінансування, то для його реалізації можна сміло брати комерційний кредит по ставці, рівної приблизно 1,5 ставки рефінансування Національного банку України.

Можна поставити зворотну задачу, а саме: розрахувати, якою буде середня ставка по всім приваблюваним  для реалізації проекту ресурсам у залежності від співвідношення власних (безкоштовних) і позикових  засобів, одержуваних на пільгових умовах.

Лізинг має багато переваг, але головне — повернення обсягу кредиту вже забезпечене устаткуванням, що належить лізингодавцеві. Залишається  лише прогарантувати повернення відсотків, які повинні сплатити лизингоотримувач. Порівняння цифр впливу гарантій при  звичайному кредитуванні і в рамках лізингу доводить наступне:

• при відсутності гарантій ставки кредитування лізингових операцій нижчі, ніж при звичайному кредитуванні;
• наявність гарантій у лізингових операціях у меншій мірі впливає на зміну процентних ставок, чим при звичайному кредитуванні.

Якщо врахувати, що:

• лізингові платежі заміняють платежі з оподатковуваного прибутку;
• суб'єкти підприємницької діяльності мають можливість використовувати прискорену амортизацію отриманого в лізинг устаткування і розстрочку лізингових платежів, то стає зрозумілим привабливість лізингових операцій як для лізингоодержувача, так і для комерційних банків, що через механізм лізингових платежів можуть не тільки одержувати більш гарантований дохід, але і компенсувати частину своїх витрат по залученню ресурсів для лізингових операцій.

Згідно з дослідженнями  американських економістів, є два  методи участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі: прямий та опосередкований.

Через значку залежність українських  лізингових компаній від фінансуючих  установ, як правило банків, з одного боку, та недосконалість банківського законодавства, з іншого, поширений  опосередкований метод участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі. Тобто банк виступає единим чи більшим  акціонером лізингової компанії, а  лізингова компанія виступає в ролі його дочірнього підприємства. На таких  засадах в Україні сьогодні діють  лізингова компанія "Аваль-лізинг" (із 1992 р.), лізингова компанія "Укрексімлізинг" (із 1997 р.), лізингова компанія "РЕАЛ-банк". Схематично взаємовідносини за такої  форми співпраці  зображено на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Схема здійснення опосередкованого лізингу

Так, за кордоном для здійснення своєї діяльності лізингові фірми  загалом використовують позичкові  кошти, за рахунок яких формується до 75% обсягу їхніх ресурсів. Кредитні взаємовідносини між банками  та лізинговими компаніями можуть будуватися по різному. Банки можуть надавати звичайні банківські кредити і гарантовані  кредити, які видаються окремо за кожною операцією після вивчення платоспроможності клієнта.

Так, донедавна західні  лізингові компанії, пропонуючи свої послуги на українському ринку, визнавали  лише гарантії першокласних європейських банків. Нині ситуація дещо змінилася: приймаються гарантії і українських  банків, передусім таких, як Приватбанк, Промінвестбанк. Деякі лізингові  компанії ще ліберальніші, наприклад, ті, що обслуговують автомобільний  концерн ІVЕСО: крім вищезазначених банків, вони також визнають гарантії таких банків, як "Аваль", Енергобанк, Перший український міжнародний  банк. Гарантії надаються під проценти від суми лізингової угоди: від 2 до 5 % на Заході, від 5 % і більше — в  Україні.

У процесі кредитування комерційними банками лізингових операцій слід з'ясувати  кредитоспроможність лізингових компаній та лізингоодержувачів. Фінансовий стан компанії можна оцінити за показниками  платоспроможності, ліквідності, рентабельності, заборгованості тощо. Беручи до уваги  довготерміновий характер лізингового  бізнесу, необхідно особливо враховувати  спроможність клієнтів виконувати платіжні зобов'язання впродовж усього терміну лізингової угоди.

Оскільки у вітчизняній  практиці поки що немає єдиної методики визначення кредитоспроможності підприємств  при довгостроковому кредитуванні, а отже, і при довгостроковому  лізингу, слід приділяти увагу економічній  стійкості підприємства, аналізу  ринку, на якому воно діє, та місцю  такого підприємства на ринку, а також  перспективам його розвитку.

Розвиток лізингового  бізнесу в нашій країні стримується  проблемою мобілізації значних  грошових коштів, які могли б стати  джерелом для закупівлі обладнання з метою його подальшої передачі користувачу лізингу. Аналіз стану  вітчизняного лізингового підприємництва дає можливість зробити висновок про те, що в наш час найбільш реальними господарюючими суб'єктами, які мають тимчасово вільні кошти  чи мають доступ до них, виступають банківські установи. Закордонний досвід підтверджує правильність таких  міркувань, а вітчизняна практика доводить доцільність включення лізингових операцій у діяльність банків.

Останнім часом на пострадянському  просторі відроджується попит на поради консультантів-професіоналів. Найбільш кваліфіковані консультанти встановлюють оплату своїх послуг не тільки за окремі етапи виконаних  робіт (як у колишніх радянських НІІ), але і прагнуть прийняти участь в  розподілі доходів, одержуваних  від кінцевої реалізації проекту. Часто  використовуються комбіновані схеми, коли на початковій стадії відшкодовуються  мінімальні витрати консультанта, а  по завершенню робіт консультант  одержує 5 – 10 % від залучених кредитних  ресурсів, від отриманого доходу, рідше  — від отриманого прибутку.

Механізм пільг у даному випадку може бути пов'язаний із зниженням  витрат на розробку й експертизу проектів малих підприємців. У рамках існуючих технологій підприємець змушений оплачувати послуги і розроблювача-консультанта, і банківського експерта, який переробляє той же обсяг інформації, що і  консультант. Якщо розробку проекту  із самого початку здійснює безпосередньо  банк чи його довірена структура, то витрати  на консалтинг можна знизити в  два рази. У результаті витрати  по кредитуванню проекту для підприємця скорочуються на 2,5 – 3 %.