Особливости кредитування пидприемств малого и середньго бизнесу

Кредитні операції здійснюються з суб’єктами господарської діяльності

різних галузей економіки, форм власності та організаційно-правових форм. Основною умовою  надання кредиту є реальна можливість клієнта своєчасно повернути кредит і сплатити проценти за його користування. Кредити не надаються для погашення прострочених заборгованостей, на формування і поповнення статутних фондів, викуп акцій банку.

Кредитування умовно можна  поділити на декілька етапів, на кожному  з яких уточнюються характеристики позики, способи її видачі та погашення:

• розгляд кредитної заявки та співбесіда з клієнтом;
• вивчення кредитоспроможності клієнта;
• підготовка та укладання кредитного договору, видача кредиту;
• формування резерву на можливі втрати по позиках;
• контроль банку за виконанням умов договору та погашення кредиту (супровід кредиту).

Клієнт для отримання  кредиту або іншого кредитного продукту складає і подає заяву  на отримання  кредиту за встановленою банком формою разом із додатками.

У кредитній заяві вказується така інформація:

а)  мета кредиту, з короткою характеристикою підприємства та можливим економічним ефектом в результаті використання кредиту;

б)  сума кредиту;

в)  термін використання;

г)  передбачене забезпечення;

д)  прийнятна для підприємства процентна ставка.

Банк вимагає, щоб до кредитної  заявки були включені необхідні документи та фінансові звіти, які є обґрунтуванням прохання про кредит та які пояснюють  причини звернення до банку. Ці документи  –  необхідна складова частина заяви. Їх ретельний аналіз проводиться на наступних етапах, після того як представник банку проведе попередню співбесіду із заявником і зробить висновок про перспективність угоди. 

До  складу пакета супровідних  документів, які надаються до банку разом із заявою, входять наступні:

• техніко-економічне обґрунтування потреби у кредиті з розрахунками запланованих витрат і очікуваних надходжень від реалізації продукції (ТЕО);
• фінансова звітність, яка включає баланс і звіт про прибутки та збитки, річні та на останні звітні дати з відмітками ДПІ про їх прийняття. Баланс показує структуру активів, зобов’язань та капіталу підприємства;
• звіт про рух касових надходжень, що  заснований на співставленні балансів компанії на дві дати та який дозволяє визначити зміни різних статей та рух фондів;
• внутрішні фінансові звіти, які характеризують більш детально фінансовий стан компанії, зміну її потреби в ресурсах упродовж року;   13
• прогноз фінансування, який містить оцінки майбутніх доходів, витрат на виробництво продукції, дебіторської заборгованості, обертання запасів, потреби у готівці, капіталовкладеннях;
• бізнес-плани;
• документи, які затверджують право власності на майно, нерухомість, завірені нотаріально;
• зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (гарантія, поруки, страхові поліси, цінні папери);
• довідки, акти податкових органів, пенсійного фонду та інших позабюджетних фондів для оцінки можливих штрафів і стану бухгалтерського обліку.

Для клієнтів-позичальників, які мають розрахункові рахунки в інших банках, до зазначеного вище переліку необхідно надати нотаріально завірені: устав, свідоцтво про реєстрацію, установчий договір, протокол зібрання засновників, картку із зразками підписів розпорядників рахунку та відбитком печатки. Заява на отримання кредиту надходить до уповноваженого кредитного робітника та протягом одного-двох днів повинна бути розглянута.

Таким чином  з’ясувавши сутність та значення кредитування ми можемо зробити висновки, що кредитування підприємств малого та середнього бізнесу – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення.  Специфіка кредитування малого та середнього бізнесу на сьогоднішній день полягає у тому, що фінансується лише поточна діяльності вітчизняних підприємств та відсутні резерви додаткового (розширеного) відтворення, це в свою чергу створює загрозу для зменшення темпів приросту ВВП за рахунок сектору малого та середнього бізнесу. Також не менш важливим момент отримання кредитних ресурсів, без якого  неможливі кредитні відносини,  є організація кредитних операцій, яка полягає у наданні банку позичальником пакету  необхідних документів та звітів, а також додаткових документів за вимогою банку. 

Отже, для більш детального вивчення сутності кредитування суб’єктів малого та середнього бізнесу, необхідно здійснити аналіз та оцінку діяльності підприємства та його фінансового стану.

Розділ 2. Проблеми розвитку підприємництва та програма мікрокредитування.

2.1. Проблеми розвитку підприємництва в Україні.

Наступна інформація базується  на звіті Міжнародної Фінансової Корпорації за 2000 рік, що підсумовує результати опитування 2158 підприємств, розташованих в 23 обласних центрах України, у містах Києві та Сімферополі. З метою  отримання адекватної картини українського бізнесу до звіту включено підприємства: малі (5 - 50 працюючих); середні (51 - 250 працюючих) та великі (понад 250 працюючих).

Звіт охоплює державні, приватизовані та новостворені компанії. Державні підприємства поділено на підприємства загальнодержавної та комунальної  форми власності. Приватизованими  називаються підприємства, що виникли  під час приватизації, і частка державної власності в яких становить  менше 50%. Приватизовані підприємства поділено на "ранні" - приватизовані  до 1996 року, та  "пізні" - приватизовані  в 1996 році чи пізніше. Подібним чином  новостворені підприємства поділені на "ранні" - засновані до 1996 року та "пізні" - засновані в 1996 році чи пізніше.

Дослідження розглядає результати діяльності підприємств за 2000 рік  та намагається визначити основні  проблеми, із якими стикається підприємництво в  Україні. Основні проблеми українських  підприємств можна описати таким  чином:

• обмеження попиту: низька купівельна спроможність, низький попит на продукцію підприємств;
• макроекономічна нестабільність: інфляція, високі та мінливі процентні ставки, коливання обмінного курсу;
• не фінансові проблеми на мікрорівні: юридично-інституційні перешкоди (оподаткування та регуляторний клімат), нерівні умови конкуренції, що заважають ринку ефективно використовувати ресурси, обмеження доступу до інфраструктури, "вузькі місця" у галузях-постачальниках ресурсів, тиск кримінальних елементів, тощо;
• фінансові перешкоди на мікрорівні: складний доступ до зовнішнього фінансування, висока вартість капіталу, недостатньо розвинуті фінансові ринки;
• корупція.

Підприємства-респонденти  оцінили важливість перешкод, які  стримують їхній розвиток та зростання.

Серед усіх підприємств, незалежно  від їхнього розміру та способу  створення, спостерігається майже  цілковита одностайність щодо основних перешкод для розвитку та зростання. Перше місце в рейтингу перешкод для всіх галузей, а також для  малих, середніх, великих, державних  та приватних підприємств посіло оподаткування.

 Це співпадає з висновками  попередніх досліджень, проведених  Міжнародною Фінансовою Корпорацією  та іншими організаціями, в  яких податки постійно визначаються  як найбільший головний біль  для підприємців в Україні.  Основною проблемою тут є не  лише високий рівень податкових  ставок, а й висока кількість  різних податків та зборів, а  також нестабільне податкове  законодавство, що призводить  до збільшення кількості перевірок,  неофіційних платежів та зростання  тіньової економіки. 

Підприємці одностайно вважають його основною перешкодою для входу  на ринок та зростання. На другому  місці в рейтингу перешкод знаходиться  звичайний для ринкової економіки  чинник - обмежений попит. Третє місце  в рейтингу посідає інфляція. Такий  високий рейтинг макроекономічної нестабільності як перешкоди свідчить про важливість проведення державою виваженої монетарної та фіскальної політики, яка б забезпечила стабільний рівень цін та прийнятну вартість капіталу. На наступному місці за макроекономічною нестабільністю знаходяться нерівні умови конкуренції та тісно пов'язана з їхнім виникненням корупція. Різні аспекти державного регулювання бізнесу, не пов'язані з оподаткуванням, посідають у загальному рейтингу перешкод шосте місце. До числа менш важливих перешкод належать у низхідному порядку: недостатньо розвинена інфраструктура, нестача виробничих ресурсів у суміжних галузях та проблеми і з залученням підприємствами фінансування ззовні. Тиск з боку кримінальних елементів визнано керівниками на останньому місці в рейтингу перешкод для розвитку підприємництва в Україні.

Повертаючись до оподаткування, як до основної перешкоди, хочу відзначити, що на думку підприємців, найважливішою  проблемою, що з цим пов’язана, є  нестабільність податкового законодавства. На другому місці знаходиться  значний розмір податкового тягаря, що вимірюється кількістю сплачуваних  податків та розмірами податкових ставок. В 2000 році підприємства сплачували в  Середньому 11 податків та інших обов'язкових  платежів. Загальний податковий тягар  у середньому становив 53% від доданої  вартості створеної підприємствами.

Сприйняття респондентами  податкового тягаря як перешкоди  для розвитку їхнього бізнесу  значною мірою пов’язане з  нерівномірністю його розподілу  між підприємствами та галузями внаслідок  існування пільгових податкових режимів, та конкуренції щодо тіньової економіки, яка не оподатковується. Іншими важливими видами нерівних умов ведення бізнесу визначається прийняття  місцевою владою рішень на користь  конкурентів, а також пільговий  доступ до кредитних ресурсів та клієнтів. Кожен четвертий керівник вважав, що підприємницький клімат у його місті сприяє інвестиціям та розвитку бізнесу, і лише кожен п'ятий зауважив, що місцеві органи влади забезпечували  рівні умови для ведення бізнесу.

Основною проблемою державного регулювання підприємці вважають нестабільність законодавчих, та регуляторних актів. Кожен п'ятий керівник вважає, що законодавче та регуляторне середовище погіршиться у 2001 році і лише кожен десятий вважає, що відбудуться позитивні зміни у законодавчому та регуляторному середовищі. При дотриманні регуляторних та адміністративних норм підприємці часто змушені «здійснювати неофіційні платежі або робити "добровільні" внески до муніципальних, чи благодійних фондів. Керівники підприємств так проранжували регуляторні перешкоди у низхідному порядку: митні процедури, дозволи та погодження, процедури пов'язані з ліцензуванням, сертифікацією та реєстрацією.

Питання перевірок підприємств  знаходиться в центрі уваги протягом останніх декількох років. Для малих  підприємств середня кількість  перевірок не зменшилася та залишилася на приблизно тому самому рівні. Малі підприємства несуть на собі більший  тягар перевірок, ніж великі підприємства, та мають менше ресурсів для подолання  наслідків перевірок. Підприємства перевіряли в середньому 14 разів.

Перевірки контролюючими  органами на одному підприємстві в  середньому тривали 150 днів. 44 відсотки всіх підприємств зазначили, що вони зазнали санкцій з боку контролюючих органів внаслідок перевірок. На з'ясування з чиновниками питань, пов’язаних із застосуванням та інтерпретацією законодавчих та нормативних актів  керівники підприємств витрачали в середньому 16 відсотків робочого часу.

Затримання зовнішнього  фінансування було визнано меншою перешкодою порівняно іншими формами державного регулювання. Головними проблемами в отриманні зовнішнього фінансування є високі процентні ставки, нестача  пропозиції  (довгострокових кредитів та високі вимоги ліквідної застави).

Роль місцевих органів  влади по створенню сприятливого бізнес клімату на місцях визначальною для території, де функціонують підприємства. Результати дослідження свідчать, що було небагато міст, у яких підприємці позитивно оцінили роль місцевої влади по сприянню інвестиціям та розвитку бізнесу. Можливими поясненнями  цього факту є наступні гіпотези.

Перша - місцеві органи влади  не мають достатніх ресурсів для  підтримки та розвитку підприємництва.

Друга - місцеві органи влади, володіючи ресурсами, не здатні забезпечити  рівних умов для ведення бізнесу.

Третя - відсутність прозорості при прийнятті рішень та дієвого  контролю зі сторони Територіальної громади за діями місцевих органів  влади. Відсутність збалансованої  регіональної політики держави і  надалі слугуватиме поширенню негативного  сприйняття керівниками підприємств  ролі та функції державних органів  на місцях.

Проблеми оподаткування  є найбільшим регуляторним тягарем  для підприємств України. Сплачуючи  податки повністю, підприємства потрапляють  у дуже скрутне становище, і тому частина підприємств не спроможна  нести такий важкий тягар оподаткування.

Підприємства не подають  звітності в середньому про 16 відсотків  обсягу продажів. Підприємства, що хочуть бути абсолютно легальними (сплачувати чесно всі податки), обов'язково опиняться  в більш невигідному конкурентному  становищі, ніж ті, хто ухиляється від податків (кого по суті субсидують). В середньому у, більш як половину доданої вартості підприємствам  потрібно сплачувати у вигляді податків, та обов'язкових платежів при постійно мінливих вимогах до податкової звітності  та обліку. Сказати простіше, через  такий великий податковий тягар  країна примушує своїх підприємців  залишати легальний бізнес і сприяє подальшому розквіту неофіційної економіки  з усіма відповідними проблемами, такими як корупція, відсутність інвестицій, нерівні умови конкуренції та відсутність адекватного реагування на сигнали ринку. В результаті тиску  різних політичних груп також живе не за своїми скромними можливостями і підтримує на невиправно  високому рівні витрати на утримання урядових структур, надає субсидії  збитковим  підприємствам, що призводить до надзвичайно  високого податкового тиску на підприємства, які працюють у легальному секторі.