інфляція та безробіття

Безліч причин інфляції наголошується практично у всіх країнах. Проте комбінація різних чинників цього процесу залежить від конкретних економічних умов. Так, відразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була пов'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. У подальші роки головну роль в розкручуванні інфляційного процесу стали виконувати державні витрати, співвідношення «ціни — заробітна платня», перенесення інфляції з інших країн і деякі інші чинники. Що стосується колишнього СРСР, то разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції останніми роками можна рахувати унікальну диспропорцію в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці властиві тривалий розвиток в режимі військового часу (норма накопичення, за деякими оцінками, досягла 1/2 національного доходу проти 15—20% в країнах Заходу), надмірна частка військових витрат у ВНП , високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи, низька питома вага заробітної платні в національному доході, і інші особливості. [2,c.48]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Використання кривої Філіпса для аналізу інфляційних процесів

Ще на початку ХХ ст. американський  економіст І. Фішер розкрив взаємозв’язок  між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду – рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. новозеландський економіст А. Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861-1957рр. (рис. 1.1).

                                                                       

Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі  Філіпс відклав темпи зростання  номінальної зарплати ,а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці ,в якій крива перетинає вісь абсцис ,відповідає рівень безробіття,за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса ,такий рівень безробіття у Великобританії становив 5,5%. Ця крива не перетинає вісь ординат,бо досягти абсолютного рівня зайнятості ,тобто відсутності безробіття ,практично не можливо.[1,c.87-88]

           У  1960 р. Американські економісти  Самюельсон і Солоу дещо видозмінили  криву Філіпса. Їм вдалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції(а не з темпами зростання зарплати, як було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву ,побудовану на підставі емпіричних даних,називають ранньою кривою Філіпса .

        Що спричиняє  обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям,який виражає крива Філіпса? Чинники ,що лежать в основі зазначеного зв’язку ,аналогічні тим ,які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці ,які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості ,і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю , а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах України рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природній ,тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут підвищення заробітної платні ,що генерує зростання витрат і цін. Отже ,ціни починають зростати ще до того ,як національна економіка досягає повної зайнятості.

          Ринок  праці повільно усуває цю розбалансованість.В  одних випадках безробітні просто  можуть не знати,що десь є  потребав представниках їхньої  професії ,в інших – перекваліфікація  може потребувати значних затрат  часу і коштів або зміни  місця проживання. Отже ,ринок праці  не достатньо пристосовується  до змін у попиті й пропозиції  робочої сили і не може відвернути  зростання витрат і цін ,яке  починається ще перед тим ,як  досягнуто повної зайнятості. Ось  чому існує обернена залежність  між рівнями безробіття та  інфляції на проміжному відрізку  кривої AS.

         Однак на  підставі статистичних даних  70-х років для однієї країни  можна було побудувати аж декілька  кривих Філіпса .В аналітичній  економії заговорили про те ,що  крива Філіпса вже не підтверджується.  Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватись.

          Крива  Філіпса стабільна ,якщо в національній  економіці існує інерційний ,тобто  з року в рік однаковий ,темп  інфляції. Цей темп підтримується  доти ,доки немає збурень у  сукупному попиті чи сукупній  пропозиції. Збурення в сукупному  попиті настають ,наприклад ,тоді ,коли рівень безробіття помітно  нижчий за його природну норму.  У цьому разі темп інфляції  зростає , бо тиск до підвищення  заробітної платні ,що індукують незайняті робочі місця ,перевищує тиск до зниження заробітків ,що генерує безробіття. Зростання темпу темпу інфляції переміщуватиме Крива Філіпса вгору.[1,c.90]

            Якщо рівень безробіття перевищуватиме  природній ,то темп інфляції  знижуватиметься. Річ у тім  ,що тиск до зниження зарплати ,індукований безробіттям ,перевищує  силу тиску до зростання заробітної  плати ,тому рівень заробітної  плати і витрати знижуються ,а  відтак і ціни ,що уповільнює  темп інфляції. Тому Крива Філіпса  переміщується донизу.

            Збурення пропозиції мають місце  тоді ,коли умови функціонування  національної економіки різко  змінюються, що впливає на витрати  виробництва товарів та послуг  і внаслідок цього – на ціни ,які встановлюють фірми. За  несприятливих збурень пропозиції  витрати виробництва зростають  ,а відтак і ціни. Це означає  ,що темп інфляції змінюється  і Крива Філіпса переміщується  вгору. І навпаки ,за сприятливих  збурень сукупної пропозиції , наприклад  унаслідок збільшення світових  цін на нафту ,темп інфляції  знижуватиметься і крива Філіпа  переміщуватиметься донизу.

               Щоб глибше зрозуміти ,як збурення  у сукупних попиті і пропозиції  переміщують криву Філіпса ,використаємо  (рис. 1.2)

                                   

Припустимо ,що національна економіка  функціонує за природної норми безробіття ,тобто продукує природний обсяг  продукції та перебуває у точці  А.Нехай унаслідок певних обставин ,наприкладстимулювальної політики уряду ,сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується ,і фактичний ВВП перевищує  природний .Оскільки рівень безробіття спадає ,фірми активно наймають працівників ,а окремі з них енергійніше  підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати,і ціни теж  починають зростати .Відтак зарплата і ціни уже прискорено зростають. В економіці відбіваються зміни ,які можна зобразити переміщенням угору по кривій SRPC. Інфляційні очікування ще не змінюються ,але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

                 Із підвищенням заробітної плати  та цін фірми й наймані працівники  починають очікувати вищої інфляції ,що передбачають в угодах щодо  зарплати і цін. Отже ,інерційний  темп інфляції зростає. Короткострокова  крива Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса SRPC’ лежить вище від початкової кривої SRPC,показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці В ,але темпи інфляції вищі.

               Розвиток національної економіки  зрештою уповільнюється ,і обсяг  виробництва повертається до  природного, а рівень безробіття  – до його природної норми.  Внаслідок вищого рівня безробіття  темп інфляції знижується(рух  від точки С до точки Е). Економіка  повертається до точки Е. Тепер  за природного рівня безробіття  інерційний темп інфляції у  точці Е вищий ,ніж у точці  А , яка також відповідає природному  рівню безробіття . Учасники ринкового  процесу очікують вищого рівня  цін. Отже ,у національній економіці  рівень зайнятості буде тим  самим ,що й до піднесення ,але  всі номінальні показники зростатимуть  швидше ,бо темп інфляції буде  вищий.[8,c.22-24]

               Загалом є підстави для таких  тверджень. З відхиленням рівня  безробіття від його природної  норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий  за його природну норму ,доти  темп інфляції зростатиме. І навпаки  ,інфляція зменшуватиметься доти ,доки рівень безробіття перевищуватиме  природну норму безробіття. Коли  ж у національній економіці  рівень безробіття дорівнює його  природній нормі ,інфляція стабілізується ,тобто загальний рівень цін  зростає певним усталеним темпом.

             Державні мужі мають можливість  керувати короткостроковою крива  Філіпса. Вони зможуть зменшувати  рівень безробіття , і нація тимчасово  насолоджуватиметься високим рівнем  зайнятості ,але за рахунок зростання  інфляції. І навпаки ,якщо інерційний  темп інфляції надто високий  ,то ,викликавши спад і збільшивши  безробіття ,можна зменшити інерційний  темп інфляції. У довгостроковому  періоді крива Філіпса є вертикальною  лінією ,що піднімається угору  від природної норми безробіття ,як показано вертикальною лінією  ЕА на рис 1.2 . Тому зникає  можливість вибору між інфляцією  та безробіттям.

             Сучасна крива Філіпса відрізняється  від ранньої трьома особливостями.  По-перше ,у сучасній кривій  Філіпса темпи приросту номінальної  заробітної плати замінено на  темпи інфляції. Утім це не  має принципового значення ,бо  у періоди високих темпів зростання  зарплати швидко зростають і ціни. По-друге ,сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. По-третє ,вона враховує збурення сукупної пропозиції.

 

          Рівняння  сучасної кривої Філіпса записують   так:

                          π  =  π  ^е – β (Б’ – Б*) + ∂ ,

де π – темп інфляції ;

    π ^е – очікуваний темп інфляції ;

     β – параметр ,який  показує ,на скільки сильно  реагує інфляція на динаміку  циклічного безробіття. Цей коефіцієнт  завжди більший від нуля ;

    ∂ – збурення пропозиції ;

    Б’ – рівень безробіття ;

   Б* - природна норма безробіття ;

        Отже ,інфляція = очікувана інфляція – в (циклічне  безробіття) + збурення пропозиції .

        Перший член  цього рівняння (π ^е) означає ,що рівень інфляції залежить від очікуваного темпу інфляції. Економісти часто припускають ,що очікування стосовно інфляції формуються на підставі інфляції у минулому періоді. Це припущення називають адаптивним сподіванням.

        Другий член  рівняння кривої Філіпса в  (Б’ – Б*) показує ,що відхилення  безробіття від його природной  норми може прискорювати або  стримувати розвиток інфляції. Якщо  рівень безробіття перевищує  його природну норму,то темп  інфляції знижуватиметься. За  рівня безробіття ,нижчого за  природній ,темп інфляції зростатиме. Це буде інфляція попиту ,бо  високий рівень сукупного попиту  є причиною цього виду інфляції. Знак мінус перед показником  циклічного безробіття стоїть  тому ,що коли воно існує в  національній економіці ,темп  інфляції знижуватиметься. 

          Третій  член рівняння(∂) показує ,що  рівень інфляції підвищується  або знижується внаслідок збурень  пропозиції. За несприятливих збурень  э має додатне значення ,й темпи  інфляції зростають. Це буде  інфляцією витрат ,бо несприятливі  збурення пропозиції збільшують  витрати виробництва, За сприятливих  збурень сукупної пропозиції  э має від’ємне значення ,що  уповільнює темпи інфляції.[8,c.28]

       Отже ,згідно з  уявленнями економістів основного  потоку макроекономіки ,у короткостроковомк  періоді існує можливість вибору  між інфляцією та безробіттям.  Змінюючи сукупний попит ,державні  мужі можуть вибрати певну  комбінацію рівнів інфляції та  безробіття на короткостроковій  кривій Філіпса. При цьому положення  на цій кривій залежить від  очікуваного темпу інфляції. Якщо  він зростає ,крива переміщується  вгору, й вибір між інфляцією  та безробіттям є менш сприятливим.  У цьому разі за за кожного  рівня безробіття темп інфляції  буде вищим (рис. 1.3).

            Вибір між інфляцією і безробіттям  існує лише у короткостроковому  періоді. У довгостроковому періоді  зберігається класична дихотомія  : крива Філіпса є вертикальною ,а можливість вибору між інфляцією  та безробіттям зникає.

По розрахунках зарубіжних економістів, щоб інфляція могла знизитися на 1%, безробіття повинне перевищити свій «природний рівень» на 2%. Але від цього реальний валовий національний продукт зменшиться на 4% в порівнянні з потенційною його величиною (у 1985 р. в США такі втрати доходу країни склали б 160 млрд. дол.).

Проте суспільство вимушене платити  за інфляцію і іншу ціну.

Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. При цьому в першу чергу економісти намагаються знайти відповідь на таке важливе питання — ліквідовувати інфляцію шляхом радикальних заходів або адаптуватися до неї. Ця дилема в різних країнах розв'язується з урахуванням цілого комплексу специфічних обставин. У США і Англії, наприклад, на державному рівні ставиться задача боротьби з інфляцією. Деякі інші країни розробляють комплекс адаптаційних заходів (індексація і т.п.).

 

Сучасна ринкова економіка інфляційна по своєму характеру, оскільки в ній  неможливо усунути всі чинники  інфляції (бюджетний дефіцит, монополії, диспропорції в народному господарстві, інфляційні очікування населення і  підприємців, перекидання інфляції по зовнішньоекономічних каналах і ін.).

У зв'язку з цим, очевидно, що задача повністю ліквідовувати інфляцію нереальність. Мабуть, тому багато держав ставлять перед  собою мету зробити її помірною, контрольованою, не допустити руйнівних  її масштабів.