Безробіття в Україні

• 1.Вступ.
• 2.теоретичні проблеми регулювання безробіття.
• 2.1. показники безробіття.
• 2.2.причини безробіття
• 2.3.методи боротьби з безробіттям.
• 3. динаміка та структура безробіття на україні.
• 4. майбутнє української політики в області зайнятості
• 5. висновок.
• 6. Список літературиВступ

                                                                Вступ

Досягнення високого рівня  зайнятості - одна з основних цілей  макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість  робочих місць, ставить задачу збільшити  кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені  задовольнити матеріальні потреби  населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система  працює не досягаючи границі своїх  виробничих можливостей. Чимало проблем  безробіття наносить і життєвим інтересам  людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності, у  якому людина може найбільше виявити  себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний  психологічний стрес. З вищесказаного  можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану  економіки, для оцінки її ефективності.

2.Теоретичні проблеми регулювання  безробіття.

2.1. ПОКАЗНИКИ БЕЗРОБІТТЯ.

В економічній теорії використовується два показники, що можуть показати об'єктивну  картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня її тривалість.

Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів  безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних  до чисельності зайнятих у виробництві.

Тривалість безробіття характеризує середній час перерви в роботі.

Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституціональне, циклічне, добровільне.

Фрикційне безробіття показує  плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась  частина постійно знаходиться в  русі, переходячи на нові робочі місця. Цей тип безробіття включає в  собі людей, що не зайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих  галузях, де тимчасові звільнення є  нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період впровадження нових досягнень  технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим, але і більш  інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаним тому що багато робітників переходять з низькопродуктивної, малооплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний об'єм реального національного продукту.

Структурне безробіття власне кажучи є розширенням фрикційного. З часом у структурі споживчого попиту та у технології відбуваються важливі зміни, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій зменшується  або зовсім припиняється. Попит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому що робоча сила реагує на цю зміну повільно і  її структура не відповідає новій  структурі робочих місць.

Різниця між структурним  і фрикційним безробіттям дуже невизначена. Істотне розходження полягає  в тому, що в "фрикційних" безробітних  є навички, що вони можуть продати, а  структурні безробітні не можуть відразу  одержати роботу без перепідготовки. Фрикційне безробіття носить більш  короткостроковий характер, а структурна більш довгострокова і тому вважається більш серйозною проблемою.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку  праці недостатньо ефективна. Наприклад, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був  би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому випадку  зростає тривалість безробіття тому що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової  кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, що характеризується недостатністю  загальних, чи сукупних, витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям  зв'язаним з дефіцитом попиту. З  переходом до пожвавлення і підйому  число безробітних зазвичай стає менше.

Добровільне безробіття викликане  тим, що в будь-якім суспільстві існує  прошарок людей, що по своєму психічному складу або з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре  відомо, що зусилля по примусової роботи так званих "бомжів" не привели до переорієнтації цієї категорії населення.

У такий спосіб безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Тому повна зайнятість - нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового  господарства. У той же час поняття "повна зайнятість" не означає  повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття зовсім неминучим, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається  в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при  повній зайнятості називається природним  рівнем безробіття. Наприклад, у 60-их роках  у США природним безробіттям  вважалися 4% від зайнятої робочої  сили. Сьогодні цей рівень піднявся до 5-6%, що зв'язано зі зміною демографічного складу робочої сили й інституціональних  змін.

Сьогоднішня інформація про  масштаби безробіття, надана Держкомстатом, занижує справжній рівень безробіття приблизно в 5 разів, що створює додаткову  тривогу і без того нестабільній економіці України.

Тут самий час ознайомитися з методикою, розробленою міжнародною  організацією праці (МОП), і зокрема  з досвідом, накопиченим у цій  області США.

Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підставі щомісячних опитувань близько 50 тисяч випадково обраних сімейних господарств. Питання стосуються наступних проблем: чи мав той чи інший індивід роботу на минулому тижні; чи намагався він знайти роботу; скільки часу він уже витратив на працевлаштування; які дії він починав з цією метою. Виходячи з відповідей на питання, до безробітного відносять осіб старше 16 років, що у розглянутий період: не мали роботи (дохідного заняття); займалися активними пошуками роботи; були готові приступити до роботи.

Не зайнятих у суспільному  виробництві і не прагнучих одержати роботу осіб не враховують при визначенні чисельності робочої сили (тобто  економічно активного населення). Багато людей з цієї категорії можуть трудитися, але не роблять цього  в силу тих чи інших причин. Це студенти денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключаються з категорії економічно активного  населення діти у віці до 16 років  і ув'язнені, що відбувають покарання  у в'язниці.

Особливу категорію представляють  військовослужбовці. Число осіб, що знаходяться на дійсній військовій службі, входить у величину сукупної робочої сили, а при визначенні чисельності робочої сили, зайнятої в цивільному секторі економіки, ця категорія економічно активного  населення не враховується, що позначається в розрахунку загальної норми  безробіття і норми безробіття для  цивільного сектора. Ці показники відбивають питому вагу безробітних у чисельності  сукупної робочої сили і чисельності  робочої сили даного сектора відповідно. Розбіжність між величинами складає  біля десятої частини відсотка, і  в публікаціях частіше зустрічається  останній показник.

Проте методологія Міжнародної  організації праці не може перебороти деяких неточностей, зв'язаних з виміром  рівня безробіття, у зв'язку з  чим офіційне визначення норми безробіття можна критикувати як за зменшення  справжнього числа безробітних, так і за його перебільшення. Одним  зі способів запобігання неясностей є зіставлення офіційного визначення безробітного з поняттями "непрацюючий" і "нездатний знайти роботу".

"Безробітний і "непрацюючий". На практиці визначення безробітного  і зайнятого істотно відрізняються  від понять "працюючий" і  "непрацюючий". З одного боку, багато працюючі не попадають  у категорію зайнятих, наприклад,  домогосподарки. Вони враховуються  в якості зайнятих тільки тоді, коли вони за свою працю  одержують грошову винагороду. Крім  того, у число зайнятих не включаються  працюючі діти до 16 років, незалежно  від того, чи одержують вони  заробітну плату за працю чи  працюють безкоштовно. 

З іншого боку, зовсім не кожен "непрацюючий" попадає в категорію  безробітних. До них можна віднести багато людей, що не роблять нічого, щоб знайти собі нову роботу. Безробітними не вважаються ті, хто відсутній  у даний момент на робочому місці  через хворобу чи погану погоди, а також так названі "частково зайняті" (працюючі неповний робочий  день і т.д.).

"Безробітний" і "нездатний  знайти роботу". Ці подібні  поняття насправді також лише  приблизні. Наприклад, у число  безробітних попадають люди, тимчасово  звільнені з місця служби, а  також які знайшли місце роботи  і припускають почати працювати  протягом місяця. Навряд чи можна  також говорити про "нездатність  знайти роботу" у тих, хто  залишив колишнє місце в пошуках  кращого варіанта.

2.2.ПРИЧИНИ БЕЗРОБІТТЯ.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із самих ранніх пояснень дано в  праці англійського економіста-священика  Т. Мальтуса (кінець 18 століття ) "Досвід про закон народонаселення". Мальтус  помітив, що безробіття викликає демографічні причини, у результаті яких темпи  росту народонаселення перевищують  темпи зростання виробництва. Недолік  цієї теорії полягає в тому, що вона не може пояснити виникнення безробіття у високорозвинених країнах з низькою.

Досить ретельно досліджував  безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина 19 століття). Він  відзначив, що з технічним прогресом  росте маса і вартість засобів  виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від  темпів нагромадження капіталу, і  в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит  на робочу силу росте, те безробіття зникає, чи хоча б розсмоктується, незважаючи на те що ріст капіталу відбуваються ще більш високими темпами.

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового  господарства, що робить її постійним  супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після  Маркса стійкою традицією в економічній  теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади  переміняють один одного, наслідком  цього стає вивільнення робочої  сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тім, що він представив логічну модель механізму, що розкручує  економічну нестабільність і її інтегральну  складову - безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного  господарства в розвитому ринковому  господарстві в більшості населення  не весь прибуток споживається, визначена  його частина перетворюється в заощадження. Щоб вони перетворилися в інвестиції необхідно мати визначений рівень так  названого ефективного попиту, споживчого та інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування, виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.

Цікаве трактування безробіття видного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати може стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

2.3.МЕТОДИ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ.

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, який керується уряд конкретної країни.

Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :

сприяти зниженню заробітної плати ;

роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;

державі працевлаштовувати  працівників, що претендують на невисокий  оход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.

З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури.

У світі накопичено багатий  досвід боротьби з безробіттям. Багато підходів до рішення цієї проблеми використовувалися на практиці наприкінці 70-х років, у не настільки вже  віддаленому минулому, під час  нафтових криз. Далі буде розглянутий  погляд на подолання безробіття з  погляду двох шкіл: кейнсіанськой і монетарістськой.

У 1950-х роках у політиці державного регулювання застосовувалися  кейнсіанські методи. Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого "ефективного  попиту" (спрощено - рівня попиту та інвестицій).

Дж.-М. Кейнс писал: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні.".

Недоспоживання виражається  в тім, що в міру підвищення доходів  у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва  і безробіття.