Безробіття в Україні

ринку праці є безробіття. Надмірне безробіття негативно відображається на всій економіці країни, саме тому вивчення цього питання сьогодні є актуальним.

Під безробіттям розуміється  таке соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення  не може знайти застосування своїй  робочій силі.

Рівень зареєстрованих безробітних  за 2009 рік сягає у січні – 900,6 тис., у квітні – 808,8 тис., у липні  – 606,9 тис., у вересні – 542,7 тис. осіб . Спостерігається тенденція до зниження за рахунок того, що збільшується міграція населення за кордон у пошуках  робочих місць, різноробочість населення. Найнижчий рівень безробіття відзначається в Києві, а найвищий у Рівненській області.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення  нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення  рівень безробіття в майбутньому  набуде в цьому регіоні ще більшої  гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної  розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення  працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз  перебуває в умовах вимушеної  неповної зайнятості. Лише чисельність  працюючих в режимі неповного  робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з  розробкою загальнодержавними та місцевими  органами влади запобіжних заходів  щодо зайнятості населення .

Сьогодні в Україні  рівень безробіття серед населення  віком 15-70 років, за перше півріччя 2009 року порівняно з відповідним  періодом 2008 року, зріс з 6,2% до 9,1%. Для  населення працездатного віку (16-55 років) рівень безробіття збільшився за цей період з 6,8% до 9,9% (тобто відбулося  збільшення на 3,1%) . Головними причинами  досить високого рівня безробіття є  такі: спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення; рух робочої  сили.

У таких умовах політика держави на ринку праці має  бути спрямована на скорочення рівня  безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам [3, с. 169]. Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість  попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно втілювати в життя  активну політику, яка складається  із заходів, спрямованих на:

– збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і  приватного сектора економіки;

– підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності  робочої сили і робочих місць;

–  вдосконалення процесу працевлаштування.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку  доходів населення у випадку  втрати роботи і фінансується із спеціальних  фондів. Більш доцільним є застосування активної політики, тому що вона не стримує  проблему, а бореться з нею. Ступінь  негативного впливу безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів економічної ситуації. Щоб  оцінити ступінь цього впливу, доцільно провести дослідження економічних  і соціальних наслідків безробіття: скорочення обсягів виробництва  валового національного продукту; зниження податкових надходжень до державного бюджету; зростання витрат на соціальну  допомогу безробітним; знецінення наслідків  навчання; масова дискваліфікація; посилення  соціальної напруженості; зниження трудової активності.

Можна запропонувати такі заходи щодо зменшення рівня безробіття в Україні 

– зниження податків для  підприємств, за умови збереження робочих  місць (для компенсування витрат на прийом нових працівників);

–     надання державою пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;

–     створення нових робочих місць, за рахунок взяття кредитів для технічного переобладнання і розширення підприємств;

–     створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

Отже, головними причинами  досить високого рівня безробіття на сьогоднішній день в Україні є  такі: спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух  робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Громадяни України хочуть почути від керівників країни правду: «Скільки громадян змушені виживати без роботи?» Влада у відповідь оперує цифрами, які дуже далекі від правди. 
 
Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких – 9,2%, у Польщі – 19,2%, у Чехії – 7,8%, в Італії – 8,2%, у Португалії – 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво». 
  Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі. 
  Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти. 
  Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. 

Головними причинами високого рівня безробіття є такі: спад економіки  і відповідне скорочення сукупного  попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Значної шкоди Україні  завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво [4, с. 4]. Порівнюючи рівень безробіття серед  населення віком 15-70 років за перше  півріччя 2009 року з відповідним періодом 2008 року, можна зробити висновок про зростання рівня безробіття з 6,2% до 9,1% відповідно. Рівень зареєстрованих безробітних за 2009 рік сягає у  січні – 900,6 тис., у квітні – 808,8 тис., у липні – 606,9 тис., у вересні  – 542,7 тис. осіб [5]. Отже, спостерігається  тенденція до зниження рівня безробіття, за рахунок того, що збільшується міграція безробітної частини населення за кордон у пошуках робочих місць, різноробочість населення. Найнижчий рівень безробіття за даний період відзначався в Києві, а найвищий у Рівненській області.

Кількість зареєстрованих безробітних  в цілому по Україні на 1 січня 2010 року склала 531,6 тис. чоловік, що на 3,8%  (19,4 тис. чоловік), більше, ніж кількість безробітних станом на 1 грудня 2009 року (512,2 тис. чоловік). Чисельність безробітних продовжує збільшуватись. Середня сума допомоги з безробіття з початку року збільшилася на 51,14 грн. – до 655,56 грн. (на 1 грудня 2009 року – 604,42 грн.)[5]. 
   У таких умовах політика держави на ринку праці має бути спрямована на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам [1, с. 6]. Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно втілювати в життя активну політику, яка складається із заходів, спрямованих на:

– збільшення попиту на робочу силу з боку як державного, так і приватного сектора економіки;

– підвищення конкурентоспроможності робочої сили та забезпечення відповідності  робочої сили і робочих місць;

–  вдосконалення процесу працевлаштування.

Поряд із цим пасивна політика на ринку праці спрямована на підтримку  доходів населення у випадку  втрати роботи і фінансується із спеціальних  фондів.

Для введення в дію цих  заходів державі потрібні кошти, тому я пропоную компенсувати ці витрати  за рахунок введення диференційованих ставок податків, тобто більшим доходам  відповідатиме більша ставка податку, накопичення коштів за допомогою  державних депозитів з вищими ставками, а також збільшення розмірів штрафів за порушення чинного  законодавства.

  Для вирішення хоча б частини проблеми уряд міг би розглянути хоча б таку перспективу: зарплати й пенсії збільшити до прожиткового мінімуму. Це дозволить людям заробляти й купувати товари та послуги, розширить внутрішній ринок. Та наш патріотичний уряд йде протилежним шляхом. Він зменшив мінімальну зарплату із 237 до 205 гривень і відтягнув її збільшення до виборів, коли зростання цін давно «з’їло» підвищення. Через незаконні маніпуляції з розрахунком пенсій кожен пенсіонер щомісяця втрачає 30-40 гривень. Із подачі Кабміну Президент наклав вето на законопроект, який передбачав виплати вчителям згідно зі статтею 57 Закону «Про освіту». Через безвідповідальність уряду заборгованість із зарплати два роки тримається на позначці 2 млрд. гривень.

    2.2. Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні.

  Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівни-ків на скорочений робочий день; державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й по-дальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й